Основні положення:

1. Скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном.

2. Запровадження карткової системи на продукти харчування.

3. Введення зрівнялівки в системі оплати праці.

4. Націоналізація промисловості і встановлення державного контролю над виробництвом.

5. Мілітаризація праці — запровадження загальної трудової повинності.

6. Введення продрозкладки на селі. Селянам залишалося зерно на харчування і на сівбу, а надлишки зерна вони повинні були здавати державі за твердими цінами.

7. Заборонялася ринкова торгівля хлібом.

У політичній сфері відбувалося різке обмеження суверенітету України. Керівними політичними і громадянськими організаціями здійснювалося з Москви.

В Україні більшовики застосовували червоний терор який був головним методом здійснення політики комуністів.

Ця політика викликала незадоволення селянства. Розгорнувся антибільшовицький рух. Червона армія розкладалася, вона не могла протистояти військам генерала Денікіна, які

31 серпня 1919р. увійшли в Київ. Метою Денікіна було відновлення єдиної та неподільної Росії і монархічних порядків. Земля поверталася поміщикам, а селян примушували відшкодовувати збитки. Така політика викликала жорстокий опір. Повстанські загони завдавали Денікіну відчутних ударів. Особливо численними були загони Н.Махна.

У жовтні 1919р. Червона армія почала контрнаступ. На початку 1920р. радянську владу в Україні було відновлено в третє. Більшовики перейшли до більш гнучкої тактики, особливо у вирішенні національного питання:

1. Визнавалась самостійність України;

2. Усувалися перешкоди для вільного розвитку української мови та культури;

3. Було припинено створення комун та проведення масової колективізація с/г;

4. Продрозкладка запроваджувалася в суворо обмеженому обсязі.

Але, як з’ясувалося, це був лише тактичний маневр у застосуванні тієї ж „політики воєнного комунізму”. Українська державність мала суто формальний характер. Керівники вищих органів влади призначалися з Москви. Більшість місць в органах влади забезпечувалися за членами КП(б)У. Знищувалася багатопартійна система і встановлювалася одноособова влада РКП(б) - КП(б)У, яка ставала державною партією.

Широко застосовувалися позаекономічні методи керівництва, загально трудова повинність, створення української трудової армії.

В Україні знову розгортався повстанський рух. Більшовики проводили широкі репресії проти учасників повстань. Для цього в Україні було створено 18 концтаборів.

У підсумку перемогу більшовиків в Україні забезпечила збройна сила Червоної армії яка нараховувала більше 3,5 млн. чол.

Висновок: політика більшовиків в 1919 – 1920-х р. в Україні була спрямована на зміцнення їхньої влади. Цього вони досягали методами позаекономічному примусу і терору.

ІV. Наприкінці квітня 1920р. між Польщею і УНР було укладено „Варшавський договір”. Умови:

1. Польща визнавала Директорію на чолі з Петлюрою як головну раду УНР.

2. Петлюра обіцяв Польщі Сх. Галичину, Зх. Волинь і частину Полісся.

Таким чином, Петлюра жертвував територією ЗУНР, щоб відстоювати в боротьбі з біль шовиками незалежність УНР.

25 квітня 1920р. війська Польщі і УНР розпочали наступ на територію України.

7 травня1920р. поляки увійшли в Київ. Обіцяне Петлюрою повстання проти більшовиків не відбулося, навпаки українці були не задоволені польським режимом.

14 травня 1920р. розпочався контрнаступ Червоної армії, який поляки зупинили аж під Варшавою.

15 серпня 1920р. поляки перейшли в контрнаступ, внаслідок якого Червона армія понесла великі втрати і відступила.

У жовтні 1920р. Польща підписує перемир'я з радянською Росією.

Умови:

1. Припинення бойових дій .

2. Встановлення миру між Польщею, Україною і Росією.

Але Директорія не визнавала цього перемир'я, її війська зайняли Вінницю. В цей час в Україні поширювався селянський рух. Проте він був направлений проти продрозкладки, а не на підтримку Директорії. Директорія не зуміла очолити селянський рух, а останній не підтримав її.

21 листопада 1920р. армія УНР відступила за р. Збруч, на територію зайняту поляками. Тут вона була роззброєна та інтернована в польських таборах.

18 березня 1921р. між радянською Росією, радянською Україною і Польщею був підписаний Ризький договір.

Умови:

1. Польща визнавала радянську Україну;

2. Припинялися будь які військові дії;

3. Анульовувався Варшавський договір між Польщею та УНР.

4. Західнобілоруські та західноукраїнські землі відійшли до Польщі.

5. Заборонялося перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Директорія, уряд УНР та всі інші укр. організації втратили право легального існування в Польщі.

Висновок: таким чином, за винятком кількох невдалих партизанських операцій, проведених в Радянській Україні через рік, війна за незалежність України була припинена.

V. Розрізняють внутрішні та зовнішні причини поразки української революції.

I. Внутрішні причини:

1. Низька національна і політична свідомість народних мас.

2. Нерішучість інтелігенції у питанні про незалежність і схиляння її до автономії чи федералізму.

3. Селянин в масі своїй не підтримував ідею національної незалежності в початковий період революції, а наприкінці громадянської війни, коли багато більш-менш освічених селян стали схилятися на цей бік, найкраща можливість завоювання незалежності була втрачена.

4. Лідери української політичної еліти не мали досвіту державної роботи. Вони сповідували народницьку, а не державну ідею.

5. Занедбаною була роз’яснювальна діяльність керівників революції. Їй протистояла чітка, злагоджена більшовицька пропаганда. І дарма, що жодна з обіцянок більшовиків не була виконана. Вони вийшли переможцями в боротьбі за Україну.

II. Зовнішні причини:

1. Шлях до незалежності України переткнули поляки на Заході та більшовицька Росія на Сході. Проти незалежності України виступали і білогвардійці.

2. Україну не визнавали країни Антанти – переможців в Першій світовій війні. Вони прагнули зберегти „єдину і неподільну” небільшовицьку Росію.