- •Філософія її предмет і роль у суспільстві
- •Світогляд та його історичні типи: міф, релігія, філософія
- •Німецька класична філософія
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії
- •Проблеми філософії екзистенціалізму
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії хх століття
- •8. Зародження філософської думки в Стародавнього Китаю.
- •9. Досократівський період античної філософії.
- •10. Антична філософія ( Сократ, Платон, Арістотель)
- •11. Середньовічна філософія, її особливості
- •12. Основні риси філософії епохи Відродження
- •13. Онтологічна та гносеологічна проблематика Нового часу
- •14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •15. Проблема несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії ( а. Бергсон, ф. Ніцше, з. Фрейд)
- •16. Неотомізм – сучасна релігійна філософія
- •17. Позитивізм та його різновиди
- •18. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •19. Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти
- •20. Природа філософського знання
- •21. Глобальні проблеми сучасності
- •22. Філософське розуміння людини
- •23. Природа як предмет філософського аналізу
- •24. Проблема людського буття в психоаналізі
- •25. Зміст основних форм буття
- •26. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії
- •27. Основні поняття, що характеризують діалектику як теорію розвитку
- •29. Поняття і структура свідомості. Функції свідомості
- •32. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу
- •32. Проблема істини в філософії та науці
- •33. Суспільство як соціальна система
- •34. Соціальна сфера суспільного життя
- •35. Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі
- •36. Поняття духовного життя суспільства, його структура :духовне виробництво, духовна культура, суспільна свідомість
- •37. Філософська спадщина г. Сковороди
- •38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
- •40. Основні сфери, методи соціального прогнозування.
- •41. Індивід-індивідуальність-особистість
- •42. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
- •43. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток
- •44. Закони діалектики
- •56. Основні методи наукового пізнання
- •57. «Філософія життя» як філософський напрямок 19 – 20 ст.
- •59. Антропологічні орієнтації філософської герменевтики прагматизму та інструменталізму
- •61. Новітня українська філософія
- •62. Місце онтології у структурі філософського знання
- •64. Моделі світу
- •65. Реальність буття і небуття
- •67. Рух і розвиток
- •70.Свідомість і несвідоме в мисленні
- •71. Поняття суб’єкта суспільного розвитку
- •73. Прoблемне поле філософії
- •74. Предмет, дисципліни та методи ф-ї
- •76. Методології та стилі мислення
- •82. Глобальний еволюціоналізм
- •85. Духовна культура та ідеологія
- •88. Поняття і субстанція соціального
85. Духовна культура та ідеологія
Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури. Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення. Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм. Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а інша духовного виробництва, здається самоочевидним. Ясно і те, що предмети матеріальної і духовної культури можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори станкового живопису служать різним цілям. Так що функціональне розходження між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Але разом з тим і те й інше є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їхній єдності. У матеріальній культурі укладене формуюче її духовний початок, оскільки вона завжди є втілення ідей, знань, цілей людини, що тільки і робить її культурою; продукти ж духовної культури завжди замасковані в матеріальну форму, тому що тільки в такий спосіб вони можуть бути об’єктовані і стати фактом громадського життя. Усе це дає підставу говорити про культуру як таку, незалежно від її розподілу на матеріальну і духовну. Матеріалістичний підхід до культури полягає не в розрізненні матеріальної і духовної культури, а у визнанні її органічного зв'язку з розвитком усього суспільства.
Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) — організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо. Ідеологія — система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин. Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів. Ідеологія разом із суспільною психологією, яка включає буденні, емпіричні погляди, що виникли стихійно, суспільні почуття, настрої, звички, входить до складу суспільної свідомості. Ідеологія служить для того, щоб або запропонувати зміни в суспільстві або збереження відданості певному набору ідеалів, якщо в суспільстві вже склався комформізм. Ідеології є сукупністю абстрактних засад, якими суспільство послуговується в трактуванні громадських справ, і, таким чином, вони займають визначне місце в політиці. Кожна політична чи економічна тенденція ґрунтується на певній ідеології, без огляду на те, чи виражена вона явно в певній обдуманій системі. Ідеологія це те, як суспільство бачить та інтерпретує світ. Ідеології, що прагнуть до змін у суспільстві називають радикальними, революційними, ідеології, що прагнуть до збереження традицій суспільства, називають консервативними, реакційними.
Марксизм-ленінізм.Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що ідеологія — явище надбудовного характеру і є відображенням в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова ідеологія) або гальмуючи (реакційна ідеологія) його розвиток. Панівна ідеологія в суспільстві визначається інтересами панівного класу та способом виробництва. У феодальному суспільстві, наприклад, панівною є релігійна ідеологія, тоді як для капіталістичного способу виробництва характерні ліберальна та соціал-демократична ідеології.