3.3 Вимоги до змісту індивідуальної роботи

Робота складається з двох частин.

1. Теоретична.

На початку роботи слід чітко сформулювати мету досліджень, що повинна відповідати заданій темі реферату, а також завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети досліджень.

Виконання індивідуальної роботи необхідно починати з вивчення відповідних розділів підручників, навчальних посібників, нормативних актів тощо, що наведені у переліку рекомендованої літератури, а також додаткової літератури і практичних матеріалів, які студент повинен знайти і опрацювати самостійно. В цих методичних вказівках до кожної теми надано коротку характеристику змісту.

При написанні роботи студент повинен поряд з теоретичним висвітленням аспектів теми, дати її аналіз з залученням практичних матеріалів щодо охорони, захисту і використання прав на об'єкти інтелектуальної власності та виконати всі поставлені завдання.

2. Практична.

Робота повинна бути написана студентом самостійно, своїми словами. Забороняється переписувати зміст підручників, нормативних актів тощо. Цитування робіт окремих авторів необхідно наводити з посиланням на джерела їх опублікування, що наводиться в кінці роботи у списку використаної літератури.

У тих випадках, коли робота повертається студенту для виправлення помилок, нова робота повинна представлятись для перевірки разом з поверненою.

3.4 Вибір варіанту індивідуальної роботи

Номер теми індивідуальної роботи та завдання обираються студентом відповідно до його порядкового номера в списку групі.

3.5 Структура індивідуальної роботи

3.5.1 Теоретична частина

Розкриття теми відповідно до варіанту (4-5 стр.). Порядок виконання основної частини індивідуальної роботи проводиться в нижченаведеній послідовності:

1) Збір матеріалів по заданій темі.

2) Вивчення, аналіз і відбір найбільш відповідних матеріалів.

3) Виділення основних термінів і понять, необхідних для розкриття теми.

4) Вибір класифікаційних ознак і систематизація по них основних термінів і понять.

5) Узагальнення зібраних матеріалів і синтез ідеї логічного викладу проблеми.

6) Складання плану викладу теоретичної частини і її рубрикації;

7) Пошук можливостей для графічного викладу суті основних ключових моментів теми.

8) Пошук по літературних джерелах прикладів, що підтверджують основні теоретичні доводи.

9) Остаточний виклад матеріалу по заданій темі.

Збір матеріалів по заданій темі необхідно починати з добору літератури, яка у свою чергу починається з вивчення тих книжок і періодичних видань, які рекомендовані по досліджуваних темах. Також студентові слід проаналізувати, з якими темами найбільш близька тема заданої індивідуальної роботи. За списком рекомендованої літератури можна підібрати основні джерела.

Знайомство з літературою доцільно в наступній послідовності: спочатку книги, довідкові видання, потім періодичні видання. Знайомитися із джерелами випливає в порядку зворотному хронологічному, тобто на початку доцільно вивчити самі свіжі публікації, потім - торішні, потім - дворічної давнини і т.д. Це викликане тим, що в більш пізніх публікаціях наведені найбільш сучасні погляди по даній проблемі, а в більш ранніх публікаціях можуть бути помилкові або застарілі відомості.

Зібрані студентом матеріали повинні бути вивчені й проаналізовані для відбору з них фактів найбільш зв'язаних з досліджуваною темою. Вивчення зібраних матеріалів дозволяє студентові задану тему пізнати глибше й стати в цій галузі знань знавцем, який може вже впевнено розбиратися й орієнтуватися в ній.

Наявність малюнків, графіків, схем свідчать про високу якість пророблення студентом досліджуваних проблем. Тому що відображення якого-небудь об'єкта або явища у вигляді схеми, малюнка, або креслення це одна з форм творчого й пізнавального процесу, у ході якого глибше пізнається досліджуваний об'єкт або явище, виявляються їхні нові властивості й тим самим студент ближче наближається до істини досліджуваної проблеми.

При викладі теоретичної частини часто виникає необхідність із потрібною повнотою зробити роз'яснення, провести додаткову інформацію, побічні міркування й уточнення, описати джерела і їх особливості. У цих випадках, щоб не захаращувати основний текст подібною додатковою інформацією, використовують примітки¹, які або поміщають усередині тексту в круглих дужках (як вступна пропозиція), або, якщо такі примітки містять досить значну за обсягом інформацію, виносять у підрядкову примітку (тобто оформляють у вигляді підрядкової виноски²), або розташовують наприкінці розділів і підрозділів.

По змісту примітки дуже різноманітні, тобто в них може приводитися наступна додаткова інформація:

1) Значеннєві пояснення основного тексту або доповнення до нього.

2) Переклад іноземних слів, словосполучень, пропозицій.

3) Визначення термінів або пояснення значень застарілих слів.

4) Довідки про осіб, події, добутки, що згадуються або яких мається на увазі в основному тексті.

5) Перехресні посилання, що зв'язують дане місце видання з іншими його місцями, що містять більш детальні або додаткові відомості про предмет, що згадується тут, або особі.

Примітки зв'язують із основним текстом, до якого вони ставляться, за допомогою знаків виноски: арабських цифр - порядкових номерів. Іноді примітки нумерують зірочками. Зірочки використовують при невеликому числі розрізнених приміток.