32. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу

32. Проблема істини в філософії та науці

Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання, бо, як справедливо писав Ф. Бекон, знання - сила, але лише за неодмінної умови, що воно правдиве.

Протягом усього розвитку філософії пропонується цілий ряд варіантів відповіді на питання що таке істина. Ще Аристотель запропонував його рішення, в основі якого лежить принцип кореспонденції: істина це відповідність знання об'єкту, дійсності.

Р. Декарт запропонував своє рішення: найважливіша ознака справжнього знання - ясність. Для Платона та Гегеля істина виступає як згоду розуму з самим собою, оскільки пізнання є з їхньої точки зору розкриттям духовної, розумною першооснови світу.

Д. Берклі, а пізніше Мах і Авенаріус розглядали істину як результат збігу сприйнять більшості.

Класична концепція істини добре узгоджується з вихідним гносеологічному тезою діалектико-матеріалістичної філософії про те, що пізнання є відображення дійсності в свідомості людини. Істина з цих позицій є адекватне відображення об'єкта пізнає суб'єктом, відтворення його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини, його свідомості.

Існує ряд форм істини: буденна або життєва, наукова істина, художня правда, і істина моральна. У цілому ж форм істини майже стільки, скільки видів занять. Особливе місце серед них займає наукова істина, що характеризується низкою специфічних ознак. Перш за все це спрямованість на розкриття сутності на відміну від буденного істини. Крім того, наукову істину відрізняє системність, упорядкованість знання в її рамках і обгрунтованість, доказовість знання. Нарешті, наукову істину відрізняє повторюваність і загальнозначущої, інтерсуб'єктивність.

Отже, істина одна - вона об'єктивна, оскільки містить знання, яке не залежить ні від людини, ні від людства, але вона в той же час і відносна, тому що не дає вичерпного знання про об'єкт. Більше того, будучи істиною об'єктивної, вона містить у собі і частинки, зерна істини абсолютної, є сходинкою на шляху до неї.

І в той же час істина конкретна, оскільки зберігає своє значення лише для певних умов часу і місця, а з їх зміною може перетворитися на свою протилежність.

33. Суспільство як соціальна система

"Суспільство" є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас постійно. Інтуїція з приводу суспільства підказує нам три узагальнених уявлення:

1) суспільство — це люди (тобто це не одна людина);

2) ці люди чимось об'єднані, що дає змогу відрізняти "наших" від "не-наших";

3) для людини суспільство є необхідним (і вигідним).

Суспільство уявляють:

• як якесь організоване ціле, правила якого краще не порушувати, якщо хочеш в ньому залишатися;

• як якась сила, протистояв якій може мати наслідком покарання;

• як природна атмосфера, яку не обирають, але мають в ній дихати.

Відомо, наприклад, що Арістотель і Платон поняття суспільства і держави використовували як тотожні. В епоху Середньовіччя панував погляд, що суспільство виникло внаслідок Божественної волі. В епоху Нового часу виникнення суспільства намагались пояснити заключенням суспільного договору між ліодьми. О.Конт розглядав суспільство як функціонуючу систему, яка ґрунтується на поділі праці. Г.Спенсер під суспільством розумів композицію усілякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються через індивідів. Е. Дюркгейм вбачав у суспільстві над індивідуальну реальність, що ґрунтується на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних дій.

Сукупність усіх суспільних відносин, пов'язаних певними чинниками, називаємо суспільною або соціальною системою.

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певним підсистем, які взаємодіють одна з одною це, зокрема: правова; демографічна; економічні – відносини в процесі матеріального виро6ництва; соціальна - взаємодія класів, соціальнім груп, верств;політична - діяльність державних організацій, політичних інститути партій та об'єднань; духовна - розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки мистецтва, освіти, релігії тощо. Кожна підсистема складається у свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організмі