3. Поняття та склад адміністративних правовідносин.

Адміністративні правовідносини — це суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління і врегульовані нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відно­сини, учасники яких виступають носіями прав та обов'язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-пра­вовими нормами

Оскільки адміністративні правовідносини є різновидом право­відносин, їм притаманні загальні риси останніх, зокрема:

• вони є вольовими суспільними відносинами, тобто право, регулю­юче їх, випливає на свідомість і волю людей, направляє їх поведін­ку у відповідності до інтересів суспільства;

• вони є суспільними відносинами, врегульованими нормами пра­ва. Без права, його норм не було б правовідносин;

• учасники правовідносин наділені суб'єктивними правами і несуть юридичні обов'язки. І перші, і другі виникають у відповідності до вимог норм права, які визначають коло суб'єктивних прав і обов'язків;

• правовідносини — це засіб конкретизації норм права, оскільки саме в ньому права і обов'язки завжди прив'язані до певної ситуації, конкретні і належать конкретним суб'єктам;

• правовідносини — це такі суспільні відносини, реалізація яких забез­печується можливістю застосування адміністративного примусу.

Поряд із цим адміністративні правовідносини характеризуються рядом особливостей:

• вони, як правило, є «владовідносинами», оскільки виникають у ре­зультаті здійснення державного управління, тобто державно-влад­ного впливу однієї сторони на іншу для досягнення певної мети у господарській, соціально-культурній, адміністративно-політичній та ін. сферах;

• обов'язковим учасником адміністративних правовідносин висту­пає державний орган або посадова особа, наділена певними дер­жавно-владними повноваженнями;

• вони виникають за ініціативи однієї із сторін і згода іншої сторо­ни при цьому не потрібна. Інколи вони виникають всупереч ба­жанню іншої сторони;

• вони, як правило, виникають за принципом «влада — підпорядку­вання»;

• адміністративні правовідносини — це управлінські правові відно­сини, оскільки вони виникають у зв'язку з функціонуванням і діяль­ністю органів держаної виконавчої влади, тобто при здійсненні державного управління;

• у разі порушення однією із сторін своїх обов'язків, відповідальність наступає не перед іншою стороною, а перед державою в особі її державних органів або посадових осіб;

• спір, який виникає між учасниками адміністративних правовідно­син, розглядається як в судовому, так і в адміністративному по­рядку;

• до винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого на те державного органу чи посадової особи, а в окремих випадках — суду чи судді.

Вирішальною особливістю адміністративно-правових відносин є те, що однією із сторін завжди є носій юридично-владних повноважень щодо інших суб'єктів, якими його наділяють адміністративно-правові норми.

Структура адміністративних правовідносин включає в себе суб'єк­ти, об'єкт та зміст.

Суб'єктом адміністративних правовідносин можуть бути як фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), так і юри­дичні особи (державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, суспільні організації, політичні партії, релігійні організації та ін.).( Суб'єктами адміністративно-правових відносин виступа­ють державні органи управління, їх посадові особи, недержав­ні господарські й соціально-культурні об'єднання, підприємст­ва, установи та громадські організації (об'єднання) різних рівнів та фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без гро­мадянства).)

Для того, щоби бути суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідно володіти адміністративною правосуб'єктністю, тобто адмі­ністративною правоздатністю, адміністративною дієздатністю та ад­міністративною деліктоздатністю.

Адміністративна правоздатність — це здатність особи мати права та обов'язки у сфері державного управління. У фізичних осіб вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи, її не можна відібрати або передати. В адміністративній науці існує точка зору стосовно того, що особа може бути тимчасово позбавлена адмі­ністративної правоздатності (наприклад, у разі адміністративного арешту особа позбавлена права свободи пересування).

Адміністративна дієздатність — це здатність особи самостійно реалізувати свої права і обов'язки у сфері державного управління. У фізичних осіб виділяють загальну, часткову та обмежену дієздат­ність. Загальна адміністративна дієздатність наступає з 18 років за умови, що особа є осудною, тобто вона розуміє значення своїх дій та може ними керувати.

Часткова дієздатність наступає, як правило, з 16 років, за умови осудності даної особи. Однак, при цьому слід зазначити, що в жодно­му нормативно-правовому акті не вказується цей вік. У ряді випадків часткова дієздатність може наступити по досягненні молодшого віку (наприклад, школяри).

Адміністративна деліктоздатність — це здатність особи нести ад­міністративну відповідальність за свої вчинки. Вона, за загальним пра­вилом, наступає по досягненні 16 років. Водночас необхідно відміти­ти, що в ряді випадків адміністративна деліктоздатність може насту­пити у більш пізньому віці (17 років — для призовників).

Стосовно адміністративної правосуб'єктності юридичних осіб слід зазначити, що вона наступає з моменту створення державного орга­ну або реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Її обсяг визна­чається законом, положенням, статутом. На відміну від фізичних осіб адміністративна право- і дієздатність юридичних осіб наступає одно­часно. Інколи для її настання окрім реєстрації, необхідно ще одержа­ти дозвіл (ліцензію) на зайняття відповідною діяльністю.

Об'єктом адміністративних правовідносин є те, заради чого вини­кають власне правовідносини: поведінка, воля, свідомість, матеріальні цінності, нематеріальні блага та ін. (Об'єкт адміністративно-правових відносин — це те, на що спрямовані правові інтереси їх учасників (дія, бездіяльність, по­ведінка). Вони можуть бути матеріального та нематеріального характеру (здоров'я, моральний стан тощо).)

Зміст адміністративних правовідносин складають суб'єктивні юри­дичні права та обов'язки. Суб'єктивні юридичні права — це міра дозво­леної поведінки, що забезпечується державою (свобода переміщення, право на державну службу, право на звернення та ін.). Юридичні обов'­язки — міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою. При цьому, у певних випадках особа повинна утриматися від вчинення пев­них дій (дрібного хуліганства, невиконання своїх обов'язків, порушення дисципліни), в інших, навпаки, здійснити їх (одержати дозвіл на зайнят­тя певним видом діяльності, своєчасно розглянути звернення та ін.).

Механізм утворення адміністративно-правових відносин

Основою виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти — відповідні дії та події у сфері державного управління, (тобто такі життєві ситуації, з якими закон пов'я­зує їх виникнення, змінення та припинення. Такі факти є юридични­ми, тому що, по-перше, на їхню наявність вказує норма права (гіпо­теза), по-друге, з настанням цих фактів закон пов'язує настання пев­них юридичних наслідків: виникнення, змінення, припинення.)

За наслідками всі юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі.

Правоутворюючі – зумовлюють встановлення правовідносин, наприклад, вчинення адміністративних правопорушень.

Правозмінюючі – змінюють існуючі правовідносини. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КУпАП). Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних правовідносин між сторонами, хоч правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі – спричинюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права чи виконання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання постанови щодо накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку зі вчиненням правопорушення.

За вольовою ознакою вони поділяються на події та дії.

Дії виступають результатом активного волевиявлення людей. Вони можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають приписам адміністративно-правових норм (індивідуальні акти управління чи вчинки людей), а також неправомірними, тобто та­кими, що суперечать адміністративно-правовим приписам (адмі­ністративні правопорушення, дисциплінарні проступки). (Дії бувають правомірні:

• юридичні акти індивідуального характеру — укази і розпоряджен­ня Президента України, розпорядження місцевих державних адмі­ністрацій та ін.;

• юридичні поступки — видання ліцензії, документу на право керу­вання транспортним засобом та ін.;

• неправомірні: адміністративні проступки, дисциплінарні проступ­ки, за які наступає дисциплінарна відповідальність за нормами ад­міністративного права.)

Події — це явища, які не залежать від волі людей (стихійне лихо, пожежа, досягнення віку, смерть).

Юридичні факти класифікуються за різними критеріями.

1. За наслідками, що настали, — на:

а) правоутворюючі; б) пра-возмінюючі; в) правоприпиняючі.

Правоутворюючі факти викликають встановлення правовідносин (наприклад, вчинення адміністративних правопорушень).

Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Так, виз­нання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КпАП). Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних пра­вовідносин між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права або вико­нання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушни­ком штрафу (тобто виконання постанови про накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку зі здійсненням правопорушення.

2. За наявністю або відсутністю зв'язку факту з волею суб'єкта — на дії та події.

Дії є результатом активного волевиявлення суб'єкта і поділяються на:

а) дії правомірні; б) дії неправомірні.

Правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-пра­вових норм. Прикладом правомірних дій, що розцінюються нормами як юридичні факти, є: подання громадянином скарги; звернення підприємства, що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу тощо.

Важливим видом правомірних дій є індивідуальні правові акти ор­ганів державного управління, тобто акти, що стосуються конкретно­го адресата і справи. Прямий наслідок прийняття таких актів — ви­никнення, зміна або припинення адміністративно-правових відно­син. Так, наказ про призначення на посаду тягне за собою виникнен­ня державно-службових відносин, які регулюються нормами адмі­ністративного права.

Неправомірні дії порушують приписи адміністративно-правових норм. Для сфери державного управління найбільш характерним видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою ви­никнення адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї ж категорії є неправомірна бездіяльність. Так, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин (ст. 185⁸ КпАП).

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, наприклад, стихійне лихо, смерть тощо.

Отже, адміністративно-правові відносини, хоча і моделюються в аб­страктних адміністративно-правових нормах, об'єктивно виникають із настанням певних, передбачених адміністративно-правовими норма­ми юридичних фактів, що є підставою також зміни або припинення за­значених правовідносин.

Види адміністративних правовідносин

Адміністративні правовідносини характеризуються великою різно­манітністю у залежності від суб'єктного складу, характеру і видів уп­равлінської діяльності, від того, які функції державного управління реалізуються тощо. В адміністративній науці прийнято поділяти адмі­ністративно-правові відносини на види у залежності від тієї чи іншої підстави класифікації.

За своїм характером адміністративні правовідносини поділяють­ся на:

• регулятивні;

• охоронні.

До регулятивних правовідносин належать ті, що пов'язані з ре­алізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво ниж­чими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов'язані з ре­алізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністра­тивно-деліктні (юрисдикційні). До них належать відносини, що складаються з приводу притягнення до відповідальності за адміністративні провини (проступки). Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). їх певне, умовно кажучи, організуюче значення полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, держава в особі правомочного органу прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.

У залежності від характеру обов'язків правовідносини поділяють­ся на:

• Активні;

• пасивні.

У правовідносин активного типу змістом обов'язків є здійснення певних позитивних активних дій (показання свідків, виконання своїх обов'язків та ін.). Правовідносини пасивно­го типу передбачають утримання від вчинення певних дій (не пору­шувати громадський порядок і громадську безпеку та ін.).

За напрямками діяльності в адміністративній науці виділяють:

• адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади за­гальної компетенції (КМУ, рада міністрів АРК);

• адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади га­лузевої компетенції стосовно суб'єктів управління, які знаходять­ся у їх віданні;

• адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади міжга­лузевої компетенції надвідомчого характеру щодо вирішення спеці­альних питань, здійснення контрольно-наглядових повноважень;

• адміністративно-правові відносини внутршіньоорганізаційного ха­рактеру конкретного державного органу і підприємств, установ і організацій, безпосередньо підпорядкованих йому.

Загальноприйнято виділяти такі види адміністративних право­відносин як вертикальні і горизонтальні.

Вертикальні правовідноси­ни характеризуються наявністю в однієї сторони державно-владних повноважень щодо другої сторони відносин (наприклад, працівник ДАІ наділений державно-владними повноваженнями щодо особи, яка управляє транспортним засобом, при порушенні нею правил дорож­нього руху).

Саме вертикальні правовідносини найяскравіше виявля­ють сутність адміністративно-правового регулювання і особливості адміністративного права. Для даного виду відносин характерні: нерівність сторін, підлеглість однієї сторони іншій, наявність органі­заційної підпорядкованості та її відсутність; підконтрольність та піднадзорність, нерівність сторін у юридичному розумінні.

Основною особливістю горизонтальних адміністративних право­відносин є те, що сторони безпосередньо не підпорядковуються одна одній, займають, як правило, однакове правове становище (наприк­лад, два міністерства координують свою діяльність щодо вирішення конкретного питання).