Україна в 1919 –1920 рр.
Внутрішня та зовнішня політика Директорії.
Проголошення ЗУНР. Її внутрішня та зовнішня політика.
Політика більшовиків в Україні в 1919–1920 рр.
Радянсько-польська війна та її наслідки для України.
Причини поразки та історичне значення української революції в 1917-1920 рр.
І. 14 листопада 1918 р. українські політичні партії сформували опозиційний до Скоропадського уряд — Директорію.
14 грудня 1918р. гетьман Скоропадський зрікся влади.
19 грудня 1918р. Директорія в’їхала до Києва. Це знаменовало початок третього періоду української революції.
Директорія складалася з 5 чоловік: Андрієвський, Винниченко, Макаренко, Петлюра, Швець.
Органи влади.
Вищий законодавчий орган — Трудовий конгрес, який складався з 528 делегатів (377 від селян, 118 від робітників, 33 від трудової інтелігенції). Уряд називався Рада Міністрів. На місцях влада належала трудовим радам робітників, селян та інтелігенції.
Внутрішня політика:
Відновлено УНР, але без влади Центральної Ради.
Ліквідація приватної власності на землю та проведення аграрної реформи.
Запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції.
Встановлення восьмигодинного робочого дня.
Дозволена діяльність профспілок і проведення страйків.
Відновлено національно-персональну автономію національних меншин в Україні.
Зовнішня політика.
Директорія розширила міжнародні зв’язки УНР. Україну визнали Чехо - Словаччина, Угорщина, Голландія, Італія, Ватикан, але вона не змогла налагодити стосунки з Радянською Росією.
Директорія орієнтувалася на країни Антанти. Але Антанта відмовилася визнати Директорію і розпочала інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомність обіцяла надати допомогу в боротьбі з більшовиками.
В цей історичний період УНР опинилася в так званому “трикутнику смерті”.
З північного сходу наступали більшовицькі війська, на півдні знаходилися армії Денікіна та війська Антанти. На заході активізувалися поляки.
В середині самої Директорії єдності не було. Існували розбіжності в питаннях зовнішньої і внутрішньої політики на найближчий час. Мало місце суперництво Петлюри і Винниченка.
Реалізація законів Директорії в умовах війни була неможливою. Реальна влада зосереджувалась у виборних атоманів військових загонів, з яких практично складалися збройні сили УНР. Отамани відмовлялися визнавати центральну владу. Це призвело до того, що отаманщина, як “ракова пухлина” руйнувала державний організм УНР.
За часів Директорії відбулася подія великого історичного значення. 22 січня 1919р. відбулося об’єднання (акт злуки) УНР та ЗУНР. Вперше за багато столітть українські землі об’єдналися в єдине державне утворення.
І все таки Директорія не зуміла відстояти незалежність УНР. Вона потерпіла поразку.
Причини поразки Дирикторії:
Відсутність єдиної політичної думки, безхкінечні неузгодженості в самій Дирикторії.
Невиваженість внутрішньої та зовнішньої політики.
Відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руйнівна роль отаманщини
Відсутність в українських селян, в той історичний період, загальнонаціональних інтересів.
Висновок : лідери Директорії не змогли запропонувати програму реформ, яка б влаштувала більшу частину населення України. Вони не врахували помилок Ценральної Ради. Проте і зовнішньополітична обстановка вплинула на поразку Директорії.
ІІ. В жовтні –листопаді 1918 р. під впливом поразки з Першій світовій війні Австро- Угорська імперія почала розпадатися.
18 жовтня 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили українську Національну Раду.
19 жовтня 1918 р. українська Національна Рада проголосила створення на західних землях України ЗУНР. Президентом став Євген Петрушевич.
1 листопада 1918 р. Львів повністю контролювався українською Національною Радою. В цей час поляки готувалися відновити Річ Посполиту в межах 1772 р., включивши до її складу і східну Галичину.
3 листопада 1918 р. вони захопили вокзал у Львові. Так народна революція переросла у війну за незалежність республіки, за її захист від зазіхань Речі Посполитої.
5 листопада 1918 р. українська Національна Рада видала маніфест, в якому оголошувалося загальне виборче право, рівність громадян, восьмигодинний робочий день, соціальний захист, охорона праці і громадського спокою, проведення аграрної реформи.
9 листопада 1918 р. було сформовано уряд — Тимчасовий Державний Секретаріат на чолі з Костянтином Левицьким.
Внутрішня політика.
13 листопада 1918 р. було проголошено Тимчасовий закон про державну самостійність.
Положення закону:
Визначалися кордони держави — територія займала майже 70 тис. км.кв. з населенням 4 млн. чоловік.
Визначався державний устрій, прапор і герб.
Затверджувалась державність української мови.
Були зроблені кроки до створення жандармерій та української галицької армії. Однак сформувати регулярну велику армію уряд ЗУНР не зміг. Були проведені вибори до законодавчого органу — української Національної Ради.
Для виведення країни з кризи було намічено програму заходів:
Монополізація продажу сільськогосподарської продукції.
Відновлення роботи залізничного транспорту.
Була введена в обіг валюта — гривня і карбованець.
Прийнято закон про землю (14 квітня 1919р.). Передбачалася ліквідація великого землеволодіння та передача землі малоземельним і безземельним селянам.
Проте уряд ЗУНР не зміг взяти під контроль нафтовидобувну промисловість, зупинити інфляцію і реалізувати трудове законодавство.
Зовнішня політика.
Зовнішня політика ЗУНР була надзвичайно складною. З перших днів свого існування ЗУНР опинилася в стані війни з Польшею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невдачею. А представники Антанти визнали право Польші на окупацію Східної Галичини.
Під натиском польських військ в кінці травня 1919 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, потім до Станіслава і нарешті був змушений піти в напрямку до річки Збруч. Президент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти Збруч і з’єднатися з військами Директорії (16 липня 1919 р.).
Таким чином ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську.
Висновок: проголошення ЗУНР відкривала широкі можливості для повноцінного національного, державного, економічного і культурного життя українців. Програми керівництва ЗУНР мали демократичний характер, але із-за складної зовнішньополітичної обстановки вони не були реалізовані.
ІІІ. Наприкінці листопада 1918 р. в Москві було створено “Радянський Уряд України”. Протягом зими-весни 1919 р. більшовики повторно захопили владу в Україні. Україну було названо Українська Соціалістична Радянська Республіка (з 1937 р. УРСР). Керівником українського уряду був призначений болгарин Християн Рановський.
Радянський уряд України проголосив, що УСРР об’єднується з Радянською Росією на засадах соціалістичної федерації. Уряд було перейменовано в Раду Народних Комісарів України. Крім назви новий уряд не мав нічого українського: державна мова була російська, адміністрація — російська та європейська.
Формально вищим органом влади в Україні був Всеукраїнський з’їзд рад, а між з’їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет.
Процес радянізації України копіював зразок російський зразок і відразу ж набув антиукраїнського характеру. Більшовики запровадили в Україні у 1919 р. політику “воєнного комунізму”.