Відповідність сукупних доходів, витрат, попиту та пропозиції

Схема відображає зв’язок між чотирма аналізованими макроекономічними явищами. Сукупні доходи, як уже пояснювалося, перетворюються на сукупні витрати в процесі їх реалізації.

Сукупні витрати домогосподарств, підприємців інвесторів, держави та закордонних споживачів формують сукупний попит. Адже саме витрати суб’єктів економіки на придбання товарів і визначають попит.

Сукупний попит визначає сукупну пропозицію, оскільки виробники орієнтовані на задоволення попиту споживачів.

Сукупна пропозиція (загальний обсяг товарів і послуг, що можуть бути створені за наявних ресурсів) визначає рівень сукупних доходів власників ресурсів. Це пояснюється тим, що лише за умови використання ресурсів і створення продукту власники ресурсів одержують доходи.

Торкнемося проблеми рівноваги сукупного попиту і пропозиції. Для цього подумки об’єднаємо окремі ринки товарів і послуг країни у єдиний ринок. На цьому загальному ринку формується загальна рівноважна ціна (загальний рівень цін) та рівноважний обсяг виробництва. Пояснимо особливості цього формування за допомогою графіка. Зауважимо, що зовні графік макроекономічної рівноваги сукупних попиту і пропозиції схожий на графік рівноваги попиту та пропозиції на ринку окремого товару. Але це лише формальна схожість.

Сукупний попит і сукупна пропозиція

Суцільною лінією DD на графіку зображений сукупний попит, лінією SS — сукупна пропозиція. Пунктирні лінії відображають можливі зрушення сукупних попиту та пропозиції.

Лінія сукупного попиту спускається зліва направо. Це означає, що чим нижчим є загальний рівень цін, тим більшим стає попит, і навпаки: за вищих цін сукупний попит зменшується. Встановлено, що зміна цін впливає на обсяг попиту не прямо, а опосередковано: через ставку процента за кредит, купівельну спроможність грошей та зацікавленість споживачів у придбанні товарів вітчизняного виробництва. Справді, якщо зростає загальний рівень цін, то це спричиняє подорожчання грошей (зростання ставки процента). Як наслідок скорочуються інвестиції і попит з боку підприємців. При підвищенні цін також зменшується купівельна спроможність грошей, вкладених на поточних рахунках, у цінних паперах тощо. Населення відчуває себе менш багатим і скорочує обсяги споживання. Нарешті, при зростанні цін вітчизняного виробництва споживачі віддають перевагу імпортним товарам, що зменшує їх попит на вітчизняні товари. Лінія сукупної пропозиції має своєрідну конфігурацію: вона складається з трьох відрізків. Кожен з них відповідає певному стану економіки. Відрізок горизонтальний відображає стан економіки у період спаду. Тут ресурси використовуються неповно, тому для залучення додаткових ресурсів з метою збільшення виробництва немає потреби збільшувати плату за них і, відповідно, ціни. Вертикальний відрізок демонструє економіку у стані підйому. Коли ресурси використані повно і виробники конкурують за їх перерозподіл, то для додаткового залучення ресурсів необхідно значно підвищувати ціни. Підкреслимо, що і в разі підвищення цін обсяги виробництва залишаються без змін. Проміжний відрізок відображає стан, коли підвищення цін супроводжується зростанням обсягів національного виробництва.

Зрушення попиту і пропозиції праворуч або ліворуч щодо вихідного положення може відбуватися під впливом різних чинників. Лінія попиту DD зрушується під впливом змін: а) добробуту споживачів, їхніх інфляційних очікувань та політики оподаткування доходів домогосподарств; б) процентів за кредит та очікувань підприємців щодо прибутків і податків з прибутків; в) політики держави щодо величини витрат з бюджету; г) співвідношення рівнів доходів населення різних країн і курсів валют.

Зокрема, сукупний попит може зрости, а лінія DD зміститись праворуч за умови, що після оподаткування у населення залишилося більше доходів, банки країни надають підприємцям кредити під менший процент, держава передбачила у бюджеті більші витрати, доходи вітчизняних споживачів стали вищими, а рівень вітчизняних цін, навпаки, нижчим порівняно з іншими країнами.

Лінія пропозиції SS зрушується під впливом змін таких чинників: а) цін на виробничі ресурси; б) застосування технологій та суспільної продуктивності праці; в) рівня та характеру оподаткування підприємств; г) змісту державної політики, яка може бути спрямована на стимулювання виробництва або на його стримування. Наприклад, сукупна пропозиція може збільшитись, а лінія SS зсунутись праворуч, якщо зменшаться ціни на енергоносії, будуть застосовані більш прогресивні технології, а держава послідовно здійснюватиме підтримку підприємницького сектора.

Точці перетину сукупних попиту та пропозиції відповідає загальний рівень цін (P_Е) і рівень виробництва (Q_Е), що задовольняє як продавців, так і покупців країни.

4. Для оцінки загального стану економіки необхідно мати певні показники. Важливість їх правильного визначення не викликає сумніву. Адже без цього неможлива реальна оцінка досягнутого, прогнозування майбутнього.

Система макроекономічних рахунків поділяється на два основні види:

- система національних рахунків (СНР), яка обслуговує ринкову економіку;

- баланс народного господарства (БНГ), яка обслуговує командно-адміністративну економіку.

СНР в Україні базується на концепції 1991 року, розробленої ООН і рекомендованої для використання в країнах з ринковою економікою. БНГ базується на Марксовій концепції, де фіксувалися економічні операції, здійснені в сфері матеріального виробництва.

СНР – це система взаємопов'язаних статистичних показників, які відображають найбільш важливі аспекти економічної діяльності країн щодо виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування національгого багатства країни.

Принципи СНР:

1. Продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід.

2. Економіка знаходиться в постійному кругообігу, витрати одних суб'єктів є доходами інших.

3. Макроекономічне рахівництво технічно базується на рахунках бухгалтерського обліку.

Значення СНР:

1. Забезпечує умови для міжнарожних співставлень.

2. СНР є передумовою для макроекономічного регулювання.

3. СНР є єдиною системою збору, підготовки і обробки інформації.

Для оцінки результатів річного виробництва використовується показник валового внутрішнього продукту. Ним же користуються для обчислення динаміки виробництва, продуктивності, рівня добробуту населення країни.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва, тобто всіх кінцевих товарів, вироблених і реалізованих протягом року.

Близьким за змістом до ВВП, але дещо відмінним від нього є показник валового національного продукту (ВНП).

Принципова відмінність між ними полягає в тому, що ВНП враховує все створене громадянами країни не лише на власній території, а й за кордоном, але не враховує створене негромадянами країни (іноземцями) з використанням іноземних ресурсів на території країни.

ВВП, навпаки, враховує все, що створене громадянами і негромадянами з використанням власних і залучених ззовні ресурсів на території країни, але не враховує того, що громадяни країни створюють за її межами.

Принципи розрахунку ВВП (ВНП):

• враховуються тільки кінцеві результати і виключається проміжний продукт;

• рівність доходів і витрат;

• при розрахунку не враховуються доходи, отримані при перепродажі.

Способи розрахунку ВВП (ВНП):

1. за витратами – метод кінцевого використання.

ВВП = C + I +G + Xn, де

С – споживчі витрати,

I – інвестиційні витрати,

G – державні витрати,

Xn – чистий експорт (=Ех – Ім.)

2. за доходами – розподільчий метод

ВВП = W + R + I + P + A – Tn, де

W – заробітна плата,

R – рента,

I – відсоток,

P – прибуток,

A – амортизація,

Tn – непрямі податки.

3. виробничий метод – метод по доданій вартості.

Додана вартість – це різниця між вартістю продукції, виготовленої фірмою і витратами на придбання сировини і матеріалів.

ВВП = Сукупна вартість всіх галузей – проміжне споживання галузей = ДВ

Чистий національний продукт (ЧНП) відрізняється від ВВП на величину амортизаційних відрахувань. Скористаємося формулою, що ґрунтується на розрахунку ВВП за витратами.

ЧНП = ВВП – А = C + G + NХ + (I – A),

де C — споживчі витрати, G — державні витрати, NХ — чистий експорт, I — інвестиційні витрати, А — амортизація.

Відомо, що інвестиційні витрати складаються з частини, яка відшкодовує зношений протягом року основний капітал, і частини, яка використовується для нагромадження капіталу, тобто для додаткових інвестицій. Отже, (І – А) — це і є додаткові інвестиції або інвестиції у розширення виробництва.

Якщо позначити І – А = І, де І — додаткові інвестиції, то формула ЧНП матиме вигляд: ЧНП = C + G + NХ + І.

Національний дохід (НД) відрізняється від ЧНП на величину непрямих податків. Отже, НД = ЧНП – Tn = ВВП – А – Tn, де Tn — непрямі податки.

Якщо пригадати методику розрахунку ВВП за доходами, то можна отримати таку формулу НД:

НД = (W + R + i + Pr + A + Tn) – А – Tn = W + R + i + Pr,

де W — зарплата,

R — рентні платежі,

i — процент,

Pr — прибуток.

Отже, НД є сукупністю всіх доходів домогосподарств та підприємців.

Особистий дохід (ОД) відрізняється від НД на суму відрахувань, що не привласнюються особисто і тому не стають джерелом споживчих витрат і доходів.

ОД = НД – (T_І + T_K + T_U) + ТR,

де T_I — відрахування на соціальне забезпечення,

T_K — податки з доходів корпорацій (К12),

T_U — нерозподілювані прибутки корпорацій,

ТR — трансфертні платежі, пільги, отримані громадянами за рахунок державного перерозподілу доходів.

Якщо від особистого доходу (ОД) відрахувати податки на особисті доходи, то отримаємо особистий дохід після сплати податків, тобто те, що, власне, стає джерелом задоволення особистих потреб.

Труднощі підрахунку макроекономічних показників:

1. робота домогосподарки не враховується у ВВП, а та ж сама робота виконана прислугою враховується.

2. не враховуються продукти, створені у тіньовій економіці.