Характерні риси економічного пожвавлення:

1. Відбувається поступове розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня;

2. Поступове зростання попиту на робочу силу та виробничі ресурси.

3. Поява тенденції до переливання капіталу у більш перспективні галузі і сфери застосування, де прогнозується більш висока норма прибутку.

4. З`являється попит на науково-технічні ідеї, розробки, нововведення для виробництва, що стимулює впровадження нових засобів виробництва і технологій.

5. Зростає попит на гроші, кредити з боку виробників, зростає банківська процентна ставка.

6. Поступово зростають ціни на виробничі ресурси і товари довготривалого використання.

Характерні риси піднесення:

1. Перехід до стійкого розширення виробництва, що веде до відновлення його докризового рівня і навіть перевищення обсягів на піку розвитку.

2. Зростання попиту на робочу силу, що веде до досягнення повної зайнятості.

3. Зростання номінальної зарплати і реальних доходів населення.

4. Зростання доходів прибутків підприємств та значне зростання обсягів інвестицій у виробництво.

5. Швидке зростання попиту населення на гроші, послуги і товари довготривалого використання.

6. Швидке зростання цін, що може привести до інфляції в період піднесення.

Щодо визначення загальних причин циклічних коливань не існує однозначної відповіді, тому існують різні поясненя причин економічних циклів:

1. Марксистська теорія причиною спаду бачить недоспоживання, викликане недоліками розподілу (К. Маркс, Д. Гобсон , Е. Прейзер)

2. Кейнсіанська теорія вважає, що діловий цикл є результатом змін у сукупному попиті (Д. Кейнс та ін.), що веде до коливання співвідношення між споживанням, заощадженнями і інвестиціями.

3. Монетарна теорія (Н. Хоутрі та інші) пояснюють цикли швидкістю обороту грошової маси, що зумовлює прискорення або уповільнення розвитку національного виробництва, вплив банківської процентної ставки на динаміку цін.

4. Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та інші) пояснюють циклічні коливання використанням у виробництві важливих технічних нововведень, що стимулюють зростання обсягів виробництва.

5. Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та інші) пояснювала причину криз надмірним нагромадженням капіталу в суспільстві, що вело до перевиробництва.

6. Психологічні теорії (А. Пігу, Д. Кейнс та інші) пояснювали спади ділової активності або психологічними чинниками, що впливають на економічну поведінку суб’єктів економіки, або зовнішніми впливами, і навіть такими як підвищення активності Сонця (С. Джевонс).

Види циклів:

За тривалістю економічні цикли поділяються на такі види:

1. короткострокові (малі, 3 – 4 роки);

2. середні (7 – 11 років);

3. великі (довгі хвилі) (40 – 60 років);

Короткі цикли (цикли Д. Кітчина або господарські) пов’язані з відновленням рівноваги попиту і пропозиції на споживчих ринках. Матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Середні цикли (цикли С. Кузнєца та К. Жугляра, або промислові) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Їх матеріальною основою є фізичне оновлення основних засобів виробництва.

Довгі хвилі (цикли М. Кондрат’єва) пов’язані із зміною базових технологій, оновленням технологічного способу виробництва, створенням нових об’єктів інфраструктури і джерел енергії.

М Кондрат’єв та його послідовники визначили межі п’яти довгих хвиль:

І хвиля: 1785 – 1825 роки, на протязі якої відбулася промислова революція в Європі, був винайдений паровий двигун, створено текстильна та металургійна промисловість, тощо;

ІІ хвиля: 1825 – 1875 роки, на протязі якої відбувся промисловий переворот в європейських країнах і був створений технологічний базис виробництва на основі механічних засобів виробництва;

ІІІ хвиля:1875 – 1930 роки, на протязі якої відбувся перехід від ручної до механізованої праці майже в усіх галузях, було створено транспорт, хімічну промисловість, автомобілебудування та інші нові галузі;

ІV хвиля: 1930 – 1975 роки, на протязі якої відбувся перехід від механізованої до автоматизованої праці, створені нові галузі виробництва та інфраструктури під впливом НТР, була створена сучасна невиробнича сфера;

V хвиля: 1975 – 2025 роки, де відбулася раціоналізація виробництва і перехід від автоматизованої до комп’ютеризованої праці, застосування досягнень НТП у всіх галузях і прогнозується перехід після 2000 року до так званої „інформаційної ери”.

Дослідження довгих хвиль були продовжені Й. Шумпетером, який охарактеризував їх розвиток в сучасних умовах і проаналізував їх характерні риси:

1. Вони мають міжнародний характер, визначаються як внутрішніми, так і зовнішніми факторами;

2. Матеріальною основою виступає оновлення матеріально-технічної бази виробництва, зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення інфраструктури;

3. На початку піднесення довгої хвилі спостерігається значний прогрес у розвитку науки, наукових відкриттях, впровадженні нових технологій у виробництво;

4. На піднесенні довгої хвилі відбувається втягування нових країн у світові економічні зв’язки і підвищення економічної активності та торгівлі на світовому ринку.

5. На піднесенні довгої хвилі спостерігається висока соціальна активність населення, виникає найбільша кількість соціальних потрясінь, війн, революцій, тощо.

6. У періоди зниження довгої хвилі спостерігається депресивні явища в багатьох галузях, особливо в сільському господарстві.

Для згладжування циклічних коливань уряд повинен проводити антициклічну політику, використовуючи грошово-кредитне, бюджетне, адміністративне регулювання, сприяти підвищенню сукупного попиту.

2. В умовах ринкової економіки робоча сила є товаром. Ціною товару робоча сила виступає заробітна плата. Купується і продається цей специфічний товар на ринку праці. Мета уряду будь-якої демократичної країни – це досягнення повної зайнятості на ринку праці, або зведення безробіття до природного рівня.

Зайнятість – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання робочої сили в країні та ситуацію на ринку праці.

До робочої сили країни входять зайняті і безробітні.

Зайняті на ринку праці – це люди віком 15 – 60 років, які виконують певну роботу, яка оплачується роботодавцем, а також ті, хто тимчасово не працює (знаходиться у відпустці або хворіє). Незайняті – всі інші люди, що вчаться або не шукають роботи.

Безробітні – це люди віком 15 – 60 років, що не мають роботи, але намагаються працевлаштуватися найближчим часом.

Ринок праці представляє собою систему економічних відносин між суб’єктами ринку з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції праці.

Суб’єктами ринку робочої сили є роботодавці та наймані працівники.

Попит на робочу силу представляє собою потребу роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.

Попит на робочу силу визначається такими факторами:

• загальним розвитком економіки;

• рівнем технічної оснащеності виробництва та НТП;

• рівнем спеціалізації виробництва та його інтеграції з економіками інших країн.

Пропозиція робочої сили представляє собою різноманітність і якість трудових послуг, які пропонуються робочою силою.

Пропозиція робочої сили визначається такими факторами:

• рівнем заробітної плати;

• рівнем податків;

• рівнем культури, освіти;

• релігійними установками;

• силою профспілок.

Безробіття – це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, внаслідок чого частина працездатних робітників не можуть знайти робоче місце.

Величина безробіття – це різниця між числом осіб, що перебувають на даний момент у складі робочої сили і числом зайнятих.

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили.