Правила складання бібліографічного опису

1 Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо книга написана кількома авторами, то вони перераховуються через кому.

Якщо посібник написаний чотирма авторами, 1 більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається „та інш."

2. Назва книги ( без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка; тире.

3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).

■ Місце видання - з великої літери скорочено - Київ (К.), Львів (Л.), Москва (М.); крапка; двокрапка. Усі інші міста повністю - Донецьк, Одеса, Тернопіль; двокрапка. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.

■ Том, частина - скорочено з великої літери (Т,, Ч.); цифра тому або частини; крапка; тире. Випуск - з великої літери, скорочено (Вил.); крапка; тире.

■ Слово „Видання" - з великої літери, скорочено; крапка; порядковий номер видання арабськими цифрами; крапка; тире.

■ Рік видання ( лише арабськими цифрами); крапка; тире.

■ Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки, слово „сторінка" записується скорочено, з маленької літери.

Нащ_икл_ад: 147 с. -

Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово „сторінка" скорочено, з великої літери (С); крапка; арабськими цифрами номери сторінок. Наприклад: С.45-67; С.12 Якщо на одній сторінці декілька покликань, то при повторюванні бібліографічних відомостей

достатньо вказати „Там само", поставити крапку й тире та записати номери сторінок, на які

посилаються.

Наприклад: Там само. - С.78-90:

Сучасні питання хірургічного лікування хворих із вперше виявленим деструктивним туберкульозом легень (огляд літератури) [Електронний ресурс] / Б. В. Радіонов [та ін.] Режим доступу :

http://www.ifp.kiev.ua/ftpl/originai/20087kaiabuha2008.pdf.

Одним із головних завдань сучасної школи є надання учням можливостей для реалізації індивідуальних творчих потреб, забезпечення умов для оволодіння практичними уміннями і навичками наукової, дослідницько-експериментальної, конструкторської, винахідницької, раціоналізаторської діяльності, певного рівня професійної підготовки.

Виконання учнем наукового дослідження є свідченням його самостійності творчої праці і складається з кількох основних етапів.

Вибір теми дослідження.

Наукове дослідження розпочинається з вибору теми. Тематика науково-дослідницьких робіт не обмежується. Назва теми дослідження повинна бути зрозумілою, короткою та лаконічною. Найчастіше її пропонує науковий керівник,,хоча учень може обрати її самостійно. Тему наукової роботи краще обирати або зовсім нову, або недостатньо вивчену, щоб уникнути повторень -«винаходу велосипеда вдруге». Небажаною є назва, що розпочинається словами: «До питання...», «До проблеми...», «Деякі питання (аспекти, проблеми)...» тощо.

2. Планування наукової роботи.

Проведення наукового дослідження учня складається з декількох основних етапів:

1. (вибір теми дослідження.

2. формування бібліографії з теми.

3. (Вивчення наукової літератури.

4. Вибір фактичного матеріалу.

5. Обґрунтування актуальності роботи.

6. формування мети та завдань.

7. Написання тексту наукової роботи.

8. Оформлення бібліографії

9. Захист наукової роботи.

Головне, щоб робота відповідала інтересам учня, його віковим, індивідуальним та інтелектуальним можливостям. Для спостереження і досліджень слід добирати такі об'єкти та явища, які найбільш типово і яскраво відображають місцеві природні умови, доступні для систематичних і регулярних спостережень, можуть бути використані в навчальному процесі для формування і розвитку в учнів понять, логічного мислення, пізнавальних інтересів, удосконалення практичних умінь і навичок.

3. Ознайомлення з науковою літературою

Написання наукової роботи вимагає передусім чіткого уявлення про рівень розробки досліджуваної теми в науці. Ось чому потрібно ознайомитися з основною літературою, що стосується обраної теми (монографії, статті). У пошуку цієї літератури допоможуть систематичний та алфавітний каталоги, а також різноманітні бібліографічні покажчики. Опрацювання наукової літератури дасть можливість з'ясувати стан дослідження обраної теми, а цим самим унеможливить повторення давно відомих істин.

Із підібраних статей, брошур, книг робляться виписки, які стосуються теми дослідження і можуть бути використані в роботі у формі цитат. У міру накопичення матеріалу юні дослідники обробляють і осмислюють його, працюють із довідковою та науковою літературою, доступними науковими джерелами.

Опрацювання літературних джерел з теми дослідження слід розпочинати у самостійно обраній послідовності або у порядку, запропонованому науковим керівником. Вивчати опубліковану за темою дослідження літературу можна, використовуючи різні види читання:

• оглядове (під час читання визначається та аналізується лише те, що на даний момент важливо досліднику);

• повільне (читання, що потребує поглибленого вчитування у текст, уважного ставлення до всіх висловлених думок);

• вибіркове (читання, під час якого з метою увиразнення окремих аргументів та фактів, зіставлення певної думки з загальною концепцією дослідження можна розглянути відібраний матеріал ще раз, не поспішаючи, уважно і глибоко);

• повторне (читання, що надає можливість краще зрозуміти прочитане, можливо, ще раз його переосмислити з метою глибшого сприйняття);

• коментоване (цей вид читання може бути використаний як образне докладне узагальнення та осмислення прочитаного. Коментарем літературного джерела може стати як власне тлумачення читача, так і позиції інших дослідників);

• перерване (читання з зупинками, яке надає можливість для занурення у власне розуміння наукової проблеми, створення власних проекцій щодо висловлених фактів та позицій, порівняння їх з реальним авторським дослідженням);

• швидке (читання з метою знайти необхідну цитату, прізвище, дату тощо, тобто так зване «сканування» тексту. Цей вид читання доречно використовувати після повільного, вибіркового або коментованого читання певного літературного джерела).

Вивчаючи обрану літературу, недостатньо покладатися на пам'ять. Доцільно вести чіткі і лаконічні записи опрацьованих джерел так, щоб можна було без особливих труднощів зрозуміти їх суть і через деякий час. Тому виписки краще робити на окремих аркушах чи у спеціальному зошиті, залишаючи широкі поля для висловлення власної оцінки прочитаного.