- •1.Загальна характеристика управлінської діяльності.
- •2.Поняття та види функцій державного управління.
- •3.Адміністративно-правові режими.
- •4. Поняття та види форм державного управління.
- •5. Адміністративний договір.
- •6. Поняття, ознаки та класифікація актів органів державного управління.
- •11. Моделі державної служби
- •12. Поняття державної служби
- •13. Принципи державної служби: загальна х-ка
- •14. Забезпечення рівного доступу до державної служби як принцип державної служби
- •15. Політична неупередженість як принцип державної служби
- •16. Адміністративно-правовий статус державного службовця
- •17. Основні права державного службовця
- •18. Основні обов’язки державного службовця
- •19. Повноваження Комісії з питань вищого корпусу державної служби
- •20. Національно-правовий статус Національного агентства України з питань державної служби
- •22. Проходження державної служби.
- •23. Дисциплінарна відповідальність державного службовця
- •24. Підстави припинення державної служби.
- •25. Поняття та особливо9сті служби в омс
- •26. Організаційно-правові засади державної політики в сфері господарської діяльності
- •27. Державні органи управління та регулювання в сфері господарської діяльності
- •28. Форми і методи державного управління у сфері господарської діяльності ?????
- •29. Правові засади ліцензування видів господарської діяльності
- •30. Правові засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності
- •31. Правові засади дозвільної системи у сфері господарської діяльності
- •32.Державний контроль та нагляд у сфері господарської діяльності
- •33. Адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва
- •35)Основні напрямки підтримки малого і середнього бізнесу за законодавством єс.
- •36)Адміністративно –правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції.
- •37)Правовий статус Антимонопольного комітету України
- •38.Адміністртивно-правове регулювання у сферах природних монополій
- •39.Адміністративно-правове регулювання у сфері енергетики
- •40. Адміністративно-правове регулювання та державне управління в сферах енергетики та комунальних послуг
- •42. Адміністративно-правове регулювання та державне управління у сфері охорони здоров’я
- •43. Адміністративно-правове регулювання та державне управління у сфері освіти
- •44. Адміністративно-правове регулювання та державне управління у сфері науки
- •45. Організаційно-правові засади у сфері політики державних фінансів
- •46 Питання
- •23.Правовий статус дфс
- •2) Внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:
- •25. Правовий статус Державної служби фінансового моніторингу України
- •26. Державна фінансова інспекція України: структура, повноваження
- •2) Здійснює державний фінансовий контроль за:
- •3) Здійснює контроль за:
- •4) Забезпечує участь представників Держфінінспекції в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;
- •5) Вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:
- •27.Правовий статутс Рахункової палати України
- •Рахункова палата:
- •28.Правовий статус Міністерства фінансів України
- •Мінфін України відповідно до покладених на нього завдань:
- •47 Питання
- •48. Система органів державного фінансового контролю
- •49. Форми та методи державного фінансового контролю.
- •50. Національний банк як суб’єкт державного управління.
- •51. Правові засади банківського регулювання і банківського нагляду
- •52. Правові засади ліцензування банківської діяльності та операцій
- •53. Правові засади застосування санкцій за порушення банківського нагляду
- •54. Загальна характеристика державної політики у сфері праці та соціальної політики.
- •55. Організація державного управління у сфері праці та соціальної політики.
- •56. Державний контроль та нагляд у сфері праці та соціальної політики.
- •58. Організація державного управління у сфері охорони здоров’я.
- •59. Адміністративно-правове регулювання дозвільно-реєстраційних функцій у сфері охорони здоров'я
- •60. Державний контроль та нагляд у сфері охорони здоров’я.
- •61. Загальна х-ка державної політики у сфері освіти
- •62. Організація державного управління в сфері освіти.
- •63. Основні адміністративно-правові засоби впливу у сфері освіти
- •1)Державна інспекція навчальних закладів України
- •2)Органи місцевої влади з питань освіти.
- •65. Загальна характеристика державної політики у сфері науки
- •66. Організація державного управління у сфері науки
- •67. Загальна характеристика державної політики у сфері культури
- •68. Організація державного управління у сфері культури
- •69.Здійснення реєстраційно-дозвільних функцій у сфері культури.
- •70.Державний контроль та нагляд у сфері культури.
- •71.Органи державного управління в сфері юстиції.
- •72 Загальна характеристика державного управління в сфері внутрішніх справ
- •73 Органи,які здійснють держ. Управління в сфері внутрішніх справ
- •74. Форми та методи
- •75. Загальна характеристика зовнішньополітичної діяльності
- •76. Організація державного управління у сфері закордонних справ
- •77. Правові засади дипломатичної служби
- •78. Адміністративно-правове регулювання питань перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства
42. Адміністративно-правове регулювання та державне управління у сфері охорони здоров’я
Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості життя. Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання та розвитку народу України;
• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико- соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
• попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі (Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 p.).
Реалізація на практиці цих принципів залежить від багатьох складових, проте основна роль у забезпеченні їх належить державі.
Вплив держави, що реалізовується за допомогою органів управління охороною здоров'я, є необхідною умовою функціонування медицини в країні. Для здійснення державного управління у сфері охорони здоров'я громадян використовуються правові, адміністративні, економічні, соціально-психологічні методи.
Держава гарантує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави. Саме це зумовлює важливість організуючого впливу держави на процеси, що відбуваються в системі охорони здоров'я.
Суб'єкти, що реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я, класифікують, поділяючи на дві групи:
• владно-розпорядчі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я);
• консультативно-дорадчі (Національна рада з питань охорони здоров'я населення, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України тощо).
Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України здійснюють загальне державно-політичне керівництво у галузі охорони здоров'я на основі передусім втілення у життя відповідних норм Основного Закону країни. Інші суб'єкти, наведені у класифікації, потребують окремого розгляду.
Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) — центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
основними завданнями МОЗ є:
• забезпечення реалізації державної політики у галузі охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
• розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;
• організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню;
• організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;
• розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;
• організація спільно з Національною академією наук, Академією медичних наук досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я за рахунок наявності у їх структурі обласних та районних (міських у Києві та Севастополі) управлінь (відділів) охорони здоров'я та відповідних структур виконавчих комітетів рад. Слід підкреслити, що органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво діяльністю комунальних закладів охорони здоров'я.
Центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я (Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Служба безпеки України тощо) разом з МОЗ беруть участь у здійсненні державної політики в галузі охорони здоров'я, шляхом надання медичної допомоги категоріям громадян, котрі мають відношення до згаданих органів виконавчої влади, а також іноді і членам їхніх сімей.
Окреме місце у системі державного управління у сфері охорони здоров'я посідає Академія медичних наук України. Це державна наукова організація з проблем медицини та охорони здоров'я, заснована на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі. Академія об'єднує у своєму складі дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, що обираються загальними зборами академії, та всіх наукових співробітників, що працюють у її наукових установах, для спільного проведення досліджень у галузі медичних наук та охорони здоров'я з метою поліпшення здоров'я та продовження життя населення. Самоврядність академії полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.
Основними завданнями АМН України відповідно до її Статуту є:
• визначення пріоритетних напрямів розвитку медичної науки;
• комплексний розвиток медичної науки, проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень у галузі медицини і фармації;
• інтеграція і координація академічної, вузівської та галузевої медичної науки з метою розроблення єдиних засад політики у цій сфері;
• підготовка кандидатів і докторів наук;
• розвиток міжнародного і зовнішньоекономічного співробітництва в галузі медичної науки та охорони здоров'я;
• участь у розробленні пропозицій і рекомендацій з питань розвитку медичної науки, охорони здоров'я, вищої медичної і фармацевтичної освіти;
• підтримка талановитих учених, сприяння науковій творчості молоді в галузі медицини.
Виділяються три ключових об'єкти контролю та нагляду у сфері охорони здоров'я:
• санітарно-епідемічне благополуччя населення;
• обіг наркотиків;
• обіг лікарських засобів.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою запобігання, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників. (Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. )
Контроль за обігом наркотиків є важливим напрямом діяльності держави у сфері охорони здоров'я. На боротьбу з наркоманією спрямовують свою діяльність правоохоронні органи, громадські організації, медичні установи. Одним із ключових державних органів у цій системі є Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками — урядовий орган державного управління, що діє у складі МОЗ та йому підпорядковується. Це є спеціально уповноваженим компетентним органом у сфері контролю за обігом в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Контроль за обігом лікарських засобів є важливою ланкою державного регулювання у сфері охорони здоров'я, оскільки значна частина ліків випускається з порушенням діючих норм, є підробками або такими, ефективність яких не відповідає заявленим виробниками показникам. Керуючись тим, що практична більшість пацієнтів для лікування використовують лікарські засоби, контроль за їх обігом має бути поставлений на належному рівні. З цією метою діє Державна служба лікарських засобів та контролю за наркотиками — урядовий орган державного управління, що діє у складі МОЗ та йому підпорядковується.