- •1. Назвіть видатних представників Німецької Класичної філософії.
- •2. Хто був засновником Німецької Класичної філософії?
- •3. Принцип пізнання по Кантом.
- •4. За Кантом процес пiзнання характерiзуэться:
- •5. Погляд на людину за Кантом.
- •6. Погляд на релігію за Кантом.
- •7. Ідея права і держави за Кантом.
- •8. Діалектика Гегеля
- •9. Назвіть закони діалектики Гегеля.
- •16. Яке суспільство марксисти счетали ідеальним і чому?
- •17. Ставлення марксистів до особистої власності
- •18.Відношення марксистів до релігії.
- •19.Назвіть роботи марксистів.
- •20.Яке філософське вчення створили марксисти.
- •21.Марксизм створив формаційний або культурологічний підхід вивчення історії філософії?
- •22.Головна проблема західної філософії 19-20 століття.
- •23.Хто був проповідником песимізму в філософії 19 ст.?
- •24. Хто створим вчення про надлюдину і в чому суть цього вчення?
- •25.Хто був автором психоанализу
- •26 .Що таке ірраціоналізм?
- •27. Що таке агностицизм?
- •28. Хто був засновником позитивізму?
- •29. Принципи позитивізму?
- •30. Неопозитивізм
- •31. Хто був засновником критичного раціоналізму?
- •32. Прагматизм
- •33. Назвіть представників екзистенціалізму
21.Марксизм створив формаційний або культурологічний підхід вивчення історії філософії?
Марксизм створив формаційний підхід вивчення історії філософії. Кожний етап історико-філософського процесу він ставив у залежність від певної суспільно-історичної формації: філософія рабовласницького ладу, доби феодалізму, буржуазного суспільства, доби розвинутого соціалізму. Для історії філос. - вивчення процесу розвитку сусп. Марксом була ведена категорія сусп. – економічна формація вона виражає тип сусп. Що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами сусп. Відомі такі типи формації: первіс. рабовла. лад феодал. капітал. комунізм. тощо.
22.Головна проблема західної філософії 19-20 століття.
Проблема свободи у філософії осміслюється, як правило, по відношенню до людини і його поведінки (свобода в природі осмыслялась як випадковість, як "непізнана необхідність"). Вона отримала розвиток в таких філософських проблемах, як свобода волі і відповідальності людини, можливостей бути вільним, осмисленням свободи як сили, регулюючої громадські стосунки. Жодна філософська проблема, напевно, не мала такого великого соціального і політичного звучання в історії суспільства, як проблема свободи.Для особи володіння свободою - це історичний, соціальний і моральний імператив (веління), критерій її індивідуальності і рівня розвитку суспільства.
23.Хто був проповідником песимізму в філософії 19 ст.?
У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на нереалістичний аспект (чи навіть сутність) дійсності. Вже А.Шопенгауер (1788—1860), “предтеча” цього зрушення, сутність світу вбачав не в розумному началі, а у “світовій волі”, первинній по відношенню до уявлення й розуму; він же був проповідником песимізму і включив у коло європейських філософських ідей буддійське вчення про страждання як сутність людського буття.
24. Хто створим вчення про надлюдину і в чому суть цього вчення?
Ф.Ніцше (1844—1900), продовжуючи цю лінію, втлумачив “світову волю” як “волю до влади” і став співцем “надлюдини”, що втілює в собі цю волю, вітальну (життєву) силу і перебуває “по той бік добра і зла”.Ці ідеї у вульгаризованому вигляді були підхоплені німецькими нацистами. Ф.Ніцше був одним із засновників напряму, який набув назви “філософії життя” і різні варіанти якого розробляли Г.Зіммель, В.Дільтей, Л.Клагес, О.Шпенглер, А.Бергсон та інші. В ньому реальність визначається як “життя”, яке становить органічну цілісність і неперервну тривалість (“потік”).
25.Хто був автором психоанализу
«Психоанализ – это психотерапевтический метод, разработанный З. Фрейдом. Основополагающим понятием его является представление о бессознательных психических процессах и используемых для их анализа психотерапевтических методах. Психоанализ включает теории общего психического развития, психологического происхождения неврозов и психоаналитической терапии, являясь законченной и целостной системой.
26 .Що таке ірраціоналізм?
Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) — філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.
На противагу філософській класиці, що висунула на перше місце розум і раціональність та поставила в якості основної мети виявлення внутрішньої логіки процесів, посткласична філософія знаменує собою відмову від визнання розумних підстав дійсності і висуває на перший план ірраціональний момент. Хоча певні ірраціональістичні тенденції можна простежити протягом тривалого розвитку філософії, сам термін «ірраціоналізм», відносять все-таки до філософських напрямків кінця 19-го — початку 20 століть.
Особливо яскраво ірраціоналістична філософія була представлена в цей час філософією життя — Дільтей, О.Шпенглер, Бергсон. Розуму було відведено утилітарне місце в пізнанні, а ірраціональне було чітко тематизовано й проблематизовано, завдяки чому був розширений і обґрунтований новий предмет філософського осмислення у вигляді інтуїтивного, до — або позатеоретичного знання, а сама філософія з мислення про світ у поняттях перетворилася в розуміння (або інтуїтивне сприйняття) в принципі непізнаваної силами одного тільки розуму дійсності.
У соціологічному й культурологічному відношенні ірраціоналістичні погляди часто настроєні проти соціальних і культурних інновацій, які сприймаються як поширення влади науки й техніки та ствердження просвітительських духовних цінностей. Прихильники ірраціоналізму вважають це ознакою занепаду справді творчого культурного початку (як, наприклад, О. Шпенглер у роботі «Занепад Європи»). У Німеччині, приміром, ірраціоналізм знайшов свої найбільш реакційні форми в області політичних теорій у націонал-соціалізмі, що заперечували саморегуляцію соціальних спільнот за допомогою суспільних законів.
З сучасної точки зору раціоналізм й ірраціоналізм є взаємодоповнюючими сторонами реальності в дусі принципу доповнюваності Нільса Бора.