Словник термінів
1.Термінологія психології.
Погляди — стійкі сприятливі або несприятливі оцінки, почуття й схильності відносно предметів або ідей.
Воля — здатність людини; проявляється в самодетермінації й саморегуляції нею своєї діяльності й різних психічних процесів. Основні функції волі: вибір мотивів і цілей; регуляція спонукання до дій при недостатній або надлишковій їхній мотивації; організація психічних процесів в адекватну виконуваної людиною діяльності систему; мобілізація фізичних і психічних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.
Уява — психічний процес; виражається у наступному: побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта; створенні програми поводження, коли проблемна ситуація невизначена; продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність; створенні образів, що відповідають опису об'єкта.
Сприйняття — 1) цілісне відбиття предметів, ситуацій і подій; виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні органів почуттів; 2) процес відбору, організації й інтерпретації інформації людиною при формуванні в її свідомості картини навколишнього світу.
Діяльність — динамічна система взаємодій суб'єкта зі світом, у процесі яких відбуваються виникнення й втілення в об'єкті психічного образу й реалізація опосередкованих їм відносин суб'єкта у предметній дійсності.
Здоровий глузд — сукупність загальноприйнятих, часто неусвідомлених способів пояснення й оцінки явищ, які спостерігаються, зовнішнього й внутрішнього світу.
Ієрархія потреб по Маслоу — 1) фізіологічні потреби (голод, спрага); 2) потреби безпеки (безпека, захищеність); 3) соціальні потреби (почуття духовної близькості, любов); 4) потреби в повазі (самоповага, визнання оточуючих, статус); 5) потреби в самоствердженні й саморозвитку.
Виборча увага — прагнення людини відгородитися від більшої частини інформації, що впливає на нього.
Виборче перекручування — прагнення людини інтерпретувати інформацію так, щоб вона підтверджувала вже існуючі думки.
Інтелект людини — 1) цілісна сукупність функцій, проявів діяльності мозку (мислення, уяви, дослідження, інтуїції, здорового глузду), спрямована на пізнання й перетворення природи, суспільства й самого себе; 2) здатність одержувати, зберігати, перетворювати й видавати інформацію, виробляти нові знання, приймати раціонально обґрунтовані рішення, формулювати цілі й контролювати діяльність по їхньому досягненню, оцінювати ситуації, що виникають у навколишньому світі.
Інтелектуальний капітал особистості — знання, інтуїція й професійні навички й здатності особистості.
Інтроверсія — тип психологічної орієнтації людини, прямо протилежний екстраверсії, що припускає спрямованість уваги особистості на власний внутрішній світ та інтереси, підвищену рефлексивність, зосередженість на внутрішніх переживаннях і зовнішній пасивності, замкнутість.
Інтуїція — 1) знання, що виникає без усвідомлення шляхів та умов його одержання, у силу чого суб'єкт має його як результат «безпосереднього розсуду» (наприклад, «цілісне охоплення» умов проблемної ситуації); 2) здатність безпосереднього збагнення істини.
Інтуїтивний синтез — процес об'єднання у ціле групи елементів, структура зв'язків між якими відома апріорі.
Когнітивний — пізнавальний, змістоутворюючий.
Комунікація — повідомлення інформації однією особою іншій або ряду осіб; акт спілкування, зв'язок між двома або більше індивідами, засновані на взаєморозумінні.
Компроміс — 1) угода, досягнута шляхом взаємних поступок; 2) дія, що дозволяє особі, яка приймає рішення, шляхом порівняння цілей і засобів зважити їхні відносні достоїнства, продумати взаємні заміни й оцінити ступінь досягнення протилежних цілей.
Логічний аналіз — процес поділу цілого на частини й визначення структурних зв'язків між частинами.
Думка — подання індивіда про що-небудь. Думка — результат усвідомлення людиною фрагментів об'єктивної реальності.
Мотив — 1) спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта й визначають її спрямованість; 2) що спонукує й визначає вибір спрямованості діяльності на предмет (матеріальний або ідеальний), заради якого він здійснюється; 3) усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості. Мотиви: спонукального характеру - установки, бажання; притягального - інтереси, мрії, ідеали, переконання.
Мотивація — конкретизація однієї з потреб особистості. Основні форми вираження М. - поняття, судження, висновок.
Мислення — психічний процес пізнавальної діяльності індивіда; характеризується узагальненим та опосередкованим усвідомленням об'єктивної реальності. Розрізняють мислення: словесно-логічне, наочно-образне й наочно-діюче. Виділяють також мислення: теоретичне й практичне, теоретичне й емпіричне, логічне (аналітичне) й інтуїтивне, реалістичне й аутистичне, продуктивне й репродуктивне, мимовільне й довільне.
Мислення види:
- теоретичне, емпіричне (за типом пізнання);
- наочно-діюче, наочно-образне, словесно-логічне (за генезисом);
- вербальне, наочне (за засобами дії);
- творче, критичне (за функціями);
- інтуїтивне, раціональне (за ступенем рефлексії);
- практичне, теоретичне (за типом проблем).
Розумові дії — пізнавальний продукт:
- порівняння й класифікація, абстрагування й узагальнення (емпіричне мислення) - загальні подання (емпіричні поняття) про предмети та явища;
- аналіз, «сходження» від абстрактного до конкретного, рефлексія й планування (теоретичне мислення) - теоретичні поняття.
Розумового завдання й етапи рішення:
усвідомлення проблемної ситуації (протиріччя між метою й засобами);
постановка завдання (виділення того, що відомо, і того, що не відомо — перетворення проблеми в завдання);
обмеження зони пошуку (на основі подань про тип завдання виходячи з попереднього досвіду);
побудова гіпотези (припущення про способи вирішення завдання);
перевірка гіпотези (якщо перевірка підтверджує гіпотезу, то здійснюється реалізація рішення).
рефлексія дій і результатів.
Нейротизм — якість, прямо протилежне емоційній стабільності.
Образ - результат відбиття фрагментів об'єктивної реальності у свідомості людини. Основні форми вираження: відчуття, сприйняття, подання.
Очікування — домагання, конкретизовані стосовно до реальної ситуації й певного поводження.
Відчуття — відбиття властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їхньому безпосередньому впливі на рецептори; первинні психічні образи середовища.
Розуміння людини — 1) здатність осягти зміст і значення чого-небудь і досягнутий завдяки цьому результат; 2) викликане зовнішніми або внутрішніми впливами специфічний стан свідомості, фіксується суб'єктом як упевненість в адекватності відтворених подань і змісту впливів.
Потреба — 1) стан особистості, завдяки якому здійснюється регулювання поводження, визначається спрямованість мислення, почуттів і волі людини. П. - джерело активності особистості. Усвідомлюючи мету суб'єктивно як П., людина переконується, що задоволення останньої є можливим лише через досягнення мети. Це дозволяє їй співвідносити свої суб'єктивні подання про П. з її об'єктивним змістом, відшукуючи засіб оволодіння метою як об'єктом. Потреба, реалізована через предмет, є мотив або бажання; 2) фізична залежність від матеріальних благ, що є її об'єктами, властива всьому живому.
Корисність — уявлювана суб'єктом міра психологічної й споживчої цінності різних благ. Критерієм корисності називають величину, що у процесі вибору максимізує особистість із раціональним економічним явищем.
Потреби людини — 1) стан незадоволеності, або потреби, що людина прагне перебороти; 2) стан неврівноваженості, що характеризує відчуття недостачі чого-небудь і є внутрішнім особистісним подразником, що робить людину готовою до дії.
Передумови — вихідні положення, у відповідності з якими особа, що приймає рішення, вибирає варіант.
Подання — образи предметів, сцен і подій, що виникають на основі їхнього пригадування або ж продуктивної уяви. Перетворення П. відіграють важливу роль у вирішенні розумових завдань, особливо тих, які вимагають нового «бачення» ситуації.
Ухвалення рішення — вольовий акт формування послідовності дій, що ведуть до досягнення мети на основі перетворення вихідні інформації й подань про поточну ситуацію.
Домагання — звичний акт, що детермінує поводження людини рівень задоволення потреби.
Психіка — певна структура суб'єкта з відбивною й асоціативною функціями; забезпечує саморегуляцію його поводження й діяльності на основі побудови невідчужуваної від нього суб'єктивної моделі об'єктивної реальності.
Результат — характеристика рішення, що відбиває ступінь задоволення інтересів суб'єкта в результаті успішного виконання запланованих заходів.
Рішення — формування розумових операцій, що знижують вихідну невизначеність проблемної ситуації. Конкретизація поняття Р. залежить від рівня дослідження (системний, функціональний, особистісний, дієвий), області дослідження (пізнавальне, творче, оперативне, управлінське), психологічних механізмів Р. (вольове, інтелектуальне, емоційне, ймовірнісне та ін.). Оцінка Р. проводиться за параметрами його якості й ефективності, психологічної й логічної складності. Практична цінність евристичних прийомів залежить від попереднього досвіду вирішення аналогічних завдань.
Самосприйняття — подання людини про себе.
Згода (єдність) — погодженість оцінок, суджень.
Свідомість — безупинно мінлива сукупність почуттєвих і розумових образів, що безпосередньо з'являються перед суб'єктом у його «внутрішньому досвіді» і які передбачають його практичну діяльність.
Здатності — індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї або іншої продуктивної діяльності.
Стимул — ті або інші блага (предмети, цінності й т.п.), здатні задовольняти потребу при здійсненні певних дій (поводження).
Судження — 1) думка, виражена у формі пропозиції, у якій щось затверджується або заперечується про об'єкти, і яка є об'єктивною, щирою або помилковою; 2) особлива форма ухвалення рішення, що полягає у використанні фактів з навколишнього середовища для одержання оцінок, які не порушують постулатів логіки, збігаються з думками експертів, з реальною дійсністю.
Сутність уяви — перетворення подань, створення нових образів на основі наявних. Синтез подань у процесах уяви здійснюється у наступних формах:
- аглютинація — з'єднання якостей, що не з'єднуються в реальності, властивостей, частин предметів;
- гіперболізація — збільшення або зменшення предмета, зміна якості його частин;
- загострення — підкреслення яких-небудь ознак;
- схематизація — згладжування розходжень предметів і виявлення рис подібності між ними;
- типізація — виділення істотного, повторюваного в однорідних явищах і втілення його в конкретному образі.
Темперамент — система емоційних та динамічних (які характеризують швидкість психічних реакцій та активність) властивостей особистості.
Тип особистості — унікальна сукупність психологічних характеристик, якими визначаються стійкі й повторювані реакції людини на фактори навколишнього середовища. Описується в наступних термінах: упевненість у собі, домінування, товариськість, незалежність, захищеність, пристосовність, агресивність.
Розум — узагальнена характеристика пізнавальних можливостей людини. У більш вузькому змісті – індивідуально-психологічна характеристика розумових здібностей людини.
Умовивід — думка, виражена у формі висновку на основі правил логіки висновку або наслідку з декількох суджень (посилок).
Засвоєння — зміна в поводженні людини в результаті нагромадження життєвого досвіду. Є результатом взаємодії спонукань, подразників, факторів середовища, відповідних реакцій і підкріплення.
Установка — готовність, схильність людини до певного поводження (активності) у конкретній ситуації. Зв'язує домагання й очікування з минулим досвідом дій в аналогічних ситуаціях. Почуття — одна з основних форм переживання людиною свого відношення до предметів і явищ дійсності, що відрізняється відносною стійкістю. На відміну від ситуативних емоцій та афектів, що відбивають суб'єктивне значення предметів у конкретних сформованих умовах, П. виділяють явища, що мають стабільну мотиваційну значимість. Самого по собі знання мотивів, ідеалів, норм поводження недостатньо для того, щоб людина їм керувався; тільки ставши предметом стійких почуттів, ці знання стають реальними спонуканнями до діяльності.
Експектації — домагання й очікування.
Екстраверсія — психічна орієнтація людини на зовнішній світ, оточення, спілкування з іншими людьми, відкритість і активність.
Емоції — психічне відбиття у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб, суб'єкта.
Емоційна стабільність — стійкість нервової системи, що проявляється в спокої, високому імунітеті стосовно стресів і т.п.