Створення срср.

За конституцією 1919р УСРР вважалося юридичне незалежною державою. Уся повнота влади зосередилась з руках ЦК КП(б)У та вищого органу виконавчої влади - РНК УСРР.

Етапи входження України до складу СРСР.

І етап. Влітку І9І9р відбулося входження України, Росії, Білорусії. Латвії, Литви до воєнно-політичного союзу. Було об’єднано найважливіші сфери життєдіяльності радянських республік під наглядом Москви.

ІІ етап. Представники Росії (Ленін, Чичерін) і України(Раковський) підписали Союзний робітничо-селянський договір про воєнний та господарський союз, за яким об’єднували комісаріати військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищі ради народного господарства. Об’єднані наркомати входили до складу РСФРР, а при українськім уряді мали своїх уповноважених.

Аналогічні угоди були укладені Радянською Росією з іншими республіками. Роль загальнофедеративних інститутів влади виконували органи державної влади і державного управління Російської Федерації. Ця обставина викликала незадоволення з боку керівників національних республік, що відстоювали ідею суверенітету.

Розпочалась дискусія з можливої моделі союзу. Оформилося три можливі моделі:

1) Сталінський план "автономізації" - входження національних республік до складу Росії на правах автономій.

2) Ленінський план утворення Союзу: Росія в Союз повинна увійти разом і нарівні з іншими республіками з утворенням союзних органів влади і управління.

3) Пропозиція керівництва Грузії і України: республіки зберігають суверенітет. За центром залишаються лише воєнно-політичні питання.

У жовтні 1922 р. пленум ЦК РКП(б) прийняв форму утворення держави на якій наполягав Ленін.

ІІІ етап. 30 грудня 1922р в Москві відбувся І Всесоюзний з’їзд Рад, який затвердив Декларацію про утворення Союзу і союзний договір. До складу новоутвореної держави ввійшло 4 республіки: Росія, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан), УСРР, БСРР. Декларація і Договір про утворення СРСР були прийняті за основу. Їх остаточне затвердження планувалося провести на ІІ Всесоюзному з’їзді Рад. Цього зроблено не було. На ІІ з’їзді Рад СРСР в січні 1924р. була прийнята перша союзна Конституція, проте ні Декларація ні Договір не затверджувались. Конституція визначила статус України у складі Союзу. У травні І926р. процес входження України до складу СРСР завершується повністю – на IX Всеукраїнському з’їзді Рад був затверджений новий текст Конституції в якій законодавчо закріплювався вступ Радянської України до СРСР.

Правове становище України в складі срср.

Питання, що знаходилися в компетенції союзних органів: зовнішня по­літика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування народного господарства, оголошення війни і підписання миру.

До відома союзно-республіканських органів відносились фінансова система, питання праці, продовольства, промисловості.

В компетенції республік залишалось: внутрішні справи, сільське господарство, юстиція, освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення.

Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізм такого виходу так і не було розроблено. Тому поступово союз республік фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу.

ІІ. Розбурханий в роки революції український національний рух постав реальним об’єктивним фактором, з існуванням якого повинна була рахуватися комуністична влада. Щоб забезпечити собі підтримку з боку неросійських народів, керівництво компартії пішло на проведення політики яка почала втілюватися в життя після XІІ з’їзду ВКП(б) у 1923р в усіх республіках. В Україні ця політика набула форми „українізації".

Напрями українізації:

- посилення уваги до висування, підготовки та виховання кадрів з представників корінної національності, розстановку їх в партійному та державному апараті;

- впровадження в роботу партійного, державного та господарського апаратів рідної для корінного населення мови;

- запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет, журналів мовами корінних національностей.

Впровадження українізації.

Керівництво процесами "українізації" в республіці здійснював нарко­мат освіти. Абсолютну більшість посад в органах радянської влади на початку 20-х рр. в Україні займали російські або російськомовні чиновники. Багато з них, як і сьогодні, не сприймали "українізації", вважаючи її політичним маневром, уступкою “петлюрівщині” і всіляко саботували її. Дуже повільно піддався цьому процесові держапарат. На краще змінилася ситуація з приходом в Україну Лазаря Кагановича у 1920р, який заходився по чиновницькому ретельно втілювати в життя офіційний курс партії.

Результати українізації.

Результати українізації 20-х рр. були досить вагомі. Кількість українців - держслужбовців у 1927р зросла до 54%. Українська мова перетворилася на основний засіб спілкування, мову офіційного діловодства, освіти. У 1929р в УСРР діяло 80% шкіл, понад 60% технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчання. Більше половини книжок, газет і журналів видавалося українською мовою. Українська мова впроваджувалась і в школах командного складу, в червоноармійських частинах. В регіонах інших республік де компактно про­живали українці(Північний Кавказ, Казахстан, Далекий Схід) відкривалися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення. Усе це сприяло зростанню національної свідомості українського народу.

В Україні створювалися сприятливі умови для національних меншин, що прожи­вали на її території. У жовтні 1924р було утворено Молдавську автономну республіку. Було виділено 13 національних районів, існували сотні національних сільрад, працювало понад 2 тис. національних шкіл.

20-і рр. стали часом великого піднесення української культури і науки. Лікві­довувалась неписьменність населення. До 1927 р. навчилися читати й писати 2 млн. чоловік. Серед дорослого населення кількість неписьменних знизилась з 76% до 43%.

У 1925р діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів, ЗО робітфаків.

Головним центром науки стала ВУАН в якій існувало три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціально-економічний.

В сфері літератури і мистецтва головною особливістю стало виник­нення і розпад багатьох письменницьких груп таких як ”Плуг", "Гарт", формування літературних течій: символісти (П.Тичина), неокласики(М.Рильський), Футуристи (М.Семенко).

Це була доба відносної лібералізації літературного та мистецького процесу. Великої популярності набули твори прозаїків І.Микитенка, С. Хвильового, Ю. Яновського, поетів Бажана, Сосюри. Здобули визнання театральні колективи “Березіль” на чолі з Л. Курбасом, ім. Франка під керівництвом Г. Юри та ін. Почав здобувати світове визнання своїми фільмами О. Довженко.

Але всі досягнення українізації вже в середині 30-х рр. були пущені "під ніж" працюючої на повну потужність сталінської каральної машини. Під виглядом боротьби з українським націоналізмом республіканське керівництво починає нову кампанію. Вона була спрямована на дискредитацію прибічників українізації, повільну ліквідацію цієї політики .

ІІІ. Індустріалізація – система заходів, направлених на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переоснащення економіки.

В 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б) було проголошено про необхідність проведення індустріалізації. Для цього був розроблений п’ятирічний план, розрахований на 1928/29 – 1932/33 рр.