3. Світові геополітичні епохи.

Історію людства з точки зору геополітики можна розглядати як послідовну зміну геополітичних епох або силових полів. Кожна геополітична епоха має свої баланс сил, зони впливу, кордони та межі. Історія існування найдавніших цивілізацій, протистояння «континентального» Риму та «морського» Карфагену визначили чимало геополітичних принципів та постулатів ХХ та ХХІ ст. Але основні принципи сучасної міжнародної політики були закладені Вестфальською системою міжнародних відносин (1648) після завершення Тридцятирічної війни (1618 – 1648). До цього часу в Європі сформувались національні держави. Світ вступив на шлях промислового розвитку з формуванням держави з жорсткою династійною владою. З цього часу відбувається трансформація європейської історії у світову.

Головними центрами сили в Європі стали Іспанія, Португалія, Голландія. Згодом до боротьби за розподіл світу включились Англія, Франція, Швеція. Національні держави, що утворювались, встановлювали свої кордони з урахуванням мовної ознаки та за природними географічними межами (гори, ріки, озера, моря). Такий світовий порядок і сформоване геополітичне поле існували майже 150 років – до Французької революції, внаслідок якої була повалена монархія і яку послідовно змінювали Директорія, Консульство, Імперія Наполеона.

Кінець XVII – початок XVIII ст. ознаменувався втратою булої величі для Іспанії, Португалії, Голландії та Швеції, а до кінця XVIII ст. – Польщі. В цей же час укріпили свої позиції Франція, Англія, набирали сили Пруссія та Росія. В XVII – XVIII ст. в Європі з’явилась нова соціальна сила – буржуазія. Маючи в своєму розпорядженні великі гроші, вона рвалась до влади. Можна стверджувати, що саме гроші буржуазії пробили стіни королівських палаців, замків феодалів, знесли Бастилію, а разом з нею понад 10 тис. католицьких монастирів та храмів, натомість збудувавши сотні ешафотів з гільйотинами по всій Франції. Ці ж гроші привели до влади Наполеона, який спробував встановити світову гегемонію. Проте перетворити Францію на ядро океанського геополітичного блоку Наполеону не вдалось. Спроба імператора задушити Англію блокадою шляхом військових, економічних, політичних та інших заходів виявилась невдалою – на світовій арені з’явились нові гравці – Російська імперія, а також Пруссія, Австрія. Результатом стала нищівна поразка Наполеона.

Нову розстановку геополітичних сил, закріплену Віденським конгресом (1814 – 1815) надала світу Віденська епоха. Основу її склав імперський принцип контролю за географічним простором. Світовими центами сили стали Російська та Австро-Угорська імперії, Британська колоніальна імперія (хоча де-факто вона була проголошена такою з 1876 р.), Німецька імперія (з 1871 р.), а також фактично колоніальна імперія з середини ХІХ ст. Франція (формально вона увесь час оголошувалась республікою). З 1877 р. турецький султан прийняв титул «імператора османів», а Туреччина відігравала важливу роль на Близькому Сході та в Південно-Східній Європі. Важливою в геополітичному плані для Європи ХІХ ст. була Кримська війна 1853-1856 рр., коли проти Росії, забувши про власні протиріччя, виступили більшість провідних країн Європи. Пояснення цьому полягало у перспективі перетворення Чорного та Балтійського морів у внутрішні моря (т.з. «російські озера»), що відкривало б Росії необмежений вихід у два ключових геополітичних регіони – Атлантику та Середземномор’я. Після поразки Росії в Кримській війні Віденська система зазнала деяких змін. Розпався т.з. Священний союз монархів, а в Європу прийшов період нетривалих локальних війн.

Наприкінці ХІХ ст. завдяки вдалому застосуванню досягнень промислової революції особливо посилились США та Німеччина. Американці зі своїх континентальних просторів почали активно освоювати заморські ринки, витіснивши іспанців з Куби та Філіппін. Німеччина під керівництвом «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка перетворилась на величезну континентальну державу, яка почала відігравати провідні ролі у світовій політиці. Під керівництвом Німеччини був утворений Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Іншим геополітичним блоком, утвореним в даний час стала Антанта (Франція, Англія, Росія). Мета блоків – переділ зон впливу та недопущення цього переділу на користь молодих та агресивних європейських держав.

Версальська епоха, що почалась після поразки Троїстого союзу в Першій світовій війні (1914 – 1918), кардинальним чином змінила геополітичний розклад сил. Припинили існування Німецька, Австро-Угорська, Російська, Турецька імперії, які раніше були потужними політичними центрами. На руїнах цих потужних держав з’явились декілька невеликих, які автори Версальської системи планували включити у сферу свого впливу. Версальський мирний договір 1919 р. віддав пальму першості континентальної держави Франції, а морської – Англії.

Від імені Ліги Націй – невід’ємної частини Версальської угоди – були поділені колонії Німеччини та Туреччини. Згідно плану президента США В.Вільсона Росію, у якій в 1917 р. відбулась Жовтнева революція, передбачалось розділити на сфери впливу. Наприклад, Кавказ слід було розглядати як частину Туреччини, Середню Азію віддати під протекторат країнам Європи, а на Європейській частині Росії та в Сибіру створити уряди. Для досягнення даної мети в різних точках Росії було здійснено військові інтервенції, які щоправда не принесли очікуваного результату. Зачепили дані події і територію сучасної України, де було зроблено спробу відновити державність та проголосити УНР. Без підтримки ззовні завершити це не вдалось.

В Першій світовій війні більше всіх здобули США. Відчуваючи свою силу Штати на Вашингтонській конференції домоглись права мати нарівні з Англією військово-морський флот, який надавав можливість контролювати не тільки найважливіші морські комунікації, але і морський простір.

За участю Ліги Націй країни-переможці створили між Німеччиною та Росією «санітарний кордон» з держав, орієнтованих на Францію та Англію. Тим самим створювався геополітичний бар’єр між двом потенційними гравцями на світовій арені з метою ослаблення кожного з них. Обмежуючі заходи були здійснені і щодо Китаю.

Втім, система Версальської епохи виявилась нестійкою. Головних причин було декілька. По-перше, виключення з системи міжнародної взаємодії Німеччини, новоствореного СРСР, Китаю не могло тривати довго. По-друге, виснажені Першою світовою війною економіки країн Європи не могли підтримувати дану ізоляцію. По-третє, ініціатори Версальської системи після подій в Росії зіштовхнулись з ростом антиколоніальних настроїв у своїх колоніях. Останньою крапкою для Версальської моделі став початок Другої світової війни.

З 1945 р. розпочалась Потсдамська епоха (від Потсдамської конференції, де були закладені базові принципи на наступні роки). Саме Потсдамська система закріпила новий баланс сил на політичній карті світу. По суті світ з багатополярного на наступні шістдесят років перетворився на біполярний. Одним полюсом стали США та їх союзники, що в більшості були представниками т.з. «морської сили». Іншим – СРСР з союзниками, що стали втіленням «континентальної сили».

Протистояння цих двох полюсів і визначило зміст Потсдамської геополітичної епохи. Її характерною рисою було те, що протистояння двох потужних блоків йшло на межі між «холодною» та ядерною війнами. Вдосконалення авіації, поява ракетної техніки та інших нових видів озброєнь корінним чином змінили роль повітряного та космічного простору. На планеті не залишилось точок, які були б недосяжні для ракетної зброї, електронних ЗМІ, комп’ютерних систем тощо.

Потсдамську систему змінила нова епоха, яка отримала умовну назву Біловезької (за назвою місця, де були укладені угоди про припинення існування СРСР). Вже зараз можна констатувати, що багато в чому її риси є схожими до Версальської системи. А зусилля її спрямовуються на стримування Росії, Китаю, Індії, ісламського світу.