Глава 8

ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА

СВОБОДА І ЕКОНОМІЧНИЙ

ПОРЯДОК

8.1. Суть і форми демократії

У сучасній мові слово «демократія» має кілька значень. Його перше, основне, значення пов'язане з походженням цього терміна. «Демократія» перекладається з давньогрецької як «народовладдя», або, використовуючи визначення американського президента Лін­кольна, зазначимо що це «правління народу, вибране народом і для народу».

Похідним від етимологічного розуміння слова «демократія» є більш широке друге його трактування як форми устрою будь-якої організації, основаної на рівноправній участі її членів в управлінні й прийнятті рішень за більшістю. У цьому розумінні говориться про партійну, профспілкову, виробничу й навіть сімейну демократію. Де­мократія в широкому значенні може існувати всюди, де є організація, влада й управління.

З етимологічним розумінням слова «демократія» пов'язані також й інші значення цього терміна. У третьому значенні «демократія» розглядається як оснований на певній системі цінностей ідеал сус­пільного устрою й відповідний йому світогляд. До числа складових цього ідеалу цінностей відносяться свобода, рівність, права людини, народний суверенітет і деякі інші.

У четвертому значенні «демократія» розглядається як соціаль­ний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей та ідеалів. Цей рух виник в Європі під прапором боротьби з аб­солютизмом за звільнення й рівноправність і у ході історії поступо­во розширив діапазон своїх цілей і учасників. Сучасні демократичні рухи є надзвичайно різноманітними: соціал-демократи, християнські демократи, ліберали, нові соціальні й інші рухи.

Можна виділити такі характерні риси демократії:

146

Демократія, економічна свобода і економічний порядок

1. Юридичне визнання й інституціональне вираження суверені­ тету, верховної влади народу. Саме народ, а не монарх, аристократія, бюрократія або духовенство виступають офіційним джерелом влади.

1. Періодична виборність основних органів держави.

2. Рівність прав громадян в управлінні державою.

4. Прийняття рішень більшістю учасників і підпорядкування меншості більшості при їх виконанні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, що дозволяють говорити про наявність демократичної форми правління в тій або іншій кра­їні. Однак реальні політичні системи, основані на загальних прин­ципах демократії, досить істотно відрізняються одна від одної, на­приклад антична й сучасна демократії, американська й швейцарська системи та ін.

Названі загальні принципи демократії дають можливість виді­лити основні критерії, що дозволяють розрізняти й класифікувати велику кількість теорій і практичних демократичних моделей і як би вимірювати їх.

Народ як складна спільність людей має певну структуру, склада­ється з конкретних особистостей. Залежно від того, розглядається він як сукупність самостійних, вільних індивідів або як взаємодія різних груп, що дбають у політиці лише про свої, специфічні інтереси, або ж як єдине ціле, суб'єкт, у якого домінують спільні інтерес і воля, кон­цепції й реальні моделі демократії діляться відповідно на індивідуа­лістичні, плюралістичні (групові) й колективістські.

У першому випадку безпосереднім джерелом влади вважається особистість, у другому - група, у третьому - весь народ (нації, клас). Розбіжності в розумінні народовладдя мають фундаментальне зна­чення при побудові реальних політичних систем. Вони визначають, наприклад, глибокі, принципові розходження між класичною лібе­ральною, сучасною західною й соціалістичною демократіями.

Важливі відмінні риси різних демократичних систем дозволя­ють виявити четверту загальну ознаку демократії - підпорядкування меншості більшості при прийнятті й реалізації рішень. Таке підпо­рядкування може не мати меж і поширюватися на будь-які сторони життєдіяльності людини. У цьому випадку це - деспотична демо­кратія. Вона являє собою абсолютну, нічим і ніким не обмежену вла­ду більшості, пов'язану зі змінністю настроїв мас і сваволею. Якщо

147

Національна економіка

ж влада більшості вимагає повного підпорядкування особистості й прагне до встановлення над нею постійного всеосяжного контролю, то демократія стає тоталітарною.

Антиподом таких форм правління є конституційна демократія. Вона ставить владу більшості в певні рамки, обмежує її повноваження й функції за допомогою конституції й поділу влади й забезпечує тим самим автономію й волю меншості, у тому числі окремої особистості.

Розглянуті вище й деякі інші риси як параметри демократії утво­рять як би систему координат, що дозволяє виявляти її найбільш іс­тотні риси й розрізняти її специфічні моделі, типи.

Ліберальна демократія виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження сваволі влади за допомогою індивідуальних прав і демо­кратичного принципу народного суверенітету. У цілому ж й моделі демократії в її класичному варіанті (XI - початок XX в.) властиві такі характерні риси:

1. Ототожнення народу як суб'єкта влади з власниками - чолові­ ками за виключенням нижчих шарів, насамперед найманих робітни­ ків, а також жінок із числа громадян, що володіють виборчим правом. У більшості західних демократій аж до початку - середини XX ст. зберігалися майнові й інші цензи - обов'язкові умови, без наявності яких людина не мала права брати участь у голосуванні.

2. Індивідуалістичність, визнання особистості первинним і голов­ ним джерелом влади, пріоритет прав індивіда над законами держави.

3. Вузькополітичний, формальний характер демократії, що вип.- ливає з вузького, негативного розуміння волі як відсутності приму­ шення, обмежень.

4 Парламентаризм, перевага представницьких форм політичного впливу.

5. Обмеження компетенції й сфери діяльності держави переваж­ но охороною громадського порядку, безпеки й прав громадян, соці­ ального миру та ін.

6. Поділ влади, створення утримуючих важелів і противаг як умов ефективного контролю громадян над державою, а також запобігання зловживань владою.

7. Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення інди­ відуальної й групової автономії та волі.

Ці й інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала ве­ликим кроком уперед на шляху основних прав. Водночас ця модель 148

Демократія, економічна свобода і економічний порядок

демократії подана у своєму класичному варіанті, вона досить далека від ідеалу народовладдя й обґрунтовано зазнає критики.

Як недоліки класичної ліберальної демократії зазвичай відзна­чаються:

1. Соціально-класова обмеженість. Подібно античній демокра­ тії вона не поширюється на більшість населення: пролетарів, інші нижчі шари, жінок і тому не є владою народу в повному розумінні цього слова.

2. Формальність і, як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціальне незабезпечених верств населення, її перетворен­ ня з народовладдя в змагання грошових мішків. Відсутність впливу демократії на економічні й соціальні процеси веде до поглиблення суспільної нерівності й загострення соціальних конфліктів, не задо­ вольняє інтереси більшості громадян.

3. Обмеженість сфери демократії й політичної участі особисто­ сті. Ставка на представницькі органи й лише епізодичну, переважно електоральну політичну активність громадян фактично виводить органи влади з-під контролю мас і перетворює демократію у форму панування політичної еліти.

4. Приниження ролі держави в управлінні суспільством і зміц­ ненні соціальної справедливості. Необхідність економічного й со­ ціального розвитку потребує розширення державного регулювання, проведення активної інвестиційної, податкової й іншої політики. Демократична держава не може обмежуватися роллю «нічного сто­ рожа», їй необхідно мати право регулювати економічні й соціальні процеси, зміцнювати в суспільстві справедливість і запобігати кон­ фліктам.

5. Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування колективної природи людини, її належності до різних соціальних груп. Це пере­ шкоджає суспільній самореалізації особистості, її розвитку, стимулює егоїзм та егоцентризм, що підривають основи держави й суспільства.

Практичною відповіддю на недоліки класичної ліберальної де­мократії виявилися робочий, соціалістичний, комуністичний та інші рухи, а також нові, багато в чому протилежні лібералізму, демокра­тичні концепції й спроби втілити їх у життя.

Розрізняють такі форми демократії: пряма, плебісцит, представ­ницька.

149

Національна економіка

Пряма демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесі підготовки, обговорення, прийняття й реалізації рішень. Такі форми участі поширені при вирішенні питань місцевого значення, а також проблем, що виникають у межах самоуправління, коли від гро­мадян не потрібна будь-яка спеціальна підготовка.

Плебісцитна демократія також передбачає відкрите волевияв­лення населення, але пов'язана тільки з певною фазою підготовки рішення. Це, наприклад, підтримка або негативне ставлення до при­йнятого керівниками держави закону або конкретного рішення (ре­ферендуму).

Представницька демократія є більш складною формою політич­ної участі громадян і передбачає опосередковане введення громадян у процес прийняття рішень через представників, які вони обирають в законодавчі або виконавчі органи влади.