Після перемоги збройного повстання у Петрограді УЦР ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголошувалося на необхідності переходу влади до рук усієї революційної демократії, а не тільки до Рад робітничих і солдатських депутатів. ЦР, призначивши вибори до Українських Установчих Зборів, направила офіційні запрошення «обласним» урядам (Білорусі, Кубані, Дону, Сибіру) вступити у переговори з приводу конституювання державного федеративного утворення. Рада Народних Комісарів визнавалася керівниками України лише урядом центральних районів Росії, а не загальноросійським органом.
Результати виборів до Установчих зборів на Україні.
В Україні переважна більшість населення підтримувала Центральну Раду та українські національні партії, серед яких не було єдності щодо оцінки політичної ситуації. В той же час у робітничому Донбасі вже в жовтні влада належала радам, у пролетарських центрах Лівобережжя їх вплив зростав. У деяких містах України боротьба за владу рад вилилася у збройні сутички. На грудневих виборах до Всеросійських Установчих зборів за українські партії голосувало понад 70% виборців, а за більшовиків — ледве 10%.
Тактика більшовиків.
У робітничому Донбасі вже в жовтні влада належала радам, у пролетарських центрах Лівобережжя їх вплив зростав. У деяких містах України боротьба за владу рад вилилася у збройні сутички. Особливо гостро проходила боротьба за владу в Києві. Тут Центральна Рада вже 25 жовтня створила з представників революційної демократії та більшовиків «Крайовий комітет для охорони революції на Україні», до якого увійшли і більшовики, якому підпорядковувалися всі органи влади. Але 28 жовтня цей Комітет саморозпустився, і контроль над ситуацією в місті було втрачено. Більшовики розпочали підготовку збройного повстання.
Встановлення контролю ЦР над Києвом.
Коли Штаб КВО відмовився від співробітництва з крайовим комітетом і отримав підтримку з фронту (козачої дивізії та Чехословацького корпусу), він перейшов до активних дій, передусім проти більшовиків, які готували повстання. 28 жовтня частини штабу КВО заарештували утворений напередодні військовий революційний комітет. Тоді відновлений більшовицький ревком (В. Затонський, А. Іванов, О. Горвіц та ін.) 29 жовтня організував збройне повстання проти Тимчасового уряду, який уособлював штаб КВО. Основні події розгорнулись на Печерську, де були зосереджені головні сили повстанців — більшовицькі збройні формування та робітничі дружини, а також український полк ім. Б.Хмельницького (чим здивував Центральну Раду) — усього майже 6,6 тис. У розпорядженні штабу КВО було до 10 тис. юнкерів, курсантів, прапорщиків, солдатів і офіцерів частин гарнізону. Центральна Рада маневрувала між більшовиками та Штабом КВО. 29 жовтня 1917 р. ЦР передала владу в Києві командувачу КВО, проте спирачись на українські військові формування зайняла вичікувальну позицію. Більшовики та штаб КВО послабили свої сили в боротьбі між собою. Тоді українські частини виступили як проти одних, так і проти других. Збройне повстання через 3 дні закінчилося поразкою штабу КВО, який разом з комісаром Тимчасового уряду м. Києва прийняв умови миру, запропоновані узгоджувальною Комісією. Влада переходила до УЦР, а 1 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат призначив на посаду командувача КВО підполковника Павленка. З листопада на об'єднаному засіданні виконкомів Рад робітничих і солдатських депутатів Києва Центральну Раду було визнано крайовою владою. Водночас більшовицька фракція Київської Ради наполягала на скликанні з'їзду рад для реорганізації УЦР в Центральну раду Рад робітничих і селянських депутатів. Але їх пропозицію було відхилено. В. Винниченко пізніше оцінював цю позицію як таку, яка принесла велику шкоду національній справі, відвернувши від неї зрусифікованих міських робітників.
Третій універсал і проголошення УНР.
Вирішуючи державотворчі питання, Центральна Рада анулювала Інструкцію Тимчасового уряду. 7 листопада 1917 р. ухвалила поіменним голосуванням III Універсал, яким проголошувалось створення Української Народної Республіки (УНР). В ньому наголошувалося: «...не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів».
1. В Універсалі йшлося про те, що до УНР належать Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катери-нославщина, Херсонщина і Таврія (без Криму). Цим документом визначалися головні принципи УНР:
2. 1.1 скасування приватної власності на поміщицькі та інші землі «нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення», які передавалися без викупу селянам через земельні комітети; забезпечення свободи слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків, права й можливості вживання місцевих мов;
запровадження 8-годинного робочого дня; «національно-персональна автономія» для національних меншин; упорядкування судової системи тощо.
3. 2. Універсалом вибори до Українських Установчих Зборів призначились на 27 грудня 1917 р. Проголошення УНР стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст., завершення важливого етапу розвитку Української революції.
5. Війна Радянської Росії з унр. Проголошення незалежності унр.
На практиці Центральна Рада не виявляла послідовності та рішучості в реалізації своїх програмових завдань, особливо соціально-економічних. Тому вона в листопаді—грудні 1917 р. почала втрачати частину своїх завоювань. Так, декларувавши ліквідацію поміщицького землеволодіння, Центральна Рада прийняла земельне законодавство, яке передбачало залишити землю у тих землевласників, які мали менше 50 десятин. Це викликало незадоволення серед малоземельних та безземельних селян, які вимагали поділити всю землю порівну, як передбачав російський «Декрет про землю». Селянські виступи проти великих землевласників уряд УНР наказував придушувати навіть силою зброї. До прийняття III Універсалу УЦР підштовхнули зовнішні чинники — події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. З міркувань тимчасовості цієї влади УЦР зробила ставку на федерацію з “небільшовицькою” демократичною Росією. У листопаді—грудні 1917 р. загострилася боротьба за владу в Україні. ЦР й Генеральний секретаріат з метою стабілізації становища в країні закликали регіональні уряди (Кавказу, Казахстану, Сибіру, Дону, Кубані, Криму та ін.) створити однорідний федеральний соціалістичний уряд Росії. 17 листопада було прийнято рішення взяти ініціативу формування такого уряду в свої руки. Проте намагання створити новий федеральний уряд Росії залишилося тільки наміром. Після прийняття III Універсалу більшовики, вбачаючи в ЦР свого основного суперника в боротьбі за владу, розгорнули проти неї шалену пропагандистську кампанію, характеризуючи її як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну організацію, що веде таємні переговори із «заколотником» генералом Каледіним. Рішення Генерального секретаріату від 23 листопада про об'єднання Південно-Західного і Румунського фронтів в Український фронт кваліфікувалося як дезорганізація фронту. В таких умовах Центральна Рада оголосила більшовицьку партію поза законом, почала здійснювати арешти більшовиків, погроми рад, роззброєння червоногвардійських загонів і відправку їх ешелонами до Росії.
Ультимату РНК РСФРР Центральній Раді.
Наслідком конфлікту УНР і більшовицького Раднаркому став ультиматум РНК РСФРР від 4 грудня 1917 р. Центральній Раді. В ньому Раднарком, з одного боку, на словах визнавав УНР, її право відокремитися від Росії чи вступити в договір з нею про федеративні чи інші взаємовідносини, а з іншого — грубо втручався у внутрішні справи УНР: 1. характеризував дії Центральної Ради як націоналістичні й контрреволюційні. 2. Від Центральної Ради вимагалося припинити дезорганізацію фронту, роззброєння радянських полків і Червоної гвардії в Україні.
2. Проголошення в Харкові радянської влади
9 грудня 1917р. - відкриття в Харкові з’їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів. Приєднання більшовицьких делегатів Всеукраїнського з’їзду Рад, які прибули з Києва.
11 грудня 1917р. - проголошення харківського з’їзду І Всеукраїнським з’їздом Рад.
Рішення І Всеукраїнського (Більшовицького) з’їзду Рад у Харкові
(11-12 грудня 1917р.)
- Проголошення України республікою Рад робіт-х, солд-х, і сел-х депутатів.
- Проголошення УНР федеративною частиною Російської республіки
- Обрання Центрального виконавчого комітету (ЦВК) Рад Укр. на чолі з Медведєвий (у берез. 1918р. його заступив Затонський) та проголошення його вищою державною владою в республіці в період між з’їздами Рад.
-Ств. уряду радянської УНР «Народного секретаріату».
3. Похід більшовицьких військ на Київ. Бій під Крутами.
На поч. січня 1918р. розпочався черговий етап Української революції.
6 січня 1918р. - почався наступ червоних військ з Харкова та Лозової у північно-західному напрямку, на Полтаву-Київ. У цьому поході наступали в основному російські червоні загони. Участь у ньому кількох українських частин і Коцюбинського, який був призначений усіма військами УНР, повинна була засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили , а не російські війська. Безпосереднє командування військами, що наступали на українську столицю, було зосереджено в руках Муравйова.
16 січня 1918р. - бій під Крутами
Протиборствуючі сили : Загін сотника Омельченка – 500 студентів, гімназистів, старшокласників і військових курсантів супроти військового угрупування Муравйова – 6 тис. навчених солдатів, матросів і червоногвардійців.
Результат :
- загибель більшості захисників станції Крути
- Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ більшовицьких військ на Київ.
17 березня 1918р. , коли більшовики залишили Київ, до столиці знову повернулася ЦР. Тіла 27 юнаків, які загинули під Крутами, були перевезені до Києва й перепоховані на Аскольдовій горі.
Більшовикам вдалося врешті-решт захопити Київ, однак втриматись там вони не змогли. Крути ж ввійшли в історію, як символ національної честі.