2.2 Суб’єкти міжнародного трудового права та особливості їх правового статусу

Оскільки міжнародне трудове право є однією із галузей в системі сучасного міжнародного права, то очевидним є той факт, що його суб'єктний склад не може бути ширшим суб'єктів міжнародного права. Тобто з'ясування правового статусу суб'єктів тут повинно базуватися на тих самих теоретичних засадах, що вироблені теорією міжнародного права.

Суб'єкт міжнародного права – "це носій міжнародних прав та обов'язків, які виникають згідно з загальними нормами міжнародного права або ж приписами міжнародно-правових актів" [27, с.47]. Тим самим, суб'єктом міжнародного трудового права вважаються такі носії прав і обов'язків у сфері міжнародного правового регулювання трудових відносин, якщо вони є учасниками таких відносин в силу свого міжнародно-правового статусу.

Передусім до суб'єктів міжнародного трудового права належать держави, об'єднання держав та міжнародні організації. Міжнародно-трудова правосуб'єктність держав, наприклад, визначається обсягом їх прав та обов'язків як суб'єктів міжнародного права взагалі і є частиною міжнародної правосуб'єктності. Важливим для визначення їх правового статусу є право останніх брати участь у міжнародному співробітництві з будь-яких питань, що складають міжнародний інтерес, та обов'язок забезпечувати і дотримувати належний рівень гарантування та захисту основних прав і свобод людини на відповідній території, що водночас є і основними принципами сучасного міжнародного права [36,с.69].

Як суб'єкти міжнародного трудового права держави, "по-перше, мають право реалізувати свої інтереси у сфері праці трудової міграції, соціального забезпечення шляхом укладення міжнародних договорів на дво- та багатосторонній основі; по-друге, вони мають право брати участь у діяльності міжнародних організацій з універсальним та спеціальним статусом та у прийнятті останніми правових приписів щодо правового регулювання праці та трудових відносин; по-третє, їм надано право об'єднуватись і виробляти спільні рішення в даній сфері на регіональній основі" [38, с. 71]. Держави за способом набуття прав та обов'язків володіють первинною, а за змістом та обсягом належних їм прав – загальною та договірною правосуб'єктністю, що водночас містить і ознаки універсальності. Вони виявляються в тому, що держава лише за самим фактом її існування зі всіма необхідними атрибутами державності автоматично набуває статусу суб'єкта міжнародного права з усією сукупністю міжнародних прав та обов'язків, у тому числі і у сфері праці та трудових відносин. Крім того, з метою набуття додаткових прав та обов'язків, розширюючи межі своєї правосуб'єктності, держава вступає у договірні стосунки з іншими державами, об'єднаннями держав та міжнародними організаціями, метою яких є узгодження інтересів у визначеній сфері та вироблення єдиних підходів, принципів, стандартів правового регулювання праці та трудових відносин. Більше того, всі міжнародні заходи, які стали предметом угод та домовленостей, здійснюються не безпосередньо, а через державу. "Тільки вона бере на себе відповідні міжнародно-правові зобов'язання щодо охорони трудових прав індивідів" [63, с.51]. Тобто лише вольовий акт верховної державної влади, яким ратифікуються відповідні міжнародні угоди з питань праці, надає дієвості відповідним положенням міжнародних актів. Отже, володіючи усією сукупністю прав, держава передусім виходить із власних інтересів і виявляє волю щодо їх реалізації у конкретних договірних взаємовідносинах. "Загалом подальша реалізація обумовлених договірних взаємовідносин так само залишається прерогативою держави і пов'язана з наступною їх ратифікацією і наданням таким домовленостям юридичної сили в межах своєї юрисдикції" [66, с. 55].

До числа суб'єктів міжнародного трудового права належать також об'єднання держав. Їхня правосуб'єктність є похідною від правосуб'єктності держав, оскільки за своїм характером, змістом та обсягом повністю залежить від волі держави. Проте за способом набуття прав та обов'язків міжнародно-трудова право суб'єктність об'єднань держав є договірною, оскільки сукупність прав і обов'язків щодо правового регулювання питань праці та трудових відносин виникає на підставі дво- та багатосторонніх договорів, у тому числі і договорів щодо утворення відповідних об'єднань. Такими об'єднаннями є Рада Європи, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав, Організація Американських держав, Організація африканської єдності, Арабська Організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

Особливе місце в системі суб'єктів міжнародного трудового права посідають ООН як міжнародна організація універсального характеру та МОП як її спеціалізована установа.

Основними завданнями ООН, як це визначено в преамбулі її Статуту, є "утвердження віри в основні права людини, рівноправність чоловіків та жінок, сприяння соціальному прогресу та поліпшенню умов життя, використання міжнародного апарату для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів" [64,с.19]. Статтею 55 Статуту передбачено, крім того, що з метою створення умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, які ґрунтуються на засадах поваги принципів рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та створенню умов для економічного і соціального розвитку та прогресу. Такі статутні положення дозволяють цій організації розробляти заходи, спрямовані на створення в окремих країнах умов, які б сприяли забезпеченню права на працю. Як суб'єкт міжнародного права, який володіє правосуб'єктністю універсального характеру і є найбільш важливою міжнародною організацією, ООН закріпила в Статуті найбільш важливі завдання та напрями своєї діяльності. Вимоги, які за своєю правовою природою є належними до сфери правового регулювання праці та трудових відносин, і стали програмними цілями ООН, визначили її компетенцію і як суб'єкта міжнародного трудового права, їх основу складають повноваження щодо сприяння міжнародному співробітництву держав у сфері вирішення соціальних проблем, складовою частиною і основою яких є питання правового регулювання праці. "Правосуб'єктність ООН у даній сфері за характером та змістом визначених повноважень є водночас загальною та універсальною, оскільки, по-перше, правові акти, прийняті в рамках ООН, стосуються основ правового статусу; працівників загалом.

По-друге, правові акти цієї організації є визначальними, вихідними положеннями в процесі формування міжнародних стандартів у сфері праці та трудових відносин"[60, с. 111]. Таке право ООН визначається на підставі п. 3 ст. 1 Статуту, де зазначено, що однією із цілей Організації є здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх без винятку незалежно від раси, статі, мови і релігії. А відповідно до Загальної декларації прав людини (1948 р.), "Пакту про економічні, соціальні та культурні права" та "Пакту про громадянські та політичні права" (1966 р.) право на працю, справедливу оплату праці та сприятливі її умови, захист від примусової праці, свободу асоціацій і об'єднань, охорону праці та соціальне забезпечення тощо є основними із усіх найважливіших прав людини [67,с.135]. Саме такі питання правового регулювання праці та трудових відносин формують сферу нормотворчої діяльності ООН. Статут та прийняті пізніше документи створили умови і дали поштовх подальшому прогресивному розвитку міжнародного трудового права.

В цілому, інституційний механізм міжнародного трудового права – надзвичайно складна і малопогоджена система взаємодії міжнародних органів і організацій з розробки, застосування і міжнародного контролю за застосуванням норм, принципів і стандартів у галузі трудових відносин. Як говорилось, провідна роль тут належить ООН, її головним органам, комітетам, комісіям, підкомісіям, робочим групам, доповідачам і т.п. Практично всі органи та установи ООН тією чи іншою мірою працюють на ниві міжнародного трудового права. Навіть Міжнародний Суд, розгляд яким відповідних справ не передбачений міжнародними пактами про права людини, виявився не ізольованим від цієї категорії прав. Адже деякі конвенції, що регулюють, зокрема, питання праці (наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.), передбачають, що будь-який спір між договірними сторонами щодо тлумачення застосування і виконання документа може бути переданий на розгляд Міжнародного Суду на прохання будь-якої сторони спору. Міжнародний Суд може формулювати консультативні висновки з указаних питань [73,с.214].

Важливу роль у захисті трудових прав людини відіграє Генеральний Секретар ООН, який у відповідності з резолюцією 607 (XXI) Економічної та Соціальної Ради від 1 травня 1956 р. передає будь-яку отриману ним інформацію про примусову працю Генеральному директорові Міжнародного бюро праці. Приклад вирішення проблем праці показав Генеральний Секретар ООН, коли заснував Постійний комітет з найму жінок на роботу в Секретаріат. Він, зокрема, зобов'язав Постійний комітет сприяти ліквідації дискримінаційних заходів проти жінок, які працюють в установах ООН, збільшенню найму кваліфікованих фахівців жіночої статі, а Спеціальну групу з рівних прав для жінок – підготовити проект довгострокового плану дій. Розроблені конкретні пропозиції були рекомендовані ООН і всім її спеціалізованим установам та допоміжним органам, аби вони подавали державам приклад щодо розв'язання питань трудових правовідносин [44, с. 46].

Але основні функції з вироблення політики у сфері міжнародного трудового права, підготовки найважливіших міжнародно-правових документів, сприяння їх належному застосуванню і контролю за правозастосовчим процесом виконують Генеральна Асамблея ООН, Економічна та Соціальна Рада, комісії з прав людини, Підкомісія з питань заохочення і захисту прав людини, інші органи і підрозділи ООН, які займаються правами людини.

Генеральна Асамблея може засновувати з цією метою органи (наприклад, Комісія міжнародного права, Управління Верховного комісара у справах біженців, Верховного комісара з прав людини та ін.). Як дорадчий орган зі спостереження й нагляду Генеральна Асамблея розглядає щорічні й спеціальні доповіді, формулює рекомендації. Резолюцією 794 (VIII) від 23 жовтня 1953 р. Генеральна Асамблея започаткувала заходи зі скасування деяких видів примусової чи обов'язкової праці. Резолюцією 34/180 від 18 грудня 1979 р. Генеральна Асамблея прийняла і відкрила для підписання, ратифікації і приєднання Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка зобов'язує держави вжити всіх відповідних заходів для забезпечення жінкам рівних з чоловіками прав у сфері зайнятості (ст. 11) та в інших галузях економічного і соціального життя (ст. 13), брати до уваги особливі проблеми, з якими стикаються жінки, що проживають у сільській місцевості, аби забезпечити їхню участь у розвиткові сільських районів на основі рівності з чоловіками (ст. 14).

Конвенція закріпила право на працю як невід'ємне право всіх людей; право на рівні можливості при наймі на роботу, зокрема на застосування однакових критеріїв добору при наймі, право на вільний вибір професії або роду роботи, на просування в посаді, на користування всіма пільгами й умовами праці, на отримання професійної підготовки і перепідготовки, право на рівну винагороду, включаючи отримання пільг на рівних умовах щодо праці рівної цінності, на рівний підхід до оцінки якості роботи та ін. Основний перелік трудових прав жінок був визначений ще Декларацією про ліквідацію дискримінації щодо жінок (ст. 10), проголошеною Генеральною Асамблеєю в резолюції 2263 (XXII) від 7 листопада 1967 р. [45, с.89].

Резолюцією 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 р. Генеральна Асамблея схвалила і відкрила для підписання і ратифікації або приєднання Міжнародну конвенцію про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього, в якій серед іншого до злочину апартеїду віднесено позбавлення членів расової групи або груп права на працю, права на створення визнаних профспілок, експлуатацію праці членів расової групи або груп, зокрема використання їх примусової праці, та ін. Проголошена Генеральною Асамблеєю в резолюції 2856 (XXVI) від 20 грудня 1971 р. Декларація про права розумово відсталих осіб закріплює за цією категорією людей право на відновлення працездатності, право продуктивно працювати або займатися якою-небудь іншою корисною справою в повну міру своїх можливостей, право на захист від експлуатації й правові гарантії від будь-яких зловживань. Резолюцією 2920 (XXVII) Генеральна Асамблея закликала держави забезпечити поліпшення умов працевлаштування іноземних робітників і рекомендувала Комісії з прав людини розглянути питання про експлуатацію іноземної робочої сили шляхом незаконної й таємної торгівлі. 16 грудня 1976 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 31/127, у якій запропонувала всім державам надати трудящим-мігрантам, які в установленому порядку проживають на їхній території, режим, аналогічний тому, що надається їхнім громадянам національним трудовим і соціальним законодавством, заохочувати і полегшувати реалізацію настанов міжнародних документів, які передбачають ліквідацію незаконної торгівлі іноземною робочою силою, та ін. [54, с. 647].

Значний внесок у захист трудових прав робить Економічна та Соціальна Рада ООН (далі – ЕКОСОР).

Згідно зі своїми повноваженнями (глава X Статуту ООН) ЕКОСОР: 1) організовує дослідження і складає доповіді з міжнародних питань в економічній, соціальній, культурній, освітній галузях, галузі охорони здоров'я тощо; дає з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам ООН і заінтересованим спеціалізованим установам; 2) формулює рекомендації з метою заохочення поваги і дотримання прав людини і основних свобод для всіх; 3) готує для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять у компетенцію ЕКОСОР; 4) скликає у відповідності з правилами, встановленими ООН, міжнародні конференції з питань, що входять у компетенцію Ради; 5) координує діяльність спеціалізованих установ шляхом консультацій з ними і рекомендацій таким установам.

ЕКОСОР щорічно розглядає доповіді органів і програм ООН, діяльність яких тією чи іншою мірою стосується трудових прав, питань соціального забезпечення.

Механізм міжнародного співробітництва в галузі трудових відносин, передбачений главами IX і X Статуту ООН, охоплює ЕКОСОР, її функціональні та регіональні комісії, постійні комітети та групи експертів. Найтісніше з питаннями міжнародного трудового права пов'язана діяльність Комісії з прав людини і Комісії зі становища жінок [56,с.106].

Питання, що стосуються трудових прав, зазвичай передаються на розгляд Спеціального комітету ЕКОСОР. Доповіді цього Комітету, проекти резолюцій, проекти рішень подаються Раді для затвердження на пленарних засіданнях. ЕКОСОР періодично створює спеціальні комітети, робочі групи, призначає доповідачів для вивчення конкретного питання. Першим таким комітетом в історії діяльності ЕКОСОР був Спеціальний комітет з питань примусової праці – спільний орган ООН і МОП, створений на пропозицію, висловлену МОП у резолюції 350 XXII) від 19 березня 1951 р. [61, с.79].

Щодо ліквідації примусової праці, окрім згаданих уже резолюцій, Рада включила в порядок денний пункт "Огляд питання про примусову працю і заходи для її викорінювання", розглядала відповідні доповіді та вживала заходів зі скасування примусової праці, яка застосовувалася всупереч законодавству і міжнародним зобов'язанням держав, із заборони використання примусової чи "виправної" праці як засобу політичного примусу, покарання за політичні переконання чи основного економічного ресурсу країни та ін.

Помітну роль відіграла ЕКОСОР у прийнятті Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. і Міжнародного пакту про громадянські й політичні права 1966 р., у яких не лише закріплено струнку систему міжнародних трудових прав, а й передбачено ефективні засоби контролю за їх дотриманням. Зокрема, на ЕКОСОР покладено обов'язок розглядати доповіді про заходи, вжиті державами щодо дотримання передбачених у пактах прав, складати програми подання таких доповідей, укладати угоди зі спеціалізованими установами про надання їм відповідних доповідей (ст. 16-18 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права). ЕКОСОР може передавати доповіді в Комісію з прав людини для розгляду і рекомендацій (ст. 19 Пакту), подавати доповіді Генеральній Асамблеї з рекомендаціями загального характеру (ст. 21), звертати увагу інших органів ООН, її допоміжних органів та спеціалізованих установ на становище з дотриманням міжнародних трудових прав тощо.

Значну роботу веде ЕКОСОР у галузі трудових прав жінок. Ще в 1948 р. резолюцією 121 (VI) Рада підтвердила принцип рівної винагороди за рівну працю чоловіків і жінок і закликала держави-члени проводити в життя цей принцип усякими засобами, незалежно від громадянства, раси, мови та релігії. З серпня 1955 р. з ініціативи Комісії зі становища жінок ЕКОСОР у резолюції 587 F III (XX) рекомендувала всім державам, незалежно від їх членства в ООН, вжити законодавчих та інших заходів щодо забезпечення жінкам відповідних економічних можливостей шляхом надання їм рівних прав з чоловіками у сферах зайнятості, оплати праці, освіти, відпочинку, а також матеріального забезпечення у зв'язку зі старістю, хворобою чи втратою працездатності. 12 липня 1954 р. ЕКОСОР у резолюції 547 J (XVIII) рекомендувала урядам ужити всіх заходів для забезпечення права заміжньої жінки самостійно працювати і розпоряджатися своїм заробітком без дозволу чоловіка [48, с.37].

Важливим допоміжним органом ЕКОСОР є Комісія з прав людини – одна з шести функціональних комісій, створених Радою в 1946 р. За роки своєї діяльності Комісія з прав людини розглянула найрізноманітніші аспекти міжнародних трудових прав і прийняла відповідні резолюції, доповіді чи проекти документів, які подавалися для подальшого розгляду в ЕКОСОР (наприклад, 11 березня 1982 р. після розгляду на 38-й сесії питання права молоді на працю Комісія прийняла резолюцію, у якій закликала держави вжити всіх відповідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для гарантування молоді всіх прав людини, в тому числі й права на працю. Значну увагу Комісія приділила аналізові питання про експлуатацію іноземної робочої сили шляхом незаконної й таємної торгівлі і прийняла документи щодо необхідності поліпшення становища і забезпечення прав людини та людської гідності для всіх трудящих-мігрантів. 18 березня 1971 р. Комісія в резолюції 10 (XXVII) проголосила намір сконцентрувати свою увагу протягом другого Десятиліття розвитку ООН на принципових питаннях забезпечення прав і основних свобод людини в умовах науково-технічного прогресу, а саме на: а) забезпеченні прав людини в економічній, соціальній і культурних галузях відповідно до ресурсів і рівня науково-технічного прогресу держав, включаючи забезпечення права на працю в умовах автоматизації й механізації виробництва; б) використанні досягнень науки і техніки з метою виховання поваги до прав людини та законних інтересів інших народів і поваги до загальновизнаних норм моралі та міжнародного права; в) запобіганні використанню досягнень науки і техніки для ущемлення основних демократичних прав і свобод та ін.) [49, с.190].

До повноважень Підкомісії з питань заохочення і захисту прав людини входять: проведення досліджень, передусім на основі Загальної декларації прав людини, і підготовка рекомендацій для Комісії про запобігання будь-якій дискримінації прав і основних свобод людини; виконання будь-яких інших функцій, покладених на неї ЕКОСОР та Комісією. Підкомісія зробила суттєвий внесок у вивчення дотримання міжнародних трудових прав у різних країнах і щодо категорій населення різного віку, раси, національності або кольору шкіри, іноземців, трудящих-мігрантів чи громадян. Багато її починань у цій сфері діставали підтримку Комісії ЕКОСОР, Генеральної Асамблеї чи інших органів і установ (наприклад, на пропозицію Підкомісії Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вирішила внести питання про дискримінацію в галузі праці і зайнятості в порядок денний 40-ї сесії Міжнародної конференції праці; трудові права корінних народів були включені Підкомісією у проект декларації прав корінних народів, поданий на розгляд Комісії; до міжнародне трудове право суттєвих зрушень у забезпеченні трудових прав трудящих-мігрантів спричинилися дослідження Підкомісією незаконних таємних операцій і дискримінаційного поводження з робітниками-мігрантами в країнах, що приймають, – резолюція 6 (XXVI) від 19 вересня 1973 р. та ін.).

Проте основну роботу з формування міжнародних норм, принципів і стандартів трудового права веде Міжнародна організація праці, яка має статус спеціалізовано установи ООН. Організації її роботи, повноваженням, нормотворчій діяльності МОП буде приділена увага в окремому підрозділі роботи.