3.2. Основні напрями адаптації трудового законодавства України до вимог законодавства єс

Одна з найбільш важливих функцій Ради Європи – це захист громадянських, політичних та соціально-економічних прав людини. Досягнення цієї мети забезпечують численні конвенції, угоди, хартії, кодекси, протоколи. Особливе місце серед міжнародних актів Ради Європи належить Європейській конвенції з прав людини та Європейській соціальній хартії, які разом встановлюють регіональні європейські стандарти прав людини. В основу змісту Європейської соціальної хартії (далі – ЄСХ) було покладено Всесвітню декларацію прав людини (ст. 22-25), ст. 4, 11 Європейської конвенції з прав людини, конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці. Розробка положень ЄСХ тривала з 1953 по 1961 р. Враховуючи різні економічний потенціал та можливості майбутніх членів міжнародного акта, розробники ЄСХ намагалися створити компромісний варіант, який закріпив би наявні здобутки в галузі захисту соціально-економічних прав людини, визначив орієнтири їх розвитку на майбутнє та напрямки діяльності Ради Європи в соціальній галузі.

Європейська соціальна хартія була підписана 18 жовтня 1961 р. в Турині і набрала чинності 26 лютого 1965 р. Підписанню Хартії передували численні дебати у Парламентській асамблеї Ради Європи, обговорення у 1958 р. проекту ЄСХ на тристоронній конференції з участю делегацій держав – членів Ради Європи, МОП, представників організацій працівників і роботодавців [80,с.63].

Наприкінці 2000 р. Європейська соціальна хартія діяла в 21 європейській державі: Австрії, Бельгії, Великій Британії, Угорщині, Німеччині, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Кіпрі, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Норвегії, Польщі, Португалії, Словаччині, Туреччині, Фінляндії, Чеській Республіці.

Деякі держави підписали ЄСХ, але поки що не ратифікували її. До них належать Латвія, Ліхтенштейн, Україна, Хорватія, Швейцарія та колишня югославська республіка Македонія.

Частина друга ЄСХ розкриває та деталізує такі трудові права: право на працю; право на справедливі, безпечні та здорові умови праці; право на справедливу винагороду; право на організацію та ведення колективних переговорів; право дітей, підлітків та працюючих жінок на охорону; право на професійну орієнтацію та підготовку; право на охорону здоров'я; право на соціальне забезпечення та соціальну і медичну допомогу; право на користування послугами соціального забезпечення; право осіб з фізичними або розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реадаптацію; право сім'ї на соціальний, правовий та економічний захист; право матерів і дітей на соціальний та економічний захист; право займатися прибутковою діяльністю на території інших договірних сторін; право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на охорону та допомогу.

Європейська соціальна хартія (переглянута) – це міжнародна угода, яка об'єднала всі права, що були закріплені в Хартії 1961 р., Додаткових протоколах 1988 та 1995 рр., а також поправки, що стосуються цих прав, та нові права, що були схвалені Комітетом з Європейської соціальної хартії [78,с.32].

В ЄСХп, зокрема, були переглянуті такі положення попередньої Хартії:

• ст. 2 (Право на справедливі умови праці) – щорічну оплачувану відпустку було збільшено з 2 до 4 тижнів;

• ст. 3 (Право на безпечні та здорові умови праці) – для договірних сторін встановлено зобов'язання розробляти, здійснювати та періодично переглядати національну політику в галузі охорони праці, сприяти розвитку служб з промислової гігієни;

• ст. 7 (Право дітей та підлітків на захист) – встановлено мінімальний вік – 18 років – для прийняття на роботу, де умови праці визнано небезпечними. Вік, нижче якого робочий час повинен бути обмежений, збільшено з 16 до 18 років. Щорічна оплачувана відпустка для осіб, молодших 18 років, збільшена з 3 до 4 тижнів;

• ст. 8 (Право працюючих жінок на охорону материнства). Тривалість відпустки жінкам до і після пологів збільшено з 12 до 14 тижнів. Збільшено період заборони на повідомлення вагітних жінок про звільнення. Уточнені зобов'язання роботодавця щодо регулювання праці у нічний час для вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, що годують своїх грудних дітей.

Характерною особливістю нового підходу ЄСХп до забезпечення рівності прав чоловіків і жінок є зміни, відображені у п. 5. Якщо п. 4 ст. 8 ЄСХ 1961 р. встановлював заборону застосування праці жінок на роботах, які протипоказані їм у зв'язку із небезпечними, шкідливими або важкими умовами праці, то п. 5 ст. 8 ЄСХп поширює таку заборону лише на вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, що годують своїх грудних дітей [11, с. 14];

• ст. 10 (Право на професійну підготовку) – встановлено зобов'язання сторін започатковувати спеціальні програми перепідготовки та реінтеграції тривало безробітних;

• ст. 12 (Право на соціальне забезпечення) – змінено орієнтацію у питаннях мінімальних норм соціального забезпечення з Конвенції МОП № 102 1952 р. на Європейський кодекс соціального забезпечення;

• ст. 15 (Право осіб з фізичними або розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реадаптацію) – встановлено додаткове право непрацездатних осіб на соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства шляхом вжиття заходів, що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку;

• ст. 17 (Право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист). Цю статтю викладено в абсолютно новій редакції і спрямовано на комплексний захист дітей та підлітків, враховуючи їх специфічні потреби у питаннях догляду, допомоги, освіти, захисту від недбайливості, насилля, експлуатації тощо;

• ст. 19 (Право працівників-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу). Змінено поняття "сім'я працівника-мігранта". Визнано, що працівником-мігрантом може бути як чоловік, так і його дружина, неодружені діти, до того часу, поки вони вважаються стороною, що приймає, неповнолітніми. До тексту статті додано два пункти, які спрямовані на сприяння викладання мови держави, що приймає, для працівників-мігрантів і членів їхніх сімей, а також викладання рідної мови їхнім дітям.

Статті 24-31 ЄСХп – це нові положення, які гарантують такі права:

• ст. 24 "Право на захист у випадках звільнення";

• ст. 25 "Право працівників на захист їхніх прав у випадку банкрутства їхнього роботодавця";

• ст. 26 "Право на гідне ставлення на роботі";

• ст. 27 "Право працівників із сімейними обов'язками на рівні можливості та рівне ставлення до них";

• ст. 28 "Право представників працівників на захист на підприємстві та умови, які мають створюватися для них";

• ст. 29 "Право на інформацію та консультації під час колективного звільнення";

• ст. 30 "Право на захист від убогості та соціального відчуження";

• ст. 31 "Право на житло".

Питання адаптації внутрішнього права України до міжнародних стандартів, у тому числі до Європейської соціальної хартії, широко обговорювалися у наукових колах як із загальнотеоретичних, так і з галузевих позицій. Було проведено низку науково-практичних конференцій і семінарів з проблем адаптації законодавства до Європейської соціальної хартії. Зокрема, 24-25 серпня 1998 р. у Києві відбувся семінар "Розвиток економічних та соціальних прав в Європі – Європейська соціальна хартія"; 9 листопада 1998 р. було проведено семінар "Європейська соціальна хартія", організований Міністерством праці та соціальної політики України і Директоратом з прав людини Ради Європи за участю народних депутатів, працівників Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, відповідних міністерств та відомств, працівників Федерації профспілок, Союзу промисловців та підприємців України; 17-20 жовтня 2000 р. на міжнародній науковій конференції "Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових проблем" також обговорювалися питання можливості ратифікації Україною ЄСХп [66, с.61].

2 червня 2003 р. відбулося засідання "круглого столу" "Європейська соціальна хартія (переглянута). Шлях України до ратифікації". У його роботі взяли участь міністр праці та соціальної політики України, численні народні депутати України, відповідальні працівники Секретаріату Кабінету Міністрів України, МЗС України, виконавчих органів Ради Європи, представник профспілок, інші офіційні особи. На цьому засіданні було обговорено законопроект, підготовлений Міністерством праці та соціальної політики України щодо ратифікації ЄСХп. За цим законопроектом, Україна має взяти на себе зобов'язання щодо 27 статей (чи пунктів з цих статей), які містять положення про захист базових соціальних прав людини, в тому числі й у сфері праці.

Не заперечуючи важливість і актуальність для України ратифікації Хартії, основні напрямки дискусій розгорталися навколо строків здійснення такого кроку та обрання оптимального для України варіанта документа. Позиція прибічників утримання від ратифікації Хартії ґрунтується на недосконалості національного законодавства в соціальній сфері та відсутності коштів, необхідних для реалізації прав, передбачених Хартією [80,с.66].

Вибір обсягу міжнародних зобов'язань – це внутрішня справа кожної держави. Так, останніми роками ЄСХ 1961 р. ратифікували Польща, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Латвія.

Проте не менш значна група держав обрала для підписання та наступної ратифікації Переглянуту хартію. Так, за інформацією Council of Europe Press Service, станом на травень 2002 р. ратифікували Переглянуту Європейську соціальну хартію 12 держав – Болгарія, Кіпр, Естонія, Франція, Ірландія, Італія, Литва, Норвегія, Румунія, Словенія, Швеція, Молдова; підписали і заявили про свій намір її ратифікувати 20 держав – Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Чеська Республіка, Данія, Фінляндія, Георгія, Греція, Ісландія, Люксембург, Португалія, Росія, Словаччина, Іспанія, Україна, Вірменія, Азербайджан, Сан-Марино, Об'єднане Королівство [78, с. 164].

Видається, що для України найбільш сприятливим варіантом буде ратифікація саме Переглянутої хартії.