16. Поняття, зміст та характеристика конституційних особистих прав і свобод людини

Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.

Поняття про права людини включає два аспекти:

> природні права людини, неподільно пов'язані з її існуванням та розвитком;

> набуті права людини, що характеризують її соціально-політичний статус.

Другий розділ Конституції України закріплює систему прав, свобод і обов'язків, яку можна поділити на особисті (природні, громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні, екологічні та сімейні права і обов'язки. Сукупність конституційних норм, що закріплюють ці права і обов'язки визначає конституційно правовий статус людини і громадянина.

Особисті права і свободи людини (громадянські, природні) безпосередньо пов'язані з сутністю людини, як фізичної особи:

- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України);

- невід'ємне право на життя (ст. 27);

- право на повагу до гідності (ст. 28);

- право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29);

- право на недоторканість житла (ст. ЗО);

- право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32);

- право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33);

- право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34);

- право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

17. Поняття, зміст і загальна характеристика конституційних політичних прав і свобод людини.

Політичні права і свободи громадян України - це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає передовсім як громадянин України, учасник суспільно-владних відносин.

Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що, за винятком права на об’єднання в громадські (не політичні) організації та права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб’єктності.

На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону, в інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних у судовому порядку недієздатними.

До політичних прав і свобод громадян України належать:

- право на участь в управлінні державою (ст. 38 Конституції України);

- право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України);

- свобода думки і слова (ст. 34 Конституції України);

- право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36-37 Конституції України);

- право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40 Конституції України);

1) Право на участь в управлінні державою. Стаття 38 Конституції України закріплює таке право громадян. Складовими елементи цього конституційного права є положення:

- право громадян на участь в управлінні державними справами;

- право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;

- право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Право громадян на участь в управлінні державними справами фактично означає, що будь-який громадянин може стати державним службовцем чи посадовою особою органів місцевого самоврядування і реалізувати своє право на управління державними справами.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, тобто право брати участь у всеукраїнських чи місцевих голосуваннях з питань внесення змін до Конституції України, затвердження чи прийняття нових законів, вирішення інших важливих загальнодержавних чи місцевих проблем.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають також право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (володіють виборчим правом).

В розвиток положень ст. 38 Конституції України (право на участь в управлінні державою) законодавцем прийнято низку законів: «Про вибори народних депутатів України»; «Про вибори Президента України»;«Про всеукраїнський референдум» тощо.

2) Характеризуючи конституційне право - право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, насамперед варто звернути увагу на положення ст. 39 Конституції України, в першій частині якої йдеться, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Отже, Основним Законом передбачена можливість організації та проведення громадянами таких публічних заходів: 1) зборів; 2) мітингів; 3) походів; 4) демонстрації.

Також має бути виконано дві умови:

1) публічний захід має мати виключно мирний характер і учасники його повинні бути без зброї;

2) такий захід має бути санкціонований - попередньо погоджений і дозволений органами влади на місця.

Обмеження для реалізації цього конституційного права можливі лише за рішенням суду і мають на меті запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Відсутність належного правового регулювання (насамперед на рівні законів) робить реалізацію цього конституційного права дещо утрудненою.

3) Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань закріплено в ст. 34 Конституції України. Основні положення такої конституційної норми:

- кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

- кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, на свій вибір.

Здійснення права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом у випадках, якщо цього вимагають інтереси національної безпеки, якщо реалізація цього права загрожує територіальної цілісності держави, якщо цього вимагають інтереси забезпечення належного громадського порядку.

Всі ці обмеження можуть здійснюватися тільки з метою:

- запобігання заворушенням чи злочинам;

- належної охорони здоров’я населення;

- належного захисту репутації або прав інших людей;

- запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;

- підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Це конституційне право має комплексний характер - об’єднує декілька конституційних прав (свобода думки, свобода слова, право на інформації). Перелічені категорії за своєю сутністю є досить різними.

Право на вільне вираження своїх переконань як певна категорія є також непростим явищем. Для його реалізації необхідні мінімум дві умови:

- можливість сформувати ці переконання (йдеться про доступ до потрібної інформації чи право на інформацію);

- доступність способів вираження своїх переконань.

Найбільш поширені способи вираження своїх переконань: - усно (слово, пісня); - друкованим способом (газети, журнали, листівки, плакати тощо); - телебачення, радіомовлення; - електроні носії - електронна пошта, Інтернет, телефакс;

4) Основними положеннями щодо сутності конституційного права на об’єднання в політичні партії та громадські організації є таке:

- громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів;

- політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах;

- членами політичних партій можуть бути лише громадяни України;

- громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів;

- ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян;

- ніхто не може бути обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій;

- усі об’єднання громадян рівні перед законом;

- політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

5) І останнє з політичних конституційних прав громадян - це право на звернення.

Таке право громадян закріплене у статті 40 Конституції України та деталізоване в Законі України «Про звернення громадян».

Під зверненням громадян законодавець розуміє викладену у письмовій або усній формі:

- пропозицію (зауваження);

- заяву (клопотання);

- скаргу.

Основні конституційні положення цього права громадян:

- усі мають право направляти індивідуальні письмові звернення;

- усі мають право направляти колективні письмові звернення;

- усі мають право особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суб’єктами цього конституційного права є усі фізичні особи: - громадяни України; - іноземні громадяни; - особи без громадянства.

Адресатами звернень (тими, до кого можуть бути направлені ці звернення) законом визначені:

- органи державної влади (всіх трьох гілок: законодавчої, виконавчої та судової);

- органи місцевого самоврядування (насамперед голови та виконавчі комітети місцевих рад );

- посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування;

- установи, організації та підприємства (незалежно від форми власності);

- засоби масової інформації;

Законом передбачено види звернень : - індивідуальні (особисті); - колективні. Чинним законодавством передбачено низку вимог щодо правильного оформлення звернень громадян. Не підлягають розгляду анонімні звернення.