2.2.4. Епікриз

Це особисте міркування лікаря про особливості виникнення, розвитку та перебігу хвороби і результати проведеного лікування. При викладі епікризу необхідно показати знання і вміння аналізувати, узагальнювати анамнестичні, клінічні, лабораторні і спеціальні дослідження, проведені в ході курації, обгрунтувати діагноз, лікувальні та профілактичні заходи.

Епікриз викладають за таким планом:

1. Визначення хвороби.

2. Етіологія хвороби.

3. Патогенез.

4. Клінічні ознаки хвороби.

5. Обгрунтування діагнозу і диференційний діагноз.

6. Перебіг хвороби і його обгрунтування.

7. Прогноз хвороби і його обгрунтування.

8. Лікування.

9. Профілактика хвороби.

Визначення хвороби. Дають на основі поставленого діагнозу, користуючись довідником, підручником чи іншою спеціальною літературою.

Етіологія хвороби. Розкривають на основі власних спостережень умови утримання і годівлі тварин. Характеризують основні, другорядні і сприяючі причини виникнення хвороби. Пояснюють причини, які викликали захворювання, використовуючи дані анамнезу, аналізу годівлі та утримання, перебігу хвороби, результатів лабораторних досліджень. Характеризують хворобу за походженням, перебігом, характером запалення та іншими змінами. Якщо захворювання є результатом ускладнення іншої хвороби, то уточнюють якої саме. У випадку браку вірогідних даних про етіологію хвороби висловлюють свої можливі припущення.

В цьому розділі вказують на масове або поодиноке захворювання, відсоток хворих від загального поголів’я стада, з’ясовують чи було подібне захворювання раніше, кількість хворих та загиблих, яке застосовувалось лікування та його результати. Подають відомості про проведені раніше профілактичні заходи.

Патогенез хвороби. При викладенні патогенезу підкреслюють особливості перебігу і розвитку хвороби у тварини, яка курується. Розвиток хвороби описують із врахуванням власних етіологічних даних, клінічних ознак, результатів лабораторних досліджень, спеціальних методів діагностики, патологоанатомічного розтину загиблих або вимушено забитих тварин. Показують, як під впливом лікування, зміни догляду, утримання та годівлі змінюється перебіг хвороби, як хвороба розвивається під час загострення або згасання. Виділяють основні, провідні ланки патогенезу, виходячи з аналізу різноманітних морфологічних змін і функціональних порушень, які спостерігалися під час перебігу хвороби.

Детально характеризують розвиток патологічного процесу за період хвороби або курації, дають пояснення послідовності стадій розвитку. Дані патогенезу разом з етіологічними чинниками мають бути підставою для діагнозу і розробки комплексних методів лікування.

Клінічні ознаки хвороби. Описують симптоми даного захворювання, які спостерігали у досліджуваної тварини при першому клінічному обстеженні, а потім їх зміни в процесі лікування. Аналізують і описують динаміку змін загального стану, реакції на зовнішні подразники, апетиту, фізіологічних показників стану окремих систем, а також температури, пульсу і дихання.

На фоні отриманих показників виділяють загальні і специфічні ознаки хвороби, порівнюють їх з лабораторними даними.

При швидкому перебігу захворювання описування клінічної картини проводять через короткі проміжки часу (1-2 години), враховуючи при цьому результати лікування.

Для пояснення клінічної картини хвороби використовують фотографії (до і після лікування, а також стадій хвороби найбільш характерних для досліджуваної тварини). Як додатковий матеріал, що розкриває клінічну картину хвороби, подають мазки крові, руменограми, рентгенограми, хроматограми, інші документи з відповідною інтерпретацією.

Обгрунтування діагнозу і диференційний діагноз. Діагноз ставлять з врахуванням епізоотичної обстановки, етіологічних, клінічних і лабораторних даних.

Відмічають головні ознаки, які стали основою для постановки діагнозу. Це специфічні (патогномонічні) симптоми, які спостерігалися при даному захворюванні і характеризують відповідну форму або стадію. Якщо немає таких показників, то діагноз має будуватися на типових симптомах хвороби і підтверджуватись даними анамнезу та лабораторного дослідження крові, сечі, калу, молока, вмісту шлунка ін.

У випадку, якщо попередній діагноз відрізняється від заключного, необхідно пояснити на основі яких симптомів був поставлений попередній діагноз і як він уточнювався згідно з виявленими новими симптомами.

На основі співставлення симптомів виключають схожі захворювання незаразної, інфекційної та інвазійної етіології, які розвиваються з подібними клінічними проявами. Обов’язково вказують за якими результатами клінічних, лабораторних чи інших досліджень були виключені хвороби з подібними ознаками.

Перебіг хвороби. На основі власних досліджень дають хронологічний опис перебігу хвороби, її характер в залежності від виду, віку і фізіологічного стану тварини, наводять фактичні дані про зміну температури, реакцій з боку серцево-судинної, дихальної систем, системи травлення, інших клінічних явищ. У випадках, коли хвороба супроводжувалась ускладненням, ураженням інших систем і органів, описують характер таких ускладнень.

Прогноз хвороби і його обгрунтування. Обгрунтування прогнозу і висліду хвороби роблять із врахуванням клінічних і лабораторних досліджень у ході перебігу хвороби, стану реактивності організму та можливості розвитку ускладнень. Необхідно чітко визначити доцільність лікування, економічні збитки у зв’язку із зниженням продуктивності і витратами на лікування, можливість відновлення порушених функцій організму тварини та ступінь її відповідності господарсько-економічним вимогам.

Лікування. Описують і обґрунтовують всю лікувальну роботу, зроблену за час курації тварини (лікування, дієта, умови утримання і догляду). Визначають провідну ланку патогенезу, можливі шляхи морфологічних і функціональних порушень, стадії перебігу та особливості хвороби у кожному конкретному випадку і складають відповідний план лікування. При обгрунтуванні запропонованого лікування пояснюють механізм дії використовуваних методів терапії. При лікуванні у першу чергу усувають дію етіологічного чинника, який викликав хворобу, сприяють нормалізації порушених функцій організму і обміну речовин, впроваджують заходи щодо підвищення резистентності організму і стимуляції відновлюваних процесів. Використовують комплексне лікування засобами етіотропної, патогенетичної, симптоматичної та іншої терапії. При одночасному використанні декількох видів або методів терапії пояснюють доцільність такого призначення. Лікарські засоби підбирають з урахуванням особливостей фармакодинаміки, ступеня токсичності, зручності використання, стану хворої тварини (ступеня реактивності організму, вгодованості, фізіологічного стану). Доводять правильність призначеної терапії або необхідність заміни одних засобів і методів на інші.

Об^’єктивно висвітлюють випадки побічної дії лікарських препаратів, якщо вона мала місце. Дають обгрунтування режиму утримання, догляду і годівлі. Описують перелік кормів, їх кількість та способи задавання хворій тварині. Пояснюють причини заміни або відміни окремих кормів.

Дають оцінку проведеному курсу лікування, його доцільності і ефективності та роблять висновок про правильність вибору методів лікування.

Профілактика хвороби. Дають рекомендації щодо проведення в господарстві заходів, спрямованих на попередження можливого повторення даного захворювання встановленням правильного режиму годівлі, догляду і утримання тварин. Спираючись на дані про етіологію хвороби, дають поради відносно проведення в господарстві загальної і індивідуальної профілактики та ліквідації причин, які викликали захворювання.