1. Зберігається, а в окремих галузях інформаційної сфери зростає відставання України від провідних країн світу.

Недоліки державної інформаційної політики, особливо у сфері друкованих та електронних ЗМІ, негативно впливають на формування громадянського суспільства в Україні, його національно–державної ідентичності, уявлень про нашу країну в світі. Хоча зазначені питання та відповідні доручення Уряду стали предметом окремої тематичної доповіді Президента України до Верховної Ради у 2001 р., є потреба ще раз загострити на них увагу.

Недостатня увага приділяється розвиткові та підтримці національних інформаційних агентств — найпотужнішого засобу інформаційної політики. Єдине державне інформаційне агентство — ДІНАУ, що працює в Україні серед десятків недержавних, неконкурентоспроможне, зокрема через слабке фінансове та кадрове забезпечення.

Повільно і незбалансовано розвивається інфраструктура інформаційної сфери України, значно відстає від сучасних вимог технологічна база галузі, що суттєво гальмує загальне економічне зростання.

Спостерігаються небезпечні й суперечливі тенденції в розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій в Україні. З одного боку, темпи розвитку галузі значно відстають від європейських країн, а з іншого — перевищують можливості національної економіки. Зокрема, щільність телефонізації в Україні (понад 20 телефонів на 100 чоловік населення), яка значно нижча за середньоєвропейські показники, разом з тим відповідає рівню розвитку економіки, що характеризується обсягом ВВП на душу населення понад 2500 доларів (в Україні — 750 доларів на душу населення, а з урахуванням “тіньової” економіки — до 2000 доларів).

Фінансовий чинник, а саме — низька платоспроможність населення — обмежує внутрішні інвестиції та сприяє нерівномірності й низьким темпам розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій. Наприклад, за умов швидкого зростання орієнтованих на нечисленну групу заможних громадян (до 5 % населення) стільникового, міжнародного та міжміського зв’язку, особливо у найбільших містах, дедалі більше відстають інші види телекомунікацій (місцевий, насамперед сільський зв’язок, телебачення та радіомовлення тощо). Показовим є також гальмування впровадження національної системи супутникового зв’язку, з 1996 р. розгорнуто лише першу чергу цієї системи.

Наведені обставини визначають і надто повільне підвищення технологічного рівня системи телекомунікацій. Значною залишається частка застарілого аналогового обладнання телекомунікацій, кризовим є стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіомовлення, зокрема діючих мереж і технічних засобів, які практично не оновлюються з 80–х років. Назріла необхідність капіталоємного впровадження цифрового обладнання радіомовлення і телебачення замість аналогового.

Нерозв’язаною залишається проблема впровадження сучасних інформаційно–аналітичних технологій державного управління, що негативно впливає на економіку та інші сфери суспільного життя.

Зберігаються неформалізовані процедури прийняття державних рішень, слабким є їх науково–аналітичне забезпечення.

Не створено ефективну систему зв’язку державних органів влади з громадськістю, донині держава не стала конкурентоспроможним суб’єктом інформаційних відносин.

А відтак не завжди адекватною залишається реакція інформаційних служб органів державної влади і управління на складні політичні процеси як в Україні, так і за її межами.