- •Філософія її предмет і роль у суспільстві
- •Світогляд та його історичні типи: міф, релігія, філософія
- •Німецька класична філософія
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії
- •Проблеми філософії екзистенціалізму
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії хх століття
- •8. Зародження філософської думки в Стародавнього Китаю.
- •9. Досократівський період античної філософії.
- •10. Антична філософія ( Сократ, Платон, Арістотель)
- •11. Середньовічна філософія, її особливості
- •12. Основні риси філософії епохи Відродження
- •13. Онтологічна та гносеологічна проблематика Нового часу
- •14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •15. Проблема несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії ( а. Бергсон, ф. Ніцше, з. Фрейд)
- •16. Неотомізм – сучасна релігійна філософія
- •17. Позитивізм та його різновиди
- •18. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •19. Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти
- •20. Природа філософського знання
- •21. Глобальні проблеми сучасності
- •22. Філософське розуміння людини
- •23. Природа як предмет філософського аналізу
- •24. Проблема людського буття в психоаналізі
- •25. Зміст основних форм буття
- •26. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії
- •27. Основні поняття, що характеризують діалектику як теорію розвитку
- •29. Поняття і структура свідомості. Функції свідомості
- •32. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу
- •32. Проблема істини в філософії та науці
- •33. Суспільство як соціальна система
- •34. Соціальна сфера суспільного життя
- •35. Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі
- •36. Поняття духовного життя суспільства, його структура :духовне виробництво, духовна культура, суспільна свідомість
- •37. Філософська спадщина г. Сковороди
- •38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
- •40. Основні сфери, методи соціального прогнозування.
- •41. Індивід-індивідуальність-особистість
- •42. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
- •43. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток
- •44. Закони діалектики
- •56. Основні методи наукового пізнання
- •57. «Філософія життя» як філософський напрямок 19 – 20 ст.
- •59. Антропологічні орієнтації філософської герменевтики прагматизму та інструменталізму
- •61. Новітня українська філософія
- •62. Місце онтології у структурі філософського знання
- •64. Моделі світу
- •65. Реальність буття і небуття
- •67. Рух і розвиток
- •70.Свідомість і несвідоме в мисленні
- •71. Поняття суб’єкта суспільного розвитку
- •73. Прoблемне поле філософії
- •74. Предмет, дисципліни та методи ф-ї
- •76. Методології та стилі мислення
- •82. Глобальний еволюціоналізм
- •85. Духовна культура та ідеологія
- •88. Поняття і субстанція соціального
41. Індивід-індивідуальність-особистість
Поняття "індивід" характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктивного характеру.
Поняття "індивідуальність" є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від природних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене.
Дещо ширше застосування в соціології має поняття "індивідуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід".
Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.
Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється на активного суб'єкта суспільних відносин,
здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать:
- соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві;
- соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими;
- почуття, думки, переконання, сформовані під упливом середовища;
- соціально визначена мета діяльності;
- загальний рівень освіти та культури індивіда;
- професійні здатності й уміння;
- ідентифікація себе з групою.
При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість.
42. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
Ідея субстанції (лат. substantia - суть, щось, що лежить в основі) виникає фактично з початком філософствування, де вона стає однією з ключових категорій мислення. Це поняття ввели для позначення загальної основи усього існуючого. Разом з поняттям субстанції існує близьке до нього поняття субстрату як того, з чого усе зроблено. Поняття субстрат можна зблизити з поняттям матерії ("те, з чого", як означав "матерію" Арістотель). Субстанція ж представляє вищу міру спільності. Субстанція означає першооснову усієї існуючої, внутрішньої єдності різноманіття конкретних речей, подій, явищ, процесів, за допомогою яких і через які вона існує.
Відповідно до загальної спрямованості певних філософських концепції вичленяють одна субстанція (монізм; субстанцією тут може бути як матерія - вода, вогонь, атоми - у Фалеса, Гераклита, Демокрита, так і ідеї, числа, дух - у Платона, Піфагора), дві субстанції (дуалізм; напр., у Декарта - субстанція мисляча і субстанція протяжна, матеріальна) або безліч субстанцій (плюралізм; Лейбніц, У. Джемс, До. Поппер).
Філософія, узагальнюючи спостереження і вивчення світу, неминуче зупиняється перед проблемою: один, два чи багато існує глибинних основ (початків, першопричин, вихідних принципів) самого світу? При вирішенні цієї проблеми виникають такі типи філософії, як Монізм, Дуалізм, Плюралізм.
а. Монізм (від грецького слова "монос" - один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, чи ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття). Матеріалістичним монізмом є філософія Ван Чуна, Демокріта, Епікура, Лукреція Кара, французьких матеріалістів 18-го сторіччя, Фейєрбаха, марксизм, позитивізм. Ідеалістичний монізм найбільше послідовно виражений у філософії Платона, Г'юма, Гегеля, Володимира Соловйов, сучасного неотомізму, теїзму.
б. Дуалізм (від латинського слова "duo" - два) - це світогляд, що бачить у світі прояв двох протилежних один одному початків (факторів), боротьба між який і створює все те, що є в дійсності. Цією Двійкою можуть бути різні факторі: Бог і Світ; Дух і Матерія; Добро і Зло; Біле і Чорне; Бог і Диявол; Світло і Пітьма; Ін і Ян; Чоловіче і Жіноче і так далі. Дуалізм притаманний багатьом філософам і філософським школам. Він займає важливе місце у філософії Декарта, Спінози, Кьєркегора, сучасних екзистенціалістів... Його можна знайти в Платона, Гегеля, у марксизмі (Праця і Капітал) і в багатьох інших філософів.
в. Плюралізм (від латинського слова "pluralis" - множинний, багато) - визнає існування у світі багато взаємодіючих факторів і початків. Саме слово "Плюралізм" застосовується для опису різних областей духовного життя. Плюралізмом називають право одночасного існування багатьох варіантів політичних поглядів і партій у тому самому суспільстві; правомірність існування різних і навіть - суперечливих один одному світоглядів, світоглядних підходів тощо.