Розділ 2. Розробка технологічного процесу

Друкування – це багатократне отримання зображень з заданими параметрами якості шляхом переносу фарби з друкарської форми (безпосередньо або через проміжну поверхню) на матеріал, що задруковується. Зображення, яке при цьому отримується, називається відбитком. На відміну від інших способів розмноження інформації процес друкування не може бути безфарбовим і, як правило, не пов’язаний з виникненням в матеріалі незворотніх деформацій, а передбачає обов’язкове використання фарбового шару, який розщеплюється між фарбонесучою (формною або проміжною) і фарбосприймаючою поверхнями. Отже, при вивченні процесу друку необхідно перш за все розглядати перенесення фарби з форми на поверхню, що задруковується. Саме у взаємодії фарби з сприймаючою поверхнею полягає суть будь-якого друкарського процесу, і саме вона напротязі десятиріч є основним об’єктом досліджень.

Центральне місце друкарських процесів в технологічному ланцюгу поліграфічного репродукування визначається, крім їх призначення, ще й тим, що вони висувають вимоги до суміжних технологічних ланок. Відомо, що характер друкарських форм, які використовуються, цілком залежить не тільки від способу друку, але і від величини тиражу видання і типу друкарської машини. З іншого боку, особливості друкарського процесу і характер напівфабрикату в значному ступені впливають на працемісткості брошурувально-палітурних і оздоблювальних операцій і впливають на вибір необхідного обладнання.

Класифікація форм та друкарських процесів

Загальноприйнятої класифікації способів друку не існує. Найбільш широко розповсюджена класифікація їх по принципу просторового розташування на формі друкуючих та пробільних елементів. Саме з цієї точки зору характеризується високий, плоский, глибокий і їх різновиди.

Варіанти класифікації способів друку будучи більш широкими по охопленню і кількості класифікаційних ознак, разом з тим не відображають суттєвого зближення технологічних можливостей високого, плоского і глибокого друку, а також не в повній мірі охоплюють друкарські процеси, які отримали промислове застосування в останні десятиріччя.

Глибоко продумана концепція сучасної класифікації друкарських процесів, яка охоплює не тільки всі існуючі способи друку і їх різновиди, але й відображає перспективні напрямки розвитку поліграфії, була висунута В.С.Лапатухіним. Вона витікає з уявлень про поліграфію як про один із важливих засобів масової комунікації і містить ряд вперше введених уявлень і термінів, призначення яких, поряд з чіткою ідентифікацію різних способів виробництва друкованої інформації, полягає в виявленні нерозривного зв’язку цих способів. Згідно концепції В.С.Лапатухіна, в основу класифікації повинна бути покладена сукупність ознак, які дозволяють об’єктивно оцінити можливості існуючих і перспективних способів друку з точки зору результативності всього поліграфічного процесу, тобто інформаційної закінченості (інформативності) кінцевого продукту. При цьому під інформативністю способу друку потрібно розуміти його здатність задовольняти в кожний даний відрізок часу суспільну потребу в різноманітній друкованій продукції – громадсько-політичній, науково-технічній, художньо-образотворчій та ін. Такий підхід, висвітлюючи вузько утилітарність класифікації способів друкування тільки на основі механічних або фізико-хімічних особливостей друкарських форм або своєрідності власне друкарських процесів, диктує необхідність виділяти різні способи друку з врахуванням взаємозв’язку всіх технологічних етапів, які визначають інформативні можливості поліграфічного процесу в цілому: виготовлення друкарських форм, розмноження інформації, оздоблення продукції, яка робить зручним користування нею в тих або інших конкретних умовах. Цей підхід відповідає тенденції до автоматизації технологічних процесів і створенню інтегрованих високопродуктивних і гнучких систем, які характеризують сучасний етап розвитку матеріального виробництва взагалі і поліграфії зокрема.

До чисто ж технічних ознаках способу виготовлення друкованої інформації, які визначають швидкодію просів формування відбитка і їх друковано-образотворчі можливості, відноситься наступне:

• метод переносу фарби (фарбового зображення) на матеріал, що задруковується, який характеризує в першу чергу особливості самого друкарського процесу;

• принцип друку, який відображає особливості взаємозв’язку формного і друкарського процесів або особливий механізм формування зображення на матеріалі, що задруковується, в процесі друкування без застосування друкарської форми.

• спосіб отримання друкованого зображення, який має на увазі використання того або іншого механізму утворення (або розділення) друкуючих або пробільних елементів, взаємодію методу переносу і принципу отримання відбитка, а також враховуючий такі фактори, як специфічні особливості друкарської форми (наприклад, гнучка, еластична, така що не потребує зволоження і т.д.), використання при друці особливих фізичних або фізико-хімічних ефектів, які обумовлюють друкарсько-образотворчі ефекти, які відрізняються від інших, або швидкодію процесу, і т.д.

Класифікація способів друку покликана висунути на перший план принципові особливості кожного із способів і забезпечити усестороннє обґрунтування, а не їх використання, яке базується лише на кон’юнктурних здогадках. При цьому ознака інформативності визначає ступінь оперативності поліграфічного технологічного процесу і якість художньо-технічного виконання видань, тоді як інші ознаки (в даній інтерпретації) характеризують головним чином чисто технічні особливості способу виготовлення інформації, тобто перш за все швидкодію і друкарсько-образотворчі можливості процесів формування зображення.

З використанням цих ознак В.С.Лапатухіним була розроблена приведена нижче схема класифікації способів друку (Схема. 1), яка охоплює виробництво всіх найбільш вживаних видів друкованої продукції – газет, журналів, книг, образотворчих видань, етикетково-пакувальної, бланкової і т. д.

На основі схеми В.С.Лапатухіним була розроблена розгорнута таблиця, яка містить близько 50 позицій і включає достатньо широке коло відомостей про традиційні, відносно нові і поки ще мало розповсюджені способи друку з повною характеристикою останніх по прийнятим класифікаційним ознакам. В відповідності з цією таблицею, високий друк відноситься до багатоциклічного способу виробництва друкованої інформації, який передбачає пряме (контактне) перенесення зображення з постійної рельєфної форми з підвищеними друкуючими елементами, тоді як струменний друк представляє собою одноциклічний однопроцесний спосіб друк без використання друкарської форми з безконтактним формуванням зображення на матеріалі, що задруковується, з використанням електростатичних методів управління дискретним струменем рідкої фарби.

Класифікація, запропонована В.С.Лапатухіним, в повній мірі відобразила той вплив, який створила і продовжує створювати на друкарські процеси сучасна науково-технічна революція. Цей вплив проявляється в різних аспектах. По-перше, відбувається суттєві перетворення в класичних (або основних) способах друку – високому, плоскому і глибокому. По-друге, виникли такі способи друку, в яких одночасно, але на більш високому техніко-технологічному і якісному рівні використовуються принципові особливості традиційних способів друку. Прикладами можуть служити: спосіб високого офсетного друку, в якому зображення переноситься рельєфної і, відповідно, друкарської форми, яка не зволожується, на матеріал, що задруковується, через проміжну поверхню; прямий плоский друк, який називається в ряді країн «Ді-літо», при якому зображення з плоскої форми передається безпосередньо на папір, без якої-небудь проміжної ланки; офсетний друк без зволоження – «драйографія» – з використанням особливим способом виготовлених друкарських форм і спеціальних фарб; «обернений» плоский друк, в якому друкуючим елементам надаються гідрофільні, а пробільним – гідрофобні властивості; спосіб глибокого офсетного друку, в якому для перенесення зображення з форми, яка має нерівномірно заглиблені друкуючі елементи, також використовується проміжна поверхня. По-третє, отримали розповсюдження розроблені декілька десятиріч назад, але які з різних причин не застосовували такі, наприклад, способи друкування, як флексографічний, трафаретний і електрографічний (в цілому ряді модифікацій). Крім того, вже напротязі довгого часу проводиться активний пошук принципово нових способів друку, які б мали зовсім інші по своїй продуктивності можливості в порівнянні з існуючими і були здатні з часом частково або повністю витіснити їх з деяких сфер з забезпеченням певних переваг. Причинами цього пошуку є, з одного боку, відмічені вище недоліки, притаманні традиційним способам помноження інформації, а з іншого – прогрес в області створення досить ефективних, швидкодіючих командно-виконавчих пристроїв, які втілюють в собі останні досягнення електроніки.

Але в цілому розвиток технології поліграфічного виробництва взагалі і друкарських процесів зокрема носить в останні роки еволюційний характер, і очікувати швидкого витіснення існуючих способів відтворення друкованої інформації в близькому майбутньому не варто, тим більше що виробничий потенціал «традиційної» поліграфії достатньо розгалужений і мобільний. Передбачається, що головним напрямком перспективного розвитку галузі буде скорочення кількості різних варіантів друкування при одночасному розширенні техніко-технологічних можливостей тих з них, які збережуться на озброєнні галузі. Стосовно до «друкарських» способів помноження відомо 135 технологічних варіантів, які мають в своїй основі наступні вирізняльні ознаки:

1) наявність і характер матеріалу, що задруковується;

2) наявність і характер форми, з якої відбувається друк;

3) наявність і вид конструктивного елемента, за допомогою якого здійснюється тиск при друці.

З загальної кількості варіантів 13 приходиться на долю високого друку, 56 – на долю плоского (що говорить про гнучкість цього способу), 24 – на долю глибокого, 31 варіант охоплює трафаретний та інші спеціальні способи друку, які використовуються в інших галузях промисловості. Електрографічні способи друку, а також способи, реалізація яких очікується в недалекому перспективі, охоплюються 11 варіантами.

В останні десятиріччя відбулися значні зміни в розвитку основних способів друку, сферах і масштабах їх використання. В результаті вдосконалення формних процесів, покращення властивостей і розробці нових видів матеріалів, створення високопродуктивних друкарських машин технологічні можливості високого, офсетного та глибокого друку значно зблизилися, а самі способи стають все більш універсальними. В цих умовах особливості того чи іншого методу друку проявляються тільки в специфічних умовах того чи іншого виробництва.