1.4. Змі в Україні: система та функції

Становлення українських ЗМІ як потужного інституту сучасного суспільства відбувалося одночасно і разом зі становленням незалежності України. У демократичному, правовому суспільстві, побудова якого декларується в Конституції України, ЗМІ, їх незалежність, свобода відіграють одну з провідних ролей у функціонуванні громадянського суспільства та владних інститутів. Подекуди вплив незалежних засобів інформації є потужнішим, аніж діяльність політичних партій та громадських об’єднань.

У зміненому інформаційною революцією суспільстві мас–медіа вже не лише рупор різних соціальних груп та прошарків, “пропагандист та агітатор, колективний організатор”, а й потужний інструмент мобілізації та інтеграції, реальний та дієвий посередник між владою та народом, який обрав цю владу. Мас–медіа виступають одним з акторів формування громадянського суспільства, утвердження його основних засад та принципів існування. ЗМІ в демократичному суспільстві мають виконувати три основні функції: громадський контроль за діяльністю органів державної влади, а саме критичний підхід до трьох основних гілок влади: законодавчої, судової, виконавчої; засіб захисту свободи слова в країні від можливого введення авторитарного режиму правління, незалежність ЗМІ від діючої влади та її впливу на роботу та діяльність ЗМІ; функція ЗМІ як джерела інформації та створення рівних умов до її доступу.

Набуття незалежності інститутом ЗМІ насамперед у країнах, де триває транзит від авторитаризму до демократії, є необхідною умовою становлення демократичного суспільства. Сутність цього транзиту в галузі ЗМІ полягає у переході від тотального політичного контролю партії–держави до комерціалізації мас–медіа та роботи на засадах вільного ринку, що, одночасно, має позитивно вплинути на рівень їхнього професіоналізму і внутрішнього плюралізму.

Але разом з тим трансформація державного силового контролю ЗМІ на переважно економічний є лише зміною форми влади та в принципі не унеможливлює застосування цензури та обмежень конституційних прав і свобод громадян в інформаційній сфері. Інтереси медіа–корпорацій можуть суперечити нормам та принципам демократичного суспільства.

Відомо, що капіталізм не є автоматичною запорукою демократії, а результатом економічної свободи не завжди є громадянські права та свободи. Максимізація фінансових та інших прибутків, яка є сенсом існування ЗМІ, як, втім, і будь–якого комерційного підприємства, за сучасних умов в Україні формує таку інформаційну політику, що іноді суперечить суспільним інтересам. Ситуація значно ускладнюється через соціокультурні умови, про які йшлося у попередньому підрозділі.

Українські ЗМІ нині пройшли перший період адаптації та трансформації, оформлено та усвідомлено їхній новий статус як незалежних, але разом з тим дещо впала якість інформування. Бажаючи та проголошуючи необхідність абсолютної незалежності та відокремленості від влади, ЗМІ виявилися не підготовленими до омріяної свободи. Як результат, це призвело до стрімкого падіння якості інформації, відсутності відповідальності за її зміст, підміни справжнього аналізу розмірковуваннями “з приводу...”. Більшість друкованих видань перетворилися з пропагандистського інструменту КПРС на агітаційні машини певних політико–економічних угруповань, на пропагандистські рупори окремих політичних партій та течій. При цьому значна частина українських ЗМІ не поспішають афішувати заангажованість, не вказують справжніх хазяїв, дезінформуючи тим самим своїх читачів та глядачів.

Економічна рентабельність тих чи інших видань зумовлена не орієнтацією на масового споживача, а обслуговуванням обмеженого кола політично активної аудиторії, насамперед політичної еліти. Пресу репрезентовано переважно “стінгазетами”, телебачення є інструментом політичного впливу, спрямованим на ширшу аудиторію тощо. Ринок інтернет–видань лише почав формуватися, проте вже нині можна констатувати надзвичайну заангажованість його суб’єктів. Замкненість істеблішменту стосовно основного населення країни поєднується з повною відкритістю назовні. Верхівка українського суспільства не набула рис національного істеблішменту і поступово втрачає вплив на процес ухвалення стратегічних рішень. Це позначається і на ідеологічно–інформаційній сфері: протягом років незалежності процеси ідеологічного творення не тільки не завершилися, а поступово уповільнюються.

Заангажованість ЗМІ істотно впливає на їхню інформаційну політику, яка визначається насамперед політичними інтересами власників ЗМІ і використовується ними для реалізації власних рішень. Хоча система ЗМІ забезпечує постійне зростання потоку політичної інформації у суспільстві, її власники часто намагаються надмірно впливати на політичну сферу, що призводить до замовчування альтернативних поглядів або нехтування ними. Інформування відбувається у такий спосіб, щоб підірвати авторитет законно обраної влади, виставляючи її в негативному світлі.

З процесом становлення медіа–монополій спостерігається поступова зміна поглядів на інформаційну політику з боку власників — вони починають розглядати ЗМІ насамперед як бізнес, джерело прибутку, а лише потім як суспільний інститут, за функціонування якого необхідно нести певну соціальну відповідальність. За таких умов залежність журналіста від власника не тільки не зникає, а й посилюється. Творчий працівник медіа змушений вибирати — або гарантований стабільний заробіток, або становище опального опозиційного журналіста.

Українське суспільство нині ще не готове до становлення нового типу ЗМІ, воно ще не має свого сформованого інтересу, а, відповідно, ЗМІ не можуть бути посередником між суспільством та владою. Справжня свобода ЗМІ не можлива без усвідомлення цінності інформації з боку широких мас населення, які можуть стати на її захист.

В Україні сьогодні де–факто відсутній ринок засобів масової інформації. Про це свідчить зіставлення основних витрат (поліграфічні послуги, папір, інформаційне та технічне забезпечення виробничого процесу, зарплата тощо) та основних доходів (реклама, продаж та ін.) більшості ЗМІ у поєднанні з чинними ставками оподаткування.

Наслідком цього є відсутність у багатьох сегментах вітчизняного медіа–ринку об’єктивних умов для функціонування економічно незалежних засобів масової інформації.

Складна економічна ситуація в країні, зменшення платоспроможності населення, низький обсяг рекламного ринку є двома основними чинниками, що визначають хитке економічне становище вітчизняних ЗМІ як друкованих, так і електронних. Фактично такими, що окупають себе, є лише бізнес–видання та видання розважально—компілятивного характеру.

Наслідком вищевикладеного є майже повна несформованість повноцінного ринкового конкурентного середовища ЗМІ. Існування більшості видань та ТРК має переважно політичне обгрунтування, вони цілком залежать від дотацій засновників та здійснюють інформаційно–пропагандистське забезпечення діяльності власників.

Ситуація на медіа–ринку визначає специфіку ринку праці співробітників мас–медіа:

• економічна нестабільність становища журналістів (затримки або невиплата зарплати, насамперед загроза втрати роботи);

• важкі технічні умови праці зумовлені:

— природною специфікою журналістської професії;

— кон’юнктурою, що склалася на професійному ринку (значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом);

— “традиціями” організації виробництва, що склалися протягом 1990–х років і часто–густо ігнорують вимоги чинного законодавства (кодекс законів про працю);

— часті випадки волюнтаризму керівництва ЗМІ, що виявляється як на рівні засновників, так і на рівні керівництва редакцій;

— викривленість кадрової політики, загальнопоширена випадковість підбору як журналістських, так і керівних кадрів ЗМІ, значна плинність кадрів.

Наслідком та причиною наведеного вище є несформованість корпоративного середовища, відсутність корпоративних критеріїв якості роботи співробітників ЗМІ, етичних стандартів професійної діяльності тощо. Кадрова селекція співробітників ЗМІ здійснюється насамперед не за ознакою їхнього професіоналізму, а здатністю пристосуватися до важких умов роботи.

Сьогоднішня українська журналістика є вкрай “ювеналізованою”, переважну більшість співробітників, зокрема центральних ЗМІ, складають журналісти віком до 30 років. Така вікова структура визначає зміст та тональність журналістських матеріалів, їх поверховість, зайвий радикалізм тощо.

Важливою характеристикою сучасної ситуації на корпоративному ринку праці є недостатня фахова підготовленість значної частини журналістів, зумовлена як вадами існуючої системи журналістської освіти (відсутність фундаментальної освіти у будь–якій з галузей технічного, економічного або гуманітарного знання), так і специфікою виробничого процесу, що значно ускладнює професійний та інтелектуальний розвиток журналіста. Більшість співробітників ЗМІ не має глибокого розуміння сутності суспільно–політичних процесів, що вони висвітлюють.

Ситуація, що склалася, унеможливлює повноцінне виконання інститутом засобів масової інформації таких важливих функцій, як інформування населення, підтримання постійного діалогу між громадськістю та владою, забезпечення їхнього зворотного зв’язку, вироблення суспільних інтересів тощо.

Існуючий середній рівень кваліфікації журналістів призводить до девальвації такої важливої складової журналістики, як експертна оцінка. Згідно канонам журналістської професії, експертні оцінки повинні допомагати як співробітникам ЗМІ, так і аудиторії формувати об’єктивну картину подій.

На жаль, існує проблема і в інтелектуальному рівні тих, хто виступає як експерти. Не має сформованого наукового середовища насамперед у політології, інших суспільних науках. Відсутні механізми, критерії оцінки якості наукових робіт, зокрема експертні оцінки. Наслідком останнього є те, що експертами часто виступають не фахівці в тій чи іншій галузі, а ті, хто охоче йде на контакт з пресою. Наявність значної кількості “центрів”, “фондів”, “інститутів” дає можливість формального (згідно канонів журналістики) апелювання ЗМІ до гучних назв згаданих структур. Ситуацію погіршує об’єктивно зумовлене обережне ставлення до ЗМІ з боку фахівців, що працюють в органах державної влади та управління, авторитетних наукових установах.

Як наслідок, трактування суспільних процесів, що поширюється ЗМІ, досить часто не сприяє формуванню об’єктивного уявлення щодо них як у населення, так і серед осіб, які ухвалюють рішення, для яких ЗМІ також є вагомим джерелом інформації (значна кількість центральних ЗМІ є саме засобом внутрішньоелітної комунікації). Це, відповідно, не впливає позитивно на ухвалення ефективних політичних рішень та на об’єктивне сприйняття населенням політики органів державної влади. Відбувається деформація інформаційної картини тієї чи іншої проблеми, часто не навмисна, виходячи з умислу зацікавлених сторін, а мимовільна — внаслідок недостатньої фахової підготовленості журналістів.