Джерела фінансування індустріалізації:

1. Перерозподіл коштів через державний бюджет. Кошти, зароблені в легкій промисловості, переводились на розвиток важкої промисловості.

2. Викачування коштів із сільського господарства. З колгоспів силоміць забирали вирощену ними продукцію і експортували закордон. На виручені кошти закупляли обладнання для підприємств. На селян-одноосібників накладались надподадки.

3. Вводилась державна внутрішня позика. Облігації державного займу добровільно – примусово розповсюджувались серед населення.

4. Встановлення великих податків на великих підприємців.

5. “П’яні гроші”. Монополія держави на виробництво і продаж спиртних напоїв (собівартість виробництва низька, а ціна продажу – висока).

Етапи індустріалізації.

І-й етап. 1926 – жовтень 1928 р. Різко зросли капіталовкладення у важку промисловість. Почалась реконструкція старих і будівництво нових підприємств.

ІІ-й етап. 1928/29 – 1932/33 рр. За роки першої п’ятирічки були побудовані Харківський тракторний завод, Дніпрогес та інші промислові об’єкти.

ІІІ-й етап. 1933 – 1937 рр. Друга п’ятирічка. Побудовані нові підприємства: Харківський турбінний завод, Ново краматорський завод важкого машинобудування, Горлівський азотний завод.

ІV-й етап. 1938 –1941 рр. Третя п’ятирічка. Намітився спад виробництва. Він був викликаний репресіями проти директорів, міністрів і т. д., страхом проявити ініціативу, відсутністю матеріальної зацікавленості при постійній експлуатації моральних стимулів.

Підсумки індустріалізації.

1. Країна з аграрної перетворилася в індустріально – аграрну країну.

2. Збільшилася військова могутність країни.

3. Відбулися структурні зміни в промисловості. Більшу частку промисловості складала не легка і харчова галузі, а важка індустрія.

4. Було ліквідоване безробіття. Робітники прикріплювались до заводів і не мали права перейти на інше місце роботи без дозволу керівництва.

5. Відбулося згортання непу. Перемогла командно – адміністративна система управління економікою.

6. Поступово відбулося зниження життєвого рівня народу внаслідок інфляції, запровадження карткової системи, нестачі товарів широкого вжитку та житла.

Висновок: проведення політики індустріалізації у промисловості сприяло утвердженню командно-адміністративної системи в СРСР.

Іv. Причини проведення колективізації.

Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза взимку 1927-1928 рр. та 1928 - 1929рр., що була пов’язана з небажанням селян­ства продавати державі сільськогосподарську продукцію по низьких закупівельних цінах. Гостру нестачу хліба відчули міста, армія, новобудови, різко зменшився обсяг експорту зерна, що давав значну частину валютних надходжень. Під загрозою опинилися ухвалені директивні плани першої п'ятирічки. Індустріалізація потребувала коштів, які планувалося отримати за рахунок сільського господарства. Щоб підпорядкувати інтереси селянства державі, треба було колективізувати село. Легше тримати під контролем 200-300 тис. колгоспів, а не 20-25 млн. індивідуальних селянських господарств.

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929)пленум ЦК ВКП(б). Пленум утворив комісію під керівництвом наркома землеробства СРСР Яковлєва для розв’язання питань, пов’язаних з суцільною колективізацією.

Рекомендації цієї комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня І930р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". В Україні колективізацію планувалося закінчити восени 1931р. або навесні 1932р. Але Сталін вимагає завершити колективізацію приблизно за рік. Лідер українських комуністів С. Косіор в інструктивному листі ЦК КП(б)У до місцевих організацій наказує скоротити термін колективізації українського села: у степовій частині - до весни І930р, на всій території України - до осені 1930р.