Марксистське протиставлення
Марксовій теорії додаткової вартості представники А. ш. протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми. До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробництва і працю. А. ш. заперечувала соціально-історичну суть економіч. категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта».
Представники
Головні представники цієї школи — Карл Менґер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер — професори австрійських університетів (звідси назва «Австрійська школа»). Австрійську школу називають також віденською школою, психологіч. школою. Сформувалася в 70-х рр. 19 століття.
В ХХ столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Л. Роббінс. Вони доводили, що суспільство — це сума господарських атомів; економічні закони — результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.
Основні представники австрійської школи:
перше покоління — Карл Менґер (засновник), Ейген Бем-Баверк, Фрідріх фон Візер, Ойген фон Філіппович фон Філіппсберг (1858—1917);
друге покоління — Людвіг фон Мізес, Йозеф Шумпетер, Карл Шлезінгер (1889—1938), Х. Майер (1879—1955), Ріхард фон Штригль (1891—1942), Лео Іллі (Зенфельд) (1888—1952);
третє покоління — Фрідріх фон Гаєк, Оскар Моргенштерн, Фріц Махлуп, Пауль Розенштейн-Родан (1902—1985), Людвиг Лахман (1906—1990), Фрідрих Лутц (1901—1975), Феликс Кауфман (1895—1949), Альфред Шютц (1899—1959);
четверте покоління — Мюррей Ротбард (1926—1995);
п'яте покоління — Ганс-Герман Хоппе, Гвідо Хюльсман та ін.
Матеріали, присвячені сучасному стану розвитку школи, публикуються в журналі Quarterly Journal of Austrian Economics.
Конгресмен, член Республіканської партії США Рон Пол відкрито заявляє про підтримку ідей Австрійської школи.[1] До прибічників Австрійської школи також належить фінансовий аналітик та консультант Пітер Шиф.
2)Політична економія Маршалла Альфред Маршалл - англійський економіст, засновник кембриджської школи, з ім'ям якого пов'язують становлення неокласичного напрямку в економічній теорії. В 1875 році виклав свої власні доктрини в роботі «Принципи економічної науки». Ця праця принесла йому снігову популярність. З 1908 року з ініціативи А. Маршалла був уведений попий курс за назвою «Есопотісз», що витіснив підручник Дж. Милля. У своїх дослідженнях використовував математичні і графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спеисера вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, поширюючи теорію дарвінізму на економічні відносини.
Економічна теорія Л. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Милля) і теорії маржиналізму. Метод А. Маршалла - метод часткової рініїопаги. І Іри розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні, і ведеться спостереження змін цього одного елемента.
Концепція ціноутворення (попит та пропозиція) А. Маршалла: функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту, по Маршаллу, не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, відповідно до якого попит на товар зростає при зниженні ціни і підвищується при перевищенні ціни. А. Маршалл увів поняття «еластичність попиту» - функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється в більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього А. Маршалл досліджує ціну пропозиції як мінімальну ціну, по якій продавець згодний продати дану кількість товару по даній ціні. Ціна пропозиції визначається винятково витратами. Під останніми розуміється подолання небажання піддатися незручностям через вагу праці і жертви капіталу. Далі А. Маршалл представляє в графічній формі функціональну залежність ціни від попиту та пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетинанні кривих попиту та пропозиції.
Теорія А. Маршалла - це теорія цін у конкурентних умовах. У «Принципах економічної науки» аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процесу швидкого росту виробничих монополій (широко розповсюдженого в той час) і їхні впливи на механізм ціноутворення. Автор розглядає монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.
Учений трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, але й у промисловості, що мас всеосяжне значення.
Капітал, на думку А, Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також ділові здібності, професійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.
Принципу заміщення А. Маршалл надавав великого значення. Підприємець вибирає собі ті фактори виробництва, що вважає найбільш придатними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижче ціни будь-якого іншого набору факторів.
3)Американська школа маржиналізму в політичній економії. Становлення теорії граничної продуктивності пов'язано з появою американської школи маржиналізму, основним представником якої був Дж. Б. Кларк (1847-1938), який навчався в Цюріхському і Гейдельберзькому університетах, був професором Колумбійського університету. Його основні праці — "Філософія добробуту" (1886 р.), "Розподіл багатства" (1899 р.), "Проблема монополії" (1904 р.). У своєму вченні про ціни вчений додержувався основних ідей теорії цінності, розробленої представниками австрійської школи. Він вважав, що в основі ціни лежить корисність товару, а ринкова ціна залежить від співвідношення попиту і пропозиції, і в тривалий період тяжіє до ціни пропозиції, яка є сумою прибутків власників усіх факторів виробництва.
Дж. Б. Кларк поставив завдання з'ясувати, яку частку продукту створює кожен з факторів виробництва. Для цього розраховується граничний внесок факторів виробництва, що становить ринкову вартість готової продукції і дорівнює сумі граничного продукту праці й граничного продукту капіталу. В основі визначення граничного продукту будь-якого фактора лежить визначення приросту продукту, отриманого за рахунок зміни цього фактора за фіксованої кількості інших. Дж. Б. Кларк сформулював закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва: у разі збільшення кількості їх застосування знижується ефективність (тобто фактори мають спадну віддачу). Учений вважав, що крім продукту праці і продукту капіталу до ринкової вартості продукту належить продукт землі, отже, виробнича функція має вигляд
де Т — земельні площі (terra), що використовуються у виробництві.
На теорії граничної продуктивності ґрунтується теорія вмінювання Кларка. В його економічній концепції ця теорія має закінчений вигляд. Прибутки власників факторів виробництва є частинами ринкової вартості готової продукції. Розмір цих прибутків має визначатися граничними внесками факторів виробництва в створення ринкової вартості продукції.
ВМС — це крива спадної продуктивності послуг праці. Із зростанням кількості зайнятих граничний продукт праці зменшується. Ринкова вартість готової продукції буде представлена як площа фігури АВВМК, причому продукт праці дорівнює площі фігури АВМК, продукт капіталу відповідно дорівнює площі фігури ВВМ. В економічній концепції Дж. Б. Кларка об'єднано теорію граничної корисності і теорію вмінювання. Це поєднання мало дуже важливий позитивний результат — учення Кларка стало основою раціональної організації виробництва фірми та визначило основні проблеми подальших досліджень. Уперше в історії економічної думки розробка теорії вмінювання досягла такого рівня, що є закінченим варіантом безкласової теорії прибутків.
Представником американської школи теорії граничної продуктивності є І. Фішер, якого вважають також представником математичної школи. І. Фішер (1867-1947) — професор Йєльського університету, економіст, статистик, президент Міжнародного економетричного товариства. Його основні праці — "Внесок математики в теорію вартості і ціни" (1892 р.), "Елементарні принципи економікс" (1913 р.). Учений запропонував дві моделі ринкової ціни: модель ринкової кон'юнктури і модель монетарної ціни. Він визнав, що ціна — це результат рівноваги чинників ринкового попиту і пропозиції. Цю модель рівноважної ціни він назвав моделлю ринкової кон'юнктури. Коливання ринкової кон'юнктури, що впливає на ціну, можна усунути зміною купівельної спроможності грошей і їх кількості — це модель монетарної ціни. Механізм встановлення монетарної ціни має забезпечувати стабільний грошовий обіг. І. Фішер розробив так званий трансакційний варіант кількісної теорії грошей. Він навів свою модель грошового обігу
де М — маса грошей; V — швидкість їх обігу; Р — рівень цін; Т — поточні угоди.
Ця формула виражає обернену залежність маси грошей від швидкості їх обігу і пряму залежність від рівня цін. У літературі ця формула завжди порівнюється з моделлю грошового обігу Маршалла — Пігу
де М — маса грошей; к — кембриджський коефіцієнт, або коефіцієнт Маршалла; ру — розмір національного доходу; у — кількість продукції; р — рівень цін.
Відповідно до формули Фішера припускається активніше втручання держави в регулювання грошового обігу.
З теорією грошей пов'язана теорія капіталу, згідно з якою капітал — це будь-який запас багатства (від "тимчасових" запасів — продуктів харчування, до "вічних" запасів — засобів виробництва). Потік послуг від капіталу І. Фішер назвав прибутком. Основною формою прибутку вважається відсоток. Висота процентної ставки визначається порівнянням тимчасових виборів (переваг) фірм, що функціонують на ринку позичкових капіталів. Капітальна вартість оцінюється на основі процентної ставки, тобто капітал розраховується як дисконтований потік прибутку. Своєю теорією капіталу І. Фішер заклав основи сучасної методології оцінки капітальних ресурсів фірми. Він спробував поєднати суб'єктивне трактування відсотка (як результату переваги сьогоднішніх благ над завтрашніми) з його об'єктивним трактуванням (як результату продуктивності капіталу). І. Фішера вважають також засновником сучасної теорії монетаризму, тому що його модель грошового обігу є закінченою неокласичною моделлю макрорегулювання економіки.
З працями представників суб'єктивної концепції вартості пов'язана поява математичної школи, засновником якої був В. Джевонс (1835-1882) — англійський економіст, статистик, філософ, професор логіки і політекономії Лондонського і Манчестерського університетів. Основна праця — "Теорія політичної економії" (1871 р.).
За допомогою математичних прийомів В. Джевонс сформулював умови одержання споживачами максимальної корисності за мінімальних витрат. Цю ідею він виклав у теорії цінності. На його думку, цінність тотожна міновій вартості товару і його граничній корисності. Остаточна ціна товару встановлюється в обміні, коли індивідуальні оцінки корисності різних обмінюваних товарів збігаються. Фіксуючи цю залежність, В. Джевонс першим висунув ідею кривої байдужості, що ілюструє зміни корисності пар споживчих товарів. Крім того, він сформулював низку теорем і правил купівельної поведінки споживачів. На думку вченого, правилом для споживача є те, що, бажаючи одержати максимум користі, покупець повинен розподілити свій прибуток так, щоб граничні корисності товарів, які купуються, були однакові (це так зване золоте правило споживача). За раціонального споживання покупця граничні корисності куплених ним товарів повинні бути прямо пропорційні їх цінам. Це є найголовнішим правилом сучасного споживчого вибору. Між тим, вважається, що праця побічно впливає на цінність товару. Цей факт відображено у законі Джевонса: праця виробника товару припиниться тоді, коли вага праці і граничної корисності виробленого працею товару будуть зрівноважені.
Трактування капіталу і відсотка має досить суперечливий характер. Капітал розуміється як "фонд існування" (сукупність предметів споживання) для працівників, зайнятих у виробництві продукції. Між тим відсоток, що становить прибуток підприємця, є результатом тимчасового лага між інвестиціями і виходом готової продукції. Як більшість прихильників ідей маржиналістського напряму економічної думки, В. Джевонс розробив основні ідеї теорії вмінювання. Він математично довів, що цінність будь-якого фактора виробництва визначається через цінність готового продукту. Узгодження оцінок факторів виробництва здійснюється через механізм вибору оптимальної технології, за якої один з факторів може замінюватись іншим. Отже, вчений математично обґрунтував теорію заміщення виробничих ресурсів, що має придбати фірма. Теорія капіталу Джевонса заклала основи сучасної теорії ризиків і концепції дисконтованої вартості, що була в подальшому розвинута та математично обґрунтована І. Фіше-ром. Найбільший розвиток ідеї математичної школи одержали в працях представників теорії граничної продуктивності. Тобто з'явився математичний напрям маржиналістської економічної теорії.
Значний внесок у розвиток математичного напряму в політекономії зробила шведська школа теорії граничної продуктивності. Основним представником шведської школи є К. Вікселль (1851-1926) — професор Лундського університету. Його основна праця — "Цінність, капітал і рента" (1893 р.). Теорію ціни та фірми К. Вікселль розробив за допомогою досить складного математичного інструментарію. Граничні внески ресурсів у виготовлення готової продукції він проаналізував за допомогою теореми Ейлера, використовуючи похідні. Теорема є лінійно-однорідною функцією, яка означає, що у разі збільшення вкладень одночасно всіх факторів виробництва випуск продукції збільшується пропорційно. На основі лінійно-однорідної функції він сформулював критерій оптимального розміру фірми, навівши таке рівняння
де pdy — додатковий прибуток, що одержує фірма у разі збільшення масштабу; dc — додаткові витрати, пов'язані зі збільшенням розмірів виробництва.
Розмір фірми буде оптимальний у тому разі, коли додаткові прибутки зрівняються з додатковими витратами. Якщо фірма перетворюється на монополію, то пошук оптимального обсягу випуску ускладнюється: монополія може підвищити ціну і не збільшувати обсяги виробництва, користуючись своїм виключним становищем на ринку.
К. Вікселль вважав, що в економіці має застосовуватися кредитна модель ринкової ціни (на рівень товарних цін повинна впливати купівельна спроможність грошей і динаміка процентної ставки). Функціонування цієї моделі не потребує втручання держави в економічні процеси, тому що процентна ставка автоматично приходить до рівноваги. Математичні розробки К. Вікселля значно збагатили неокласичну теорію вартості і ціни. Використовуючи математичні методи аналізу, вчений спробував поєднати вчення про граничну корисність австрійської школи з теорією цінності математичної школи. Він був засновником теорії недосконалої конкуренції, тобто конкуренції, що виникає у разі появи монополії. К. Вікселля також вважають засновником кредитної теорії кон'юнктури і монетарної концепції відсотка.
Запропоновану методологію граничного аналізу із значним успіхом використав і розвинув відомий представник математичної школи Г. Кассель (1866-1945) — шведський економіст, професор Стокгольмського університету, основний експерт з податків міністерства фінансів Швеції, керівник банківського комітету. Його основні праці — "Світова грошова проблема" (1922 р.), "Основні ідеї теоретичної економії" (1929 р.). Використовуючи ідею К. Вікселля щодо оптимального розміру фірми, вчений розглянув принципи ціноутворення в умовах монополії та в умовах вільної конкуренції. Принцип ціноутворення в умовах вільної конкуренції передбачає, що приріст витрат має компенсуватися приростом прибутків:
де pdy — збільшення прибутків; dc — приріст витрат.
В умовах недосконалої конкуренції pdy > dc, тобто внаслідок зростання обсягів випуску певний час прибутки монополій перевищують їх витрати. Коли попит насичується, ціни починають зменшуватися:
де dp — зміна цін. Щоб компенсувати падіння виторгу, фірми знижують обсяги виробництва, підвищуючи ціни. Так ситуацію можна описати рівнянням
Це кінцевий варіант монопольного ціноутворення, суть якого полягає у тому, що фірми-монополії скорочують виробництво, а потім різко підвищують ціни. Г. Кассель вважав, що необхідне державне втручання в економіку, щоб призупинити монополізацію галузі і повернути фірму зі стану монополії в стан конкурентного виробника. Це має стати основою розробки практичних заходів державної анти-монопольної політики. В теоретичному аспекті концепція монопольного ціноутворення Касселя стала найважливішою складовою сучасної макроекономічної теорії.
Якщо зробити загальні висновки з економічного вчення засновників математичної школи маржиналізму, то треба зазначити, що вони найбільш повно і продуктивно застосували метод граничного аналізу в оцінці рівноважної ринкової ціни. Автори математичної школи підсилили аргументованість основних положень теорії граничної корисності. Теорія прибутків, запропонована ними, остаточно звільнена від класової основи. Вперше в історії економічних вчень кінцевий покупець став основним суб'єктом економічних досліджень. Ще одним позитивним результатом використання методу граничного аналізу є те, що на його основі було розглянуто умови функціонування фірм-виробників за досконалої і недосконалої конкуренції.