33

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

Факультет біології, екології та біотехнології

Кафедра ґрунтознавства

Морфологічна та фізико-хімічна характеристика ciрого лicового

Курсова робота студентки 3-го курсу

Гошовської.Ю.І

Науковий керівник:

.

Чернівці - 2011

	ВСТУП
1.	Огляд літератури………………………………………………….…….…5
1.1.	Географічне розташування чорнозему південного……………………….5
1.2.	Ґрунтотворні процеси……………………………………………………….7
1.3.	Основні властивості…………………………………………………….....10
1.4.	Рівень родючості та його підвищення……………………………………12
2.	Природні умови ґрунтотворення на території дослідження …………16
2.1.	Клімат………………….……………………………………………………16
2.2.	Рельєф……………….……………………………………………………...18
2.3.	Рослинність…….…………………………………………………………..19
2.4.	Геологічна будова та ґрунтоутворюючі породи…………………………20
3.	Методи дослідження……………………………………………………...22
4.	Результати досліджень та їх обговорення……………………………..25
4.1.	Морфологічна будова ґрунту……………………………………………..25
4.2.	Головні фізико-хімічні властивості ґрунту………………………………26
4.3.	Статистична обробка результатів………………………………………...35
	Висновки
	Список використаної літератури

Вступ

В.В. Докучаев першим знайшов у ґрунті ознаки природно-історичного тіла, якому властиві свої особливості, історія, закони розвитку. Так, він має характерну будову – профіль, складений генетичними горизонтами, свої морфологічні властивості, тобто свою форму. Ґрунтовий покрив характеризується надзвичайною строкатістю. У подібних природних умовах утворюються схожі ґрунти, що є одним із наріжних каменів вчення про ґрунтотворення.

Різноманітне сполучення факторів ґрунтотворення веде до неоднорідного ґрунтового покриву. Саме таку неоднорідність ми спостерігали під час зональної практики з ґрунтознавства. Проаналізовані ґрунти відрізнялися за морфологічною будовою та набором генетичних горизонтів. Одним з досліджуваних ґрунтів був сiрий лiсовий, розріз якого закладений в лiсостеповiй зонi, який характеризувався специфічним набором генетичних горизонтів, оригінальною морфологічною будовою та несхожою на інші, ґрунтотворною породою. Однак матеріалу польового обстеження ґрунту недостатньо для точного визначення його генезису, будови, властивостей. Будь-які польові дослідження мають бути підкріплені аналітичними даними.

Мета курсової роботи полягає в творчому осмисленні та аналітичному обґрунтуванні фактичного матеріалу, отриманого під час літньої польової практики з ґрунтознавства щодо морфологічної, хімічної, фізичної та фізико-хімічної характеристики сірих лісових

Для виконання мети, перед нами постали завдання:

1. Провести аналіз літературних джерел, щодо поставленої проблеми.

2. Визначити основні фізичні, хімічні, фізико-хімічні та агрономічні властивості сірого лісового.

3. На основі проведених аналізів уточнити генезис та дати характеристику науково-обгрунтованого використання досліджуваного ґрунту.

4. Провести уточнення польової діагностики генетичних горизонтів на основі аналітичних даних.

Огляд літератури

1.1 Географічне розташування сiрого лiсового грунту

Cірі лісові грунти зональні для суббореального Лісостепу,як виняток зустрі-

Чаються в Поліссі,у півніних районах степу.В Євразії утворюють вузьку перер-

Вану смугу,яка охоплює північну Молдову,Україну ,Росію ,Казакстан,Східний

Сибір і тягнеться аж до Байкалу;невеликі масиви є в інших країнах східної

Європи, в Канаді,США.Площа цих грунтів у світі -120 млн.га,в Україні біля 3.5

млн.га.

Після чорноземів це найбільш поширені грунти Лісостепу.Залягають на

Вододільних плато (у межах Полісся – на лесових островах).Мають виразну

Диференціацію профілю за елювіально-ілювіальним типом.Реакція грунтового

Розчину – кисла, у складі гумусу переважають фульвокислоти .Грунти збіднені

На поживні речовини ,мають непогані фізичні властивості.Також сірі лісові гру-

Нти поширені на Заході України,зокрема у Вінницькій області. Вінницька обл.

Лежить у межах лісостепової зони. На території області грунти в основному

Опідзолені (близько 65%).На північному сході області переважають чорноземи

В центральній частині- сірі,темно сірі,світло сірі лісові грунти,на південному-

Сході і в Придністров`ї- глибокі чорноземи і опідзоленні грунти.

1.2 Ґрунтотворні процеси

Ще в ХІХ ст обговорювалось декілька гіпотез щодо походження сірих лісових грунтів.В.В.Докучаєв вперше виділив їх як грунтовий тип,вважав самостійними лісовими грунтами, не виключаючи й іншого шляху їх утворення опідзолення чорноземів в результаті поселення лісу як більш стійкої рослинної формації.Подібну гіпотезу також підтримував А.І.Набоких-сірі лісові грунти є поступовим переходом між чорноземами і підзолистими грунтами. Проти виступив В.Р.Вільямс,його підримали В.І.Талієв,П.М.Крилов:сірі лісоі грунти утворилися із дерново-підзолистих при вирубці лісів,поселення лугово-степової рослинності.Подальші дослідження підтвердили правильність поглядів В.В.Докучаєва про генетичну самостійність цих грунтів,а решта гіпотез має обмежене значення,пояснюючи їх формування на межі двох рослинних формацій і можливо,утворення темно-сірих лісових грунтів.

Питання про генезис сірих лісових грунтів залишається до цього часу дискусійним.Суперечність і протериччя багатьох наукових концепцій по даному питанню визначається природнім перехідним положенням сірих лісових грунтів між зонами підзолистих і чорноземних грунтів,їх спільним розповсюдженням з чорноземами в лісостепу.

Згідно з сучаним уявленям ,які найбільш повно висловив Б.П.Ахтирцев,сірі лісові грунти утворились під широколистяними лісами в післяльодовиковий період,коли лесові породи почали поступово вкриватись лісом,під впливом таких основних процесів:гумусонакопичення,біологічної акумуляції зольних речовин ,вилуговування карбонатів і легкорозчинних солей,міграції гумусових речовин і продуктів розкладу мінералів,лесиважу.

Тобто узагальнюючи, проявляються дерновий,дуже загальмований підзолистий процеси та лесиваж.Таке співвідношення процесів пов‘язано з низкою факторів.Перший-характер біологічного кругообігу речовин під широколистяним лісом.Впливають також умови проходження гуміфікації рослинних залишків,ослаблення промивання грунту атмосферними опадами.

На поверхню грунту щорічно надходять від 70-90 ц\га рослинного опаду, багатого нітрогеном та зольними елементами ,який швидко розкладається в умовах аеробіозису,сприятливого теплового режиму з утворенням складних гумусових речовин.Вонинейтралізуються Са,який міститься як в рослинному опаді,так і в материнській породі. Тому кислотний гідроліз мінералів слабкий,порівняно незначна й міграція продуктів їх руйнування по профілю. Інтенсивність опідзолення залежить від гідротермічних умов і збільшується з півдня на північ та зі сходу на захід України,тому що в цьому напрямку зростає інтенсивність промивання грунту,тривалість періоду розкладу органічних залишків.У результаті зменшується кількість гумусу,потужність гумусованого горизонту,проте збільшується потужність і морфологічне вираження опідзоленого.

1.3 Основні властивості

За зовнішнім виглядом дуже подібні до дерново-підзолистих грунтів,але

Відрізняються карбонатністю материнської породи,меншою потужністю

Е-горизону.Підтипи сірих лісових грунтів відрізняються як за будовою про

-філю ,так і за властивостями (табл..1.1).Світло сірі лісові мають насиль-

Нішу опідзоленість:Нл + НЕ+Е(h)+I+Pк; сірі лісові:Нл+НЕ+І+Рк; темно сі-

рі:Нл+ Не+НІ+РІ+Рк.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика підтипів сірих лісових грунтів

Показники	Світло-сірі	Сірі	Темно-сірі
рНсол.	4.3-4.5	4.6-5.2	5.2-6.4
СНО,%	59-63	64-75	76-96
Гумус,%	1.5-3.0	3.0-4.0	4.0-6.0
Глибина закипання,см	150-180	140-160	120-140

За гранскладом спостерігається чітка диференціація за Е-І типом,максимальна

У світло-сірих лісових.Добре виражена диференціація за хімічним складом.Ва-

Жливою діагностичною ознакою є вміст гумусу , кількість якого різко зменшу

-ється з глибиною , особливо у світло-сірих.

Тип гумусу у світло-сірих –гуматно-фульватний ,а в темно-сірих-гуматний.Грунти загалом кислі,але темно-сірі мають слабо кислу реакцію сере-

довища.У складі обмінних катіонів переважають Са та Мg , водню та алюмінію

досить мало.Фізичні властивості сірих лісових грунтів несприятливі ,оскільки в складі гранулометричних фракцій багато пилу,тому грунти запливають,утво-

рюється кірка.

Роди: залишково-карбонатні – утворились на продуктах вивітрювання щі-

Льних карбонатних порід; буруваті-розвиваються в Передкарпатті, на Прут-

Дністровському межеріччі під буково-грабовими трав`янистими лісами, на ле-

Соподібних, проте сильно вилугуваних породах. Переважно без карбонатні ,

Мають буруватий відтінок, ознаки переміщення колоїдів виражені слабкіше,

Відсутня горіхувата структура; реградовані- спостерігаються ознаки підняття

Карбонатів при збереженні первинної будови профілю; мочалисті-розташовані

На перезволожених ділянках; контактно-лугуваті-розвиваються на двочленних

Материнських породах,на контакті яких спостерігаються ознаки оглеєння.

Встановлено ,що комплекс зовнішніх факторів впливає на внутрішню

Фаціальну диференціацію грунтового профілю у межах території дослідження.

Специфіка морфологічної будови досліджуваних грунтів зумовлена субмериді-

Ональними змінами комплексу елементарних грунтових процесів, які насампе-

Ред зумовлені відповідними змінами показників гідротермічних та орографіч-

Них умов формування цих грунтів.Для території із надмірним зволоженням

добре виражені процеси лесиважу ,оглинення, можливий періодиний розвиток явищ поверхневого оглеєння.У наслідок таких умов грунтоутвореня у про-

філі досліджуваних грунтів слабо виражені іржаві плями оглеєння трапляють-

ся на глибині 70 см.У східному напрямі зміна гідротермічних умов відобра-

жається у підвищеній біогенної акумуляції речовин,у менше вираженій диференціації за елювіально-ілювіальним типом.У напрямі посиленні аридності клімату збільшується інтенсивність темних тонів забарвлення гумусово-елю

вільного горизонту (НЕ).

Профіль грунтів на високих вододільних ділянках характеризуються біль-

Шою глибиною та прогумусованістю.Для схилів характерними є грунтові від-

Міни різного ступеня еродованості,які мають скорочений профіль та частково

Змінені морфологічні властивості.Характерним є відчутне коливання глибини

Лінії закипання від НСІ у межах досліджувальної території.В умовах періодич-

Но промивного режиму карбонати інтенсивно вилуговуються на значну глиби-

Ну.Головна лінія закипання знаходиться під перехідним ілювіальним горизон-

Том(на глибині від 95 до 140).Основними формами карбонатних виділень є кар-

бонатна плісень та псевдоміцелій.У західній частині території дослідження для

сірих лісових грунтів характерними є ознаки сезонного атмосферного оглеєння.

Що зумовлює появу іржавих плям оглеєння.

Під час освоєння сірих лісових грунтів характерним є розтягнення профілю,

Зміщення ілювіальної частини грунтового профілю донизу.Залежно від викори-

Стання змінюється забарвлення верхнього горизонту:від сірого до темно-сірого в розораних грунтах зі значним зростанням вмісту гумусу і сірувато-бурого в їх еродованих відмінностей.

1.4.Рівень родючості

Зона лісостепу характеризується інтенсивним землеробством ,її розораність складає 75-80%,вирощують всі районовані сільськогосподарські культури.Сірі й світло-сірі лісові грунти мають понижену родючість через малий вміст гумусу ,погану структуру.Потрібно вносити органічні та мінеральні добрива,ва-

Пнувати,використовувати травосіяння,накопичувати та зберігати вологу,боро-

Тися з водною ерозією.

Найбільше поживних речовин міститься в гумусі-органічній складовій частині грунту.Чим більше в грунті поживних речовин,тим він родючіший.

Грунт постійно поповнюється органічними та неорганічними речовинами.По-

Живні речовини надходять у грунт здебільшого внаслідок перегнивання реш-

Ток тваринних і рослинних організмів,а також випорожнень тварин.Так щоро-

Ку у великій кількості відмирають однорічні рослини ,опадає листя дерев.Через

Певний час бактерії та інші організми перетворюють їх на перегній,або гумус.

Рослини,які людина вирощує з господарською метою,вбирають поживних

Речовин більше,ніж їх повертається в грунт.Тому з роками родючість грунту

Зменшується.Щоб забезпечити рослини потрібно кількістю поживних речовин

І збирати високі врожаї,люди використовують добрива.

Мінеральні добрива,за незначним винятком,розчинні у воді.Це дуже важли-

Во,адже як відомо корінь вбирає поживні речовини лише в розчиненому вигляді

Тому добрива вносять тоді,коли у грунті достатньо вологи-навесні або восени.

Якщо в цей час мало вологи рослини поливають.Деякі добрива вносять у грунт

У вигляді водного розчину.Отже,родючість грунту залежить і від наявності в ньому достатньої кількості води.

Отже сірий лісовий грунт досить родючий але при постійному використанні потребує участі людини для покращення його властивостей та подальшого його використання.

2. Природні умови ґрунтотворення на території дослідження

Умови ґрунтотворення в зоні розповсюдження сірих лісових грунтів характеризуються такою сукупністю факторів. Клімат суббореальний, помірно континентальний, субгумідний, сезонно контрастний. Сума опадів складає від 440-590 мм на рік, Кз =1, тип водного режиму періодично-промивний. Рельєф преважно горбисто хвилястий,рідше рівнинний. Ґрунтотворні породи переважно леси та лесоподібні суглинки, рідше –покривні суглинки,морена. Майже всі породи карбонатні. Сірі лісові утворюються під широколистяними-травянистими лісами,що чергуються з трав‘янистими ділянками в минулому зайняті лісом . У зоні сіро лісових грунтів спостерігається явно виражена зональність рослинного покриву.

.

2.1.Клімат

Клімат області помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим літом. Пересічна температура січня –4°С - –6°С; липня +18,6°С, +20,5°С. Період температури понад +10°С становить 155–180 днів, вегетаційний період – близько 200 днів. Річна кількість опадів 440–590 мм. Максимум опадів припадає на травень - липень (130-170 мм). Найменш вологими є зимові місяці. В грудні - лютому випадає від 65 до

2.2.Рельєф

Рельєф - форма поверхні земної суші здійснює великий і всебічний вплив на формування грунтів і характер грунтового покриву,зумовлюючи перерозподіл на поверхні суші сонячної радіації (експозиція,форма,крутизна схилів),опадів,розчинених у воді речовин. Формування грунтів і грунтового покриву в цілому пов`язане перш за все з особливостями макро-,мезо і мікрорельєфу.

Макрорельєф-сукупність найбільших форм поверхні суші на конкретній території:гори,рівнини,плато.Форми макрорельєфу впливають на переміщення повітряних мас і формування клімату,зумовлюючи вертикальну зональність клімату,рослинності та грунтів.Формування макрорельєфу спричинене тектонічними процесами в земній корі.

Мезорелєф-середні форми поверхні землі,що утворюються на елементах макрорельєфу. До них належать долини всіх ланок гідрографічної сітки і їх водо розподілив в межах негірських територій(тераси,схили терас,балки,яри..) Під його дією формується місцевий клімат і мікрорельєф, створюється закономірне мезосполучення грунтових порід і грунтів.

Мікрорельєф безпосередньо пов`язаний із процесом ґрунтоутворення, оскільки зумовлює значне накопичення вони в пониженнях,різко змінюючи тим гідротермічні та сольові умови. Внаслідок цього створюється мікрокліматична та гідрологічна неоднорідність, що визначає Комплексність рослинного і грунтового покриву .

За характером рельєфу Вінницька область-хвиляста рівнина,що поступово знижується з Північного Заходу на Південний Схід.На Південному Заході області –Подільська височина (висотою до 362 м),на Північному Сході-Придніпровська височина(висотою до 362 м) Поверхня розчленована глибокими долинами річок,подекули- ярами та баками.

Теорія Вінницької області розташована в межах великої геоморфологічної області-Правобережної височини. На території Вінничини ,враховуючи особливості геологічного розвитку рельєфу і геоструктури, виділяють такі геоморфологічні райони:Подільське плато і Придніпровську височину.Подільське плато займає більшу частину області. Воно продовжується далі на захід на території Хмельницької і Тернопольської областей. Східну межу плато можна провести (умовно) від верхів`я р.Сниводи на Калинівку доверхів`я Собі і далі ло впадіння її у Південний Буг,долина якого також є межею плато в цьому районі. Зниження в рельєфі,по якому течуть Снивода , Собі Південний Буг,відокремлює Подільське плато від Придніпровської височини, чатина якої заходить на територію області. На території Вінницької області Подільське плато має найбільшу висоту між Жмеринкою і Рахнами. Максимальна висота його 384 м над рівнем моря. Та частина Подільського плато,що має нахил у бік Дністра,відзначається дуже великою розчленованістю на окремі пасма .У верхів`ях річок Лядова ,Немія ,Жван течуть з північного заходу на південний схід по дну широких розло-Жистих балок.Схили їх пологі,лагідні,і тому рельєф цієї місцевості має вигляд хвилястої рівнини,а з наближенням долин річок до Дністра усі вони стають типово подільськими. Ріки несуть свої води в мередіальному напрямі з півночі На південь,глибоко врізаються в осадочні породи, каньйоноподібні долини,Цілком позбавлені терас,схили утворюють круті урвища з частими відсло-Ненями вапняків та пісковиків.

Низовин, у повному розумінні цього визначення в межах області немає. Є окремі ділянки території,що знаходяться нижче відносно навколишньої

Місцевості. Це стосується насамперед зниження в рельєфі

Є окремі ділянки території,що знаходяться нижче відносно навколишньої

Місцевості. Це стосується насамперед зниження в рельєфі.

2.3.Рослинність

Вінницька область належить до Подільського побужжя,знаходиться в центральній частині Правобережного Лісостепу України.Кліматичні умови регіону формуються під впливом Атлантичного океану і континентальної Євразії.Вінницька область лежить у Східно-Європейській широколистяно-лісовій геоботанічній провінції. Природна рослинність займає близько 17% території,з них 3% припадає на лучні степи і луки ,0.5%-на болота.

2.4. Геологічна будова та ґрунтотворні породи

Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.

У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини, Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.

Материнська порода – ґрунтоутворююча порода, верхній шар гірської породи, на якому під дією хімічних і біологічних процесів та діяльності людини виникає ґрунт.

Материнські породи істотно впливають на гранулометричний, хімічний і мінералогічний склад ґрунтів; фізичні, фізико-механічні властивості; водно-повітряний, тепловий і поживний режими. Вони є матеріальною основою ґрунту і передають йому свої властивості. Особливо це помітно на ранніх стадіях ґрунтотворення. Первинний ґрунт відображає ознаки кори вивітрювання. З віком взаємозв’язки поступово зменшуються. Рівень ґрунтової родючості залежить від складу і властивостей материнських порід

Материнська порода перш за все має вплив на гранулометричний і хімічний склад ґрунтів, зумовлює їх водно-повітряний і поживний режими, потенційну можливість структуроутворення тощо. Впливає характер породи також на характер рослинності та її продуктивність.

Лес – пухка, пилувата суглинкова карбонатна порода палевого або сіро-жовтого кольору. В гранулометричному складі переважає фракція крупного пилу (0,05-0,01 мм) [25]. Лес характеризується високими пористістю, водопроникністю, стійкістю мікроструктури, значною просадочністю [15].

Лесовидний суглинок – лесовидна порода, яка відрізняється великим вмістом глинистих частинок, присутністю грубого піщаного і (рідше) галькового матеріалу, наявністю (іноді) шаруватості [15].

Червоно-бурі глини, віднесені до середнього та верхнього пліоцену. Максимальна потужність глин спостерігається на вододілах, де вона досягає 20-22 м. У напрямі до долин рік і балки потужність глин зменшується до повного виклинювання. Глини щільні, в’язкі, досить пластичні. Для них характерна відсутність шаруватості. Колір змінюється від світло-червоного, темно-червоного до червоно-коричневого і червоно-бурого [2].

За гранулометричним складом червоно-бурі глини поділяються на декілька різновидів: важкий суглинок, легка та важка глина. В товщі цих глин іноді зустрічається гіпс у вигляді кристалів та друз. Водороздільні верхньопліоценові породи представлені з червоно-бурими глинами. За морфологічними властивостями – це глини, від червоно-бурого до жовтувато-бурого кольору. Глини щільні, в’язкі, пластичні, частіше всього карбонатизовані, грудкуватої текстури з друзами і кристалами гіпсу.

В геоструктурному відношенні область знаходиться у межах пд.-зх. Частини Українського кристалічного щита. Основною особливістю геологічної є неглибоке залягання метаморфічних та магматичних порід докембрійського фундаменту, які виступають на поверхню в долинах численних річечок. У Придністров’ї спостерігається загальне занурення фундаменту. Потужність покриву осадових порід збільшується у зниженнях рельєфу фундаменту і зменшується на підвищеннях. Верхню частину осадової товщі складають піщано-глинисті породи і антропогенові відклади.Поверхня області- хвиляста лесова рівнина, що поступово знижується з Пн.Зх на Пд.Сх.Долина Пд.Бугу поділяє область на дві частини:

1.Придніпровська височина – висота до 322м, для якої характерне чергування межиріч з відносно глибоко врізаними до 60м долинами річок, балками. Трапляються ерозійно-акумулятивні форми рельєфу і зсуви .

2.Подільська височина – висота до 362м з плоскими межиріччями і глибокими до 200м каньоноподібними долинами.Найменш підвищена пд.-сх. Частина Вінницької області(висота до 125 м ).Характерний рельєф створюють річкові долини Дністра( з крутими схилами «стінкаим») і Пд. Бугу.

Область багата на різні нерудні корисні копалини. Господарське значення мають родовища каолінів і буд.каменю.Виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, пісковиків. Є також родовища фосфоритів, вапняків, мергелів, трепелу, крейди, гіпсу, різних глин і піску.Паливні ресурси обмежені і мають місцеве значення.