- •Філософія її предмет і роль у суспільстві
- •Світогляд та його історичні типи: міф, релігія, філософія
- •Німецька класична філософія
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії
- •Проблеми філософії екзистенціалізму
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії хх століття
- •8. Зародження філософської думки в Стародавнього Китаю.
- •9. Досократівський період античної філософії.
- •10. Антична філософія ( Сократ, Платон, Арістотель)
- •11. Середньовічна філософія, її особливості
- •12. Основні риси філософії епохи Відродження
- •13. Онтологічна та гносеологічна проблематика Нового часу
- •14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •15. Проблема несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії ( а. Бергсон, ф. Ніцше, з. Фрейд)
- •16. Неотомізм – сучасна релігійна філософія
- •17. Позитивізм та його різновиди
- •18. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •19. Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти
- •20. Природа філософського знання
- •21. Глобальні проблеми сучасності
- •22. Філософське розуміння людини
- •23. Природа як предмет філософського аналізу
- •24. Проблема людського буття в психоаналізі
- •25. Зміст основних форм буття
- •26. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії
- •27. Основні поняття, що характеризують діалектику як теорію розвитку
- •29. Поняття і структура свідомості. Функції свідомості
- •32. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу
- •32. Проблема істини в філософії та науці
- •33. Суспільство як соціальна система
- •34. Соціальна сфера суспільного життя
- •35. Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі
- •36. Поняття духовного життя суспільства, його структура :духовне виробництво, духовна культура, суспільна свідомість
- •37. Філософська спадщина г. Сковороди
- •38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
- •40. Основні сфери, методи соціального прогнозування.
- •41. Індивід-індивідуальність-особистість
- •42. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
- •43. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток
- •44. Закони діалектики
- •56. Основні методи наукового пізнання
- •57. «Філософія життя» як філософський напрямок 19 – 20 ст.
- •59. Антропологічні орієнтації філософської герменевтики прагматизму та інструменталізму
- •61. Новітня українська філософія
- •62. Місце онтології у структурі філософського знання
- •64. Моделі світу
- •65. Реальність буття і небуття
- •67. Рух і розвиток
- •70.Свідомість і несвідоме в мисленні
- •71. Поняття суб’єкта суспільного розвитку
- •73. Прoблемне поле філософії
- •74. Предмет, дисципліни та методи ф-ї
- •76. Методології та стилі мислення
- •82. Глобальний еволюціоналізм
- •85. Духовна культура та ідеологія
- •88. Поняття і субстанція соціального
36. Поняття духовного життя суспільства, його структура :духовне виробництво, духовна культура, суспільна свідомість
Духовне життя суспільства — це активно-творча діяльність людей - засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні. потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Розподілом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості. Стан духовного життя визначається усіма його складовими.
Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.
Духовне життя суспільства – одна з головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального ( сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо ) разом з його носіями та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення, поширення виробництва. Соціальна філософія не уявляє існування ідей без її суб’єкта. Є суб’єкт – є ідея; немає суб’єкта – немає ідеї. Звичайно ідеї отримують і автономне існування. Суб’єкт – люди смертні істоти. Ідеї ж опредметнюються у речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують існування завдяки історичній пам’яті, що передається від покоління до покоління через культуру, освіту, виховання.
Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованій формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей.
Духовна культура – багатошарове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову й ін. культури; це сукупність нематеріальних елементів: норми, правила, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, мова, знання, звичаї. Будь-який об'єкт нематеріальної культури має потребу в матеріальному посереднику, наприклад – книга. [1]
Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура містить у собі форми суспільної свідомості і їхнє втілення в літературні, архітектурні й інші пам'ятники людської діяльності. Виступаючи якісним показником духовного життя суспільства, духовна культура по своїй суті структурі духовної сфери громадського життя, що як систему являє собою єдність таких компонентів, як духовна діяльність, духовні потреби, духовне споживання, соціальні інститути, духовні відносини і спілкування.
Людина по-різному може реалізувати свій творчий початок, і повнота його творчого самовираження досягається через створення і використання різних культурних форм. Кожна з цих форм має свою "спеціалізовану" значеннєву і символічну систему. Спробую далі коротко охарактеризувати насправді загальні форми духовної культури, у кожній з яких по-своєму виражається суть людського буття.
Отже, розвиток культури супроводжується виникненням і становленням самостійних систем цінностей. Спочатку вони включені в контекст культури, але потім розвиток приводить до все більш глибокої спеціалізації і, нарешті, до відносній їх самостійності.
Матеріальне виробництво створює засоби для духовного виробництва. Наприклад, паперово- целюлозна промисловість виробляє папір для написання і друкування книжок; фабрики музичних інструментів створюють засоби для виробництва музики тощо. Але існують суттєві відмінності між духовним та матеріальним виробництвом. Зокрема:
1) якщо в матеріальному виробництві можуть брати участь усі працездатні люди, то .духовним виробництвом займаються талановиті, спеціально підготовлені люди: вчені, композитори , художники , письменники, священики, тощо.
Але разом з тим усі всі люди споживають духовні цінності, вступаючи у духовні відносини.
2) якщо результатом матеріального виробництва є конкретні речі, то результатом духовного виробництва є формування абстрактних образів і абстрактних понять ( наприклад, у наукових, філософських, релігійних текстах, картинах, театральних виставах, мелодіях і т.д.)
Слід відмітити, що багато результатів духовного виробництва тривалий час залишаються не освоєними суспільством через відставання, наприклад, матеріального виробництва. Так, багато ідей Леонардо да Вінчі було реалізовано лише через 400 років після його смерті – раніше не було відповідних матеріальних умов (засобів праці, сировини) для цього. Реалізація наукових, політичних і інших ідей сприяє розвитку матеріального виробництва, Яке, в свою чергу, стимулює виробництво нових ідей, гіпотез, теорій тощо. Важливим аспектом духовного виробництва є спадковість – лише через освоєння наявної духовної спадщини нові покоління отримують поштовх до творчості.
Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура.