- •Філософія її предмет і роль у суспільстві
- •Світогляд та його історичні типи: міф, релігія, філософія
- •Німецька класична філософія
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії
- •Проблеми філософії екзистенціалізму
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії хх століття
- •8. Зародження філософської думки в Стародавнього Китаю.
- •9. Досократівський період античної філософії.
- •10. Антична філософія ( Сократ, Платон, Арістотель)
- •11. Середньовічна філософія, її особливості
- •12. Основні риси філософії епохи Відродження
- •13. Онтологічна та гносеологічна проблематика Нового часу
- •14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •15. Проблема несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії ( а. Бергсон, ф. Ніцше, з. Фрейд)
- •16. Неотомізм – сучасна релігійна філософія
- •17. Позитивізм та його різновиди
- •18. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •19. Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти
- •20. Природа філософського знання
- •21. Глобальні проблеми сучасності
- •22. Філософське розуміння людини
- •23. Природа як предмет філософського аналізу
- •24. Проблема людського буття в психоаналізі
- •25. Зміст основних форм буття
- •26. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії
- •27. Основні поняття, що характеризують діалектику як теорію розвитку
- •29. Поняття і структура свідомості. Функції свідомості
- •32. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу
- •32. Проблема істини в філософії та науці
- •33. Суспільство як соціальна система
- •34. Соціальна сфера суспільного життя
- •35. Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі
- •36. Поняття духовного життя суспільства, його структура :духовне виробництво, духовна культура, суспільна свідомість
- •37. Філософська спадщина г. Сковороди
- •38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
- •40. Основні сфери, методи соціального прогнозування.
- •41. Індивід-індивідуальність-особистість
- •42. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
- •43. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток
- •44. Закони діалектики
- •56. Основні методи наукового пізнання
- •57. «Філософія життя» як філософський напрямок 19 – 20 ст.
- •59. Антропологічні орієнтації філософської герменевтики прагматизму та інструменталізму
- •61. Новітня українська філософія
- •62. Місце онтології у структурі філософського знання
- •64. Моделі світу
- •65. Реальність буття і небуття
- •67. Рух і розвиток
- •70.Свідомість і несвідоме в мисленні
- •71. Поняття суб’єкта суспільного розвитку
- •73. Прoблемне поле філософії
- •74. Предмет, дисципліни та методи ф-ї
- •76. Методології та стилі мислення
- •82. Глобальний еволюціоналізм
- •85. Духовна культура та ідеологія
- •88. Поняття і субстанція соціального
14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
Філософсько-історична концепція Ілларіона (“Слово про закон і благодать”). Переходячи від загального до окремого, від питань зародження світу в цілому до роздумів про долю Русі, Ілларіон в своєму творі записує думку про універсальний і цілісний характер історії людства, органічною частиною якого є кожний народ. Спільна схема руху в історії руху людства обосновується в "Слові", де протис-тавляються епоха Вітхого завіту (рабство) – епоха Нового завіту (влада свободи, “благодаті”). Перший етап – тимчасова стадія в історії людства, бо стосується одного народу. В новому етапі проповідується ідея рівності всіх народів, об”єднаних в християнському світі. Підкреслюється ідея переваги “нових” народів по відношенню до “старих”. В зв”язку з цим, в культурі Київської Русі, нове сприймається як відхід від старого, що закріплене традиціями. Нове стримує добро, якщо розуміти під ним тимчасову віддаленість від вічного, до істини якого це нове приєднується. По уявленням в Київській Русі, чим довше шлях помилок, тим більш значить акт прозрівання, тим більш масштаби переродження, яке відбувається з моменту прозрівання та приєднання до істини. Підкреслюється необхідність нової віри для нових народів. Іларіон хвалить князя Володимира за те, що ввів християнство, що він достоін своїх предків, як володар держави, слава якої почалася не з введення християнства, а на багато раніше.
Теорія суспільного примирення та всезагальної згоди в “Поучении” Володимира Мономаха. “Початок всякому добру” – страх божий та милостиня. Перше розуміє надію на бога, терпіння, задоволення своєю долею та незлобливість. Носіями цих чеснот повинні бути ”праведники, володіючі, малим”. “Сильні цього світу не повинні доходити до крайніх мір в нерівнецтві; повинні підтримувати милостею “сірих і убогих”. Володимир ставить собі в заслугу, що він худого смерда і убогу вдову не дав образити. Це вчення прагнуло зберігти існуючий суспільний устрій.
15. Проблема несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії ( а. Бергсон, ф. Ніцше, з. Фрейд)
Поняття несвідомого та підсвідомого Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються.Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомомуЗа Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим. Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) - філософські течії, що проголошують верховенство нерозумного начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняттяНа противагу філософській класиці, що висунула на перше місце розум і раціональність та поставила в якості основної мети виявлення внутрішньої логіки процесів, посткласична філософія знаменує собою відмову від визнання розумних підстав дійсності і висуває на перший план ірраціональний момент. Хоча певні ірраціональістичні тенденції можна простежити протягом тривалого розвитку філософії, сам термін "ірраціоналізм", відносять все-таки до філософських напрямків кінця 19-го - початку 20 століть.Особливо яскраво ірраціоналістична філософія була представлена в цей час філософією життя - Дільтей, О.Шпенглер, Бергсон. Розуму було відведено утилітарне місце в пізнанні, а ірраціональне було чітко тематизовано й проблематизовано, завдяки чому був розширений і обґрунтований новий предмет філософського осмислення у вигляді інтуїтивного, до - або позатеоретичного знання, а сама філософія з мислення про світ у поняттях перетворилася в розуміння (або інтуїтивне сприйняття) в принципі непізнаваної силами одного тільки розуму дійсності.У соціологічному й культурологічному відношенні ірраціоналістичні погляди часто настроєні проти соціальних і культурних інновацій, які сприймаються як поширення влади науки й техніки та ствердження просвітительських духовних цінностей. Прихильники ірраціоналізму вважають це ознакою занепаду справді творчого культурного початку (як, наприклад, О. Шпенглер у роботі "Занепад Європи"). У Німеччині, приміром, ірраціоналізм знайшов свої найбільш реакційні форми в області політичних теорій у націонал-соціалізмі, що заперечували саморегуляцію соціальних спільнот за допомогою суспільних законів.З сучасної точки зору раціоналізм й ірраціоналізм є взаємодоповнюючими сторонами реальності в дусі принципу доповнюваності Нільса Бора.