6. Сепаратизм і мультинаціоналізм

1. Про цей «офіційний» націоналізм див. Anderson (1983, ch. 6); про деякі східноєвропейські класичні етнічні націоналізми див. Sugar and Lederer (1969).

2. Про чуже, метропольне походження постколоніальної держави див. Alavi (1972); про деякі етнічні рухи в країнах третього світу див. R. Hall (1979).

3. Загальний огляд західних рухів див. у Esman (1977) і Allardt (1979).

4. Див. Deutsch (1966); класичну критику див. у Connor (1972).

5. Connor (1984a).

6. Про Ірландію див. Воусе (1982); про Норвегію див. Elviken (1931) і Mitchison (1980, 11 — 29); про Фінляндію див.: Jutikkala (1962); у середині XIX ст. в усіх цих країнах сформувався завзятий сепаратизм.

7. Чудовий приклад становить ушанування монастиря Ясна Гора в Південній Польщі, в якому була візантійська ікона Богородиці, що з’явилась там у XIV ст.; відтоді монастир став місцем усенародної прощі. Див. Rozanow and Smulikowska (1979). Див. також с. 73 — 75 вище.

8. Про націоналізм у музиці диа Einstein (1947, 266 — 9, 274 — 82) і Raynor (1976, ch. 8). Див. також с. 99 — 101 вище. /196/

9. Weber (1968, Part 1/2, ch. 5, p. 396).

10. Про цей процес див. Kedourie (1971, Introduction).

11. Про «культуру критичних розважань» див. Gouldner (1979). Про роль інтелігенції в класичних європейських націоналізмах див. Barnard (1965, ch. 1) і Anderson (1983, ch. 5).

12. Див. про це Hairn (1977, ch. 9); також Pech (1976).

13. Про гельський націоналізм див. Lyons (1979); про «карельство» у Фінляндії див. Laitinen (1985) і Boulton Smith (1985).

14. Див. наприклад, Kedourie (1960, chs. 5 — 6); Pearson (1983).

15. Про вплив Французької революції на османську Туреччину див., наприклад, Berkes (1964); про її впливу Греції див. Kitromilides (1980).

16. Про курдську боротьбу див. Edmonds (1971) iChaliand (1980, 8 — 46).

17. Огляд етнічної політики в Пакистані, сукупно з рухами белуджів, синдхів і пуштунів, див. у статті Selig Harrison: ‘Ethnicity and Political Stalemate in Pakistan’ у Banuazizi and Weiner (1986, 267 — 98).

18. У випадку Ерітреї це питання вкрай проблематичне: спільна спадщина італійського колоніалізму і ефіопських репресій безперечно сприяла формуванню певного чуття єдності серед дев’яти, а то й більшої кількості етнічних категорій регіону. Але поділ між переважно християнськими тигремовними народами і здебільшого мусульманськими тигре та іншими народами призводив до періодичних громадянських воєн, що їх лише недавно вдалося придушити Ерітрейському фронтові народного визволення; див.: Cliffe (1989, 131 — 47). Про палестинський досвід див.: Quandt et al. (1973).

19. Про Біафру див. V. Olorunsola: ‘Nigeria’ у Olorunsola (1972); Markovitz (1977, ch. 8). Про приклад використання домінантної етнічної групи див.: D. Rothchild: ‘Kenya’ у Olorunsola (1972). Ретельний аналіз особливостей відносин між етнічною групою і державою в Африці й Азії див. у Brown (1989, 1 — 17).

20. Геллнер, фактично, стверджує, що націоналізм «слабкий» саме тому, що є багато культурних відмін, набагато «об’єктивніших» за етнічні націоналізми. Тільки деякі відміни стають осередками етнічної мобілізації; інші «не спромагаються» забезпечити основи для розвитку націоналізмів; див. Gellner (1983, ch. 5). Про африканські приклади племен, які досі «не спромоглися» витворити відповідні націоналізми, див. King (1976).

21. Докладніше про цей аргумент див. Horowitz (1985, ch. 6). Мій виклад доконче обмежений, бо мене цікавлять саме наслідки конструювання «національної ідентичності» сепаратистськими етнічними націоналізмами.

22. Ці фактори добре висвітлені в статтях про Пакистан і Іран у збірнику за ред. Banuazizi and Weiner (1986).

23. Ще про поширеність і геополітику етнічного відокремлення та іредентистських націоналізмів в Африці і в Азії див. Bucheit (1981), Wiberg (1983) і Mayall (1985). /197/

24. Про етноцид таких малих груп див. Svensson (1978). Про часткову втрату тубільних традицій серед індіанського населення Центральної і Латинської Америки див. Whitaker and Jordan (1966).

25. Про курдів див. Chaliand (1980) і Entessar (1989, 83 — 100). Про доколоніальні етнічні категорії на території сучасної Нігерії див. Hodgkin (1975, Introduction).

26. Про те, що етнічні націоналістичні рухи сприяють утворенню спільнот див. Hutchinson (1987) і Cliffe (1989, 131 — 47).

27. Див. статті Connor і Lijphart у Esman (1977); також Allardt (1979).

28. Про відродження націоналізму в Литві див. Vardys (1989, 53 — 76).

29. Про шотландців див. MacCormick (1970) і Webb (1977); про проблему «подвійної вірності» в західних демократіях див. A. D. Smith (1986с).

30. Про «нерозвинені» етнорегіони на Заході див. статті Reece, Hechter і Levi у Stone (1979); про брак відповідності між етнонаціоналізмами і тією або тією економічною основою див. Connor (1984a).

31. Про етнічні почуття й етнічну мобілізацію в Радянському Союзі див. Szporluk (1973); G. E. Smith (1985).

32. На народному аспекті етнічного націоналізму наголошував Nairn (1977, chs. 2, 9), що пише про недавні «неонаціоналізми».

33. Докладніше про ці процеси див. A. D. Smith (1986a, chs. 7 — 8); див. також Brock (1976) і Hutchinson (1987).

34. Про осібну роль таких інтелектуалів, як Ленрот і Рунеберг, у фінському націоналізмі див. Branch (1985); про становище в Ірландії див. Lyons (1979); про бретонське відродження див. Мауо (1974) і статтю Beer у Esman (1977).

35. Про це див. Schama (1987) і Hill (1968).

36. Докладніше про це див. A. D. Smith (1981a, chs. 1, 9); про Кататонію див. Conversi (1990).

37. Це добре проілюстровано в докладній розвідці Hechter (1975) про вплив Британської держави на етнічні регіони.

38. Таке обвинувачення часто висувають етнічні меншини супроти централізованих держав Франції, Британії і донедавна Іспанії; див. Coulon (1978).