- •Передмова
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Розділ 2.
- •Установи дільничного типу
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Організація ветеринарного сервісу. Госпрозрахунок у ветеринарних установах
- •Розділ 4.
- •План заходів по оздоровленню
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Диспансерна карта тварини
- •Контрольні запитання
- •Приблизні коефіцієнти захворюваності, летальності та питомі величини економічного збитку при інфекційних, інвазійних і незаразних хворобах тварин
- •5.3. Організація ветеринарно-санітарного контролю
- •Контрольні запитання
- •Матеріально-технічне забезпечення та підготовка спеціалістів служби ветеринарної медицини
- •Кошторис
- •Контрольні запитання
- •Норми витрачання перев'язувальних засобів та шовного матеріалу для ветеринарних цілей в установах державної ветеринарної медицини
- •Розрахункові норми витрачання спирту етилового на лікувально-профілактичні, діагностичні заходи та наукові дослідження
- •Картка кількісно-сумового обліку матеріалів
- •Рішення
- •Контрольні запитання
- •7.1. Ветеринарний облік
- •7.2. Ветеринарна звітність
- •Звіт про заразні хвороби тварин
- •1. Діагностичні дослідження
- •2. Щеплення і лікувально-профілактичні заходи
- •3. Ветеринарно-санітарні роботи
- •Контрольні запитання
- •7.3. Ветеринарне діловодство
- •Міжнародні ветеринарні організації та служба ветеринарної медицини в зарубіжних країнах
- •В сесвітні асоціації ветеринарних спеціалістів
- •Н аціональні асоціації країн- членів вва
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
- •Контрольні запитання
В сесвітні асоціації ветеринарних спеціалістів
1 - анатомів
Організаційний комітет
3-паразитологів
Всесвітній ветеринарний конгрес
4-з гігієни продуктів тваринного походження
Пленарні засідання
5 -з тваринництва
6 - патологів
Засідання
асоціації з
спеціальності
7 - мікробіологів, імунологів і спеціалістів з інфекційних хвороб
8 -з дрібних тварин
9 -з хвороб великої рогатої худоби
1 0-з хвороб свиней
1 1-з хвороб птахів
Рис. 8. Структура ВВА
1 2-з історії ветеринарної медицини
Україна
Швейцарія
Швеція
Еквадор
Ефіопія
ПАР
Хорватія
Ямайка
Японія
Н аціональні асоціації країн- членів вва
Б юро
С екретеріат
Бюро ВВА
Президент ВВА - Апостоле Ронсіс (Греція) і 7 віце-президентів: від країн Західної Європи, Східної Європи, Азії, Південної Америки, Північної Америки, Африки і від асоційованих членів ВВА.
Кожна з указаних асоціацій представлена у ВВА одним членом (асоційований член). Існують правила для вступу міжнародних асоціацій ветеринарних фахівців у ВВА, відповідно до котрої асоціації повинні об'єднувати не менше ста членів із шести країн світу; національні ветеринарні організації є членами ВВА. До10% осіб у цих асоціаціях можуть бути фахівцями не ветеринарних професій, але вони повинні працювати в галузі ветеринарії і мати вищу освіту. Усі асоційовані члени мають статут і правила, відповідно до яких здійснюється робота поза рамками ВВА.
Мета всесвітніх ветеринарних асоціацій - це розвиток досліджень у відповідних, галузях, активний обмін інформацією і матеріалами між фахівцями і організаціями, проведення нарад і конференцій.
У Статуті Всесвітньої асоціації ветеринарних фізіологів, фармакологів і біохіміків, складеному в 1973 р., вказується, що вона є організацією без фінансового прибутку. Основна мета асоціації - об'єднати осіб, що цікавляться, розвитком порівняльної фізіології, фармакології, токсикології і біохімії стосовно домашніх тварин. Для цього організують обмін науковою і технічною інформацією і пересилання навчальних матеріалів. Асоціація працює в тісному співробітництві з аналогічними національними і міжнародними організаціями, особливо з Міжнародною фізіологічною спілкою (МФС) і Всесвітньою ветеринарною асоціацією (ВВА). Щорічно асоціація інформує ВВА про свою діяльність, а також про час проведення і порядок денний усіх нарад.
Історія утворення всесвітніх ветеринарних асоціацій фахівців різноманітна, але шляхи організації і об'єднання осіб, споріднених за професією і фахом, а також форми їхньої діяльності однакові. Наприклад, у 1953 році під час Всесвітнього ветеринарного конгресу в Стокгольмі (Швеція) професор Лерхе (ФРН) і доктор Кларенбург запропонували створити спеціалізовану всесвітню організацію ветеринарних фахівців із забезпечення населення високоякісними (у санітарному відношенні) продуктами харчування тваринного і рибного походження.
У 1955 році при ветеринарному інституті в Кобленці (ФРН) була заснована міжнародна, пізніше перейменована у Всесвітню, асоціація ветеринарних фахівців із гігієни продуктів тваринного походження, були направлені послання національним ветеринарним асоціаціям інших країн із проханням запропонувати кандидатури для обрання членів ради; 26
країн, з-поміж них і СРСР, приєдналися до асоціації і призначили офіційних делегатів (у цей час асоціація об'єднує 36 країн).
У 1962 р. на третьому симпозіумі в Ніцці (Франція) Всесвітня асоціація ветеринарних харчових гігієністів приєдналася до ВВА в якості асоційованого члена. Всесвітня ветеринарна асоціація фахівців з дрібних тварин у рамках ВВА була офіційно визнана на конгресі в 1961 р. Мета асоціації:
організація нарад із вивчення хвороб і умов життя дрібних до машніх тварин, особливо кішок, собак і птахів;
заохочення досліджень і обмін інформацією між окремими фахі вцями й організаціями, що цікавляться цією проблемою.
Спеціалізовані ветеринарні асоціації ВВА відіграють важливу роль в організація і розвитку ветеринарної науки і практики і здійснюють велику роботу з підготовки і проведення Всесвітніх ветеринарних конгресів. Основою ВВА є Постійний Комітет, що складається з постійних представників країн-членів ВВА.
Виконавча влада в період між засіданнями Постійного Комітету покладається на бюро, що складається з президента, декількох віце-президентів, секретаря-казначея, і його заступника. Основні завдання ВВА:
постійно розширювати зв'язки між національними ветеринарни ми асоціаціями;
організовувати і проводити Всесвітні ветеринарні конгреси;
обмінюватися друкарською інформацією, кінофільмами по вете ринарії, для чого необхідна універсальна номенклатура;
надавати допомогу в удосконалюванні ветеринарної освіти;
сприяти зміцненню соціального стану ветеринарної професії;
встановлювати стосунки з організаціями, мета яких збігається з метою асоціації.
Асоціацію очолює президент, помічниками якого є віце-президенти, секретар-казначей, адміністративний директор, члени фондового і Постійного комітетів. Останній скликають щорічно в травні в Парижі. В постійний Комітет входять:
представники організацій країн-асоціацій (у даний час у ВВА входить більш 160000 ветеринарних фахівців (12 організацій);
члени, що мають статус спостерігачів (ФАО), Міжнародна спілка жінок-ветеринарів та ін., а також регіональні організації ветеринарів;
Панамериканська ветеринарна асоціація, Європейська спілка ветеринарів, Азіатська асоціація ветеринарів;
представники міжнародних промислових фірм, що підтримують діяльність ВВА.ондовий комітет складається з членів бюро і двох представників, яких призначає Постійний Комітет, котрий щорічно визначає розмір бюджету для забезпечення діяльності асоціації.
ВВА тісно співробітничає з іншими великими Міжнародними організаціями. Вона приймає активну участь у наукових дослідженнях і зустрічах, організованих ФАО і Всесвітньою організацією охорони здоров'я.
В даний час у ВВА є три комісії, що займаються дослідженнями в галузі захисту тварин, охорони дикої фауни і ветеринарної освіти.
Контрольні запитання
Коли була заснована Всесвітня ветеринарна асоціація?
Скільки країн і асоціацій ветеринарних фахівців входять до складу ВВА?
Що складає основу ВВА?
Хто розглядає основні питання з ветеринарної медицини між конгреса ми і готує скликання чергового конгресу?
Міжнародні ветеринарні конгреси
Відповідно до конституції і Правил ВВА, міжнародні ветеринарні конгреси проводять один раз у 4 роки. У період між конгресами працює Постійний Комітет, що на щорічної засіданнях розглядає актуальні питання, а також готує скликання чергового конгресу. Організаційний комітет країни, де буде збиратися конгрес, займається підготовкою. Тематику проведення чергового конгресу розробляє Організаційний Комітет і затверджує Постійний Комітет ВВА. При затвердженні програми враховують пропозиції попередніх конгресів, а також ветеринарних служб різних країн, ветеринарних наукових асоціацій, вищих шкіл і науково-дослідних установ.
Офіційними мовами конгресу є: англійська, французька, німецька, іспанська і російська. Було вирішено, що робочими мовами чергових конгресів будуть 4 із п'яти офіційних мов, що остаточно встановлюється Постійним Комітетом ВВА за пропозицією Організаційного Комітету.
Міжнародний ветеринарний конгрес веде роботу за рахунок членських внесків, що надходять від країн-членів ВВА, а також частково за рахунок уряду тих країн, де працює конгрес. Розміри членських внесків для кожної країни-члена ВВА встановлюють у залежності від числа ветеринарних лікарів у країні, що входять до складу ВВА.
Перший Міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у липні 1863 р. у м. Гамбурзі з ініціативи професора Единбурзького ветеринарного коледжу Джона Гемджі. Скликання цього конгресу поклало початок міжнародному об'єднанню ветеринарних лікарів для спільної роботи з оздоровлення тваринництва і охорони людей від хвороб, загальних людині і тваринам. Організація Міжнародних ветеринарних конгресів мала
за мету обмін науковою і практичною ветеринарною роботою в різних країнах світу і заходами щодо ліквідації найбільш небезпечних хвороб тварин. Учасники І Міжнародного конгресу прийняли рішення регулярно проводити їх, для чого був створений координаційний орган Постійний комітет міжнародних ветеринарних конгресів.
Положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних конгресів було прийняте на спеціальній нараді в 1906 р. у м. Баден-Бадені. Воно було доповнено в 1914 році у Лондоні перед початком роботи X Міжнародного ветеринарного конгресу. В Положення вносили зміни в 1952 і 1953 рр. на спеціальних нарадах у Парижі, що були затверджені на XV Міжнародному ветеринарному конгресі в Стокгольмі.
Проект статуту міжнародних ветеринарних конгресів був вироблений спеціальною комісією VIII Міжнародного ветеринарного конгресу і розісланий усім членам Постійного комітету. На засіданні Постійного Комітету міжнародних ветеринарних конгресів у 1908 році у м. Баден-Бадені спільно з делегатами IX конгресу були розглянуті зміни і доповнення до проекту Статуту. Від Росії участь приймав професор К. Гаппіх.
Перший міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 14 липня 1863 р. у м. Гамбурзі (Німеччина). У роботі конгресу приймав участь 101 делегат із Німеччини, Англії, Росії, Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії і Австрії. Причиною проведення конгресу була поява чуми великої рогатої худоби, що швидко поширилася в усіх країнах Європи, викликаючи великі економічні збитки. Учасники конгресу обговорили заходи боротьби з епізоотіями чуми і пошесного запалення легень великої рогатої худоби, ящуру, сказу, віспи овець. Одним з основних заходів боротьби з цим захворюванням було визнане проведення ветеринарно-поліцейських заходів.
Основна ідея першого ветеринарного конгресу - це швидке з'ясовування етіології, причин поширення і запобігання пошесних хвороб тварин.
Другий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1865 році у м. Відні (Австрія); були присутні 170 делегатів. На засіданнях конгресу обговорювали питання боротьби з чумою великої рогатої худоби, сказом, а також порядок дезінфекції залізничних вагонів. Від Росії в роботі конгресу приймали участь 6 делегатів: професори Ф. Інтербергер, А.Д. Галицький (Харків), Равич (Петербург), П.П. Ієссен (Дерпт) і ветеринарні лікарі Ундриц і Вейдеман (Петербург). Зі змістовною доповіддю про сибірку виступив професор Ф. Інтербергер.
Третій міжнародний ветеринарний конгрес був відкритий у вересні 1867 р. у м. Цюриху (Швейцарія). У роботі конгресу взяли участь 188 делегатів. Віце-головою III конгресу був обраний російський вченийпрофесор Равич. Вперше на цьому конгресі було детально обговорене питання про введення огляду м'яса і його санітарної оцінки з метою охорони здоров'я людей. Учасники конгресу розглядали питання ветеринарної освіти і визнали за доцільне узаконити право заняття ветеринарною практикою лише особам із фаховою освітою. Було визнано доцільним створення середніх ветеринарних закладів. На конгресі обговорили також питання про становище ветеринарних лікарів, була висловлена пропозиція щодо доцільності виділення ветеринарії в самостійну галузь.
Четвертий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1883 році у м. Брюселі (Бельгія). На конгресі були присутні 217 делегатів. Обговорювали питання ветеринарної освіти й організації ветеринарної служби. Було прийняте рішення про організацію Міжнародної ветеринарно-санітарної служби й ухвалення між державними конвенції, мета якої -своєчасне повідомлення про появу чуми, ящуру, пошесного запалення легенів. Вперше було опубліковане рішення про обов'язкове пред'явлення ветеринарних свідоцтво про стан здоров'я тварин при перевезеннях на транспорті. Прийнято рішення про періодичну публікацію Міжнародного бюлетеня про появу і припинення хвороб тварин.
П'ятий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1889 році у м. Парижі. У роботі конгресу приймали участь п'ять делегатів від Росії, один з яких (професор Е.М. Земмер) був обраний віце-президентом. На цьому конгресі вперше було поставлене питання про організацію міжнародної ветеринарної служби по боротьбі з епізоотіями. Були розроблені основні положення ветеринарно-санітарної служби, в які включені такі питання, як створення у кожній країні державної ветеринарної служби з ветеринарних лікарів, що не займаються приватною практикою, негайне повідомлення держав про появу епізоотій у одній з учасниць конвенції; найсуворіший ветеринарно-санітарний контроль на кордонах за пересуванням тварин і продуктів тваринного походження.
Шостий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1895 році у м. Берні. У роботі конгресу взяли участь 680 делегатів, у тому числі 12 із Росії. Професор В.Г. Гутман був обраний головою конгресу. Дослідження, виконані російськими вченими (І.І. Мечніков, О.І. Кальнінг, Х.І. Гельман, Л.С. Ценковський), мали велике теоретичне і практичне значення в забезпеченні епізоотичного благополуччя у світі і попередженні захворювання людей зоонозами. Професором Равичем і академіком В.І. Всеволодовим були проведені великі роботи з вивчення чуми великої рогатої худоби. Х.І. Гельман у 1890 році на шість із половиною місяців раніше повідомлення Р. Коха про відкриття туберкуліну, одержав витяжку із сапних бактерій, названу ним малеїном. Х.І. Гельман одноча-
На конгресі обговорювали питання щеплення проти деяких інфекційних захворювань, про ветеринарну анатомічну номенклатуру, про вплив ветеринарної науки на соціальний розвиток і підняття народного добробуту. Конгрес визнав доцільним заснувати Міжнародне ветеринарно-санітарне бюро для публікації бюлетеня про поширення заразних хвороб серед тварин.
Сьомий ветеринарний конгрес був скликаний у 1899 році у м. Баден-Бадені (Німеччина). Були присутні 958 делегатів від 26 країн. Від Росії брали участь М. Раупах (директор Юр'ївського ветінституту) і професор К.М. Гольцман (Казанський ветінститут). На конгресі було прийняте рішення про профілактичні щеплення проти ящуру, заходах боротьби із туберкульозом, про порядок використання м'яса і молока від туберкульозних тварин.
Восьмий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Будапешті в 1905 р. брали участь 1400 делегатів. На конгресі був обраний Постійний Комітет, завданням якого були організація конгресів і підготовка програми засідань. До складу Постійного Комітету від Росії ввійшов професор Юр'ївського ветінституту К. Гапшіх. Учасники рекомендували при скликанні чергових конгресів розширити програму, щоб на засіданнях розглядати не лише інфекційні хвороби тварин, але і терапію, хірургію, анатомію, фізіологію.
На цьому конгресі сув розроблений проект Статуту Міжнародних ветеринарних конгресів. Були розглянуті питання страхування тварин, про роль молока в поширенні туберкульозу, про лікування інфекційних хвороб сироватками.
Дев'ятий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Гаазі (Голландія) у 1909 р. У роботі взяли участь 1448 делегатів, у тому числі 37 від Росії. Крім загальних пленарних засідань працювали п'ять секцій (громадської ветеринарії і нагляду за харчовими продуктами; патології і бактеріології; практичної ветеринарії; зоотехнії; тропічних хвороб). На конгресі було заслухано 112 доповідей, у т.ч. по етіології суми свиней. Вперше повідомлялося, що збудником чуми свиней є вірус.
Десятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 3 серпня 1914 р. у Лондоні, але в зв'язку з Першою Світовою війною, що почалася 4 серпня, він припинив свою роботу. Подані на конгресі доповіді були видані в 1914 і 1915 рр.
Одинадцятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в Лондоні в 1930 р. У ньому вперше брала участь делегація Радянського Союзу. Очолював делегацію начальник Головного ветеринарного управління А.В. Недачин, у її складі були М.М. Нікольский, К.І. Скрябін, С.М. Вишелеський, І.Р. Шульц. На засіданнях розглядалися питання
ящуру, сибірки, бруцельозу, чуми великої рогатої худоби, гельмінтозів і стандартизації біологічних препаратів. Привернуло увагу повідомлення Валле, Карре, Вальдмана і Траутвейна про багатоштамність вірусів ящуру та тривалості імунітету проти одного із типів протягом одного року.
Дванадцятий міжнародний ветеринарний конгрес проходив у 1934 році у Нью-Йорку. Брали участь 1782 делегати. У роботі конгресу від СРСР приймав участь К.Г. Мартін, директор ВІЕВ, і професор К.І. Скрябін. Було заслухано 81 доповідь (8 на пленарних засіданнях і 73 доповіді на секціях). К.І. Скрябін виступив із доповіддю "Проблеми дегельмінтизації тварин в СРСР", основні положення якої зводяться до наступного:
уніфікувати міжнародну ветеринарно-гельмінтологічну номенклатуру і називати усі гельмінтози відповідно роду можливих паразитичних організмів;
створити Міжнародний гельмінтологічний комітет і постійне Міжнародне гельмінтологічне товариство, Конгрес прийняв рішення про організацію постійної Міжнародної комісії з вивчення паразитарних хвороб і організації заходів боротьби з ними.
На конгресі розглядалися також питання боротьби з туберкульозом великої рогатої худоби, інфекційною анемією і енцефаломієлітом коней, бруцельозом, чумою свиней, сибіркою, маститами.
Тринадцятий Міжнародний конгрес скликаний у м. Цюриху (Швейцарія) у 1938 р. У його роботі брали участь 1400 делегатів. На конгресі обговорювали питання про роль ветеринарного лікаря в годівлі й утриманні тварин; про загальну стійкість тварин до інфекційних захворювань; про хвороби органів розмноження, а також про імунізацію проти ящуру.
Чотирнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Лондоні в 1949 р. Брали участь у його роботі 1087 делегатів із 53 країн. На конгресі обговорювали питання безплідності і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, підготовки ветеринарних кадрів, значення ветеринарії в розведенні тварин і у виробництві продуктів харчування.
П'ятнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в 1953 р. у м. Стокгольмі. У роботі конгресу брали участь 1000 делегатів із 56 країн. Від СРСР приймали учать професори М.І. Леонов, А.В. Озеров і В.С. Єршов. Було заслухано 271 доповідь. На конгресі обговорювали питання мікробіології, епізоотології, фізіології, розмноження, імунітету, терапії незаразних хвороб, профілактики яловості, маститів і т.д.Від Радянського Союзу подані доповіді: "Будівництво гельмінтології" академік К.І. Скрябін; "Організація протиепізоотичних заходів в СРСР" професор М.І. Леонов; "Роль вчення І.П. Павлова у ветеринарії"' - професор В.М. Коропов.
Учасники XV конгресу затвердили новий склад бюро Постійного Комітету, якому було доручено вивчити питання про доцільність створення Міжнародної ветеринарної федерації (Всесвітня ветеринарна асоціація).
Шістнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес проходив у 1959 році в м. Мадриді. Усього брали участь 3000 делегатів із 51 країни. Від Радянського Союзу приймали участь 19 делегатів: А.А. Бойко, Я.Р. Коваленко, А.А. Поляков, І.Е. Мозгов, М.К. Юсковець, Ю.Г. Галузо, А.А. Кудрявцев, В.С. Єршов, Я.Є. Коляков та ін. Радянські вчені виступили з 9 доповідями, що викликали загальний інтерес і численні виступи.
На пленарних і секційних засіданнях були висвітлені питання мікробіології, бруцельозу тварин, хвороб свиней і птахів, ветеринарно-харчової гігієни, радіобіології і стан ветеринарної науки. Було відзначено, що в більшості країн ліквідовані такі хвороби, як чума великої рогатої худоби і свиней, перипневмонія, віспа овець, сап, парувальна неміч, сибірка, а такі, як туберкульоз, віспа птахів перестали носити масовий характер.
Сімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1963 р. у м. Ганновері (ФРН). Відкриття конгресу було присвячено 100-річчю з дня проведення Першого Міжнародного ветеринарного конгресу. До складу радянської делегації входили А.А. Бойко - начальник Головного управління ветеринарії МСГ СРСР, академік К.І. Скрябін, академік В.С. Єршов, професор А.А. Кудрявцев і кандидати ветеринарних наук В.А. Алікаєв і С.Б. Логінов. Усього працювало 12 секцій, було прослухано більше 500 доповідей і повідомлень. Від СРСР на конгресі було подано ЗО доповідей, 2 із яких були заслухані на пленарному засіданні. На пленарному засіданні був вручений диплом почесного члена конгресу академіку К.І. Скрябіну.
Конгрес відзначив, що заходи, розроблені в більшості країн по боротьбі з хворобами тварин за останні 100 років, дали добрі результати, незважаючи на те, що залишається ще багато невирішених проблем.
Вісімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Парижі в 1967 р. У роботі конгресу взяли участь 2900 делегатів із 60 країн, у тому числі 42 делегати зі СРСР. Радянські вчені представили 42 наукових доповіді і повідомлення з фізіології, фармакології, паразитології, мікробіології, ветеринарної санітарії, незаразних хвороб і ветеринарній освіті.
На конгресі начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков був обраний віце-президентом ВВА. Позитивним результатом роботи радянської делегації необхідно вважати введення російської мови як офіційної мови Всесвітніх ветеринарних конгресів.
На конкурсі наукових фільмів з ветеринарії радянський кольоровий науково-популярний фільм "Гіподерматози великої рогатої худоби" одержав першу премію і диплом.
Всесвітній ветеринарний конгрес був проведений у м. Мехіко в 1971 р. У ньому взяли участь 4628 делегатів із 64 країн, 54 із яких були членами ВВА і 10 - спостерігачами. На урочистому відкритті конгресу був присутній президент Мексики Луіс Ечеверія Альварес. Було зробле но 728 доповідей і повідомлень. У 15 секціях обговорювали 90 тем, практично з усіх питань ветеринарії, зоотехнії і ветеринарної освіти. В складі радянської делегації було 24 делегати, що виступили з 14 доповідями з різноманітних питань ветеринарії. Всі вони одержали високу оцінку і відзначені дипломами конгресу. В виданих матеріалах конгресу опубліковано 48 статей радянських вчених. Конгрес прийняв резолюцію, основу якої складали питання дотримання ветеринарно-санітарних заходів, взаємна інформація і взаємодія державних ветеринарних служб країн при міжнародному обміні тваринними продуктами і сировиною тваринного походження.
Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в м. Салоніках у 1975 р. Були присутні вчені і ветеринарні фахівці з 65 країн- На пленарних засіданнях конгресу були розглянуті питання по збільшенню виробництва м'яса у світі, охороні навколишнього середовища, по спеціалізації ветеринарної освіти, роль ветеринарної професії в суспільстві, питання патології тварин, що мають значення в промисловому тваринництві.
Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1979 р. у м. Москві. У роботі конгресу взяли участь 4418 чоловік з 69 країн світу, а також спостерігачі в різноманітних міжнародних організацій ФАО, ВООЗ, МЕБ, МАТ і ін. Робота конгресу проходила по 18 наукових секціях. Було заслухано біля 600 доповідей, коротких повідомлень і виступів.
Наукова програма конгресу підготовлена Постійним Комітетом ВВА за участю Організаційного комітету конгресу.
XXI Всесвітній ветеринарний конгрес проходив під девізом "Ветеринарія - на благо людства". Його робота була спрямована на обговорення таких найважливіших проблем, як роль ветеринарії в забезпеченні людства повноцінними продуктами тваринництва і сировиною тваринного походження; питання ветеринарної охорони здоров'я й особливо боротьби з хворобами, загальними для людини і тварин; питання тропічної
ветеринарії; завдання та роль ветеринарії й охороні навколишнього середовища і збереженні тваринного світу. Академік ВАСГНІЛ Я.Р. Коваленко був обраний почесним членом конгресу.
Одночасно з конгресом з 3 по 14 липня в Москві проходила спеціалізована міжнародна виставка "Ветеринарія-79", у роботі якої брали участь 68 іноземних фірм із 20 країн.
XXII Всесвітній ветеринарний конгрес скликаний в 1983 році у місті Перті (Австралія). Усього було 1700 делегатів із 62 країн світу. Робота конгресу проходила по 8 наукових секціях: хвороби свиней, хвороби птахів, епізоотологія; анатомія, хірургія, зоотехнія і державна ветеринарія, гігієна продуктів тваринництва.
Новим президентом ВВА обраний доктор Фігуероа (Перу), а віце-президентом від Східної Європи і СРСР - начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков.
Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1987 р. у м. Монреалі (Канада). У роботі приймали участь понад 3000 ветеринарних фахівців із більш як 60 країн усіх континентів, у тому числі від СРСР - 7 делегатів. Конгрес проходив під девізом "За раціональне використання домашніх та диких тварин". Наукова програма конгресу включала 4 пленарних засідання, 9 симпозіумів, засідання секцій фахівців, перегляди відеозаписів, демонстрацію плакатів. На першому пленарному засіданні були заслухані доповіді генерального директора Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) доктора Л. Блажана "Світове виробництво і використання продуктів і сировини тваринного походження"; начальника Головного управління ветеринарії Держагропрому СРСР О.Д. Третьякова "Значення ветеринарії в забезпеченні виробництва доброякісної тваринницької продукції" і керівника відділу ФАО доктора Н.А. Язноровського "Як ми можемо допомогти підвищити продуктивність тварин у країнах, що розвиваються". Всього на 18 секціях було заслухано понад 700 доповідей, найбільше число доповідей зробили вчені Канади, США, ФРН. Радянські вчені на секційних засіданнях зробили 11 доповідей, що викликали великий інтерес у делегатів конгресу. Делегація СРСР брала участь у засіданнях бюро Всесвітньої ветеринарної асоціації (ВВА), її Постійного Комітету і фінансової комісії.
Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1991 році в Ріоде-Жанейро (Бразилія). Були присутні на ньому представники з 40 країн світу. Наукова програма включала три пленарні секції, на яких були заслухані доповіді: "Ветеринарні лікарі і благополуччя тварин", "Ветеринарна технологія майбутнього", "Перспективи розвитку харчової гігієни".
Працювало 26 симпозіуми і 28 семінари з різних аспектів ветеринарної медицини. Від України на них виступив А.І. СобкоНа засіданнях виконкому ВВА і Генеральної асамблеї розглянуті програми розвитку ВВА, Міжнародний Кодекс з ветеринарної етики, звіти комісій, фінансові питання тощо.
На асамблеї були обрані президент і члени виконавчого бюро ВВА. Президентом обрано Д.Т. Блекборно (Англія) і 7 віце-президентів (Європа Західна і Східна, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Африка і від асоційованих членів ВВА).
XXV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1995 році в м. Йокогама (Японія). Були присутні 8 тисяч спеціалістів із 80 країн світу. Відбулися пленарні та секційні засідання. На пленарних засіданнях обговорювалися такі питання: ветеринарна етика і благополуччя тварин; здоров'я тварин і гігієна харчування в міжнародній торгівлі; видання з питань охорони навколишнього середовища і ветеринарної медицини; спеціалізація у ветеринарній медицині.
На секціях конгресу обговорювалися 16 тем: досягнення в гельмінтології; біотехнологія в розробці вакцин і методи діагностики хвороб; догляд за тваринами й їх використання в дослідженнях і перевірках; боротьба з респіраторними хворобами великої рогатої худоби; біль у тварин і заходи боротьби з нею; мінімальні вимоги у ветеринарній освіті; кульгавість у коней; анатомія диких тварин і анатомічні методи навчання; гігієна харчових продуктів у XXI столітті; утруднення ветеринарії в реабілітації і повторному поверненню тваринного світу навколишнього дикого середовища (охорона рідкісних тварин і птахів, які зникають); контроль і профілактика хвороб свиней у XXI столітті; сучасні діагностичні лабораторії по лікуванню тварин, гігієні продуктів харчування і токсикології; останні досягнення в дослідженні бактеріальних, вірусних інфекцій та паразитарних хвороб птахів; патологія тварин, як джерело моделей в медичних дослідженнях; удосконалена біотехнологія пересадки ембріонів; історичний розвиток ветеринарної медицини в Азії та Океанії.
Було проведено переобрання президента ВВА. Новим президентом Всесвітньої ветеринарної асоціації обраний доктор Апостоле Ронсіс (Греція).
Під час роботи конгресу проходила міжнародна ветеринарна виставка.
XXVI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1999 р. у Ліоні (Франція). Були присутні 5500 делегатів з 90 країн світу. Працювало 36 секцій. Розглядались питання; історія ветмедицини, вет. освіта, інфек ційна і незаразна патологія, анатомія, фізіологія, клінічна біологія, тропі чна ветеринарія, етологія, дикі та зоопаркові тварини.
XXVII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в Осло в 2003 році. Міжнародний обмін результатами науково-практичної діяльності в
галузі ветеринарії зробив велику допомогу людству у вишукуванні засобів і методів боротьби з хворобами тварин. Історія показує, що міжнародні ветеринарні конгреси відіграли велику роль у координації ветеринарної науки і практичної діяльності і в розробці заходів боротьби з багатьма інфекційними хворобами тварин, а також ліквідації деяких епізоотій у світовому масштабі.
Поряд із вченим багатьох країн світу в роботу Міжнародних ветеринарних конгресів внесли вагомий внесок радянські та українські вчені. Робота українських делегатів на конгресах, їх виступи, що відбивають наукові досягнення в нашій країні, сприяють росту авторитету ветеринарної служби України в міжнародних організаціях і поліпшенню ділових контактів із вченими зарубіжних країн, вносять величезний внесок у подальший розвиток і зміцнення Міжнародного ветеринарного співробітництва.
Вчені Національного аграрного університету надавали значну допомогу іншим країнам у підготовці спеціалістів ветеринарної медицини: в Афганістані - доцент А.Й. Яцишин; в Алжирі - професор С.К. Рудик і доцент А.С. Дячинський; у Гвінеї-Бісау - доценти С.С. Медведєв і М.О. Терес; в Ефіопії - професор В.С. Козачок та ін.