11.2 Участь україни у регулюванні міжнародної міграції населення

Рівні сучасного механізму регулювання міграції:

1) національний (державна міграційна політика);

2) міжнародний, регіональний.

11.2.1 Національний рівень регулювання міжнародної міграції населення

На національному рівні регулювання МТМ втілюється у проведенні державної міграційної політики, що передбачає визначення режиму перетинання національних границь громадянами та іноземцями, встановлення умов перебування іноземців і умови їх допуску до працевлаштування.

Державна міграційна політика - система цілей, принципів та заходів щодо регулювання міграційного руху населення, оптимізацію параметрів динаміки, чисельності та якісної структури міграційних потоків країни.

Головною сферою реалізації державної міграційної політики є регулювання зовнішньої міграції з метою захисту національних інтересів (реалізації міграційних пріоритетів), у т.ч. покращення демографічної ситуації, рівня життя населення та забезпеченості національної економіки трудовими ресурсами.

У реалізації заходів державної міграційної політики приймають участь не тільки органи державної влади, а і неурядові організації, діяльність яких спрямована на упорядкування міграційних процесів та захист прав мігрантів.

Функції державної міграційної політики:

- регулююча (вплив на міграційні потоки з метою їх упорядкування, зміни параметрів та ін.);

- контролююча (контроль над міграційними потоками та розвитком міграційних процесів);

- захисна (захист національних інтересів, інтересів мігрантів та населення країни та ін.);

- дипломатична (вирішення конфліктних ситуацій, розвиток співробітництва та ін.);

- інтегруюча (об'єднання усіх напрямків економічної та соціальної політики в регулюванні міграції)

Державна міграційна політика характеризується:

- подвійністю (необхідність дотримання норм вільного вибору людиною місця проживання й реалізації економічних інтересів і вимоги дотримання певних державних інтересів, які можуть знаходити втілення в обмеженні мобільності людей; комбінація заохочення й обмеження міграційних потоків залежно від їх якісних параметрів і потреб країни)

- селективністю (виконання відбору мігрантів), тому що кількість мігрантів постійно збільшуються й країни намагаються залучити найбільш кваліфікованих з них.

Складові міграційної політики:

1. імміграційна політика (виражає ставлення до іммігрантів, надання прав на в'їзд і постійне місце проживання, особливості контролю за нелегальною імміграцією й ін.);

2. еміграційна політика (виражає ставлення до емігрантів, надання прав на в'їзд і створення умов для повернення, особливості контролю за нелегальною еміграцією);

3. прикордонний контроль (контроль за міграційними потоками, виконанням процедур оформлення, дотриманням виконання міграційного законодавства);

4. перевірка осіб усередині країни (у т.ч. інспекція умов праці);

5. політика натуралізації (стосується умов надання громадянства легальним іммігрантам; політика щодо громадянства);

6. політика соціокультурної інтеграції (стосується проблем адаптації мігрантів, розв'язання етнічних, расових, релігійних проблем та ін.);

7. політика стосовно діаспоричних і іммігрантських співтовариств (пов'язана з регулюванням соціальних мереж мігрантів; захист інтересів діаспор і ін.);

8. регулювання транзитної міграції (контроль за транзитними міграційними потоками)

Спектр економічних методів регулювання міграційних процесів:

• методи, пов'язані зі зміною рівня міграційних витрат (наприклад, збільшення спеціальних зборів);

• методи, пов'язані зі створенням економічних стимулів (наприклад, надання житла);

• методи, пов'язані із впливом на інтереси роботодавців, які беруть на роботу мігрантів (наприклад, зміна податкової політики);

• методи, пов'язані з регулюванням зайнятості й ринку праці (наприклад, проведення структурних реформ).

11.2.2 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ГОЛОВНИЙ СУБ’ЄКТ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ:

Активізація сучасних міграційних процесів пов'язана з підписанням різних міжнародних угод і діяльністю спеціальних міжнародних організацій. Особлива роль належить трьом організаціям: Організація Об’єднаних Націй, Міжнародна організація з міграції, Міжнародна організація праці.

• Організація Об'єднаних Націй (ООН) – діяльність спрямована на підтримку миру й безпеки в усьому світі, розвиток дружніх відносин між країнами, надання сприяння соціальному прогресу, поліпшення умов життя й стану справ в області прав людини. У структурі ООН функціонують наступні підрозділи: Комітет із захисту прав трудящих-мігрантів і членів їх родин, Рада із прав людини, Рада з торгівлі та розвитку, Фонд в області народонаселення (ЮНФПА), Комітет із прав людини й ін., які координують розвиток МТМ і міграційну політику окремих країн. Ряд спеціалізованих установ, таких як Всесвітня організація охорони здоров'я й Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), у своїй діяльності стосуються питань регулювання міграції, які відповідають їхній компетенції. Головні напрямки діяльності ООН у сфері міжнародної міграції визначаються Економічною й соціальною радою ООН. У рамках ООН сформована Глобальна група з міграції, ціль якої – підсилити координацію в рамках системи ООН і разом з Міжнародною організацією з міграції забезпечувати підвищення ефективності міжнародної міграційної політики. На базі цієї групи створений Консультативний форум, відкритий для всіх країн-членів ООН, який є структурою міжнародного партнерства з обговоренню й розв'язання питань, пов'язаних з міжнародною міграцією;

• Міжнародна організація з міграції (МОМ), створена в 1951 р. – спеціалізована міжурядова установа, що діє в структурі ООН та займається питаннями міжнародної міграції; тісно співробітничає з урядовими, міжурядовими й неурядовими організаціями. Завдання – «сприяти гуманізації й упорядкуванню процесів міграції заради загального блага», що припускає розвиток міжнародного співробітництва в сфері міграції, надання допомоги у вирішенні проблем, пов'язаних з міграцією, і надання гуманітарної допомоги нужденним у ній мігрантам. Для розв'язку цього завдання організація надає послуги й надає консультації національним урядам і мігрантам. Діяльність з регулювання міграції здійснюється через напрямки: міграція й розвиток; сприяння міграції; регулювання міграції; змушена міграція. Організація вживає комплексні заходи, спрямовані на сприяння в удосконалюванні міжнародного міграційного законодавства, організацію діалогу й підготовки рекомендацій з питань міграційної політики, що орієнтоване на захист прав мігрантів, розв'язання питань охорони здоров'я й захисту прав жінок у зв'язку із процесами міграції й т.п. Організація має національні представництва (в 100 країнах), які реалізують комплексні програми, які адаптовані до умов конкретних країн;

• Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізоване агентство системи ООН, діяльність якого спрямована на просування принципів соціальної справедливості й захист міжнародно визнаних прав людини й прав у сфері праці. Стратегічні цілі організації безпосередньо пов'язані з регулюванням міжнародної міграції. Організація розробляє міжнародні стандарти з питань зайнятості, оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів і ін. У рамках її діяльності прийнятий ряд документів, які створюють правові основи реалізації міграційної політики й вносять рекомендації з її розробки, у тому числі тих, що стосуються: дискримінації трудящих-мігрантів; використання праці мігрантів; дотримання соціальних і економічних прав мігрантів і ін. Прийняті конвенції (усього більш 140) є основою розвитку міжнародного ринку праці. Практичні питання, які охоплені діяльністю організації: сприяння соціально-економічному прогресу; гідна праця, зайнятість і боротьба з безробіттям; недопущення примусової праці й дискримінації в області праці, професійна підготовка й перепідготовка; умови, безпека й гігієна праці; заробітна плата й соціальне забезпечення; соціальний захист дітей і жінок.