- •Україна в 20-30-х рр. Хх ст.
- •Результати запровадження непу.
- •Створення срср.
- •Правове становище України в складі срср.
- •Джерела фінансування індустріалізації:
- •Етапи індустріалізації.
- •Підсумки індустріалізації.
- •Іv. Причини проведення колективізації.
- •Мета колективізації.
- •Етапи колективізації.
- •Боротьба радянської влади проти «куркулів».
- •Результати колективізації.
- •Голод 1932-1933рр.
- •Іі етап.
- •Ііі етап.
- •3 62 Членів кп(б)у, яких було обрано хііі з’їздом комуністів республіки в червні 1937р., були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік.
Україна в 20-30-х рр. Хх ст.
План.
1. УСРР в добу Непу(1921-І929):
а) становище в економічній сфері;
б) політичне становище.
2. Політика українізація. Культурне відродження.
3. Індустріалізація в Україні.
4. Колективізація і розселянювання України. Голод 1932-1933рр.
5. Сталінський терор в Україні в 30-і рр.
6. Культура в Україні в 30-і роки. "Розстріляне відродження".
І. а) Історія Радянської України в 20-30-і рр. нерозривно пов’язана з історією радянського суспільства, що переживало на той час суперечливі та кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя.
Майже сім років безперервних війн та революційних баталій дорого коштували українському народу. Руйнування охопило всі сфери народного господарства. Промислове виробництво фактично припинилося. У 1920р. республіка отримала лише 10% довоєнної промислової продукції. Було повністю паралізовано зв’язок і транспортну мережу. Зменшилась врожайність зернових культур, продуктивність праці. Фактично перестала існувати фінансово-грошова система. 3-4 млн. чоловік загинуло під час боїв та епідемій.
Але соціально-економічний параліч країни пояснювався не тільки наслідками воєнних подій. Значною мірою це був результат впровадження більшовиками політики "воєнного комунізму", що була спрямована на безпосередній перехід до виробництва і розподілу на комуністичних засадах, тобто без приватної власності, ринку і товарно-грошових відносин. Спроби державної партії (РКП(б)) революційними темпами збудувати "новий суспільний лад за Марксом", фактично зруйнували головний чинник виробництва - матеріальну зацікавленість робітника, підірвали економічний зв’язок між містом і селом. Робітники та селяни боролися проти застосування прийомів "воєнного комунізму", вимагали повернення до об'єктивних ринкових принципів господарювання.
Невдоволення селянства політикою, "воєнного комунізму" привело до масових повстань. В УСРР у складі повстанських формувань нараховувалось близько 40 тис. чол. Страйкували робітники підприємств Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Донецького басейну. Почалися повстання у збройних силах. У лютому-березні 1921р відбулося антибільшовицьке повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті.
Спостерігаючи за посиленням опору селянства примусовій продовольчій розкладці, В.І. Ленін у лютому 1921р запропонував відмовитися від диктату і відновити принцип матеріальної зацікавленості в сільськогосподарському виробництві.
Крок до нової економічної політики зробив X з’їзд РКП, що відбувся в березні 1921р.
Суть непу:
1. В с\г:
- заміна продрозкладки на продподаток;
- дозвіл вільної торгівлі сільськогосподарською продукцією;
- дозвіл оренди землі і застосування вільнонайманої праці.
2. В промисловості:
- повернення дрібних і середніх підприємств їхнім власникам;
- проведення децентралізації управління економікою;
- об’єднання підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;
- скасування обов’язкової трудової повинності;
- скасування зрівнялівки в оплаті праці;
- залучення іноземного капіталу шляхом створення концесій та спільних підприємств.
Голод 1921-1923рр.
У 1921р велика посуха та неврожай охопили основні зернові центри Поволжя, Північний Кавказ, Україну. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти лиху. В Україні голодувало до 1 млн. чоловік. Голод охопив Катеринославську, Донецьку, Одеську, Миколаївську губернії, а також південь Харківської.
Допомога надавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні замовчувався і офіційно вважалося, що її продовольче становите цілком задовільне. Дійсно, у більшості місцевостей Лівобережжя і Правобережжя урожай був непоганий. Його справедливий перерозподіл у межах республіки на користь південних губерній міг би запобігти поширенню лиха. Проте керівництва КП(б)У майже до весни 1922р слухняно виконувало інструкції Москви і надсилало вагони з продовольством з України до промислових центрів Росії, голодуючим Поволжя. А на Південній Україні продовжувалися хлібозаготівля, конфіскації продовольства. Тільки з середини 1922р. голодуючі українські губернії почали одержувати необхідну допомогу. Це дещо загальмувало зростання числа втрат. Остаточно наслідки голоду було ліквідовано в 1923р.