Аудит грошових коштів

Значення аудиту грошових коштів як найбільш ліквідного виду засобів підприємства широко відоме. У літературі досить детально описано порядок перевірки касових і банківських операцій. Завдання аудиту за напрямками (за термінологією Д. К. Ро­бертсона) або ознаками (повнота, реальність, відповідність та ін.) зрозумілі тим більше, що в попередніх параграфах цієї роботи вже є приклади. Зупинимося на окремих контрольних моментах.

Фактична наявність грошей в касі установлюється шляхом інвентаризації. Повнота і своєчасність оприбуткування грошей в касу перевіряється зіставленням даних касових документів і документів, які фіксують початок руху коштів у касу (виписок банку, рахунки на товари, оплачені готівкою, корінці чеків та ін.).

Правильність списання грошей у видатки вивчається на підставі багатьох документів (платіжних та розрахунково-платіжних відомостей, виписок банку, авансових звітів з додатками, касової книги та звіту касира).

У зарубіжній практиці широко використовується банківське підтвердження як надійний доказ надходження грошей з каси підприємства чи видачі готівкою.

Для виявлення фальсифікації звіряння даних каси і банку, які регулярно повинні робитися працівниками клієнта, аудитор виконує незалежні процедури.

Перевірка коштів у банках починається зі складання переліку рахунків, які має клієнт у різних банках. Потім підбираються банківські виписки в хронологічній послідовності за кожним рахунком окремо, що дає змогу простежувати повноту пред’явлених виписок. Якщо якоїсь із цих виписок немає, то треба звернутися до банку за підтвердженням. Зіставляючи перехідні залишки за рахунками в їх хронологічній послідовності перевіряється також правильність кінцевих залишків. Суми оборотів за рахунками повинні відповідати сумам, зазначеним у доданих до виписки банку документах. А бухгалтерське відображення операцій за рахунками аудитор перевіряє на підставі тих самих виписок та додатків до них, розглядаючи кожну операцію по суті і вивчаючи, чи немає неналежного використання грошей, особливо при погашенні кредиторської заборгованості або надходження платежів від дебіторів. Для підтвердження суті цих операцій аудитор дає запити до третіх сторін (покупців, кредиторів тощо).

При розрахунках в іноземній валюті аудитор повинен перевірити наявність та умови договорів із зарубіжними партнерами клієнта, правильність перерахунків валюти в національну, правильність визначення курсових різниць, своєчасність і повноту відображення сум обліку та звітності.

Особливу увагу аудитор мусить приділити рахункам, які за звітний період закриті, сумам відсотків за операціями через банки (повинні в обліку враховуватися окремо від сум операцій руху грошей).

Крім руху грошей, аудитори перевіряють наявність і рух інших активів, які можуть бути розміщені в банках.

Аудит рахунків дебіторів

Типовим прикладом виникнення дебіторської заборгованості є відвантаження (відпуск) товарів покупцям без попередньої оплати. Виникає зобов’язання покупця перед підприємством і воно відображається на рахунках, а потім і в звітності як борг. Значне зростання невиправданої дебіторської заборгованості погіршує фінансовий стан підприємства. Під виглядом дебіторської заборгованості можуть також приховувати втрату продукції, коштів, зловживання посадових осіб тощо. Тому дуже важливо якісно провести аудит дебіторської заборгованості, з тим щоб забезпечити мінімальні гарантії для користувачів фінансової звітності з погляду достовірності, реальності, повноти та законності наданої інформації.

У бухгалтерському балансі дебіторська заборгованість відображена низкою статей: «Довгострокова дебіторська заборгованість», «Дебіторська заборгованість за товари (роботи, послуги)» тощо.

Головними завданнями аудиту дебіторської заборгованості є:

• перевірка наявності та правильності оформлення первинних документів, які є основою для облікових запасів. Це завдання виконується процедурами суцільного або вибіркового огляду наявних документів;

• оцінка синтетичного та аналітичного обліку, правильного використання відповідних рахунків (інформація аналітичного обліку повинна бути тотожною даним синтетичного обліку та показникам звітності в розрізі класифікації заборгованості);

• контроль правильності перенесення вхідного сальдо на рахунок та визначення його на кінець звітного періоду;

• перевірка належної класифікації дебіторської заборгованості та наявність відповідних роз’яснень у примітках до фінансової звітності (особлива увага звертається на прострочену, сумнівну та безнадійну заборгованість);

• правильність оцінки дебіторської заборгованості (чи дійсно на такі суми були зобов’язання покупців, чи підтверджуються вони інформацією від третіх сторін тощо);

• перевірка правильності та своєчасності погашення заборгованості шляхом її оплати, взаємозаліку за бартером, видачею векселів тощо);

• оцінка стану внутрішнього контролю та аудиту дебіторської заборгованості (постійність, повнота, своєчасність контролю, його наслідки);

• зіставлення показників бухгалтерської і небухгалтерської звітності (звіт директора компанії, фінансовий огляд) відносно дебіторської заборгованості.

Аудиторські процедури, передбачені планом та програмою аудиту, вимагають також перевірки правильності оформлення договорів на поставку продукції, інформації про судові спори, претензії. Перевіряються також правильність визначення обсягу та ведення розрахунків в іноземній валюті, відсутність згортання сальдо на рахунках, законність списання заборгованості за рахунок резерву на покриття сумнівних боргів чи на операційні витрати. Водночас треба перевірити правомірність сум створеного резерву на покриття сумнівних боргів та операцій з цим резервом, бо навмисне завищення суми резерву обумовлює, як наслідок, зменшення суми оподаткованого прибутку, порушення в роз­рахунках з державою.

Аудитор повинен враховувати ризик клієнта в процесі його бізнесу (залежно від становища на ринку, попиту на продукцію тощо), професійний рівень та чесність адміністрації (можливість прихованих розрахунків із покупцем, фіктивних операцій на шкоду підприємству). Перевіряючи стан внутрішнього контролю, треба звернути увагу на контроль повноти відображення всіх відвантажених товарів у рахунках, а в усіх рахунках у системі обліку — на правильність застосованих цін, надбавок та знижок, на факти повернення товарів, пред’явлення претензій з боку покупця щодо якості, кількості та ціни окремих товарів.

Для перевірки реального існування залишків дебіторської заборгованості окремим дебіторам аудитори надсилають листи-запити відкритого або закритого типу.