46. Безготівкові розрахунки в господарському обороті Укр.. Здійснення розрахунків в іноземній валюті

Безготівкові розрахунки здійснюються у формі:

- платіжних доручень; - платіжнихвимог; - платіжнихвимог-доручень; - розрахунковихчеків; - акредитивів; - меморіальних ордерів;

Платіжне доручення — це бланк встановленої форми, яку підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування вка­заної суми зі свого рахунка.

Банк приймає до виконання доручення протягом десяти ка-лендарних днів з дати його заповнення і тільки в межах наявних на його рахунку коштів.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги);

- у порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за­боргованості приємств;

- для перерахування підприємствами сум, якіналежатьфізич-ним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи кол­госпників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

- в інших випадках за згодою сторін.

Платіжна вимога — це документ, що містить вимогу господа­рюючого суб'єкта на безакцентне списання грошових коштів у ви­падках, встановлених зак-вом. Підставами для здійснення безспірного стягнення коштів відповідно до чинного законодав-ства Укр. можуть бути виконавчі документи згідно з рішенням судів і господарських судів.

Розрахунковий чек—це розрахунковий документ, який застосо­вується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між: юри­дичними особами, а також фізичними та юридичними особами за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Акредитив — це договір, що передбачає зобов'язання банку пере­рахувати за дорученням клієнта (заявника акредитиву) на користь бенефіціара (отримувача) певну суму коштів. Розрізняють такі види акредитивів:

Меморіальний ордер — це банківський документ, який підтвер­джує операції по перерахуванню з банківських рахунків на користь клієнта-одержувача (фізичної чи юридичної особи) внесених у касу банку коштів.

47. Поняття та види господарських товариств. Правовий статус

Стаття 79. Поняття господарського товариства

1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, ін­ші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також грома­дяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в гос­подарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

3. Господарські товариства є юридичними особами.

4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасника­ми господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяль­ність, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 80. Види господарських товариств

1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з об­меженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товари­ства, командитні товариства.

2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, по­ділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відпо­відальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими доку­ментами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учас­ники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статут­ний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідаль­ність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені това­риства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за за­коном може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяль­ності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

48. Принципи підприємництва

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності

1. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальни­ків і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінан­сових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати по­датків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, викорис­тання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Оскільки підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, остільки й прин­ципи її функціонування невідривно пов'язані з загальними принципами господарювання (див. ст. 6 цього Кодексу та коментар до неї).

Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання від­носин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сут­ність правового регулювання таких відносин. У них не розкривається все багатство правових форм підприємництва. Вони лише інтегрують ці форми в якесь абстрактне ціле. За до­помогою принципів конструюється їх суть. Перелічені в коментованій статті принципи зага­лом віддзеркалюють сутність механізму правового регулювання відносин, що складаються в процесі підприємницької діяльності. При цьому кожен з принципів охоплює одночасно як господарювання на підприємницьких засадах, так і регулювання його в рамках, встановлених і чітко окреслених законом.

49.Джерела формування майна суб`єктів підприємницької діяльності

Стаття 66. Майно підприємства

1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цін­ності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

2. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяль­ності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у вста­новленому зак-вом порядку;

інші джерела, не заборонені зак-вом Укр..

3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами Укр..

5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в уста­новленому зак-вом порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законо­давства Укр..

7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у під­приємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

1. Майно, що використовується в процесі господарської діяльності, складають основні фон­ди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Фонди поділяються на основні виробни­чі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. Основні виробничі фонди - це засо­би праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, час­тинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності. Основні невиробничі фонди складають житлові будин­ки, належні підприємствам, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напів­фабрикати тощо).

2. Джерела формування майна суб'єктів господарювання визначені у статті 140 Кодексу, що коментується.

3. Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, авто­номними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Він може бути об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.

50. Нормативні документи із стандартизації

Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання

1-У сфері господарювання застосовуються:

держ. стандарти Укр.;

кодекси усталеної практики;

класифікатори;

технічні умови;

Міжнар., регіональні і Нац. стандарти інших країн (застосовуються в Укр. відповідно до чинних Міжнар. договорів Укр.).

2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:

суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення, вигот. чи постачання продук­ції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стан­дартів.

Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характе­ристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для Нац. безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів Нац. ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна­ченню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у Міжнар.й торгівлі.

У процесі стандартизації виробляються нормативні документи: стандарти, кодекси уста­леної практики, класифікатори та технічні умови.

Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закріп­лює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характе­ристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального сту­пеня впорядкованості у певній галузі.

Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: Нац. стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загально­державного застосування; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийня­ті чи схвалені іншими органами стандартизації.

Національним стандартом є державний стандарт Укр., прийнятий центральним орга­ном виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення.

Залежно від рівня, на якому здійснюється стандартизація, розрізняють:

Міжнар. та регіональні стандарти — стандарти, прийняті, відповідно, міжнародним та регіональним органом стандартизації;

Нац. стандарти інших країн - стандарти, прийняті уповноваженими органами ін­ших країн.

Стандартизація в Укр. здійснюється за пріоритетності прямого впровадження Міжнар. і регіональних стандартів та дотримання Міжнар. та європейських правил і про­цедур стандартизації.

Міжнар. стандарти розробляються та приймаються в рамках Міжнар. організації стандартизації (ІСО) та Міжнар. електротехнічної комісії (МЕК).

51. Гарантійні зобов`язання сторін договору у підприємництві

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаче­них законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі по­годити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язко­вих для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист ін­тересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Ко­дексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів Укр.. За згодою сторін у госпо­дарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продук­цію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право ви­магати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії гос­подарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

52. Монопольне становище на ринку та зловживання ним

Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку

1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з ме­тою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єк­тів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої това­ри, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих спожи­вачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

1. Зловживання монопольним становищем на ринку - це один із видів порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що полягає у діях чи бездіяльності суб'єкта господа­рювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспро­можності суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Слід зазначити, що зловживання монопольним становищем не спрямоване на створення нових компонентів ринкових відносин, які забезпечують перевагу над суперниками (нова продукція, нова технологія або організація виробництва) на зміну існуючої структури попи­ту та пропозиції.

3. Найбільш поширеним видом у структурі зловживань є цінові зловживання, тобто вста­новлення дискримінаційних цін, які порушують права окремих споживачів, і встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. Вста­новлення монопольних цін є результатом монопольної влади суб'єктів господарювання, правила поведінки яких на ринку істотно відрізняються від відповідних правил конкуру­ючих суперників на ринку. Поведінка учасників вільної конкуренції на ринку ґрунтується на функціонуванні рівноважної ціни, яка утворилася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, тобто незалежно від учасників. Монопольні утворення самі встановлюють ринкову ціну, за­вдяки чому одержують більші прибутки порівняно з існуючим середнім рівнем. За допомо­гою утримання монопольними утвореннями високих цін на свої товари й одночасно низьких цін на товари, що ними закуповуються, вони перерозподіляють створені цінності на свою ко­ристь, чим завдають шкоди інтересам раціонального використання ресурсів.

53. Умови здійснення підприємництва

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю без держ. реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону Укр. "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Укр. від 25 травня 1998 р. № 740.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя держ. адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату держ. реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Для держ. реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

- статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

- реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

- документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

- документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності вноситься плата (реєстраційний збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору; за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору. Органам держ. реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені Законом Укр. "Про підприємництво".

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи держ. реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів. У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи держ. реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з позначкою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органові й органові держ. статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду Укр.. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках Укр. та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком Укр..

У такому самому порядку проводиться і перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності. Підстави перереєстрації зазначені в ст. 8 Закону Укр. "Про підприємництво", відповідно до якої перереєстрація проводиться у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності.

Безпосередньо підприємницьку діяльність можуть здійснювати не лише суб'єкти - юридичні особи, а й створені ними філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. За загальним правилом, вони не потребують держ. реєстрації (суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття зазначених підрозділів орган держ. реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки). Виняток становлять представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають бути зареєстровані відповідно до ст. З Закону Укр. "Про зовнішньоекономічну діяльність" у порядку, встановленому Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Укр., затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Укр. від 18 січня 1996 р. № 30.

Суб'єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню:

- юридичні особи, а також їхні філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи - до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Укр., що його ведуть органи Держ. статистики.

Відповідно до ст. 10 Закону Укр. "Про державну статистику" (в редакції закону від 13 липня 2000 р.) Єдиний державний реєстр підприємств і організацій Укр. (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи, що містяться на терит. Укр., а також про всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва й інші відокремлені структурні підрозділи, що перебувають за межами Укр. і створені за участю юридичних осіб Укр..

ЄДРПОУ забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх вищеназваних суб'єктів і є основою для проведення держ. статистичних спостережень. Створення і ведення ЄДРПОУ, розробка організаційних і методологічних принципів його функціонування забезпечуються органами держ. статистики.

Порядок внесення суб'єктів господарювання - юридичних осіб до ЄДРПОУ визначається Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій Укр., затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 р. № 118. Орган держ. статистики після внесення суб'єкта підприємницької діяльності до реєстру проставляє у свідоцтві про державну реєстрацію ідентифікаційний код і дату внесення до реєстру;

фізичні особи - до державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться органами держ. податкової служби. Порядок внесення визначається Законом Укр. "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" від 22 грудня 1994 р.

Відмова в держ. реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. Як зазначається у Роз'ясненні Вищого арбітражного суду Укр. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р., якщо у держ. реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше 5 робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є юридичною особою, має право відповідно до ч. 13 ст. 8 Закону Укр. "Про підприємництво" звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання його провести таку реєстрацію.

При цьому спір про визнання згаданого акта недійсним підпадає під дію ч. 4 ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу Укр., а на спори про спонукання до проведення держ. реєстрації поширюються вимоги щодо арбітражного врегулювання спорів (розділ II Арбітражного процесуального кодексу Укр.).

Суб'єкти підприємницької діяльності з різних причин можуть з часом змінювати своє місцезнаходження. У таких випадках суб'єкт підприємництва у 7-денний строк з дня виникнення такої зміни повинен повідомити про це орган держ. реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам держ. реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування держ. реєстрації.

Скасування держ. реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

- визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

- здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству Укр.;

- несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

- визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених зак-вом);

- неподання протягом року до органів держ. податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із зак-вом.

У таких випадках орган, який здійснив державну реєстрацію підприємства, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. У разі скасування такого рішення відповідні дії органу Держ. реєстрації слід визнавати такими, що не відповідають чинному законодавству і не породжують для підприємства будь-яких правових наслідків.

Скасування держ. реєстрації суб'єкта підприємницької Діяльності - юридичної особи здійснює орган держ. реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання до органу держ. реєстрації таких документів:

- заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених зак-вом;

- акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;

- довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

- довідки установ банків про закриття рахунків;

- довідки органу держ. податкової служби про зняття з обліку;

- підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

- довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню; - довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

- оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

- свідоцтва про державну реєстрацію.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії додатково надсилають повідомлення Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Скасування держ. реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій Укр..

Скасування держ. реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів:

- особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках, передбачених зак-вом;

- довідки органу держ. податкової служби про зняття з обліку;

- довідки установ банків про закриття рахунків;

- довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

- оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію. Орган держ. реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи держ. податкової служби та держ. статистики про скасування держ. реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом держ. реєстрації до місцевої держ. архівної установи у встановленому порядку.

Законодавчими актами Укр. можуть бути встановлені спеціальні правила держ. реєстрації окремих суб'єктів господарського права. Так, державну реєстрацію банків, як зазначено в статті 17 Закону Укр. "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. здійснює Національний банк Укр. відповідно до вимог зазначеного Закону та нормативно-правових актів Національного банку Укр.; промислово-фінансові групи реєструє Кабінет Міністрів Укр., фондові біржі - Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Авіаційне страхове бюро - Київська міська державна адміністрація, Морське страхове бюро - Одеська обласна державна адміністрація тощо. Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їхньої праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в Укр. мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства. При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним зак-вом.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За заподіяні шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. Суб'єкт підприємництва - юридична особа - може бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом Укр. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

54. Виконання договірних зобов`язань між суб`єктами господарювання

55. Свобода підприємницької діяльності

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підпри­ємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законо­давчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також пе­релік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється ви­ключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам держ. влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів держ. влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції Укр..

1. Свобода як суспільний та правовий феномен безпосередньо стосується і підприємниць­кої діяльності.

2. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються зак-вом Укр.. Це обумовлено, насамперед, різноманітністю видів такої діяльності та немож­ливістю її регулювання якимось одним базовим законом. Так, наприклад, підприємницька діяльність у сільському господарстві регулюється кількома законами Укр.: «Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство» [304], «Про сільськогосподарську кооперацію» та рядом інших.

3. Держава обмежує діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону Укр. «Про обіг в Укр. наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»

Обмежується також діяльність, пов'язана з реалізацією зброї та боєприпасів до неї, видо­буванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права держ. влас­ності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів Укр. порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою.

Обмеженню підлягає і діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуата­цією первинних мереж та супутникових систем телефонного зв'язку, виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченним громадянам, виробництвом бензинів мотор­них сумішевих з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок -абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру.

4. Забороняється підприємницька діяльність органам держ. влади та органам місце­вого самоврядування, виходячи з їх спеціальних повноважень.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військо­вослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, держ. безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів держ. влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

56. Форми розрахунків між господарюючими суб`єктами

Розрахунки між суб'єктами господарського права здійсню­ються у безготівковому порядку в установлених зак-вом формах.

З метою вдосконалення організації банками розрахунків та касового обслуговування економічних суб'єктів Укр. Правлін­ня Національного банку Укр. постановою від 30 червня 1995 р. №166 затвердило "Порядокорганізації розрахунково-касового об­слуговування комерційними банками".

Відповідно до цього Порядку банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачається:

користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

здійснення розрахункових операцій;

касове обслуговування;

—транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до ст. 341 Господарського кодексу Укр. та Інструкції Національного банку Укр. від 21 січня 2004 р. №22 "Про безготівкові розрахунки в Нац.й валюті". Без­готівкові розрахунки — це перераховані певні суми коштів з ра­хунків отримувачів, а також перераховані банками задорученням

юридичних і фізичних осіб, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунок їх отримувачів.

Відповідно до цієї інструкції та ст. 1088 Цивільного кодек­су Укр. безготівкові розрахунки здійснюються у формі: - платіжних доручень; - платіжнихвимог; - платіжнихвимог-доручень; - розрахунковихчеків; - акредитивів; - меморіальних ордерів;

Платіжне доручення — це бланк встановленої форми, яку підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування вка­заної суми зі свого рахунка.

Платіжна вимога — це документ, що містить вимогу господа­рюючого суб'єкта на безакцентне списання грошових коштів у ви­падках, встановлених зак-вом

Розрахунковий чек—це розрахунковий документ, який застосо­вується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між: юри­дичними особами, а також фізичними та юридичними особами за отримані товари, виконані роботи та надані послуги

Акредитив — це договір, що передбачає зобов'язання банку пере­рахувати за дорученням клієнта (заявника акредитиву) на користь бенефіціара (отримувача) певну суму коштів

Меморіальний ордер — це банківський документ, який підтвер­джує операції по перерахуванню з банківських рахунків на користь клієнта-одержувача (фізичної чи юридичної особи) внесених у касу банку коштів.