Обсяги інформаційного ринку (у млрд доларів сша)

Регіони/Роки	1995	2000
Північна Америка	205	250
Західна Європа	192	238,3
Південно-Східна Азія	136,8	238,3
Інші регіони разом	159,8	121,6

Необхідно зауважити, що це стрімке зростання забезпечено насамперед за рахунок вдалого поєднання принципів вільного ринку і державного регулювання. Проілюструємо тезу на прикладі ринку телекомунікацій — найсучаснішій складовій інформаційної сфери.

У найрозвиненіших країнах світу приватизація телекомунікацій, що складають основу інформаційної інфраструктури, почала здійснюватися наприкінці 70–х років. За період з 1988 р. до 1997 р. у різних країнах світу отримано понад 50 млрд доларів від приватизації телекомунікаційних компаній. Наприклад, на теперішній час у Японії приватизовано 33 % акцій домінуючого оператора Nipon Telephone & Telegraph (приватизація розпочалася у 1977 р.), в Німеччині приватизовано 25 % Deitche Telecom (рішення про приватизацію ухвалене в 1982 р.), у Франції приватизовано 25 % France Telecom (рішення про приватизацію було ухвалене в другій половині 1980–х років).

Більшого прискорення набули ці процеси в країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою. За останні роки були частково або повністю приватизовані національні телефонні компанії Аргентини, Чехії, Угорщини, Індонезії, Венесуели та інших країн. Практично в усіх розвинених та постсоціалістичних країнах відбувається процес лібералізації ринку телекомунікацій та часткової приватизації національних операторів. Проте у більшості з цих країн за державою залишається повний контроль над ринком зв’язку. Так, практично всі колишні монополісти електрозв’язку — національні оператори телекомунікацій — на 51—75 % перебувають у власності держави. Винятком є лише Великобританія та такі невеликі за розмірами країни, як Естонія.

На думку М. Кастельса, приватизація та лібералізація є лише однією з умов прискореного розвитку інформаційної сфери. Він переконливо доводить, що формування ринкового середовища без державного втручання, спрямованого на розвиток цієї сфери, має лише короткотерміновий ефект [11]. Сучасний ринок, де домінують міжнародні спекулянти, зорієнтований передусім на максималізацію прибутку протягом найближчого часу. Тому найімовірніша стратегія дій — не розвиток, а здобуття максимальних прибутків з уже існуючої інфраструктури. Завдання держави за таких умов полягає у порушенні стратегічних, загальносуспільних проблем та змушенні приватних підприємців до їх розв’язання.

Останнє є однією з важливих передумов того, що проблеми інформатизації залишаються у полі зору держави. Провідні країни та регіональні союзи ухвалили та виконують комплексні програми формування інформаційного суспільства. За часів президентства Б. Клінтона (1992 р.) віце–президент США А. Гор активно підтримував програму створення інформаційних супермагістралей, так званої “національної інформаційної інфраструктури”.

Якісно зріс обсяг інформаційних потоків, що циркулюють у суспільстві. Ухвалення важливих рішень у промисловості, фінансовому i державному управліннях вже неможливе без обробки гігантських масивів інформації.

Наведемо ще одну, можливо найяскравішу, ілюстрацію сучасної ситуації перетворення у сфері економіки. Створення систем електронних грошей, електронного грошового обігу практично завершило процес переходу економічних цілей з реального світу в інформаційний. Остання є найцікавішим феноменом нашого часу. Завдяки формуванню структур, які Д. Белл назвав “символічною економікою” [12], у сучасному світі відбувається поступовий процес злиття економічних та духовних механізмів соціального контролю. Дослідники наголошують на остаточному перенесенні центру ваги економіки з “реального сектора” у фінансову сферу. Майже повний відрив грошових потоків від товарних спричинює перехід значної частини економіки у сферу інформаційну та символічну. Поступово посилюється дія законів на суто економічні процеси, неухильно зростає роль соціокультурних чинників у функціонуванні економіки в цілому. Яскраво ілюструють це великі фінансові кризи останніх років, їхнє надзвичайно швидке поширення у глобальних масштабах має завдячувати діям механізмів навіювання, притаманним натовпу. Як приклад назвемо фінансову кризу 1998 р. Певна ірраціональність фінансової сфери дозволила ще Г. Лебону розглядати біржовий натовп.

Певним чином відбувається стрімкий процес віртуалізації економіки у початковому (схоластичному) розумінні цього терміна [13]. Йдеться передусім про одночасне співіснування в одному просторі паралельних економічних світів.

Сьогодні для підтримки функціонування національної економіки необхідна чітка діяльність велетенської інформаційної комп’ютерної системи, зокрема системи електронних платежів. Певне уявлення про масштаби цієї системи може дати наступний факт: нині в Україні, де електронний обіг існує лише в банківській системі, щодобово обробляється понад 400 тис. платіжних документів на суму до 5,6 млрд грн (близько 1 млрд доларів США).

Але повернемося до конфігурації світового інформаційного простору. Відомо, що до 80 % інформаційного потенціалу сконцентровано у розвинених країнах Заходу. За матеріалами досліджень ЮНЕСКО, понад 60 % інформаційних ресурсів світу сконцентровано у США. Цей факт і визначає те, що більшість повідомлень у світових ЗМІ стосується саме західних країн. Але, якщо є певна нерівномірність у висвітленні подій, які відбуваються у сучасному світі, то мають існувати регіони, життя в яких майже або зовсім не представлено у ЗМІ.

Введемо поняття “інформаційної резервації”. Під ним розуміємо території, інформація про які не з’являється у провідних світових ЗМІ взагалі або має переважно негативний характер. Це, безумовно, не є результатом змови. Для того, щоб подія викликала увагу ЗМІ, вона має бути цікавою для основних користувачів. А вони переважно живуть у Північній Америці, Західній Європі, Японії. Нефахівця країни з периферії може зацікавити тільки щось унікальне: або потужній скандал, гекатомби жертв, шалена корупція, усілякі інші “негаразди”.

Відомо, що людина сприймає світ через призму власного досвіду, певних стереотипів. Тому поступово в інформаційному світі з’являються зони, пофарбовані у виключно чорні або сірі кольори. Зміна забарвлення, якщо вона взагалі можлива, потребує надзвичайно великих зусиль як з боку суспільства, так і держави. Саме це й виправдовує термін “резервація”. Деякі з інформаційних резервацій мають виразно штучний характер (моралізаторський характер сучасної світової політики змушує змальовувати геополітичних суперників як “чудище обло, громадно, озорно, стозевно и лайяй”). З метою подальшого аналізу необхідно звернутися до проблематики теорії комунікацій.

Як уже було підкреслено, найважливішою характеристикою інформаційних процесів є їхній глобальний характер. Технологічні зміни супроводжуються й соціокультурними перетвореннями, радикальними трансформаціями як міжнародної системи, так і соціальної структури кожної окремої країни. Відбуваються певні трансформації поняття “національного суверенітету” [14].