11.3 Особливості участі україни у міжнародних міграційних процесах.

За Україною закріплюється імідж донора трудових ресурсів. Усередині країни виникають негативні соціальні тенденції й знижується значимість суспільних інститутів (наприклад, освіти). Серед найважливіших етичних проблем, що виникають у результаті еміграції, слід виділити: байдуже відношення до влади й майбутнього своєї країни, зміна ідентичності, перенос особистих і суспільних інтересів в інші країни й т.п.

Особливості участі України у міжнародних міграційних процесах:

І. Особливості еміграційних процесів:

- Україна є постійною учасницею глобальних міграційних процесів: українська діаспора займає 5 місце серед світових діаспор (до 10 млн. чол.). Найбільші групи українців проживають у Росії, США, Канаді, Молдові, Бразилії, Аргентині, Білорусі, Польщі. Україна входить у п'ятірку країн з найбільшою кількістю емігрантів.

- за масштабами цих потоків Україна займає лідируючі позиції серед країн СНД, що обумовлене, насамперед, масштабами відтоку трудових ресурсів. Кожна 5 родина України має або мала свого представника, що працює за кордоном.

- в 2007-2008 рр. серед трудових емігрантів переважали люди, що знаходяться у шлюбі: 58,2% у порівнянні з 27,3%, які ніколи не були в шлюбі, і 12,6% розведеними й 1,9% овдовілими (серед жінок відповідно: 51,3%, 22,6%, 22,2% і 3,9%; серед чоловіків: 61,6%, 29,7% 7,8% і 0,9%). Трудова еміграція для українців здобуває характер змушеної внаслідок бідності й безробіття. Багато з мігрантів не планують повернення (принаймні в найближчому майбутньому) на батьківщину, прагнуть забезпечити виїзд за рубіж повного складу або окремих членів їх родин.

- трудова еміграція в Україні в останні роки здобула масовий характер. Станом на 2010 р. чисельність мігрантів становила 11,6% від чисельності населення. Середньорічна чиста міграція за 2005-2010 рр. склала -16,0 тис. чол. При цьому чиста міграція серед іноземців за той же період склала 181,7 тис. чол.

- в 2005-2010 рр., міграційний приріст був позитивним (16133 чол).

- за 2010 р. тільки 0,07%, що в'їжджають зареєстрували своєю метою працевлаштування, 83,49% довелося на приватні поїздки (ділові поїздки – 12,8%, туризм 2,8%, імміграція – 0,6% і т.д.).

- різна географічна спрямованість міграційних потоків. Більшість осіб в'їжджає в Україну із країн Європи, головним чином із країн СНД (Молдова, Білорусь і Росія), і Азії, що обумовлене географічним розташуванням і історичними передумовами. Щодо країн виїзду, то міграційні потоки з України поширюються на всі регіони світу. Переважають країни Європи, країни СНД, країни Північної Америки й Азії.

- одним з найбільш значимих центрів притягання українських емігрантів є ЄС. Найбільш привабливими серед країн ЄС уважаються: Португалія, Іспанія й Великобританія. Міграційні наміри українців виїхати на роботу в ЄС є найбільш стійкими (як і у відношенні інших розвинених країн, насамперед США й Канади) уже протягом тривалого часу. Це вплинуло на встановлення певних пропорцій міграційних зв'язків із країнами ЄС.

- асиметричний розподіл міграційних потоків за регіонами країни. Відтік населення за кордон спостерігається, насамперед, із прикордонних регіонів, у яких спостерігаються істотні розриви в показниках економічного розвитку й ринку праці щодо загального рівня: Закарпатська, Луганська, Львівська й Ровенська області. У прикордонних регіонах міграційні зв'язки складалися історично. Більша частина населення цих регіонів має родичів за кордоном, що обумовлює більш тісні соціальні зв'язки. У прикордонних регіонах більш інтенсивно формуються міграційні мережі. Міграції сприяють також такі фактори, як релігія й етнічна спільність. На цій основі деякі сусідні держави видають етнічним групам на прикордонних територіях спеціальні документи, що полегшують в'їзд на їхню територію й працевлаштування (наприклад, Угорщина видає паспорт іноземного угорця або свідчення про громадянство Угорщини; Румунія видає паспорт громадянина Румунії). Фактором активізації міграційних процесів є створення єврорегіонів (Карпатський єврорегіон; «Буг»; «Нижній Дунай»; «Верхній Прут»; «Дніпро» і «Слобожанщина»). У контексті інтеграційних процесів підписуються угоди про малий прикордонний рух (наприклад, з Польщею, Угорщиною, Словаччиною), про співробітництво в області трудової міграції й соціального захисту трудящих-мігрантів (як складова міжрегіонального й прикордонного співробітництва в рамках СНД).

- міжнародна міграція у цілому обумовлює приріст чисельності населення України. Так, найбільший міграційний приріст в Україні в 2005-2008 рр. забезпечували Молдова, Росія, а також країни Азії й Африки.

- Україна включена в систему глобальних потоків грошових переказів мігрантів. Закономірним наслідком розвитку міграційних зв'язків України стало позитивне сальдо припливу й відтоку коштів за рахунок грошових переказів мігрантів.

Україна є переважно реципієнтом міграційного капіталу (частка сальдо у ВВП: 2008 р. – 4,8%, 2009 р. – 4,4%). До 2009 р., тобто до моменту прояву наслідків глобальної фінансової кризи, сальдо припливу й відтоку інтенсивно зростало й навіть в 2009 р. його рівень знизився незначно. У 2008 р. приплив міграційного капіталу склав 5769 млн. дол. США, у 2009 р. – 5073 млн. дол. і вже в 2010 р. спостерігалося істотне зростання (5289 млн. дол.). У порівнянні з 2002 р. приплив грошових переказів в 2010 р. виріс у 25 разів. За важливістю міграційного капіталу в забезпеченні добробуту населення й зростання економіки Україна входить у групу країн, у яких це джерело починає відігравати стратегічну роль. Разом з тим, в Україні дотепер не створені умови для легалізації міграційного капіталу, тому значна його частина надходить в Україну через тіньові канали.

- українці за рубежем працюють переважно на: будівельних роботах (в основному чоловіки); сезонних польових роботах; хатній роботі (в основному жінки); по догляду за старими; промислових підприємствах; у торговельній сфері; по догляду за дітьми. Значна частина мігрантів-чоловіків зайнята в будівництві, сільському господарстві, промисловості й на транспорті, а жінок – у домашніх господарствах, будівництві, торгівлі, діяльності готелів і ресторанів і інших видах економічної діяльності. У країнах СНД (насамперед у Росії) українські мігранти зайняті переважно в будівництві. За країнами ЄС пропорції працевлаштування українських мігрантів суттєво коливаються: приміром, в Італії переважають домашні господарства й будівництво, у Польщі – сільське господарство, будівництво, торгівля й домашні господарства, Португалії – будівництво й домашні господарства, Іспанії – будівництво й сільське господарство і т.д. Таким чином, особи, що виїжджають із України зайняті на роботах, що не вимагають високої кваліфікації. Офіційна зайнятість залишається менш розповсюдженою, особливо в країнах СНД.

- істотні втрати України в результаті трудової еміграції. Прямі втрати обумовлені виїздом осіб, що одержали освіту в Україні (втрата витрат на освіту і соціальне забезпечення в період до виїзду за кордон), непрямі втрати пов'язані з недовикористанням трудових ресурсів на батьківщині.

Найбільші втрати Україна несе від виїзду за кордон фахівців вищої кваліфікації. За останні роки відбулося зниження рівня еміграції таких фахівців у порівнянні з 1990 р. Динаміка виїзду за межі України докторів наук така: 1995 р. – 59, 2009 р. – 5; кандидатів наук: 2000 р. – 125, 2008 р. – 22, 2009 р. – 26. Більша частина мігрантів – це люди з повною загальною середньою освітою (59% мігрантів у порівнянні з 43,2% у чисельності населення).

Втрати трудового потенціалу залежать не тільки від рівня освіти мігрантів, але і їх професійних категорій. Різні професійні групи по-різному орієнтовані на виїзд за рубіж. Так, серед осіб, що виїжджають за рубіж у 2007-2008 рр. переважали кваліфіковані працівники з інструментом (37,9% у чисельності мігрантів у порівнянні з 12,6% у чисельності населення), люди з найпростішими професіями (відповідно 33,2% і 24,7%), працівники сфери торгівлі й послуг (відповідно 16,5% і 13,6%).

- гендерні особливості трудової міграції. У 2005-2008 рр. переважаючою країною в'їзду залишалася Росія (30% жінок і 57% чоловіків). Також міграційні потоки жінок спрямовані в Італію (25,1%), Чехію (10,5%) і Польщу (10,6%), міграційні потоки чоловіків – у Чехію (12,5%) і Італію (7,7%).

- втрачається не тільки трудовий (5,1% працездатного населення), але й демографічний потенціал, що пов'язане зі збільшенням еміграції жінок. Переважна жіноча міграція (57,2% в 2010 р.) може надалі викликати хвилю сімейної міграції.

- вікова структура емігрантів: економічні причини викликають еміграцію, насамперед, осіб середніх вікових груп (40-49 років - 29,3%). Однак сумарна частка молоді (від 15 до 35 років) становить 45,2% (жінок – 40,9%, чоловіків – 47,1%), що негативно впливає на відтворення населення і розвитком інтелектуального капіталу.

- трудова еміграція стала для України звичним і систематичним явищем. Виїзд населення за кордон для працевлаштування ухвалює форму циркуляційної міграції. Серійність виїздів трудових мігрантів залежить від країни в'їзду. При цьому в загальній чисельності мігрантів переважають особи, що виїжджають за кордон по декілька разів: до 1 разу – 10,4%, від 1 до 3 разів – 37,2%, від 3 до 6 разів – 17,6%, від 6 до 12% – 18,6%, більш 12 разів – 16,2%. Кількість виїздів також залежить від країни в'їзду. Враховуючи привабливість тих або інших країн для мігрантів, установлюються географічні пропорції серійних виїздів, що свідчить про стійкість напрямків трудової еміграції. Так, у Росію виїжджали: до 1 разу – 10,8%, від 1 до 3 разів – 46,5%, від 3 до 6 разів – 17,6%, від 6 до 12% – 17,0%, більш 12 разів – 8,1%. У Чехію: до 1 разу – 15,6%, від 1 до 3 разів – 29,6%, від 3 до 6 разів – 32,6%, від 6 до 12% – 12,9%, більш 12 разів – 9,3%. У Польщу: до 1 разу – 17,6%, від 1 до 3 разів – 55,5%, від 3 до 6 разів – 17,4%, від 6 до 12% – 6,0%, більш 12 разів – 3,5%.

ІІ. Особливості іміграційних процесів:

- серед осіб, що в'їжджають в Україну переважають громадяни більш бідних країн або найбідніших районів країн, близьких за рівнем розвитку. Вид на короткострокове проживання одержали громадяни: Росії, Молдови, Вірменії, Узбекистану, Казахстану, Грузії, В'єтнаму й ін. (також висока частка осіб без громадянства), та громадяни: Китаю, Туреччини, Сирії й Ірану. Це, насамперед, вимушені мігранти, які прагнуть або перемінити постійне місце проживання, або транзитом через Україну виїхати в інші країни. Розглядаючи Україну як країну тимчасового перебування, вони орієнтуються на швидке (найчастіше незаконне) підвищення особистих доходів.

- іноземці, які тимчасово працюють в Україні, в основному зайняті такими видами діяльності: робота на підприємствах переробної промисловості; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку; будівництво; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям. При цьому серед іммігрантів велика частка осіб, які посідають робочі місця й посади службовців (керівники, фахівці, інші службовці), що говорить про професійні причини їх знаходження в Україні.

- в останні роки Україна перетворюється в центр нелегальної міграції й країну її транзиту. Так, в 2008 р. за незаконне перетинання границь було затримано 9931 чол., за січень-жовтень 2009 р. – 7465 чол., виявлено незаконних мігрантів відповідно – 29724 і 20621 чол., відмовлено в пропуску через границю потенційним незаконним мігрантам – 24760 і 17558 чол. Основні потоки нелегальної міграції направляються до ЄС.