Національний рахунок нагромадження капіталу за секторами економіки України у 1999 р. (у фактичних цінах, млн грн)

Показник	Не фінансові корпорації	Фінансові корпорації	Сектор загального державного управління	Домашні господарства	Некомерційні організа ції, що обслуговують домашні господарства	Вся економіка
Зміни в зобов’язаннях і чистому багатстві
1. Чисте заощадження	–10915	1105	9538	1112	–487	353
2. Капітальні трансферти одержані	2595	–	1975	28	247	4845
3. Капітальні трансферти сплачені	–244	–	-4601	–	–	–4845
4. Всього (зміни чистого багатства за рахунок заощадження та капітальних трансфертів)	–8564	1105	6912	1140	–240	353
Зміни в активах
1. Валове нагромадження основного капіталу	15758	483	2048	1545	262	20096
2. Споживання основного капіталу	–15490	–178	–2825	–279	–509	–19281
3. Зміна запасів	2150	10	–496	–531	–5	1128
4. Придбання за відкиданням вибуття цінностей	–	–	1	132	–	133
5. Чисте кредитування (“+”), чисте запозичення (“–”)	–10982	+790	+8184	+273	+12	–1723
6. Всього	–8564	1105	6912	1140	–240	353

Виникнення фінансового дефіциту в секторі нефінансових корпорацій зумовлене різними причинами, серед яких головною є криза неплатежів, кредиторська заборгованість і т. ін. Відновлення економічного зростання потребуватиме дуже значного збільшення норми заощаджень у секторі нефінансових корпорацій. Процес відновлення економіки в Україні може означати розпад переважної більшості підприємств та їх банкрутство.

2.3. Мультиплікатор нагромадження або доходу

Макроекономічний реалізований попит формується споживчими витратами населення; державними закупівлями товарів і послуг; інвестиційними витратами (витратами на придбання капіталу); чистим експортом (витратами іноземних споживачів на придбання товарів і послуг даної країни). Тому зміна будь-якої з перелічених чотирьох складових зумовлює множинний ефект зміни доходу, або ефект мультиплікатора. Оскільки зміна витрат може відбуватися як у бік зростання, так і в бік скорочення, множинний ефект діє в обох напрямах. Із чотирьох різновидів витрат, які формують макроекономічний реалізований попит, найменш стійкими є інвестиційні витрати — простіше їх скоротити або взагалі відкласти, вони більш пов’язані з ризиком і т. ін. Очікування інвесторів, які постійно змінюються під впливом різних умов, породжують хвилі згортання і нарощування інвестицій, які зумовлюють скорочення або збільшення сукупних витрат, тобто макроекономічного реалізованого попиту.

Саме коливання інвестицій є першопричиною змін обсягів виробництва і національного доходу.

Вартість кінцевих товарів і послуг або валовий внутрішній продукт плюс чистий експорт (макроекономічний реалізований попит) трансформується в категорії доходу за зведеним національним рахунком утворення доходу (оплата праці найманих працівників, органів державного управління, податки та субсидії на виробництво, валовий прибуток, змішаний дохід). Сума первинного доходу для всіх резидентів називається валовим національним доходом. Валовий національний дохід відображає реалізовану спроможність країни створити дохід у поточному періоді. Реалізовану спроможність створити дохід можна обчислити як ВВП плюс сальдо первинного доходу, отримане від іншого світу. Операції з первинним доходом охоплюють виплати найманим працівникам, розподілений дохід підприємств, реінвестовані доходи від прямих інвестицій, дохід від власності (акцій, депозитів, землі, корисних копалин, нерухомості, роялті тощо).

Мультиплікатор нагромадження (М_н) або доходу — це коефіцієнт, який характеризує співвідношення між зміною валового національного доходу і зміною інвестиційних витрат:

, (1)

або DНД = М_н × DІ.

Наприклад,

раза.

Отже, якщо протягом 1997––1998 рр. приріст інвестиційних витрат в Україні у 3680 млн грн зумовив зростання валового національного доходу на 8358 млн грн, то мультиплікатор доходу становив 2,3 раза, або одна гривня приросту інвестицій забезпечила приріст доходу більш ніж удвічі, а за період 1998––1999 рр. мультиплікатор помітно зріс і дорівнював 2,6 раза.

Дія мультиплікатора доходу зумовлена властивим національному ринку безперервним ланцюжком актів витрати –– випуск, в якому витрати одного суб’єкта є доходом іншого, а той, у свою чергу, витрачаючи цей дохід на потреби власної життєдіяльності, забезпечує дохід третьому суб’єктові і т. д. Тобто кожна гривня витрат одного суб’єкта стає в такому ланцюжку доходом для другого, третього і n-го суб’єкта. Внаслідок цього одна гривня первинної витрати зумовлює значно більшу сумарну вартість виконаних робіт і, як наслідок, більший сумарний дохід.

Те, що приріст витрат зумовлює зростання доходу в певну й обмежену кількість разів, свідчить про загасання ефекту мультиплікатора з кожною наступною витратою в ланцюжку циклів витрати –– дохід. Таке загасання — наслідок того, що кожний суб’єкт частину отриманого доходу заощаджує. Іншими словами, на споживання він витрачає лише частину свого доходу, зменшуючи дохід наступного суб’єкта. Тому ефект мультиплікатора діє доти, доки 3680 млн грн (з наведеного прикладу) приросту інвестицій не трансформуються через потік циклів витрати –– дохід у заощадження суб’єктів сфери обміну, тобто доки їхні сумарні заощадження не досягнуть 3680 млн грн. Отже, значення мультиплікатора доходу залежить від пропорції, в якій поточні доходи поділятимуться на споживання і заощадження, точніше, від граничної схильності людей до заощаджень (ГСЗ). Зі зростанням доходу гранична схильність до споживання (ГСС) зменшується (у відносному вираженні), а ГСЗ, навпаки, зростає.

Існують різні погляди стосовно оптимальних пропорцій щодо споживання і нагромадження. Але з урахуванням правила золотого перерізу (за коефіцієнтами Фібоначчі) вважається, що 62 % доходу доцільно використовувати на споживання, а 38 % –– на нагромадження. З усіх країн лише Японія наближалася до цих пропорцій. За ГСЗ, яка дорівнювала (наприклад, у 1998 році) для населення України (включаючи придбання іноземної валюти) 22,3 % від загального обсягу їхніх доходів, 3680 млн грн сумарного розміру заощаджень, які з’являться внаслідок приросту інвестицій на 3680 млн грн, становитимуть, наприклад, ¼ частину (а ¾ приросту поточного доходу в такому разі споживаються) загального приросту національного доходу. Звідси приріст національного доходу повинен дорівнювати 14720 (3680 ´ 4). Тобто, розмір ефекту від послідовних циклів витрат, зумовлених приростом інвестицій, перебуває в обернено пропорційній залежності від ГСЗ. Гранична схильність до заощадження плюс гранична схильність до споживання дорівнює одиниці. Звідки мультиплікатор доходу є величиною, оберненою до ГСЗ:

,

тоді

,

або

, (2)

оскільки ГСЗ + ГСС = 1.

За нашими розрахунками, для України в 1998 році приріст національного доходу мав бути 16486 млн грн на відміну від фактичної суми приросту НД 8358 млн грн (з наведеного прикладу), тобто розрахунковий приріст НД майже вдвічі перевищує фактичний. Мультиплікатор доходу, визначений за формулою (2), враховує лише вилучення з приросту поточних доходів коштів, які переходять у заощадження. На практиці потужність мультиплікатора доходу часто послаблюється вилученням через додаткові податки, додаткову закупівлю товарів за кордоном (“відплив” попиту за кордон), про що свідчить порівнянність розрахунків приросту НД за формулою (1).

Отже, можна стверджувати, що в 1998 році в Україні приріст інвестицій в одну гривню призводив до приросту національного доходу фактично у 2,3 грн замість 4,5 грн, тобто, половина приросту поточного національного доходу випадала з потоку витрати –– дохід.

Потужність мультиплікатора, обчисленого за формулою (2) і, звідси, очікуваний приріст національного доходу майже вдвічі був послаблений вилученням коштів. Поєднання результатів за формулами (1) та (2) дає можливість точніше оцінювати макроекономічну ситуацію в економіці країни і точніше визначити “дозу” необхідного державного регулювання вливання чи вилучення грошей, щоб ефективніше впливати на рівень доходів, виробництва та зайнятості.

Таким чином, аналіз динаміки заощаджень та інвестицій показує конкретні важелі, за допомогою яких можна впливати на макроекономічний попит, зайнятість та доходи населення.

Економіка, в якій заощаджують та інвестують більшу частину валового національного продукту або національного доходу, досягає вищого темпу економічного зростання. Процес мультипліціювання залучає не тільки граничну схильність до споживання (ГСС= ¾ = 0,75), але також і граничну схильність до інвестицій (ГСІ), яка дорівнює 0,10. Тоді від простого мультиплікатора нагромадження можна перейти до складного, супермультиплікатора:

;

тобто приріст споживчих та інвестиційних витрат на 1 грн має дати в 6,67 раза більший приріст доходу.

За вищих заощаджень вивільняються ресурси зі споживання так, що їх можна використати для виробництва більшої кількості інвестиційних товарів (машин, обладнання, устаткування і т. ін.), що сприяє збільшенню майбутніх виробничих потужностей країни.

Отже, грошовий ринок ефективно пов’язує рішення про заощадження та інвестиції. Якщо структура виробництва міститиме більше інвестиційних товарів і менше — споживчих, то результатом цього буде прискорений темп економічного розвитку в майбутньому.

Тому основною метою грошово-кредитної і відсоткової політики НБУ, з одного боку, є стимулювання процесу “заощадження – інвестиції”, а з другого —стримування можливого інфляційного та девальваційного тиску на економіку.