Контрольні запитання

1. Дайте визначення понять "Ветеринарна медицина", "Ветеринарна справа".

2. Дайте визначення дисципліни "Організація та економіка ветеринарноїсправи".

1. Назвіть об'єкти ветеринарної діяльності.

2. В чому полягає суть.ветеринарної справи?

3. Які Ви знаєте особливості ветеринарної справи в Україні?

4. Що таке правильна організація ветеринарної справи ?

3. Побудова предмета "Організація та економіка ветеринарної справи" та його зв'язок з іншими дисциплінами.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ

1.1. Коротка історія виникнення і становлення законодавчих актів з питань ветеринарної медицини

Ветеринарна медицина, її започаткування у вигляді народної прак­тики в лікуванні худоби, виходить з далекого минулого. Ще в IV сторіччі до нашої ери вчений стародавньої Греції Аристотель описав сап, як за­разну хворобу коней. Збереглися перші повідомлення про сибірку (979 р.), про сказ (1077 р.).

Протягом багатьох сторіч, починаючи з періоду до нашої ери і аж до ХХ/ІМ-ХІХ віків, ветеринарна справа на території нашої держави розви­валася надзвичайно повільно і перебувала по суті в започаткованому стані.

Мова йде про примітивну лікувальну допомогу, яку надавали скота­рі, пастухи. Перші повідомлення про лікування тварин з'явилися у сло­в'ян, що жили на берегах Балтійського моря, Дніпра, Дунаю. Народна практика в лікуванні худоби без сумніву відіграла позитивну роль.

Проте, не дивлячись на це, люди протягом тривалого часу були безпорадними у боротьбі з заразними хворобами, які спричиняли в різні часи величезний збиток конярству та скотарству.

Перші представники ветеринарної спеціальності - "конєвиє лєкарі", "кровопуски", "коновали" та інші, що займалися лікуванням тварин, з'я­вилися у XV сторіччі.

Започаткування законодавчих актів з питань ветери­нарної медицини

Хвороби тварин та людини, в т.ч. заразні, відомі з глибокої давнини і називалися тоді "моровими" чи "пошесними" (в давніх арабських рукопи­сах сибірка іменувалася як "шоста єгипетська виразка" або як "персид­ський вогонь").

Проте в ті часи не могло бути і мови про будь-які законодавчі акти, інструкції у зв'язку з низьким рівнем пізнань про суть хвороб. Для цього знадобилися тисячоріччя.

Появу перших указів з питань ветеринарної медицини варто віднес­ти до XV-XVI сторіч, що було обумовлене спустошливими епізоотіями сибірки, чуми великої рогатої худоби та інших інфекційних хвороб.

В 1711-1714 рр. у Європі загинуло від чуми 1,5 млн. голів великої рогатої худоби, в Голландії за ці роки від чуми загинула майже вся вели­ка рогата худоба. У зв'язку з таким становищем до XVI сторіччя відноситься введення на Русі карантину по боротьбі з епідеміями та епізоотіями ("моровими поветриями"):

• влаштування застав навколо заморних місць;

• ізоляція хворих тварин, закопування трупів;

• використання деяких засобів та способів дезінфекції. Зокрема, до 1602 р. відноситься розпорядження царя Бориса Годунова про влаштування прикордонних застав "по всьому Смоленському тракту з Литвою у зв'язку з виниклою там "моровою хворобою", щоб ні­хто з Литви та в Литву не ходив". Це був початок організації прикордон­них застав та охорони кордонів держави.

1640 року видається перший урядовий указ "Про попередження від загибелі тварин та людей від хвороб", в якому викладені перші організа­ційні, профілактичні, протиепізоотичні та протиепідемічні заходи по бо­ротьбі з сибіркою в Росії.

В подальшому видається ще кілька указів сенату з інфекційних хво­роб. В указі від 1761 р. вимагалося, щоб мешканці Петербурга віддавали заразну худобу поліції, "яка б розстрілявши її, заривала у глибокі ями", а також "Про боротьбу з загибеллю худоби".

Перші законодавчі акти стосувалися окремих небезпечних хвороб, вони були віддані на відкуп поліції та волі приватних власників худоби.

В ті часи ще не існувало посади "ветеринарний лікар".

Вперше така посада заснована при управлінні поліції в Москві у 1811 р., в Петербурзі — в 1814 році.

Після цього зроблені перші кроки з ветеринарного законодавства. При виданні 2-ої книги ХІІІ-тому зведень законів Російської імперії (1832 р.) був опублікований спеціальний розділ "Про заходи щодо попе­редження загибелі худоби", який пізніше доповнювався інструкціями та постановами.

Тривалий час у якості урядового органу, що займався ветеринар­ною справою, виступало МВС. Спочатку при ньому був створений тим­часовий Комітет у справах ветеринарії, потім "Особливий комітет з по­кращання ветеринарної частини і з заходів припинення загибелі худоби", "Ветеринарний комітет" та "Ветеринарне відділення" у складі Медичного департаменту МВС. У 1889 р. процес створення ветеринарного органу, незалежного від Медичного департаменту, завершився перетворенням Ветеринарного відділення у Ветеринарне управління при МВС.

У 1901 р. при МВС на правах департаменту створене Ветеринарне управління та Ветеринарний комітет, у склад яких входили представни­ки різних міністерств і відомств. Це був значний прогрес в організації ветеринарної справи. В склад губернських управлінь включені посади ветеринарних інспекторів. МВС мало залізничні, ґрунтові і охоронно-карантинні пункти, ветбаклаборато-рії та протичумні станції.

У розвитку ветеринарної справи на селі позитивну роль відіграла земська ветеринарія, організована в 70-х роках XIX сторіччя. Земства, які мали значні кошти, ввели дільничну систему ветеринарного обслуго­вування тваринництва, утримували дільничних лікарів і фельдшерів, фінансували заходи та будівництво лікарень і лабораторій.

При губернських земських управах було ветеринарне бюро, а в по­вітах - повітові земські лікарі. Навантаження на одного ветеринарного лікаря було надзвичайно високим (65 тис. лише великої рогатої худоби), але постійно скорочувалося.

В 1912 р. всі діючі акти з ветеринарії були опубліковані у "Збірнику узаконень та урядових розпоряджень з ветеринарної частини МВС". Включений в нього "Статут лікарський" (1905 р.) містив важливі поло­ження з попередження та припинення заразних хвороб, про порядок влаштування та утримання боєнь, реєстрацію заразних хвороб, теле­графне повідомлення сусідів та Ветеринарне управління про появу чуми і інших хвороб.

Організаційні та законодавчі заходи в деякій мірі покращили епізоо­тичний стан у країні (чуму відтіснили з центральних районів, зменшила­ся захворюваність сибіркою, чому сприяло широке впровадження вак­цини Л.С. Ценковського).

Проте про єдине для країни законодавство говорити було ще рано: воно не розповсюджувалося на всю територію, зокрема на власників худоби земських та і неземських губерній; земства на місцях самі вида­вали обов'язкові постанови, часто з протиріччями та по захисту лише своїх місцевих інтересів.

Крім того, кадри спеціалістів були малочисельними, фінансова база дуже слабкою, деякі акти існували, але не виконувалися із-за відсутності надійних біопрепаратів тощо.

В 1919 р. ветеринарна справа, крім ветеринарної частини армії, пе­редається у підпорядкування Наркомзему, а у 1921 р. була об'єднана військова та цивільна ветеринарія. Керівним органом стало Центральне ветеринарне управління Наркомзему.

Соціальна перебудова, організаційне об'єднання всієї ветеринарної служби у Наркомземі, декрети з питань ветеринарії створили передумо­ви для розробки ветеринарного закону.

У 1923 р. затверджений Ветеринарний кодекс РРФСР, який став основою для складання та видання таких же статутів в Білоруській РСР (1924 р.) і Українській РСР (1925 р.) та інших республіках. Цими законами були визначені основні завдання та функції держа­вної ветеринарії в галузі охорони здоров'я населення від антропозооро-зів, в розвитку тваринництва, промисловості, яка переробляє продукти та сировину тваринного походження, охорони території країни від зане­сення заразних хвороб з іноземних держав та інші питання.

На підставі урядових декретів та постанов, ветеринарного статуту були розроблені і опубліковані перші інструкції щодо профілактики та боротьби з найбільш небезпечними інфекційними хворобами, правила з ветсаннагляду і інших питань ветеринарії.

Це сприяло покращанню епізоотичної ситуації. За короткий час бу­ли ліквідовані чума та пошесне запалення легенів великої рогатої худо­би, зменшена захворюваність іншими інфекційними хворобами.

Створення матеріально-технічної бази важкої та легкої промисло­вості забезпечило організацію нових галузей: біологічної промисловості та спеціальних заводів з виробництва ветеринарних товарів.

Вдосконалення ветеринарної справи в державі, створення державної, відомчої та приватної ветеринарної медицини

Питання подальшого вдосконалення ветеринарної справи, шляхи покращання ветеринарного обслуговування тваринництва були обгово­рені у 1926 році на І ветеринарному науково-організаційному з'їзді.

В кінці 20-х років ветеринарія досягла значних успіхів. Були ліквідо­вані чума та контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, змен­шилася захворюваність сапом та коростою тощо. Значно зросла мережа установ ветеринарно-санітарного нагляду в м'ясній та шкіряній промис­ловості, на транспорті та кордоні.

У зв'язку з колективізацією сільського господарства та організацією радгоспів назріла необхідність перебудови організаційних форм ветери­нарії.

В цей час все керівництво ветеринарною справою, крім військового відомства, концентрується в Наркомземі земельних справ, створюється відомча ветеринарна медицина.

Для забезпечення ветеринарних установ та господарств зоовете­ринарними товарами у 1930 р. організовується Державний трест "Вет-постачпром", а у 1939 р. - Головне управління біологічної промисловості.

У зв'язку з такими суттєвими перетвореннями в тваринництві та ве­теринарії в 1936 році був затверджений єдиний загальносоюзний Вете­ринарний статут СРСР, що мав законодавчу силу для всіх союзних рес­публік протягом 15 років. Прийняттю 1-го статусу передувало прийняття ряду постанов, спрямованих на усунення недоліків в організації ветеринарної справи та посиленні державної ветеринарії: "Про реорганізацію ветеринарної справи", "Про стан ветеринарної справи та боротьби з епізоотіями", "Про організацію ветеринарної справи" - покращання державного ветеринар­ного контролю, у зв'язку з чим запровадили посади ветеринарних, інспе­кторів у райземвідділах та створили курси для підготовки 1000 ветери­нарних інспекторів. Цією ж постановою передбачалося ширше розгорну­ти та укріпити дільничу ветеринарну мережу.

На Наркомзем та його Головне ветеринарне управління були по­кладені завдання: планування ветеринарних заходів, розробка загаль­них положень ветеринарного законодавства, контроль ветеринарно-санітарних заходів, виробництво та розподіл предметів ветеринарного постачання, ведення ветеринарної статистики, обліку, підготовки та роз­поділу ветеринарних кадрів, керівництво наукою.

Постанова зобов'язувала всі відомства, які мають ветеринарну службу, виконувати вказівки Наркомзему з ветеринарних питань. Ці всі основні положення і були закріплені в І Ветеринарному Статусі СРСР.

На державну службу ветеринарної медицини покладене обслугову­вання рибних господарств та бджіл.

На базі існуючих ветеринарних дільниць та пунктів, а також зооді-льниць у 1940 р. організовується єдина зооветеринарна мережа зоове­теринарних дільниць та пунктів, які існували до 1953 р., коли ветеринар­не обслуговування було покладене на машино-тракторні станції (МТС) і була реорганізована єдина зооветеринарна мережа, створені ветеринарні дільниці та пункти, які передані у підпорядкування МТС.

Внаслідок проведеної реорганізації машино-тракторних станцій ве­теринарні дільниці та пункти передаються у підпорядкування районних ветеринарних лікарень. У штаті утворених районних інспекцій з сільсько­го господарства вводиться посада головного ветеринарного лікаря ра­йону.

Другий Ветеринарний Статут СРСР був затверджений у 1951 р. В ньому відображені зміни, що пройшли у розвитку сільськогосподарсько­го виробництва та визначені завдання державної ветеринарії на наступ­ний період.

З 01.01.1968 р. діяв Ветеринарний Статут СРСР, затверджений По­становою Ради Міністрів СРСР №1142 від 22.12.1967 р.

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. Постало питання мати своє Ветеринарне законодавство. У цей час службу вете­ринарної медицини очолювало Головне управління ветеринарії з дер­жавною ветеринарною інспекцією МСГ України. 25 червня 1992 року Верховна Рада України Постановою №2499ОШ ввела в дію Закон України "Про ветеринарну медицину". Кабінету Мініс­трів України було доручено підготувати і додати на розгляд ВР пропози­ції про зміни і доповнення чинних законодавчих актів України, що впли­вають із цього Закону.

Постановою ВР України №567/96-ВР від 05.12.1996 р. введений у дію Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. №1277 утворений Державний департамент ветеринарної медицини (ДЦВМ) Мі­ністерства агропромислового комплексу як вищий орган ветеринарної медицини в державі.

Нині діючий Закон України "Про ветеринарну медицину" прийнятий Верховною Радою України 15 листопада 2001 року. Цим законом введе­но ряд нових термінів згідно з Міжнародним ветеринарним кодексом МЕБ і відповідно до вимог ЄС, чітко визначена вертикаль органів дер­жавного управління - ДДВМ та його територіальні органи, їх компетенція і фінансування.

З переходом до ринкових умов господарювання почала запрова­джуватися в нашій державі приватна ветеринарна практика. З кожним роком кількість приватно практикуючих лікарів збільшується і на перспе­ктиву буде ще збільшуватися.