2.3 Організація роботи, повноваження та нормотворча діяльність Міжнародної Організації Праці

МОП заснували уряди ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з метою міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. Нині МОП – одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики в життя; допомога країнам – членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціально вразливих груп трудящих, як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців у їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин [60, с. 112].

На сьогодні членами МОП є 176 держав. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава – член ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. Головний принцип роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі тристороннього представництва – від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців) [81, с. 10]. Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два – від уряду, по одному – від підприємців і працівників. Вищий орган МОП – Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав – членів МОП. До компетенції Генеральної конференції належать прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, визначення завдань і напрямів діяльності МОП, внесення змін до її Статуту, прийняття у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складається з 56 осіб: 28 делегатів представляють уряди, 14 – підприємців і 14 – працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці.

У структуру МОП входять: 1) Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція МОП) – головний орган МОП, працює в сесійному порядку щорічно (червень, Женева) у складі: по чотири члени від кожної делегації держави – члена МОП (два від уряду і по одному від працівників і від підприємців), які голосують в особистій якості; 2) Адміністративна рада – обирається Міжнародною конференцією праці (далі – МКП) у складі 56 осіб (половина складу – від урядів і по четвертині – від працівників і підприємців); 3) Міжнародне бюро праці (далі – МБП) – постійний секретаріат МОП на чолі з Генеральним директором (у Бюро працює понад 1900 чиновників зі 110 країн у Женеві й 40 підрозділах у різних країнах світу та близько 600 експертів). Бюро співпрацює з Комітетом зі свободи об'єднань, Програмним, фінансовим і адміністративним Комітетом, Комітетом із законодавчих питань і міжнародних трудових стандартів (у його склад входить Робоча частина з перегляду політики стандартів і Підкомітет транснаціональних компаній), Комітетом із зайнятості й соціальної політики, Комітетом із предметних і технічних зборів та відповідних питань, Комітетом технічної кооперації і Робочою частиною соціальних вимірів глобалізації [68, с. 12].

Головним завданням МОП є прийняття конвенцій і рекомендацій у галузі трудових відносин, перегляд застарілих міжнародних актів (на сьогодні переглянуто близько 50 конвенцій). Конвенції й рекомендації МОП обговорюються на МКП, для чого МБП готує доповідь, що містить огляд національного законодавства і практики в розрізі проекту конвенції (рекомендації). Проект конвенції чи рекомендації обговорюється на засіданні спеціального комітету, утворюваного МКП. Після схвалення конвенції ²/₃ присутніх делегатів вона стає обов'язковою для держав, які її ратифікували. Держави, які не ратифікували конвенцію, на запит Адміністративної ради подають інформацію про стан національного законодавства і практики відповідно до змісту конвенції і про подальші наміри щодо ратифікації. Рекомендації МОП не є юридично обов'язковим документом, але виконують важливу допоміжну роль при тлумаченні конвенцій і є орієнтиром для національних правотворчих органів. Про результати розгляду і ставлення до рекомендацій уряди інформують МОП. Генеральні директори МБП останніми роками активно заохочують визнання державами рекомендацій як важливого джерела міжнародно-правового регулювання праці.

Міжнародне бюро праці – постійний орган МОП, виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне бюро праці займається підготовкою матеріалів до конференцій МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.

Згідно зі Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації щодо різних аспектів праці [46,с.53]. Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю (не менше ²/₃) голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували цієї конвенції. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2-4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенцію не ратифіковано, держава несе зобов'язання інформувати за запитами Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики стосовно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили. і Рекомендація МОП не є міжнародним договором і не підлягає ратифікації. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми до національного законодавства.

"Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави – члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набрали юридичної сили" [17, с. 259].

МОП приймає міжнародно-правові акти у сфері праці в таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо. Конвенція МОП № 29 про примусову або обов'язкову працю (1930 р.) визначає примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні послуги. При цьому зазначається, що не є примусовою праця, що застосовується у зв'язку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслідок законів про обов'язкову військову службу, а також виконувана внаслідок судового вироку. Конвенція № 105 про скасування примусової праці вказує на неприпустимість примусової праці як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність чи за висловлення політичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Саме ці дві конвенції (М 29 і 105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію № 29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію № 105 – 129 держав). Україною ратифіковано також ці конвенції [25, с.134].

Основний принцип міжнародно-правового регулювання праці – рівність у здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що встановлюється за ознакою раси, статі, релігії, іноземного, соціального походження, віку, сімейного стану, що призводять до порушення рівності можливостей у галузі праці та занять. На це, наприклад, вказують такі конвенції МОП, як Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці й занять (1958 р.), Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності (1951 р.). Аналогічне положення міститься і в нормах національного законодавства. Так, ст. 2-1 КЗпП закріплює положення про те, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин [12].

Важливим напрямом міжнародно-правового регулювання праці є сприяння зайнятості працездатного населення. Конвенція № 122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.) проголошує головною метою державної діяльності активну політику в сфері зайнятості [10]. Державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її, забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку країни. Для забезпечення стабільної зайнятості й недопущення свавілля підприємців у актах МОП встановлено, що звільнення з ініціативи підприємця можливе лише за наявності законних підстав, пов'язаних зі здібностями, поведінкою працівника або виробничою необхідністю. Не є законними такі підстави для звільнення, як членство у профспілці, виконання функцій представника працівників, подання скарги або участь у справі, порушеній проти підприємця, раса, стать, сімейний стан, вагітність, віросповідання, політичні погляди, національність, вік.

Основні завдання нашої держави у сфері зайнятості та регулювання ринку праці зазначені в Основних напрямах соціальної політики на період до 2007 року. В Україні діє прийнятий 1 березня 1991 р. Закон "Про зайнятість населення", статті 3, 4 і 5 якого містять основні принципи державної політики зайнятості населення, перелік державних гарантій права на вибір професії і виду діяльності та додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення [14].

Низку конвенцій присвячено захисту трудових прав у галузі умов і охорони праці. Так, Конвенція № 47 про скорочення робочого часу до 40 годин у тиждень (1935 р.) передбачає, що встановлення 40-годинного робочого тижня не тягне за собою якого б не було зменшення заробітної плати. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понаднормовані, які допускаються лише в певних випадках і підлягають додатковій оплаті. Аналогічні норми передбачено статтями 50, 62, 64, 65 КЗпП України [12]. Певні стандарти встановлені відносно щотижневої праці, оплачуваних щорічних і навчальних відпусток. Так, тривалість відпустки не повинна становити менше трьох тижнів за кожний рік роботи. Мінімальний стаж роботи для виникнення права на відпустку повної тривалості становить 6 місяців. За час щорічних відпусток зберігається середній заробіток працівника. Міжнародні стандарти враховані в Законі України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. [15].

У галузі регулювання заробітної плати найбільш важливими є Конвенції № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати (1970 р.), № 95 про охорону заробітної плати (1949 р.). При визначенні мінімальної заробітної плати пропонується враховувати потреби працівників і членів їх сімей (з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні); вартість життя; соціальні допомоги; порівняльний рівень життя різних соціальних груп; економічні міркування, включаючи вимоги економічного розвитку; рівень продуктивності праці та бажане досягнення і підтримання високого рівня зайнятості. Конвенція передбачає також необхідність створення і функціонування особливої процедури, спрямованої на систематичний контроль стану оплати праці й перегляд мінімальної заробітної плати. Заробітна плата не повинна знижуватися за жодних умов [44, с. 45].

Конвенцію про встановлення мінімальної заробітної плати не ратифіковано Україною, що дає змогу встановлювати мінімальну заробітну плату без урахування міжнародних стандартів і без належного наукового та техніко-економічного обґрунтування.

Багато міжнародних актів МОП присвячено забезпеченню прав працівників щодо охорони здоров'я на виробництві. Ці акти вимагають від держав – членів МОП проведення державної політики в галузі безпеки, гігієни праці, створення ефективної системи інспекції праці. Низка конвенцій МОП присвячена забороні використання шкідливих хімічних речовин, інші конвенції пов'язані з працею в конкретних галузях господарства (професіях). Так, Конвенції № 170 про хімічні речовини (1990 р.), № 174 про запобігання значним промисловим аваріям (1993 р.) було прийнято у зв'язку з аваріями в атомній енергетиці.

Серед конвенцій про права людини на свободу об'єднання потрібно назвати Конвенцію 1928 р. № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, що закріплює право працівників і підприємців вільно створювати свої організації з метою висунення і захисту своїх інтересів. Додаткові гарантії реалізації права на організацію надано Конвенцією № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.).

Конвенція № 154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) передбачає, що колективні переговори є універсальним засобом регулювання питань праці. Колективні переговори проводяться між підприємцями (групою підприємців), організацією (організаціями) трудящих з метою визначення умов праці й зайнятості; регулювання відносин між підприємцями (їх організаціями) і організацією (організаціями) трудящих [56, с.73].

Рекомендації МОП "Про добровільне примирення і арбітраж" (1952 р.), "Про розгляд скарг" (1967 р.) регулюють питання мирних способів вирішення трудових конфліктів. Експерти МОП вважають, що право на страйк, хоч воно і не передбачене спеціальним актом, випливає з Конвенції № 87 про свободу асоціації і захист прав на організацію (1948 р.), оскільки заборона на проведення страйків обмежує можливості працівників трудящих на захист їхніх законних інтересів.

Українське трудове законодавство, що регулює питання проведення колективних переговорів, укладення і виконання колективних договорів (Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р.), реалізації права на страйк (Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р.) у цілому відповідає міжнародним стандартам [44,с.45].

Україна будує відносини з МОП, враховуючи свій багаторічний унікальний досвід в соціально-трудовій сфері та виходячи з пріоритетних потреб, пов'язаних із проведенням корінних соціально-економічних перетворень і переходом до ринкової економіки, створенням якісно нової системи трудових відносин, управління виробництвом і підготовки кадрів, використання трудових ресурсів і забезпечення зайнятості, а також побудовою правової держави і вдосконаленням трудового законодавства, реалізацією політики соціального захисту населення.

Активно використовує Україна експертизу МОП у галузі вдосконалення трудового законодавства та опрацювання нових законодавчих актів. МБП постійно виконує великий обсяг робіт, задовольняючи запити державних установ і громадських організацій України щодо одержання науково-технічної інформації з соціально-трудових питань, які становлять значний практичний інтерес в умовах переходу до ринкових відносин.

Між Україною і МОП налагоджено плідне співробітництво в галузі структурної перебудови економіки і конверсії підприємств, організації соціального діалогу, розв'язання трудових конфліктів, підготовки кадрів, розвитку малих підприємств і кооперативів, видавничої справи та ін. Таке співробітництво здійснюється шляхом реалізації низки технічних проектів, які фінансує міжнародне співтовариство [48,с.46].

Останнім часом співробітництво дістало значного імпульсу, особливо з проблем, які є пріоритетними з точки зору народногосподарських інтересів нашої країни.

Досягнуто також домовленості щодо розгортання нових проектів технічної допомоги МОП Україні в галузях, які становлять першочерговий інтерес для нашої країни. Зокрема, з 1997 р. почилася реалізація проекту з перепідготовки безробітних. Зараз готується проект створення в Україні експериментального аналітичного центру з проблем ринку праці з подальшим його перетворенням в регіональний центр для країн Центральної та Східної Європи, а також проект технічного сприяння діяльності Українського науково-дослідного інституту проблем праці і зайнятості, його технічного переоснащення та підключення до мережі Міжнародного інституту праці.

Поліпшення безпеки та гігієни праці є важливим статутним завданням МОП. Діяльність МОП по підготовці міжнародних трудових норм набула най-ширшого розмаху. МОП ухвалила 60 нормативних актів з проблем охорони праці, багато інших актів спрямовано на вирішення суміжних питань – інспекції праці, охорони материнства, нічної праці, соціального страхування тощо.

МОП враховує у своїй діяльності соціальні наслідки науково-технічної революції, яка внесла глибокі зміни в технічну базу виробництва та у виробниче середовище, по-новому поставила чимало проблем охорони праці.

За станом на початок 2005 р. зі 184 конвенцій МОП Україна ратифікувала 55, з них 8 уже денонсувала [54, с.658].

Згідно з Конституцією України міжнародні конвенції МОП, належним чином ратифіковані, стають частиною українського законодавства. Такий порядок установлено в багатьох державах (англосаксонської системи права, Росії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Мексиці та ін.), конституції яких запровадили пряму дію ратифікованих конвенцій МОП.

Як правило, зміни в національному законодавстві здійснюються до ратифікації. Коли положення конвенцій МОП суперечать національним інтересам, держави ухиляються від ратифікації. Звичайно, то є суверенне право кожної держави, але деякі держави ним зловживають.

В додатку № 1 наведено перелік конвенцій та рекомендацій МОП, ратифікованих Україною.

В рамках МОП вироблено механізм контролю за застосуванням державами конвенцій і рекомендацій МОП. Відповідні функції покладено на Комітет експертів із застосування конвенцій і рекомендацій (експерти призначаються Адміністративною радою і діють особисто) і МКП.

Комітет вивчає доповіді урядів, направляє їм свої запити, зауваження, публікує періодичні огляди про застосування конвенцій.

Його щорічні доповіді подаються Комітетові із застосування конвенцій і рекомендацій, що спеціально формується на кожній сесії МКП. Комітет може затребувати додаткову інформацію від урядів, відрядити (за згодою уряду) представників МОП у країну, де, згідно з наявною інформацією, порушуються міжнародні трудові стандарти.

РОЗДІЛ ІІІ

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ТРУДОВОГО ПРАВА В НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ