3. Методи дослідження
1. Підготовка ґрунту до аналізу й визначення коефіцієнта гігроскопічності.
Зразки ґрунту, відібрані у полі, мають ту чи іншу кількість вологи. Аналізують їх у лабораторії в так званому повітряно-сухому стані, коли між вологою ґрунту і навколишнього повітря існує рівновага. Щоб ґрунт набрав такого стану, вологі зразки необхідно просушити. Це роблять також для того, щоб для того, щоб зупинити дальший розвиток мікробіологічних процесів і пов’язаних з цим змін зразка.
Потім повітряно-сухий ґрунт розтирають. Для цього беруть наважку ґрунту масою 600 – 750 г розсипають на листку чистого паперу, відбирають руками включення. Каменисті включення зважують на технічній вазі і визначають їх процентний вміст у загальній масі зразка. Потім відбирають середню пробу методом квартуванням, й розтирають її у фарфоровій ступці, ліпше методом роздавлювання, просіюють через сито 1 мм. Але перед цим відбирають ґрунт для визначення гумусу та азоту (10 г ґрунту розтирають й пропускають через сито з отвором 0,25 мм).
Гігроскопічну вологу визначають для перерахунку результатів на абсолютно сухий ґрунт для можливості порівняння результатів різних ґрунтів Популярні методи аналізу ґрунтів: [20].
2. Вивчення гумусу методом Тюріна в модифікації Симакова.
Метод базується на окисленні гумусу 0.4 н розчином біхромату калію (К2Сr2О7 ), приготовленого на сірчаній кислоті [20].
3. Гранулометричний аналіз ґрунту.
Метод базується на виділенні з ґрунту різних за розмірами гранулометричних фракцій. Кожна фракція відбирається із суспензії через певний інтервал часу після збовтування. Час відбирання розраховується за швидкістю осідання твердих частинок у воді за законом Стокса. [20].
4. Визначення лужногідралізованого азоту за Корфільдом.
Метод базується на гідролізі органічних сполук ґрунту 1н розчином NаОН. Аміак, що при цьому виділяється, враховують мікро дифузним методом при поглинанні його розчином борної кислоти шляхом титрування 0.02н розчином Н2SО4. Аналіз проводять в чашках Конвея [20].
5. Методи визначення доступних для рослин сполук фосфору та калію (метод Кірсанова ).
Методи базуються на вилученні рухомих сполук фосфору і калію з ґрунту розчином соляної кислоти молярної концентрації 0.2 н НСI з відношенням грунту до розчину 1:5-для мінеральних горизонтів та 1:50-для органічних горизонтів і наступному визначенні фосфору у вигляді синього фосфорномолібденового комплексу на фотоелектроколориметрі або спектрофотометрі і калію-на полуменевому фотометрі
6. Визначення рН ґрунту потенціалометричним методом.
Реакція ґрунтового розчину характеризується концентрацією водневих і гідроксильних іонів. Концентрацію водневих іонів прийнято позначати символом рН – від’ємний логарифм концентрації водневих іонів. Реакція ґрунтового розчину може бути кислою ( рН < 7 ), лужною( рН > 7 ) чи нейтральною ( рН = 7 ). рН визначають у водних розчинах, сольових витяжках і суспензіях ґрунтів. Сольову витяжку готують з якою-небудь нейтральною сіллю. Величина рН водної витяжки характеризує актуальну, а сольової – потенційну кислотність ґрунту. Величину рН визначають переважно потенціалометричним методом. Для карбонатних ґрунтів визначається лише рН водне [20].
7. Визначення ємності поглинання ґрунтів методом Бобко, Аскіназі, Альошина в модифікації ЦІНАО.
Для проведення аналізу карбонатного ґрунту з нього виділяють карбонати, гіпс і легкорозчинні солі. Принцип методу полягає у витісненні з ґрунту обмінних катіонів за допомогою катіона барію, який не входить до складу ГПК. За кількістю вібраного барію визначають ємність поглинання [20].
8. Визначення рухомих сполук Fe2+ і Fe3 за методом В.А.Казанової в модифікації З.Ф. Коптенової. Із свіжого ґрунту 0,05м розчином сірчаної кислоти вилучають у співвідношенні 1:5 рухомі сполуки заліза як у вигляді Fe2+, так і Fe3+. Сполуки Fe3+ відновлюють солянокислим гідроксиламіном до Fe2+, яке при взаємодії з α- α-діпіріділом утворює забарвлену в червоний колір сполуку, після чого фотоколориметрично визначають оптичну густину розчину [20].
9. Визначення ОВП ґрунту, ґрунтової суспензії (пасти) і ґрунтового розчину. Дане вимірювання ґрунтується на вимірюванні ЕРС ланцюга, складеного в занурених у ґрунт або суспензію. При цьому застосовується хлор-срібний електрод порівняння. Індикаторний електрод виготовляють з інертного металу (платина) [20].
10.Визначення обмінної кислотності методом Дайхура і рухомого(обмінного)алюмінію методом Соколова в одній витяжці
Метод базується на витісненні іонів водню й алюмінію розчином нейтральної солі та відтитровуванні цих іонів лугом.Для відокремлення іонів алюмінію їх зв‘язують фторидом натрію у нерозчинну сіль.Після відтитровування водню,за різницею визначають вміст алюмінію
11.Визначення гідролітичної кислотності методом Каппена
Гідролітична кислотність(ГК) є потенційною кислотністю грунту,що обумовлена наявністю в грунті ввібраних іонів водню та алюмінію.ГК визначають,діючи на грунтгідролітично лужними солями.
12.Визначення суми обмінних осном методом Каппена-Гільковіца
Цей метод застосовують для кислих безкарбонатних ґрунтів, бідних ввібраними основами. Витісняють поглинені катіони соляною кислотою. Вміст обмінних основ визначають з різниці між кількістю водневого іону до і після аналізу. Однак соляна кислота не цілком витісняє поглинені основи, що вважається недоліком методу.
13. Визначення обмінного (рухомого) алюмінію за методом ЦІНАО
Сутність методу полягає у вилученні обмінного (рухомого) алюмінію з ґрунту 1М розчином KCl, утворенні забарвленого комплексу алюмінію з хромазуроллом С чи ксиленоловим оранжевим в слабокислому середовищі і наступному фотометруванні забарвленого розчину. Вплив заліза (ІІІ) при цьому знешкоджується відновленням його до заліза (ІІ) аскорбіновою кислотою.
14.Ступень насиченості грунтів основами(СНО)методом Капена-Гільковіца
СНО-це відношення обмінних основ до ємності поглинання,вираховується вона в відсотках.