- •Вчення про землю як об’єкт правового регулювання.
- •Об’єкти земельного права.
- •Предмет земельного права
- •4. Методи земельного права.
- •Земельне право як галузь права. Система земельного права як галузі права
- •Джерела земельного права України.
- •Закони і підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права України.
- •Рішення Конституційного суду України в системі джерел земельного права України.
- •Роль судової практики у регулюванні земельних відносин.
- •Практика Європейського суду з прав людини як джерело земельного права України.
- •11.Характеристика розвитку земельно-правового регулювання від часів Київської Русі до 1861 року.
- •12.Земельно-правовий аспект аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя.
- •13.Розвиток земельно-правового регулювання в період другої половини XIX – початку XX сторіччя. Земельно-правове значення Столипінської аграрної реформи в Росії.
- •14.Розвиток земельного права за часів срср.
- •15.Загальна характеристика сучасної земельної реформи в Україні.
- •Поняття та особливості права власності на землю.
- •Право власності на землю Українського народу.
- •Суб’єкти права власності на землю.
- •Об’єкти права власності на землю.
- •Право приватної власності на землю.
- •21. Право державної власності на землю.
- •22. Право комунальної власності на землю.
- •23. Право колективної власності на землю.
- •24. Поняття та різновиди правових форм набуття прав на землю.
- •25. Загальна характеристика безоплатного набуття права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності (приватизація землі).
- •26.Приватизація громадянами України земельних ділянок у власність із земель запасу (“повна процедура”).
- •27.Приватизація земельних ділянок, наданих раніше у користування громадянам (“спрощена процедура”).
- •28.Приватизація земельних ділянок юридичними особами.
- •2. Дачних кооперативів – ч.2 ст.52 зку;
- •29.Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами.
- •30.Особливості набуття за цивільно-правовими угодами права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності.
- •31. Особливості викупу земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб.
- •32.Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання.
- •33. Особливості набувальної давності у земельному праві.
- •34. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (застосування ст. 120 зк України).
- •Підстави припинення права власності на землю.
- •Підстави припинення права користування на землю.
- •Поняття та види права землекористування.
- •Правові форми та підстави набуття права землекористування.
- •39. Право постійного користування землею.
- •40. Правові засади оренди землі.
- •41. Правові засади земельного сервітуту.
- •42. Правове регулювання емфітевзису та супеофіцію.
- •43. Правова природа права на земельну частку(пай).Виникнення та реалізація права на земельну частку(пай).
- •44. Поняття, види та загальна характеристика обмежень та обтяжень прав на землю.
- •45. Юридичний захист земельних прав.
- •46. Поняття, правові засади та форми управління в галузі використання та охорони земель.
- •47. Організаційно-правове забезпечення управління в галузі використання та охорони земель
- •48. Функціонально-правове забезпечення управління в галузі використання та охорони земель.
- •49. Планування використання земель
- •50. Правові засади встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць.
- •51.Правові засади розподілу та перерозподілу земель
- •52.Правові основи здійснення моніторингу земель
- •53.Правові основи здійснення контролю за використання та охороною земель
- •Глава 32 зк виділяє три види контролю: (1) державний (2) самоврядний (3) громадський
- •54.Правове регулювання землеустрою
- •55. Правові засади ведення державного земельного кадастру
- •56. Правові засади державної реєстрації прав на земельні ділянки
- •57. Особливості вирішення земельних спорів
- •59. Юридична природа земельного податку
- •60. Юридична природа орендної плати за земельні ділянки
- •61. Загальні засади обчислення земельного податку . 2)Пільги зі сплати земельного податку
- •62. Поняття та зміст охорони земель
- •63.Правове регулювання охорони земель.
- •64.Правові засади консервації земель.
- •65.Поняття, форми та види юридичної відповідальності у земельному праві.
- •66.Правові підстави юридичної відповідальності у земельному праві.
- •67. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення.
- •68. Кримінальна відповідальність за злочини у галузі земельних відносин.
- •69. Майнова відповідальність за порушення земельного законодавства.
- •70. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
- •71. Правові засади поділу земель на категорії.
- •72. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.
- •73. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •3.Особливий суб’єктний склад у відносинах із використання зсгп.
- •74. Поняття, склад та особливості правового режиму земель житлової та громадської забудови.
- •75. Поняття, склад та особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •76. Поняття, склад та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
- •77. Поняття, склад та особливості правового режиму земель реакційного призначення.
- •78. Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.
- •79. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення
- •80. Поняття та склад земель водного фонду
- •81.Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку , енергетики, оборони та іншого призначення
-
Закони і підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права України.
Під джерелами земельного права слід розуміти прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні земельні відносини відповідно до земельної політики держави. Найпоширенішим джерелом права є нормативно-правові акти органів державної влади, якими встановлюються (санкціонуються) правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами розуміють акти органів державної влади, якими встановлюються, вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб’єктів земельних правовідносин у суспільстві.
Джерела земельного права поділяються на закони й підзаконні акти. В основу такого розподілу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають чільне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів і в зв’язку з цим називаються підзаконними актами.
Закони є основним джерелом земельного права України. Серед тих, що регулюють земельні відносини, особливе місце належить Конституції України. Так, у ст. 92 Основного Закону України передбачено, що найважливіші екологічні, у т. ч. й земельні, відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, а також відносини екологічної безпеки повинні регулюватися виключно законами. Зазначені конституційні норми є висхідними положеннями для прийняття відповідного земельного законодавства з конкретних питань[1]. Також слід зазначити, що Конституція України визначає основи діяльності і компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі регулювання земельних відносин. Відповідно до ст. 102 Конституції Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності країни, виконання вимог Конституції України щодо прав і свобод людини і громадянина, у т. ч. їх екологічних прав і свобод. Згідно зі ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів вирішує питання державного управління на основі Конституції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Наступним нормативним актом в ієрархії законів як джерел земельного права є Земельний кодекс України[2] від 25.10.01. Так, у ст. 3 Земельного кодексу України зазначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати інтегруючою і цементуючою основою для розвитку відповідної галузі законодавства[3]. За своєю структурою Земельний кодекс України є законодавчим актом, покликаним конкретизувати основні положення Конституції України. У загальних положеннях Кодексу визначаються завдання і принципи земельного законодавства, коло відносин, які регулюються ним. Кодекс визначає компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, правове регулювання набуття і реалізації прав на землю, державне управління в галузі використання та охорони земель й інших земельних прав.
Також належить зазначити, що важливим джерелом земельного права України є Закон України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.92, який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів. У даному Законі визначено режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду (природних і біосферних заповідників, національних природних, регіональних ландшафтних, дендрологічних та зоологічних парків, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва), а також їх охоронних зон. Земельні відносини також регулюються такими законодавчими актами України: Лісовим кодексом України від 21.01.94, Водним кодексом України від 06.06.95, «Про оренду землі» від 06.10.98, «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91, «Про плату за землю» від 03.07.92 та ін.
Відповідно до ст. 91 Конституції України Верховна Рада приймає й такі нормативно-правові акти, як постанови. Постанови Верховної Ради України, що регулюють земельні відносини, також є джерелами земельного права. До них належать постанова «Про земельну реформу» від 18.12.90, постанова «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13.03.92, постанова «Про форми державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею» від 13.03.92.
До підзаконних нормативно-правових актів як джерел земельного права України належать Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та рішення органів місцевого самоврядування. До числа підзаконних правових актів належать також закони Автономної Республіки Крим.
Серед нормативно-правових актів органів виконавчої влади, які є джерелами земельного права, особливе місце займають Укази Президента України. Це — Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» від 08.08.95, Указ «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21.04.98, Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.99 та ін.
Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти на виконання Конституції і законів України, а також Указів Президента України. До них, зокрема, належать постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23.03.95, постанова «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25.12.98 та ін.
Джерелами земельного права є також нормативні акти міністерств та інших галузевих органів державної виконавчої влади в межах їх компетенції. Ці акти призначені для правильного застосування чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. До них, наприклад, належать наказ Міністерства юстиції України та Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок» від 06.06.96 та ін. Щодо нормативних рішень і розпоряджень органів місцевого самоврядування, а також місцевих органів виконавчої влади, то вони носять переважно деталізуючий характер. Їх головне завдання полягає в забезпеченні конкретизації тих положень, які містяться в актах загального регулювання.