Тема 10 слідчі дії

1. Поняття, система та класифікація слідчих дій.

2. Загальні умови провадження слідчих дій.

3. Процесуальні особливості провадження вербальних слідчих дій.

1. Допит.

2. Очна ставка.

3. Пред'явлення для впізнання.

4. Відтворення обстановки і обставин події.

4. Процесуальні особливості провадження нонвербальних слідчих

дій.

1. Слідчий огляд.

2. Освідування.

3. Ексгумація трупа.

4. Обшук.

5. Виїмка.

6. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформа­ції з каналів зв'язку.

7. Підготовка і призначення судової експертизи.

10.1. Поняття, система та класифікація слідчих дій

Згідно з традицією, яка склалася на сьогодні, всі процесуальні дії, що виконуються в ході дізнання та досудового слідства іменують слід­чими діями, але в теорії та практиці кримінального процесу існує два основних підходи щодо визначення обсягу цієї категорії.

Так, відповідно до першого підходу слідчі дії являють собою спо­сіб здійснення реалізації норм кримінально-процесуального права, а з точки зору особливих процесуальних задач вони розподіляються на­ступним чином:

1. дії, які визначають появу і спрямування кримінальної справи: винесення постанов про порушення справи, про передачу справи за підслідністю, про виділення та об'єднання справ, про зупинення та закриття справи, про направлення справи до суду з обвинувальним висновком або з метою застосування примусових заходів медичного, виховного характеру й інші;

2. дії, якими визначається процесуальне становище учасників роз­слідування: про притягнення особи як обвинуваченого, про визнання

особи потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, розгляд заяв і клопотань про відвід;

3. дії, що спрямовані на збирання і перевірку доказів: допити, огля­ди, обшуки, виїмки тощо;

4. запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу;

5. дії, які забезпечують гарантії прав осіб, які беруть участь у процесі: роз'яснення суб'єктам процесу їхніх прав та обов'язків, за­ходи опіки над дітьми і охорони майна особи, яка взята під варту, пред'явлення обвинувачення, ознайомлення учасників процесу з ма­теріалами кримінальної справи та ін.;

6. дії, які спрямовані на усунення причин та умов, що сприяли вчи­ненню злочину.

Із наведеного не важко побачити, що для цього підходу характер­но те, що поняттю «слідчі дії» надається широке тлумачення і від­повідно до цього слідчими вважаються всі передбачені кримінально- процесуальним законом дії слідчого (органу дізнання, прокурора), які виконуються у кримінальній справі, котра знаходиться в його прова­дженні.

Другий підхід базується на вузькому розумінні терміна «слідчі дії», тобто, як передбачені кримінально-процесуальним законом дії слідчо­го, що виконуються з метою збирання і перевірки доказів. «Способи збирання і перевірки доказів, — як пише проф. Р.С. Бєлкін, — це си­стема прийомів і операцій, які реалізуються в передбачених процесу­альним законом діях слідчого, суду та інших управомочених на те осіб і органів призначених для пошуку, виявлення, отримання, закріп­лення, дослідження фактичних даних (інформації) певного виду».

Систематичне тлумачення ст. 66 КПК дає підставу для висновку про те, що до способів збирання і перевірки доказів відносяться: 1) слідчі та судові дії по збиранню і перевірці фактичних даних; 2) інші способи збирання і перевірки доказів: перевірочні дії в стадії порушення кри­мінальної справи; отримання пояснень, документів і предметів, вимога провести ревізію і надати її результати та ін.

3 21 червня 2001 року ця норма доповнена ще одним положенням, зокрема, ч. З ст. 66 КПК передбачено, що особа, яка проводить дізнан­ня, слідчий, прокурор і суд у справах, які знаходяться в їх проваджен­ні, мають право доручати підрозділам, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи з метою отримання фактичних даних, що можуть бути доказами в криміналь­ній справі.

Серед названих вище способів збирання доказів та їх джерел слідчі дії мають найбільшу питому вагу, а від цього їх нерідко і досить обґрун­товано іменують ще й основним способом збирання доказів на стадії досудового розслідування. Варто погодитися з думкою С.А. Шейфера та інших авторів, що при такому вузькому тлумаченні під «слідчими діями » слід розуміти спосіб збирання і перевірки доказів, що являє со-

бою в свою чергу регламентований кримінально-процесуальним зако­ном і здійснюваний слідчим комплекс пізнавальних та засвідчуючих операцій, що відповідають особливостям слідів певного виду і присто­сованих для ефективного пошуку, сприйняття і закріплення доказової інформації, що містяться в них. Всі інші дії слідчого в кримінальній справі пропонується іменувати процесуальними діями.

В літературі неодноразово пропонувалося, що було за доцільне за­гальне визначення процесуальних і слідчих дій розмістити в ст. 32 КПК, в якій роз'ясняються значення термінів, що вживаються в ко­дексі, а також навести в КПК вичерпний перелік слідчих дій та сфор­мулювати загальну норму щодо провадження слідчих дій, в якій міс­тилися б узагальнені правила про порядок та умови їх виконання (часу і місця, заборони застосувати дії, що принижують честь і гідність гро­мадян, а також, які загрожують життю та здоров'ю, можливості за­стосування науково-технічних засобів т. ін.), оскільки на теперішній час ці положення передбачаються лише стосовно окремих слідчих дій і розташовані вони в різних статтях.

У свій час відомий український процесуаліст О.Я. Дубинський справедливо підкреслював, що закріплення переліку слідчих дій в законі виключило б можливість провадження в слідчій практиці тих дій, які відсутні в цьому переліку, заборонило б можливість викону­вати дії за аналогією (наприклад: «виїмка» і т.зв. «вилучення» пред­метів і документів і т.п.) і обумовило б необхідність законодавчого до­зволу на розробку нових слідчих дій, що зароджуються в практиці та науці*.

Згідно з діючим КПК України перелік слідчих дій такий: затри­мання і допит підозрюваного, допити свідків, потерпілого, обвинува­ченого, судового експерта, очна ставка, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, освідування, відтворення обстановки і обставин події, підготовка і призначення експертизи, а з 2001 р. ще й зняття ін­формації з каналів зв'язку.

Варто також сказати, що наведений перелік слідчих дій склався не зразу. Так КПК УРСР 1927 р. слідчими діями, що були спрямовані на збирання і перевірку доказів, передбачав незначну їх кількість, а саме: допити обвинуваченого, свідків, експерта; обшук («трус») і ви­їмку; огляд і освідування. Загальний аналіз норм КПК 1927 р., які ре­гулювали правила провадження слідчих дій дає підставу для виснов­ку щодо спрощеного їх підходу як у процесуальному, так і тактичному плані, а за деякими позиціями вони були навіть біднішими за своїм змістом у порівнянні з «Уставом у головного судопроизводства Российской Империи 1864».

І тут необхідно підкреслити, що велика заслуга в післявоєнний період у ліквідації суттєвих нормативних прогалин при провадженні окремих слідчих дій, в збагаченні арсеналу способів збирання й пере­вірки доказів у ході розслідування кримінальних справ належить не тільки вченим-процесуалістам, а й криміналістам, визначним прак­тикам. Якраз завдяки їх зусиллям з'явилися нові види слідчих дій, що докорінно змінили всю їх систему. Цей творчий пошук триває і зараз, що в майбутньому приведе до появи ще декількох самостійних слідчих дій і будемо сподіватися, що в новому КПК України вони зна­йдуть своє закріплення.

Зрозуміло, що кожна слідча дія має свої індивідуальні особливості, вони різняться специфікою розв'язання задач, тактичними прийомами та методами досягнення конкретних цілей, складом учасників і т.д., але разом з тим не можна їх розуміти як розрізнені, незалежні один від одного способи збирання та перевірки фактичних даних. В сукупності вони являють собою цілісну систему, яка спрямовава на досягнення об'єктивної істини в кримінальній справі. їх системність проявляється у взаємозв'язку і в упорядкуванні, взаємоперевіряємості, вони мають спільну правову конструкцію, оскільки складаються з гіпотези, дис­позиції та санкції, однаковою мірою підпорядковані принципам кри­мінального процесу й моральним началам, а в їх основі лежать тотожні пізнавальні і засвідчуючі операції.

Базою системності слідчих дій є також об'єктивні зв'язки між слі­дами вивчаємого об'єкта (події), оскільки сам цей об'єкт у свою чергу уявляє собою комплекс взаємопов'язаних дій осіб, які втягнуті в орбі­ту злочинної діяльності і залишивших певні сліди. Іноді в практичній діяльності взаємозв'язок слідчих дій, що спрямовані на досягнення однієї й тієї ж мети може бути процесуально і організаційно оформле­ний і мати характер тактичної операції.

Кожна з вже названих окремих слідчих дій є складовою ланкою, елементом системи, а тому випадіння якої-небудь слідчої дії немину­че потягне за собою не тільки втрату пізнавальних якостей самої си­стеми, але нерідко і до руйнування всієї системи доказів у конкретній кримінальній справі, що може проявитися в закритті справи внаслі­док недоведеності вини особи, притягнутої до кримінальної відпові­дальності, або навіть до постанови виправдувального вироку за тими ж підставами.

У процесуальному відношенні відмова від провадження тих чи ін­ших слідчих дій, необхідність у виконанні яких диктується логікою розслідування, може вплинути на об'єктивність, повноту та всебіч­ність дослідження обставин злочинної події і повинна в певних ситуа­ціях розцінюватись як підстава для скасування або зміни вироку вна­слідок однобічності або неповноти слідства (ст.ст. 22, 367, 368 КПК).

З урахуванням існуючої раніше, а також у зв'язку з розробкою но­вих слідчих дій, аналізу всіх точок зору, які є в літературі, пропози-

цій практичних працівників систему слідчих дій, як основного спосо­бу збирання й перевірки доказів у різному сполученні можна подати в наступному вигляді: затримання підозрюваного; допит (підозрю­ваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, судового експерта, не­повнолітніх); очна ставка; пред'явлення для впізнання; відтворення обстановки і обставин події (перевірка показань на місці, слідчий екс­перимент); огляд (місця події, предметів, речей, документів, трупа); ексгумація трупа; освідування; виїмка; обшук; накладення арешту на кореспонденцію її огляд і виїмка; зняття інформації з каналів зв'язку; підготовка та призначення експертизи.

Процесуальний порядок провадження названих слідчих дій буде детально розглянутий у наступних розділах роботи за винятком за­тримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину, оскільки ця дія була предметом дослідження по темі «Заходи процесуального при­мусу».

Одним із способів систематизації знань є класифікація, тобто роз­поділення об'єктів дослідження по групах в залежності від властивос­тей, які вони мають. Вона (класифікація) дає можливість диференці­йовано підходити до різних видів слідчих дій, обґрунтовано групувати їх у законі на базі процесуальної і криміналістичної схожості, сприяє правильному обранню порядку провадження слідчих дій на різних етапах розслідування кримінальної справи. Іншими словами, побудо­ва і використання класифікації слідчих дій — це важливий засіб ви­рішення як теоретичних, так і прикладних задач.

За методом відображення фактичних даних всі слідчі дії можна розділити на дві основні групи.

До першої групи варто включити ті дії, в основі структури яких ле­жать прийоми розпиту та опису, тобто слідчий отримує інформацію, яка зберігається в пам'яті осіб (ідеальні сліди). Сюди відносяться: до­пит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент.

До другої групи відносяться слідчі дії, які базуються на безпосеред­ньому спостереженні слідчого та інших осіб, що беруть участь у дії. Ця група охоплює способи відображення інформації, що відбивається в фізико-хімічних, медико-біологічних ознаках (протяжність, форма, обсяг, колір, запах, температура та ін.), тобто виявлення, попереднє дослідження та фіксація матеріальних слідів. В цю групу входять: огляд, обшук, виїмка, освідування, ексгумація трупа, накладення арешту, виїмка та огляд кореспонденції, зняття інформації з каналів зв'язку, підготовка й призначення судової експертизи.

В деяких літературних джерелах (М.В. Салтєвський, В.А. Образ- цов) слідчі дії першої групи пропонується іменувати вербальними (словесними), а другої — відповідно — нонвербальними.

Є точка зору (С.А. Шейфер, Л.Д. Удалова) згідно з якою може бути і третя (змішана) група слідчих дій, які базуються на сполученні ме­тодів розпиту і спостереження. Ці дії призначені до відображення об'єктів, які одночасно містять інформацію, що подана в слові (вер­бальна) і фізичних та інших ознаках. Це пред'явлення для впізнання,

перевірка показань на місці і слідчий експеримент. Не заперечуючи в цілому проти виділення цієї групи, все ж вважаємо, що воно не є принциповим, оскільки основними методами відображення інформа­ції в пропонуємому сполученні все ж таки є розпит і опис.

Важливою підставою класифікації може бути мета слідчої дії. Ме­тою кожної такої дії, звичайно, є отримання доказової інформації, але в даному випадку мова йде не про форму або зміст фактичних даних, що отримуються, а про спроможність слідчої дії до перевірки доказів. Зрозуміло, що перевірити, а потім оцінити, наприклад, показання об­винуваченого можна і за допомогою допитів свідків, потерпілого і т.д. Разом з тим, слід зазначити, що існують слідчі дії, які спеціально при­стосовані законодавцем до перевірки вже зібраних доказів і для досяг­нення цієї мети розроблена процесуальна форма, яка дозволяє дослі­джувати вже здобуті фактичні дані в ході провадження інших слідчих дій та інших способів збирання доказів. Ці слідчі дії іменують пере­вірочними й вони можуть проводитися тільки, якщо перед цим були виконані інші дії. Наприклад, проведенню очної ставки повинні пере­дувати допити осіб, з якими провадиться ця дія та в показаннях яких маються суттєві протиріччя.

Нехтування перевірочним характером вказаних дій може призвес­ти до процесуального спрощенства, порушення процесуальної фор­ми, і врешті-решт, до появи суттєвих порушень вимог кримінально- процесуального закону.

У зв'язку з цим слід визнати хибною практику проведення поперед­ніх «тактичних» очних ставок, «оперативних» впізнань і таке інше з метою начебто формування в особи психологічної стійкості перед офі­ційним проведенням слідчої дії, або розцінювати перевірку показань на місці обвинуваченого як додатковий засіб укріплення цього джере­ла доказів.

До перевірочних слідчих дій відвосяться: очяа ставка, пред'явлен­ня для впізнання, перевірки показань на місці, слідчий експеримент, призначення і проведення експертиз.

Волюнтаристський, безграмотний підхід до вибору найбільш оптимального порядку, підміна однієї слідчої дії іншою, ігнорування тактично-методичними рекомендаціями, які розроблені в рамках ме­тодик розслідування окремих видів злочинів у сукупності з порушен­ням положень КПК може завдати суттєву шкоду розкриттю і якісно­му, 'своєчасному розслідуванню злочинів, встановленню об'єктивної істини в кримінальній справі, призвести до порушення прав і закон­них інтересів суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Слідчі дії можна також розподілити і на наступні групи.

1. Невідкладні та інші. Під невідкладними варто розуміти такі слідчі дії, невиконання яких у терміновому порядку може потягти втрату, псування або фальсифікацію доказів. Наприклад, як пише В.П. Колмаков стосовно огляду місця події: «Для того, щоб сліди, які є на місці події, та інші речові докази (сліди папілярних узорів, сліди ніг, транспортних засобів, плями крові, труп та ін.), не були пошко­джені або знищені людьми, тваринами або атмосферними явищами,

огляд місця події (і трупа) необхідно проводити невідкладно, без зво­лікань. Тому він називається ще і дією невідкладною».

Чинний КПК використовує термін «невідкладні слідчі дії» в ч. 2 ст. 104 КПК «Порядок провадження дізнання в кримінальних спра­вах», але не розкриває їх змісту, не відповідає на питання, які все ж таки дії відносяться до невідкладних. На нашу думку, в залежності від обставин конкретної кримінальної справи будь-яка слідча дія може опинитися в розділі невідкладною. І при цьому необхідно мати на увазі, що невідкладність проведення слідчої дії не залежить від ета­пу розслідування — первісного чи наступного. Так, наприклад, якщо в ході розслідування з'явилися дані про можливе знаходження речо­вих доказів, предметів, які здобуті злочинним шляхом у певної особи, то обшук або виїмка у нього проводиться негайно.

2. Первісні, наступні та повторні слідчі дії. Первісними слід визна­ти ті дії, з яких за звичаєм починається розслідування до встановлен­ня особи підозрюваного, до пред'явлення її обвинувачення, або дії, які проводяться органом дізнання незалежно від категорії кримінальної справи протягом 10 діб після порушення кримінальної справи (ст. 108 КПК). А всі інші слідчі дії вважаються наступними. Серед останніх варто виділити повторні, тобто ті однорідні дії, які виконуються знову (за винятком впізнання одного і того ж об'єкта) в повному обсязі. За­коном не обмежується число повторних слідчих дій, однак і тут воно повинно досягати розумних меж і визначатися предметом та межами доказування в конкретній кримінальній справі.

3. Основні і додаткові слідчі дії. Якщо при провадженні первісної слідчої дії залишилися нез'ясованими будь-які обставини або потре­бується уточнення якихось окремих моментів, то проводиться додат­кова дія. Різниця між повторною і додатковою слідчими діями — в обсязі обставин, які досліджуються.

4. Обов'язкові і необов'язкові. Законом передбачена низка слід­чих дій, проведення яких є обов'язковими. Це: призначення судово- медичної експертизи з метою встановлення причин смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо їх осудності; для встановлення статевої зрі­лості потерпілого, для встановлення віку підозрюваного або обвинува­ченого (ст. 76 КПК).

Обов'язковим є допит обвинуваченого в справі, яка передається до суду з обвинувальним висновком, оскільки тим самим реалізується його право на захист (ст. 43, ч. 2 ст. 74 КПК), а в ч. 1 ст. 143 КПК пря­мо вказано, що слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого одразу ж після його явки або приводу і у всякому випадку не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Також обов'язковим є допит підозрюваного (ст. 106 КПК).

У всіх інших випадках проведення слідчих дій є обов'язковим тіль­ки тоді, коли: а) е клопотання обвинуваченого або іншого учасника

процесу для встановлення обставин, які мають значення для правиль­ного вирішення кримінальної справи; б) якщо маються вказівка про­курора або начальника слідчого відділу (ст.ст. 114, 114-1, 227 КПК). Решта слідчих дій є необов'язковими і їх провадження обумовлюється конкретною ситуацією розслідування і визначаються предметом дока­зування в кримінальній праві.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можуть розподілятися на такі, які проводяться:

1. за постановою слідчого або без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий проводить наступні дії: допити, очні ставки, впіз­нання, огляди, відтворення обстановки і обставин події, та, як виняток із загального правила, обшук особи (ч. З ст. 184 КПК) у випадку фізич­ного захоплення підозрюваного, при затриманні його, при взятті особи під варту і в разі наявності підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводився обшук або примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, що мають значення для справи;

2. з дозволу (рішення, постанови) суду або без вього. Тільки голова апеляційного суду чи його заступник своєю постановою можуть дозво­лити слідчому накласти арешт на кореспонденцію, провести її огляд та виїмку в поштово-телеграфній установі, знімати інформацію з ка­налів зв'язку.

В КПК також передбачено, що обшук та примусова виїмка в житлі або в іншому володінні особи, їх огляд, виїмка документів, що станов­лять державну або банківську таємницю, направлення обвинувачено­го на стаціонарну експертизу також повинні проводитися за мотиво­ваною постановою судді місцевого суду;

3. з санкції і без санкції прокурора. З санкції прокурора або його заступника проводиться обшук, за винятком обшуку особи, житла чи іншого володіння особи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа по­винна бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК).

У тих випадках, коли для проведення слідчих дій вимагається отримання мотивованої постанови суду, то для цього необхідно спо­чатку отримати згоду прокурора, який здійснює нагляд за законністю досудового слідства;

4. з участю понятих і без них. Ст. 127 КПК визначає слідчі дії, які обов'язково проводяться в присутності не менше двох понятих. Це: огляд, обшук, виїмка, пред'явлення для впізнання, відтворення об­становки і обставин події.

До участі в проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, коли слідчий визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК). В ст. 187^і КПК передбачено участь понятих лише із числа представників пошто­во-телеграфних установ.