39. Правовий режим дивідендів

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших вип­лат (дистрибуцій) товариства, зокрема від відсотка (доходу) на об­лігації. З юридичної точки зору відсоток завжди є боргом товари­ства власнику облігаціі, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

До правового режиму дивідендів належать:

—розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);

—строквиплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів);

-спосіб виплат (дивіденди виплачуються на рахунок, зареєст­рований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції). У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Відсотки на неодержані дивіденди не на­раховуються. Акціонери зобов'язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну адреси і (або розрахункового рахунка. Іна­кше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати ди віденців);

—початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, при­чому пропорційно внесеній за акції сумі);

—порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, зареєстрованомувто-вариствіна момент виплати дивідендів. На одержання дивідендів мають право акції, куплені не пізніше ніж за ЗО днів до офіційного оголошення дати виплати дивідендів).

40. Правовий статус приватних підприємств. Суб`єкти малого підприємництва

Стаття 113. Приватні підприємства

1. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодек­сом та іншими законами.

Згідно із статтею, що коментується, та статтею 5 Закону Укр. «Про власність» [74] приватне підприємство має можливість використовувати найману працю шляхом укладення трудового договору чи контракту (особливої форми трудового договору) з працівником, який зобов'язується виконувати певну роботу, підпорядковуючись внутрішньому трудово­му розпорядку підприємства, а підприємство зобов'язується виплачувати працівникові за­робітну плату і забезпечувати йому необхідні для виконання роботи умови праці, передбаче­ні зак-вом про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21—49 КЗпП Укр.).

Господарським кодексом (ст. 62, 63, статтею, що коментується) визначено, що приватне підприємство є господарюючим суб'єктом. Воно як юридична особа несе відповідальність у випадках, передбачених зак-вом, не всім належним йому майном, як підприємці -фізичні особи (які несуть відповідальність усім належним їм на праві власності майном), а, на відміну від них, тільки відособленим майном, призначеним для здійснення господарської діяльності, а засновник - своїм вкладом.

До органу місцевого самоврядування засновник (чи засновники) для одержання свідоцтва про державну реєстрацію і реєстрації підприємства має (мають) подати такі документи:

а) нотаріально посвідчений (у трьох примірниках) статут підприємства;

б) якщо засновників декілька - установчий договір, а також протокол установчих зборів про створення приватного підприємства;

в) реєстраційну картку юридичної особи, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію;

г) докази, якими підтверджується плата за реєстрацію;

д) договір оренди приміщення (або договір про безоплатне користування ним), в якому буде розташоване підприємство. Можлива реєстрація підприємства і за адресою прожи­вання засновника (одного з них).

Приватне підприємство повинно бути внесене до Єдиного державного реєстру підпри­ємств та організацій Укр., а тому для одержання довідки про включення підприємства в ЄДРПОУ до органу Державного комітету статистики Укр. необхідно подати такі доку­менти:

а) заповнену облікову картку;

б) оригінал статуту приватного підприємства (для відмітки Держкомітету статистики) і копію статуту;

в) оригінал і копію свідоцтва про державну реєстрацію;

г) докази оплати за включення приватного підприємства до ЄРДПОУ.

Для взяття приватного підприємства на облік у податковому органі до органу держ. податкової служби необхідно подати такі документи:

а) заяву;

б) нотаріально посвідчений примірник статуту;

в) посвідчену нотаріально чи печаткою органу реєстрації копію свідоцтва про держреєстрацію;

г) посвідчену нотаріально чи печаткою органу Держкомстату копію довідки про включен­ня підприємства до ЄРДПОУ.

Підприємство має право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка в цілях еконо­мічної, технологічної, екологічної і соціальної безпеки контролюється державними органами.

Свою продукцію, майно приватне підприємство реалізує за цінами і тарифами, які вста­новлює самостійно або ж на договірній основі, а у випадках, передбачених чинним зак-вом, - у відповідності з установленими ним цінами і тарифами.

Підприємство зобов'язане забезпечувати для всіх робітників безпечні і нешкідливі для здоров'я умови праці, здійснювати їх медичне соціальне страхування. Воно несе відпові­дальність за шкоду, заподіяну здоров'ю працівників, у відповідності з чинним зак-вом.

Приватне підприємство повинно здійснювати оперативну і бухгалтерську звітність, вести статистичну звітність.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції, інших правил здійснення господарської діяльності приватне підприємство несе відповідальність, передбачену зак-вом Укр..

41. Зміст господарського договору

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаче­них законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі по­годити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язко­вих для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист ін­тересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Ко­дексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів Укр.. За згодою сторін у госпо­дарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продук­цію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право ви­магати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії гос­подарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір є однією з підстав виникнення прав та обов'язків його контраген­тів у сфері господарювання. У силу укладення договору певного виду сторони підпорядко­вують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним ГК або ЦК, так і відповідним законодавчим актам, що регулюють такий вид господарських Змістом договору охоплюються не тільки ті умови (права та обов'язки сторін у зобов'язальних правовідносинах), що визначені угодою між сторонами, а й ті, які імперативно визначені зак-вом для окремих видів договорів.

3. Предметом договору (предметом договірного зобов'язання) є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, що виникають на підставі господарських договорів, мають складний предмет, до якого входять дії сторін, тоб­то юридичний об'єкт, та майно (речі, права, обов'язки), що є об'єктом матеріальним. Вимоги щодо предмета господарського договору викладено в окремих положеннях ГК та в інших за­конодавчих актах, які регулюють відповідні відносини.

За змістом частини 2 статті 178 ЦК види об'єктів цивільних прав, знаходження яких у ци­вільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебу­вання яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), мають бути прямо визначені у законі.

Ціна договору (тариф), згідно з частиною 1 статті 189 ГК, є формою грошового визначен­ня вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Зазвичай ціна визначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Строком дії договору є період часу, на котрий встановлюється господарський договірний зв'язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі (за ви­значенням ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору).

Сторони договору можуть бути зацікавлені у виконанні договору окремими партіями, окремими етапами, окремими частинами тощо. У таких випадках у договорі встановлюють­ся спеціальні строки виконання (або шляхом вказівки на періодичність виконання, або вка­зівкою на той термін, до якого у межах строку дії договору повинна бути виконана частина договору). Періодичність може встановлюватися відсилкою до проектно-кошторисної доку­ментації, визначенням етапів виконання роботи.

Узгоджений сторонами строк дії договору дозволяє встановити чіткі параметри, які до­зволяють визначити виконання договірного зобов'язання у часі як належне, що є умовою припинення господарського зобов'язання.

Відповідно до положень статті 632 ЦК ціна у договорі встановлюється за домовленістю сто­рін. Якщо ціна не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, то вона визна­чається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на мо­мент укладення договору. Таким чином, з точки зору стабільності господарських зв'язків визначення умови про ціну як істотну для всіх господарських договорів є занадто категоричним. За відсутності ціни у договорі визнавати його неукладеним доцільно було б тоді, коли ціна не може бути визначена у наведений вище спосіб (наприклад, при укладенні ліцензійних дого­ворів на використання об'єктів інтелектуальної власності або договорів комерційної концесії з огляду на унікальність нематеріальних об'єктів — результатів творчої діяльності).

42. Держ. гарантії дотримання прав і законних інтересів суб`єктів підприємницької діяльності

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців

1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і ви­користання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що цен­тралізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для держ. потреб.

3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав під­приємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Кон­ституції Укр. на підставах і в порядку, передбачених законом.

4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними осо­бами, органами держ. влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбаче­них законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час держ. або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

1. Підприємницьку діяльність неможливо здійснювати без залучення і використання ма­теріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Тому для забезпечення рівних умов розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від обраних ними організаційних форм, держава гарантує усім підприємцям рівні пра­ва та рівні можливості для залучення цих ресурсів. Наприклад, щодо інформаційних ресур­сів стаття 9 Закону Укр. «Про інформацію» [299] передбачає право всіх громадян Укр., юридичних осіб і держ. органів на інформацію, тобто надає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

2. Впровадження ринкових відносин значно звузило сферу централізованого розподілу державою матеріально-технічних ресурсів. Здійснення підприємцями поставок, робіт чи по­слуг для держ. потреб регулюється Законом Укр. «Про закупівлю товарів, робіт і по­слуг за держ. кошти» [141]. Відповідно до цього Закону така закупівля може здійснювати­ся шляхом: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). При цьому виконавці самостійно вирішують питання матеріально-технічного забезпечення реалізації укладених договорів. У той же час у деяких галузях централізоване забезпечення ресурсами зберігає актуальність. Так, відповідно до Закону Укр. «Про державне оборонне замовлен­ня» [96] виконавцям оборонного замовлення у разі необхідності можуть встановлюватися квоти на обов'язковий продаж їм підприємствами та організаціями Укр. окремих видів си­ровини, матеріалів та комплектуючих виробів у обсягах і за переліком, що затверджуються Кабінетом Міністрів Укр..

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва

1.3 метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інфор­маційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і

84соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємця­ми нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

43. Публічне розміщення акцій

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, який засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товари­стві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на участь у прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товари­ства . Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день ви­пуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис го­лови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку ак­ціонерного товариства.

За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залеж­но від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни.

Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, в принципі, вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою - суб'єктом під­приємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладен­ня відповідного Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію: про емітента; про реєстратора; про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; про власни­ків іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; про номінальних утримува­чів; про власників іменних цінних паперів - клієнтів номінальних утримувачів; про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, на одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних ак­цій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного ін­досаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваже­ної нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін до реєстру, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним зак-вом Укр..

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Акції на пред'явника обертаються вільно. Акціонерне то­вариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких ак­цій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товари­ства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір ди­віденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резерв­ного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власнику в тому разі, якщо розмір ди­віденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від розміру дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквід­них активів товариства, яке припиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, привілейо­вані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть ви­значати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

44. Підприємства з іноземною інвестицією : порядок створення, правове становище

Стаття 396. Діяльність суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Укр.

1. На терит. Укр. можуть створюватися і діяти суб'єкти господарювання з іно­земними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність у формах підприємства з іно­земними інвестиціями (стаття 116 цього Кодексу), іноземного підприємства (стаття 117 цього Кодексу), філії або представництва іноземної юридичної особи, інших формах, не заборонених законом.

2. Порядок утворення підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підпри­ємств регулюється цим Кодексом, іншими законами, прийнятими відповідно до нього. Особливості створення банківських, страхових та інших фінансових установ за участі іноземного інвестора визначаються відповідними законами.

1. Частина 1 коментованої статті перераховує основні організаційно-правові форми суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Укр., а саме:

- підприємство з іноземними інвестиціями (див. коментар до ст. 116 ГК). Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначені розділом IV Закону «Про режим іноземного інвестування»;

- іноземне підприємство (див. коментар до ст. 117 ГК). На іноземні підприємства по­ширюються положення розділу IV Закону Укр. «Про режим іноземного інвестування», оскільки згідно з цим Законом термін «підприємство з іноземними інвестиціями» стосувався і підприємств зі стовідсотковою іноземною участю;

- філія іноземної юридичної особи. Зі змісту коментованої частини вбачається, що йдеться про юридичну особу, яка здійснює господарську діяльність (господарську організацію). По­рядок створення філій іноземних господарських організацій в Укр. зак-вом Укр. не визначений, хоч існує порядок створення філій окремих видів іноземних негосподарюючих організацій (див., наприклад, Порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Укр., затверджений постановою Кабінету Міністрів Укр. від 26 лютого 1993 р. [406]);

- представництво іноземної юридичної особи. Відповідно до частини 18 статті 5 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» іноземні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на терит. Укр., мають право на від­криття своїх представництв на терит. Укр.. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції Укр. у порядку, встановленому частинами 18-22 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Інструк­цією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Укр., затвердженою наказом МЗЕЗТоргу Укр. від 18 січня 1996 р. [157]. Представниц­тво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Укр. вважається відкритим з дати реєстрації. Представництво не є юридичною особою і не займається самостійно комерцій­ною діяльністю, в усіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно з чинним зак-вом Укр..

У коментованій частині йдеться про представництва лише іноземних юридичних осіб, то­ді як іноземний суб'єкт господарювання не завжди є юридичною особою за зак-вом відповідної держави. Відкриття в Укр. представництв іноземних суб'єктів господарюван­ня, які не є юридичними особами, не суперечить коментованій частині, оскільки вона вста­новлює відкритий перелік організаційно-правових форм суб'єктів господарювання з інозем­ними інвестиціями;

- інші форми, не заборонені законом, до яких можна віднести фінансові установи, про­мислово-фінансові групи тощо.

Слід мати на увазі, що частиною 5 статті 4 Закону Укр. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (набирає чинності з 1 липня 2004 р.) перед­бачено, що представництва і філії іноземних компаній в Укр. підлягають акредитації на терит. Укр. в порядку, встановленому законом.

2. Відповідно до Закону «Про режим іноземного інвестування» на терит. нашої держави підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених зак-вом Укр. (ст. 16). Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені зак-вом Укр. для відповідних організацій­но-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

45. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства : форми, методи

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодав­ства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом Укр. відповідно до його повноважень, визначених законом.

2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарюван­ня на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбан­ня їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єд­нань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених зак-вом, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету Укр.. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет Укр. має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.

4. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів;

наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'­єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.

5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здій­снюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного стано­вища цього утворення на ринку.

6. Антимонопольний комітет Укр. та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи що­до порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

7. Рішення Антимонопольного комітету Укр. та його територіальних відділень мо­жуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольно­го комітету Укр. або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету Укр. за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

1. Основна діяльність із забезпечення державного контролю за дотриманням антимоно­польно-конкурентного законодавства здійснюється Антимонопольним комітетом Укр., повноваження якого, у тому числі його структурних підрозділів, посадових осіб, колегіаль­них органів визначені Законом Укр. «Про Антимонопольний комітет Укр.» [58].

Антимонопольний комітет Укр. є державним органом зі спеціальним статусом. Його основним завданням є участь у формуванні те реалізації конкурентної політики.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет Укр., в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створено територіальні відділення цього ко­мітету. Разом з тим у законодавстві немає заперечень щодо розширення кількості терито­ріальних відділень, тому можна зробити висновок, що у разі необхідності територіальні від­ділення можуть створюватись і в інших адміністративно-територіальних одиницях. Зак-вом також передбачена можливість утворення у разі необхідності міжобласних терито­ріальних відділень.

Антимонопольний комітет Укр. і його територіальні відділення складають систему органів Антимонопольного комітету Укр., яку очолює Голова Комітету.

Разом з тим необхідно пам'ятати, що Антимонопольний комітет Укр. може дозволити узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання, навіть коли формально за пере­ліком ознак вони є забороненими. Зазначені дії можливі тільки в разі, якщо вони позитивно впливають на конкуренцію.

За умови, що позитивний ефект для суспільних інтересів перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції, а також у випадку, якщо їх здійснення призведе до підвищення кон­курентоспроможності товарів (робіт, послуг) і створить позитивні умови для ефективного розвитку ринкової економіки держави, Кабінет Міністрів Укр. може дати дозвіл на здійс­нення узгоджених дій, концентрації, навіть якщо вони були заборонені Антимонопольним комітетом Укр..