1. Вчення про землю як об’єкт правового регулювання.

Земля – ключова. «Земля» використовується з точки зору нормативно-правового регулювання у різних значення: 1) планета; 2)суходіл; 3)грунти – верхній шар земної поверхні придатний для життя рослин та їх відтворення; 4) як загальний засіб праці та основний засіб виробництва у сільському та лісовому господарстві; 5) як територія якою хтось володіє; 6)як територія з правовим режимом; 7) як територія на яку розповсюджується державний суверенітет.

Земля в земельному праві розглядається з 2 значеннях як інтегрований об’єкт правового регулювання і як диференційований об’єкт правового регулювання. Інтегрований – земля виступає природним ресурсом, носієм корисних копалин та іншого виду життя (рослинний, тваринний стві); по-друге, земля виступає територіальною основою державною та національною самовизначеності; 3) земля є специфічним національним товаром, який покликаний забезпечити економічні інтереси всіх прошарків населення держави та інтереси самої держави. Земля є основним національним багатством України. В економічній теорії національне багатство як результат економічної діяльності суспільства по якому вимірюється один із показників рівня життя людей  і держави. За таких умов земля хар-ся просторовою 1) обмеженістю, 2) постійним місцем знаходження, 3)незамінністю.

Земля в інтегрованому значенні є найважливішою частиною навколишнього природного середовища. Що хар-ться просторовим рельєфом, кліматичним і грунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами є головним засобом виробництва та просторовим базисом для поширення державного суверенітету та розміщення народу держави.

В цьому контексті земля в інтегрованому значенні поділяється на 9 категорій, які називаються основним цільовим призначенням або особливим правовим режимом. Ст. 19 ЗК (знати на пам’ять):

- Землі с.-г. призначення;

- Землі житлової та громадської забудови;

- Землі природно-заповідного та іншого природо-охоронного призначення;

- Землі оздоровчого призначення;

- Землі рекреаційного призначення;

- Землі історико-культурного призначення;

- Землі лісогосподарського призначення;

- Землі водного фонду;

- Землі промисловості, транспорту, зв’язку і т.д.

Земля в деферинціовуваному значенні розуміється як земельні ділянки. Земельна ділянка має всі родові ознаки землі, але відрізняється ще 2 моментами, а саме: земельна ділянка має встановлені межі (координати); земельна ділянка може бути представлена тільки одним з 9 видів правого режиму, які зазначені в ст. 19. Земельна ділянка як юридична категорія утворюється шляхом її формування і земельна ділянка стає об’єктом земельних правовідносин тільки з моменту її формування. Формування земельної ділянки передбачає визначення індивідуальних юридичних ознак, конкретної частини землі як навколишнього природного середовища, а саме визначення місця розташування (координат), площі, цільового призначення та правового режиму, складоугідь, меж та внесення інформації про ділянку до Державного земельного кадастру та здійснення державної реєстрації права власності на неї – закріплено в стст. 79 і 79-1.