- •1. Біржі : поняття, юридичні ознаки, види та правове положення
- •5. Загальний порядок створення суб`єктів господарювання
- •7. Види ліцензій і квот у зовнішньоекономічній діяльності
- •2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність».
- •9. Поняття та ознаки господарського договору. Свобода господарського договору
- •11. Біржові угоди : поняття, порядок укладення
- •13. Поняття та ознаки підприємницької діяльності
- •14. Виробничі кооперативи - суб`єкти підприємництва
- •19. Вирішення спорів щодо порушення антимонопольного законодавства
- •20. Предмет господарського права
- •39. Правовий режим дивідендів
- •46. Безготівкові розрахунки в господарському обороті Укр.. Здійснення розрахунків в іноземній валюті
- •57. Порядок створення акціонерного товариства
- •59.Правові основи роздержавлення і приватизації
- •63. Форми правового забезпечення якості продукції
- •64. Поняття, суб`єкти та підстави банкрутства
- •68. Договори про реалізацію майна суб`єктами господарювання
- •69.Порядок створення довірчого товариства
- •70.Товариство з обмеженою відповідальністю : порядок створення, правове положення
- •73. Холдингові компанії: особливості правового статусу
- •75. Правовий режим акцій і дивідендів
- •76. Правовий статус держ. Комерційних унітарних підприємств
- •79. Порядок створення комерційного банку : вказати процедуру
- •80. Цінні папери : поняття та види. Порядок реєстрації та форми випуску цінних паперів
- •81. Судовий захист прав суб’єктів господарювання
- •82. Довірче управління майном.
- •83. Господарський кодекс Укр. : загальна характеристика та історія прийняття
- •84. Основні та оборотні фонди суб”єктів господарювання
- •86. Концепції місця господарського права в юридичній науці
- •90. Адміністративно-правовий захист прав підприємців
- •91. Промислово-фінансові групи : поняття, порядок створення, правовий статус
- •92. Правовий режим майна держ. Підприємств
- •93. Професійна діяльність на ринку цінних паперів : поняття, види
- •94. Порядок відкриття поточних рахунків
- •95. Поняття підприємства. Організаційні форми підприємств
- •96. Учасники ринку цінних паперів та їх правовий статус
- •97. Правовий статус повних та командитних товариств
- •98. Судова практика та її роль у розвитку та удосконаленні господарського законодавства
- •99. Захист прав суб`єктів підприємницької діяльності
- •100. Господарські відносини та їх правове регулювання
- •102. Недобросовісна конкуренція
- •103. Санкції за порушення договору у сфері господарювання : поняття, види
- •104. Поняття і види суб`єктів господарювання
- •105. Попередній договір та протокол про наміри : поняття, зміст, порядок укладення
- •4. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
- •106. Поняття і види зовнішньоекономічної діяльності
- •107. Інститути спільного інвестування
- •109. Методи правового регулювання господарських відносин: поняття, види
- •110. Поняття, зміст та порядок укладення засновницького договору
- •111. Правовий статус дочірних підприємств
- •112. Підприємництво як об`єктивна необхідність формування ринкових відносин
1. Біржі : поняття, юридичні ознаки, види та правове положення
Біржа є господарською організацією, яка виконує певні функції в економіці шляхом виявлення курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета - сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, забезпечувати обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.
Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для вигот.); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.
Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні й разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.
2. Як суб'єкт господарювання товарна біржа характеризується такими ознаками: а) вона має статус юридичної особи; б) в організаційному плані її діяльність будується на основі самоврядування та господарської самостійності; в) з точки зору майнових прав вона має відокремлене майно; г) у плані організації фінансів вона має самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках; д) як юридична особа вона має печатку із своїм найменуванням.
Самоврядування, як основа діяльності товарної біржі, означає, що вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів.
У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі).
Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.
Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.
1. Основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань, є правила біржової торгівлі, що розробляються відповідно до законодавства.
У правилах біржової торгівлі визначаються: а) строк та місце проведення біржових операцій; б) склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них; в) порядок здійснення та реєстрації біржових операцій; г) порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі; д) відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі; е) інші положення, встановлені органами управління біржі (ч. З ст. 17 Закону «Про товарну біржу»).
За характером (способом) проведення - це торги, що проходять в обстановці публічності та гласності. Місцем проведення біржових торгів є торговельні зали біржі. Суб'єктами біржових торгів завжди є члени біржі - засновники та інші суб'єкти господарювання, прийняті до складу біржі згідно з її статутом. Предметом біржових торгів є товари, допущені до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі.
4. Відповідно до статті 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що здійснюється з додержанням таких умов: а) вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) її учасниками є члени біржі; в) вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених зак-вом Укр..
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
2. Стандартизація як правова форма забезпечення якості продукції
Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для Нац. безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів Нац. ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у Міжнар.й торгівлі.
У процесі стандартизації виробляються нормативні документи: стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та технічні умови.
Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закріплює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі.
Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: Нац. стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими органами стандартизації.
Національним стандартом є державний стандарт Укр., прийнятий центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення.
Кодексом усталеної практики є нормативний документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, вигот., монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.
Класифікатором є нормативний документ, в якому систематизовано за певним критерієм об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання.
Технічними умовами є нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики, класифікатор та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Залежно від рівня, на якому здійснюється стандартизація, розрізняють:
Міжнар. та регіональні стандарти — стандарти, прийняті, відповідно, міжнародним та регіональним органом стандартизації;
Нац. стандарти інших країн - стандарти, прийняті уповноваженими органами інших країн.
Стандартизація в Укр. здійснюється за пріоритетності прямого впровадження Міжнар. і регіональних стандартів та дотримання Міжнар. та європейських правил і процедур стандартизації.
Міжнар. стандарти розробляють та приймають в рамках Міжнар. організації стандартизації (ІСО) та Міжнар. електротехнічної комісії (МЕК).
В Укр. Міжнар. (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству Укр., можуть бути застосовані шляхом посилання на них у Нац. та інших стандартах.
Міжнар. (регіональні) стандарти запроваджуються як Нац. стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації Укр., тобто шляхом опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.
Нац. стандарти інших країн застосовуються в Укр. відповідно до чинних Міжнар. договорів Укр..
За загальним правилом стандарти застосовуються на добровільних засадах. Проте законодавець встановлює обов'язкові випадки застосування стандартів чи їх окремих положень. Так, якщо нормативно-правовий акт містить посилання на стандарт, усі суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати такий стандарт.
Обов'язковими для виконання органами держ. влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності є вимоги, що встановлюються стандартами щодо захисту життя, здоров'я та майна людини, захисту тварин, рослин; охорони довкілля, безпеки продукції, процесів чи послуг, запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції, усунення загрози для Нац. безпеки.
Інші вимоги стандартів визнаються обов'язковими у договірних ситуаціях або за наявності відповідного посилання на стандарти у технічній документації виробника (постачальника) продукції, а також виконавця певних послуг. Такі вимоги можуть ставитися до основних споживчих (експлуатаційних) характеристик продукції та методів їх контролю; вимог до пакування, транспортування, зберігання та утилізації продукції; правил та норм оформлення технічної документації; метрологічних правил і норм тощо.
Виробник чи постачальник продукції вправі добровільно підтверджувати відповідність продукції національним стандартам у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. У разі складення декларації або наведення стандартів у маркуванні продукції, стандарти чи їх окремі положення застосовуються в обов'язковому порядку при її виробництві, постачанні.
Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та процедурами обов'язкової та добровільної сертифікації. У разі засвідчення відповідності продукції вимогам стандартів їх застосування є обов'язковим.
3. Стандарти чи їх окремі положення застосовуються на добровільних засадах до продукції українського виробництва, що виготовляється на експорт, але лише за умови, якщо положення відповідної угоди (контракту) між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не суперечать законодавству Укр. у частині вимог до процесу вигот. продукції, її зберігання та транспортування на терит. Укр.. У такий спосіб забезпечується пріоритет споживача, тобто допускається вигот. та постачання продукції за кордон відповідно до вимог Міжнар., регіональних, Нац. та інших стандартів країни, в якій зареєстровано замовника продукції.
3. Порядок розповсюдження акцій при створенні акціонерного товариства
Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.
Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.
Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.
відмінності - порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого акціонерного товариства на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фонду розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на власний розсуд (без згоди інших акціонерів та товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог зак-ва (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).
Обіг акцій закритого акціонерного товариства обмежується як на етапі заснування товариства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюються обмеження щодо обігу акцій на вторинному ринку шляхом заборони їх купівлі-продажу на фондових біржах, а також надання переважного права акціонерам ЗАТ і самому товариству на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
Акціонерне товариство будь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституційних емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі оприлюднення основних відомостей про товариство). Відтак на засновників акціонерного товариства покладається обов'язок повідомлення про намір створити акціонерне товариство певних параметрів, а також здійснити інші необхідні для цього кроки: провести відповідно до встановлених вимог підписку на акції (розмістити акції між засновникми), скликати установчі збори та здійснити державну реєстрацію товариства.
Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору, всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідальність є солідарною.
3 метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування відкритого акціонерного товариства шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно до вимог закону проведення такої підписки, а й на них покладається обов'язок бути держателями акцій на суму, не меншу як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, протягом певного строку (але не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створення АТ. Проте зазначене положення не підкріплюється встановленням негативних наслідків у разі порушення згаданих обов'язків засновників у формі відповідних санкцій.
4. Поняття господарського законодавства, його особливості
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією Укр., Господарським Кодексом, законами Укр., нормативно-правовими актами Президента Укр. та Кабінету Міністрів Укр., нормативно-правовими актами інших органів держ. влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
У правовому регулюванні господарських відносин визначальна роль належить нормативно-правовому регулюванню, упорядкуванню відносин у сфері господарювання за допомогою нормативно-правових актів. Серед цих актів чільне місце посідає Конституція Укр., якою встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.
З прийняттям ГК Укр. нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим комплексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господарського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відносин регулюються інакше, ніж передбачено ГК; однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК.
Оскільки Кодексом встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, стаття 43 ГК містить загальне положення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спеціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обмеження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів держ. влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. При цьому конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, але й у законах інших галузей законодавства - конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються відносин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Крім законів Укр., господарська діяльність регулюється нормативно-правовими актами Президента Укр., зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чинності Конституцією Укр. було передбачено пунктом 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції Укр.). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу законів, на відміну від інших указів Президента Укр., що є підзаконними актами.
Інші органи держ. влади у випадках, передбачених цим Кодексом, видають підзаконні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Наприклад, згідно з частиною третьою статті 339 ГК, банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком Укр.. Те саме стосується порядку відкриття банківських рахунків (ст. 342 ГК).
До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції Укр.). Відповідно до статті 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній терит..