МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний аграрний університет кафедра філософії, соціології та історії

Навчально-методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання скороченого терміну

з курсу

Політологія

Дніпропетровськ 2011

Пахоменков Ю.Г.Начально-методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання скороченого терміну з курсу. «Політологія» – Дніпропетровськ: ДДАУ, 2011. – 79 с.

Викладено основні принципи та методи організації самостійної роботи студентів з курсу «Політологія», надані рекомендації щодо основних типів наукової роботи, наведені питання підготовки до семінарів та індивідуального вивчення тем головних проблем організації політичного процесу в суспільстві.

Методичні рекомендації призначені для студентів заочної форми скороченого терміну навчання за всіма напрямками підготовки.

Укладач: викладач Ю.Г. Пахоменков.

Рекомендовано до розгляду на засіданні секції гуманізації та гуманітаризації НМР ДДАУ протокол №

Розглянуто, обговорено та рекомендовано до видання гуманітарною секцією Науково-методичної ради Дніпропетровського державного аграрного університету, протокол №

Рекомендовано до видання Науково-методичною радою Дніпропетровського державного аграрного університету, протокол №

І. МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ КУРСУ

Політологія як наука та навчальна дисципліна існує досить давно. Це один з найважливіших здобутків людського розуму, без якого важко уявити існування людського суспільства. У сучасному розумінні – це науковий орієнтир, за допомогою якого моделюється, прогнозується і організовується політичне життя держави і суспільства.

Основні принципи викладання політології – фундаментальність, системність, єдність логічного та історичного, національного та загальнолюдського, теорії та практики, навчання та виховання.

Мета курсу– сприяти формуванню у студентів цілісного уявлення про політичні процеси, завдання політики, методів та засобів її опанування, розуміння ціннісних орієнтирів становлення та розвитку демократичного громадянського суспільства як складової частини громадянського світу.

Завдання курсу полягають в наступному – після завершення курсу студенти мають:

• Знати об’єкт, предмет, методи політичної науки, основні категорії політики;

• Орієнтуватися в основних політичних школах, концепціях, ідеологіях;

• Мати уявлення про сутність політичного життя і процесів; знати права і обов’язки громадянина і людини;

• Мати уявлення про процеси міжнародного політичного життя, орієнтуватися у змінах геополітичних обставин;

• Володіти навичками політичної культури, вміти застосовувати політичні знання в своїй професійній громадській діяльності.

ІІ. МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ

Оволодіння політичною наукою ґрунтується на тісному взаємозв’язку з іншими навчальними предметами, зокрема з такими базовими, як філософія, соціологія, історія України, економічна теорія та ін.

ІІІ. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ

Навчальний курс з дисципліни “Політологія” читається студентам скороченого терміну навчання 54 годин.

Розподіл годин на опрацювання курсу студентів повного терміну навчання: Всього годин – 54, з них аудиторних 8 годин (лекцій – 4 години, семінарів – 4 години), самостійна робота – 46 годин. Самостійна робота складається з: підготовка до аудиторних занять (семінари) – 4 години, підготовка до контрольних заходів (екзамен) – 8 годин, опрацювання тем робочого плану самостійно – 34 години.

ІV.МЕТА, ВИДИ ТА ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Політологія як наука та навчальна дисципліна існує досить давно. Це один з найважливіших здобутків людського розуму, без якого неможливе існування суспільства. У сучасному розумінні – це науковий орієнтир, за допомогою якого моделюється, прогнозується і організується політичне життя держави і суспільства. Нині в Україні політологія – одна з провідних дисциплін у системі гуманітарної освіти. Вона зайняла чільне місце в системі підготовки висококваліфікованих спеціалістів для всіх сфер суспільного життя. Основними принципами викладання та вивчення політології є фундаментальність, системність, єдність логічного та історичного, національного й загальнолюдського, суспільного та особистісного, теорії й практики, навчання і виховання.

Навчальний курс з дисципліни “Політологія” спрямований на формування у студентів цілісного уявлення про політичну діяльність, політичну активність та роль громадянської позиції у функціонуванні політичної системи. Відповідно до завдань курсу особливе місце у формуванні знань і навичок займає самостійна підготовка студентів.

У межах самостійної роботи під час аудиторних занять та у поза аудиторний час студенти:

• ознайомлюються з основними напрямками дисципліни;

• отримують знання з теорії політологічної науки;

• дізнаються про методи політологічного аналізу суспільних процесів;

• формують теоретичні узагальнення щодо необхідних базових знань;

• отримують уявлення про варіанти практичного застосування теоретичних знань;

• формують політичну культуру;

• набувають умінь та навичок аналізу подій політичних процесів в державі та світі.

Самостійна робота студентів включає: пошуки і підбір літератури, опрацювання отриманої інформації (конспект), написання рефератів, доповідей, повідомлень, наукових статей, підготовка до контрольних заходів, виконання тестових завдань. Самостійна підготовка студентів покликана сприяти раціоналізації навчальної діяльності, оптимізації пізнавальної і розумової активності і самостійності, активізації творчих здібностей та формуванню особистої політичної позиції.

Метою організації самостійної роботи студентів є вироблення навичок самостійної роботи, розвиток інформаційної культури, формування навичок підготовки наукової роботи.

Самостійне опанування змісту курсу передбачає вивчення студентами теоретичного матеріалу з переліку рекомендованої літератури, підготовку виступів на семінарських заняттях, написання рефератів, підготовку доповідей, статей, підготовку до контрольних заходів та виконання тестових завдань.

Завданнями самостійної роботи студентів визначаються наступним чином:

• вміти систематизувати, планувати та контролювати свою роботу;

• застосовувати теоретичні знання в практиці;

• формувати творчі, креатині навички;

• орієнтуватися на активні методи опанування інформації, знань;

• сприяти формуванню та вдосконаленню методів самоосвіти та саморозвитку особистості.

В сучасних умовах реформування системи освіти у відповідності до світових процесів, відбувається скорочення аудиторного завантаження студентів і збільшення обсягу самостійної роботи, що підвищує значення поточного контролю за учбовим процесом, у тому числі з використанням письмових робіт, есе, рефератів, тестів, то що. У цьому зв’язку одне з головних завдань сучасного навчального процесу – надати студентам методику самостійної роботи. Виконання самостійних завдань допомагає студентам включитися в навчальну, а згодом у наукову роботу та сприяє формуванню творчих якостей і творчого ставлення до власної професії. Навчатися вчитися означає розвинути схильність і потребу до самостійної творчості, повсякденної і планомірної роботи з учбовими, фаховими посібниками, періодичною літературою, допоміжними джерелами, активної участі в науковій діяльності.

У процесі проведення лекційних та семінарських занять застосовуються такі методи активного навчання: індивідуально-контрольна співбесіда, логічні вправи, тести контролю знань, ділові ігри, ситуаційні завдання, друковані роздаткові матеріали, методи кількісного характеру: анкетні опитування, статистичні, аналіз історичних явищ через поведінку індивіда і груп при виконанні ними певних політичних ролей. Вивчення курсу політології здійснюється, крім лекційних та семінарських занять, у таких формах самостійної роботи студентів: самостійна робота з політологічною літературою; підготовка рефератів, захист їх; розв’язування тестів; проведення контрольних заходів.

Самостійна робота студентів поділяється на:

аудиторну –самостійну роботу, що забезпечує підготовку до поточних занять;

позааудиторну (кваліфікаційну та пошуково-аналітичну)–роботу, що включає практичне застосування здобутих знань, вмінь та навичок.

Обидва види самостійної роботи є формами звітності та контролю знань студентів. До того ж це сприяє творчому осмисленню наукової думки, літератури, дають засоби вивчення навчальних дисциплін, підвищення теоретичного і методичного рівнів професійних знань.

Аудиторна самостійна робота студентів.

Мета самостійної аудиторної роботи – розглянути найважливіші питання курсу, а також перевірити засвоєння студентами матеріалу лекцій, підручників та посібників, підготуватися до аудиторних занять.

Підготовка до занять і активна участь у них допомагають студентам пр розв’язанні низки освітніх завдань:

• розвинути вміння аналізу основних питань політичної науки;

• закріпити і розширити набуті теоретичні зання;

• навчатися вести діалог, дискусію;

• формувати вміння і навички використання знань для вивчення дисципліни;

• формувати потребу у вдосконаленні знань за фахом.

Самостійна робота над конспектом лекцій.

Слово “конспект” у перекладі з латини означає “огляд”. Роль конспекту суто навчальна: у ньому фіксуються основні поняття і положення, які в потрібний час можуть бути відтворенні, наприклад при написанні реферату, підготовці до контрольних заходів. При підготовці конспекту слід зважати наступне: конспект індивідуалізований, розрахований виключно на автора, тож може бути незрозумілим іншим. У будь-якому навчальному тексті міститься інформація двох видів: основна і допоміжна. Основна інформація включає найнеобхідніший матеріал для вивчення окремих питань (визначення, теоретичні принципи то що). Допоміжна інформація покликана сприяти кращому засвоєнню матеріалу (приклади, зразки, стандартні ситуації).

Опорний конспект складається переважно з основної інформації, допоміжна як правило опускається, за виключенням випадків, коли студенту неповною мірою зрозумілі основні положення. Основні вимоги до конспекту полягають у наочності записів і такому їх розміщенню, що сприяло б усвідомленню логічних зв’язків та ієрархії понять. Загальним правилом є встановлення обсягу рукописного конспекту у розмірі 25% від наданих лекційних матеріалів за можливості повного відтворення їх змісту. В структурі конспекту виділяють тему, план, бібліографію, власне текст з виділенням основних положень та визначень.

Зміст роботи з конспектом полягає в опрацюванні основної інформації, її узагальненні (головні принципи, методи, визначення, результати). Допомагають структуруванню основного матеріалу ключові фрази, які несуть основне інформаційне навантаження.

Конспект перевіряється та оцінюються за наступними параметрами:

• якою мірою студент орієнтується в загальній композиції лекції (знання основних положень);

• виділення логічно-послідовної структури повідомлення;

• розуміння системи викладу матеріалу, аналіз основних положень;

• чи виявлені ключові положення тексту;

• наявність інформації, що деталізує основні положення;

• лаконічність основної інформації.

Семінарське заняття.

У сучасній моделі вищої освіти семінар стає самостійною та основною формою організації навчального процесу. Це пов’язано із специфікою гуманітарних дисциплін, коли передбачається самостійне дослідження проблеми з її наступним обґрунтованим викладом та обговоренням в аудиторії. Характер, способи організації і проведення семінару викладач обирає залежно від змісту і специфіки курсу. Проте незмінним залишається основний критерій семінару: залучення в певній манері всіх студентів у творче обговорення проблем, поставлених на занятті.

У завдання семінарських занять входять:

• аналіз складних та проблемних питань курсу;

• перевірка і закріплення знань отриманих студентами на лекціях та під час самостійної роботи;

• ознайомлення з джерелами інформації, першоджерелами з курсу;

• формування вмінь, методів та навичок самостійної роботи з джерелами інформації;

• формування умінь вести диспут, толерантного ставлення до позицій інших;

• формування навичок критичного мислення.

Самостійна робота студента при підготовці до семінару передбачає декілька етапів:

Починати підготовку до семінару слід з визначення теми, плану конкретного заняття, навчальною програмою та методичними матеріалами;

Теоретичне підґрунтя підготовки становить повторення основного матеріалу за конспектом лекції. Вивчаючи конспект слід звернути увагу на інші джерела інформації. альтернативні запропонованим на занятті, порівняти існуючи підходи до теми – це дає можливість підготуватися до дискусії, виховувати критичне мислення, а відтак краще проаналізувати навчальний матеріал;

Для кращого вивчення питань семінару слід опрацювати додаткову літературу, запропоновану до курсу. Обов’язково звернути увагу на словники з дисципліни;

Опрацьовуючи літературу необхідним є складання плану відповіді, анотації чи конспекту відповіді;

Формулюючи власний погляд на проблему потрібно пам’ятати, що в публічній дискусії оцінюється не стільки особисті переконання, скільки вміння їх доводити. Отже обов’язковими елементами підготовки залишаються ерудиція, логіка та ієрархія викладу.

Основними типами позааудиторної самостійної роботи студентів є пошук та робота з літературою, підготовка реферату, наукової доповіді (повідомлення), написання наукової статті.

Підбір літератури і робота з літературою.

При самостійній роботі студентів з підготовки їх до практичних занять доводиться використовувати значну кількість літератури – як тієї, що подається в списках до кожної теми, так і тієї яку радить лектор під час лекцій чи консультацій. Тому під час вивчення політології у студентів повинен випрацьовуватися раціонально-критичний підхід до книг, статей та інших інформаційних повідомлень. Потрібно враховувати, що хоча з часом ряд інформаційних і теоретичних матеріалів стають застарілими, проте кожне поточне питання має свою історію, яку корисно знати. Слова, сказані десять, сто, чи більше років тому ще можуть мати важливе значення.

Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою, анотацією, передмовою, змістом). Ця інформація розташована, як правило, на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги. Глибше зрозуміти зміст дозволяє вступна стаття, передмова, післямова, коментарі, списки літератури. Останні дають можливість визначитися з ймовірним текстом книги, підібрати додаткову літературу, глибше ознайомитися з поставленою проблемою.

Необхідною професійною якістю є вміння читати зміст: зміст продумується як завдання по відтворенню тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Так розвивається концептуальне мислення, уміння мислити образно і вільно. При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, що являють інтерес, швидко їх переглянути, знайти потрібний матеріал (сторінки, абзаци) і ознайомитися з ним загалом.

Наступним етапом роботи з книгою є прочитання виділених місць у швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити цінність кожної частини, до якого питання має відношення та чи інша інформація і як її застосовувати, чим доповнити. Основними рекомендаціями методики швидкого читання є наступні:

• ясне розуміння і чітке усвідомлення мети читання (до якого питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер);

• оперативно змінювати темп читання, сповільнюючи на інформативній частині та збільшуючи на загальних положеннях. Так, описовий текст читається швидше, ніж текст складних умовиводів, доказів;

• уміти визначати структуру тексту – співвідношення його частин, зв’язок з таблицями, графіками, малюнками, картами, примітками, виносками, додатками;

• розуміти зміст прочитаного тексту (так розвивається здатність миттєвого аналізу прочитаного).

Швидкість правильного читання має бути в 3 – 4 рази вищою за швидкість мови.

Корисними можуть бути допоміжні матеріали до видань, тому необхідним є приділення уваги апарату книги, визначення його функцій.

Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів – план (простий чи розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План є найбільш короткою запису прочитаного і складається з переліку питань розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим зручно користуватися при підготовці власного виступу чи статті. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.

Тези мають характер стислого викладу основних положень тексту у вигляді твердження чи заперечення. Тези складаються при повторному читанні тексту і послуговуються збереженню інформації в пам’яті та ведення для дискусії.

Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме коротко характеризує висновки, головні думки.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Конспект рекомендується після завершення прочитання матеріалу. Основу конспекту становлять тези, доповнення, міркування, докази. Конспект може бути текстуальним (складається з уривків оригіналу – цитат, зі збереженням логіки й структури тексту), вільним (виклад матеріалу у зручному для читача порядку, наприклад, думки розкидані по всій книзі зводяться воєдино), та тематичний (головним критерієм є висвітлення теми – проблеми, такий конспект може бути укладений з декількох джерел).

Для запису даних, які підлягають використанню багато дослідників рекомендують систему карток. Перевага їх у тому, що кожна довідка реєструється окремо і може бути легко знайдена, а система карток легко піддається перегрупуванню в залежності від поточної проблеми.

Потрібно пам’ятати, що сучасні можливості залучення тексту (Інтернет-ресурси, копірування, сканування) не відміняють загальні правила роботи з джерелами інформації. Розширюючи доступ і можливості для опрацювання, вони разом з тим вимагають дотримання принципів і норм самостійної роботи фахівця.

В усіх наведених типах записів прочитаного особлива увага приділяється точності обробки джерела (бібліографічні посилання), без яких робота втрачає сенс. Наведені методи покликані формуванню системних підходів до самостійної роботи студентів, відсутність якої може викликати інформаційний хаос.

Підготовка рефератів.

“Реферат” (в перекладі з латині “доповідати”, “повідомляти”) – короткий виклад змісту одного або кількох документів (джерел) з певної теми. Реферат є одним із перших видів науково-навчальних робіт, які виконують студенти у вузі.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом матеріалів, кількістю інформації, її науковою цінністю або практичним значенням. Існують багато типів рефератів, у науковій роботі найчастіше використовуються інформативний реферат.

Інформативний – реферат найповніше розкриває зміст документу, містить основні фактичні та теоретичні відомості.

Приблизна структура реферату включає такі елементи: вступ, два розділи, висновки, список літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її особливість, значущість, розвиток конкретної галузі знання – політології, філософії та інш.

У розділі 1 розглядається історіографія проблеми (основні етапи в історії розкриття теми), визначається тематика, основні проблеми. визначаються недостатньо дослідженні питання.

У розділі 2 подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позиції з проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей, гіпотез, методик, оригінальних підходів.

У висновках подаються узагальнення, оцінки, бажані пропозиції автора.

До списку літератури включають публікації переважно останніх 5 – 10 років. Особливу увагу приділяється новітнім публікаціям.

До реферату можуть бути вміщені додатки, куди включають ілюстрації, малюнки, таблиці.

Тему реферату потрібно узгодити з викладачем, особливо у випадку відсутності обраної теми у списку запропонованих рефератів.

Мова реферату має бути лаконічною, слід уникати складних семантичних форм.

Реферат рецензується й оцінюється. За позитивного відгуку студент допускається до наступних контрольних заходів.

Рецензія (відгук) на реферат складається з оцінки ступеню розкриття матеріалу, вміння ставити проблему, обґрунтовувати її соціальне значення, розуміння автором співвідношення між теоретичним рівнем вивчення проблеми і реалізацією отриманих в ході дослідження проблеми, повнота джерельної бази, володіння методами наукової роботи (збирання, аналізу та інтерпретації емпіричного матеріалу), самостійність та оригінальність роботи.

Підготовка доповіді (повідомлення).

Доповідь – це документ, у якому викладаються певні питання, подаються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) читання та обговорення.

Структура доповіді може складатися із вступу, основної та підсумкової частин.

Існують два методи підготовки доповіді. Суть першого полягає у підготовці тез виступу, на основі яких в подальшому відбувається виступ та підготовка статті. Другий метод полягає в підготовці статті та її скороченому вигляді перед аудиторією.

Специфіка усного виступу передбачає певні особливості. За використання додаткових матеріалів (слайдах, схемах, діаграмах та ін.) у доповіді подаються коментарі інформації, а не її повторення. Доцільним визнається полемічність, що підвищує зацікавленість слухачів.

Обсяг доповіді коливається від 4 – 6 сторінок (повідомлення) до 8 – 12. При написанні слід зважати, що за 10 хвилин можна прочитати матеріал чотирьох сторінок машинописного тексту.

Підготовка наукової статті.

Наукова стаття вважається основним видом публікації. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів дослідження певної проблеми, висвітлює окреме питання та ін.

Стаття повинна мати наступні структурні елементи:

1. Вступ – постановка проблеми, її актуальність, зв’язок з завданнями науки, господарства, значення для розвитку певної галузі (перший абзац, 5 – 10 рядків);

2. Аналіз попередніх досліджень (увага приділяється останнім) – проблеми та труднощі у вивченні, виділення невирішених питань (0,5 – 2 сторінки);

3. Формування мети статті (постановка завдання) – визначення головної ідеї публікації, її новизни в порівнянні з існуючими, введення нових фактів, або нового розуміння відомих, але недостатньо досліджених проблем;

4. Власне текст – основна частина статті. Зміст цієї частини визначається у висвітленні основних положень, виявленні закономірностей, тенденцій, особистий внесок автора у вирішенні поставлених завдань та ін. (5 – 8 сторінок);

5. Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій.

6. Список використаних джерел та літератури.

Жанр наукової статті вимагає дотримування певних правил:

• назва стисло відбиває її головну ідею (до 7 слів);

• недоцільні риторичні запитання;

• слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

• цитати використовуються рідко, з зазначенням повного бібліографічного апарату походження вислову, документу;

• усі посилання на авторитети подаються в другій частині; в основному тексті подаються матеріали особистого дослідження;

• стаття має завершуватися конкретними висновками й рекомендаціями.

Бібліографічне оформлення самостійних робіт.

Одним із критеріїв науковості роботи є точність довідникового апарату, в якому оформлення бібліографічних посилань посідає чільне місце. Кожна наукова праця – монографія, стаття, дисертація, студентський реферат, дипломна, кваліфікаційна робота – в обов’язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.

Культура оформлення наукових праць передбачає й культурну організацію їхнього бібліографічного апарату, яка досягається не лише шляхом ретельного відбору матеріалів до списку літератури, а й правильним, згідно з міжнародними правилами, складання цих списків. У списках літератури подається спрощений бібліографічний опис. Правила бібліографічного опису подані за національним стандартом ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, який відповідає вимогам Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD).

Структурно бібліографічний опис складається з наступних елементів: заголовок опису, основну назву твору, відомості, що відносяться до назви, відомість про відповідність, відомість про видання, місце видання, назва видавництва, дата видання та обсяг видання. Назви книг, періодичних видань, видавництв в лапки не беруться. Для позначення номерів томів, випусків, частин римські цифри замінюються арабськими. У назві не допускаються будь-які скорочення.

Заголовок опису– це ім’я індивідуального автора. За міжнародними правилами книги одного – трьох авторів описують під їхніми іменами, а книги більше чотирьох авторів – за назвою. Прізвище вказують у такому порядку: спочатку йде прізвище, а за ним ініціали. Наприклад: Грушевський М.С., або якщо немає двох ініціалів, то – Яковенко Н.

Основну назву– наводять за інформацією поданою в книзі на титульній сторінці, а не за обкладинкою, оскільки на обкладинці часто подають скорочену назву.

Відомості, що відносяться до назви – пов’язані безпосередньо з назвою книги і містять всі елементи, які до неї відносяться.

Відомості про відповідальність– цей елемент містить інформацію про осіб, які зробили внесок у створення твору (рецензенти, перекладачі, керівники творчих колективів та ін.), їхні прізвища відділяються знаком / (коса риска). Наприклад: / Пер. з нім. І.Я. Ям польського; за ред. В.М. Петренка.

Відомості про видання– порядковий номер видання: 2-е вид.

Місце видання– місто, в якому було здійснено публікацію твору.

Назва видавництва– подається без лапок, перед назвою ставиться двокрапка. Допускається застосування скорочень, наприклад: Наук. думка.

Дата (рік) видання– визначається за титульною сторінкою, а коли її неможливо встановити, то в квадратних дужках вказують Без року:[Б. р.].

Обсяг видання– це кількість сторінок у книзі/статті.

Деякі приклади бібліографічного опису:

Книга одного – трьох авторів:

Конверський А.Є. Логіка: Підручник. / А.Є Конверський. – К.: Либідь, 2000. – 260 с.

Бандурка О.М. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть: монографія / О.М. Бандурка, В.А. Гречанко. – Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. – 303 с.

Опис книг за назвою:

Історія русів / За ред. І. Драча. – К.: Рад. письменник, 1991. – 318 с.

Релігієзнавство: Підручник / В.І. Лубський, С.М. Бурлака, Л.Г. Вороновська та ін.; за ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К.: ОЦ “Академія”, 2000. – 213 с.

Рильський М.Т. Зібрання творів: У 20 т. – Мистецькознавчі статті. – К.: Наук. думка, 1986. – Т. 15. – 524 с.

Опис статті з наукового збірника, журналу та ін.:

Айтов С.Ш. Історія українського народу та часопис “Основа”: полемічний аспект / С.Ш. Айтов // Збірник наукових праць молодих вчених. – Дніпропетровськ: Вид-во “Арт-Пресс”, 1999. – С. 32 – 37.

Гвоздик В.С. Формування державних органів влади та місцевого самоврядування на Півдні України (березень – липень 1917 р.) / С.В. Гвоздик // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Тандем У, 1999. – Вип. VII. – С. 214 – 221.

Електронні ресурси (виділені та локальні):

Тинченко Я. Перша україно-більшовицька війна (грудень 1917-березень 1918). — К.; Л., 1996. — 371 с. – Режим доступу: http://vijsko.milua.org/Tinchenko-1UBV_1.htm. – Дата доступу: грудень 2004. – Назва з екрана.

Україна. 10 років незалежності. Дніпропетровська область [Електронний ресурс]; Дніпропетровська обласна державна адміністрація. – Дніпропетровськ, б.р. – Системні вимоги: Windows95/98/NT/2000, 32MbRAM,CD-ROM8x, SVGA 800x600. – Заголовок з етикеток аркушу. – Ліцензійна копія.

Художественная энциклопедия зарубежного классического искусства [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые, граф., зв. дан и прикладная прогр. (546 Мb). – М.: Большая Рос. энцикл. [и др.], 1996. – 1 элктрон. Опт. Диск (CD-ROM).

Правила наведення цитат і бібліографічних посилань у текстах наукових та навчальних праць.

У наукових публікаціях, рефератах та інших типах наукових праць посилання мають бути документованими, тобто супроводжуватися точною адресою цитованого джерела.

Бібліографічне посилання – це сукупність відомостей про цитований або згадуваний у тексті документ.

Бібліографічні посилання можуть вміщуватися в основному тексті (внутрішньотекстові посилання), у підрядкових примітках та у позатекстових примітках (коментарях). Останній тип приміток сьогодні є загальноприйнятим при оформленні наукової роботи.

У такому разі, по завершенні цитати в квадратних скобках ставлять номер джерела за списком у перелікові джерел та літератури, а також зазначається сторінка, з якої взято інформацію. Наприклад: при прямих цитатах [11, с. 4], при непрямих – [Цит. за: 2, с. 13].

V. ЗМІСТ ТЕМ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ КУРСУ