
- •1.1. Предмет історії економічних учень та її місце в системі економічних дисциплін
- •1.2. Теоретико-методологічні засади історії економічних учень
- •1.3. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу
- •1.4. Мета і завдання курсу "історія економічних учень"
- •2.1. Економічна думка цивілізацій стародавнього сходу
- •2.1.1. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу
- •2.1.2. Пам'ятки економічної думки Стародавнього Єгипту
- •2.1.3. Економічна думка Месопотамії
- •2.1.4. Економічні ідеї у Стародавній Індії
- •2.1.5. Економічні погляди мислителів Стародавнього Китаю
- •2.2. Економічна думка античного світу
- •2.2.1. Загальна характеристика економічної думки античності
- •2.2.2. Економічні погляди старогрецьких філософів
- •2.2.3. Економічна думка Стародавнього Риму
- •3.1. Економічна думка середньовіччя
- •3.1.1. Історичні умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя
- •3.1.2. Економічна думка Сходу в середні віки
- •3.1.3. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів у добу середньовіччя
- •3.2. Меркантилізм
- •3.2.1. Історико-економічні передумови виникнення та теоретико-методологічні особливості меркантилізму
- •3.2.2. Основні етапи розвитку меркантилістської доктрини
- •3.2.3. Особливості меркантилізму в різних країнах
- •3.2.4. Значення меркантилізму в історії економічних учень
- •4.1. Започаткування класичної політичної економії в Аглії та Франції
- •4.1.1. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії
- •4.1.2. Започаткування класичної школи в Англії
- •4.1.3. Виникнення класичної політичної економії у Франції
- •4.1.4. Економічне учення фізіократів
- •4.2. А. Сміт як фундатор економічної науки
- •4.2.1. Особливості методології а. Сміта
- •4.2.2. А. Сміт про сутність і джерела багатства
- •4.2.3. Теорії вартості, капіталу і доходів
- •4.2.4. Вплив теоретичної спадщини а. Сміта на еволюцію світової економічної думки
- •5.1. Еволюція класичної політичної економії в Англії
- •5.1.2. Наукова спадщина д. Рікардо
- •5.1.3. Економічне учення т. Мальтуса
- •5.1.4. Економічні погляди н. Сеніора
- •5.2. Еволюція класичної політичної економії у Франції та сша
- •5.2.1. Політична економія ж. Б. Сея
- •5.2.2. Теорія "послуг" ф. Бастіа
- •5.2.3. Концепція "гармонії інтересів" г.Ч. Кері
- •5.3. Завершення класичної традиції. Критичний напрям у політичній економії
- •5.3.1. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля
- •5.3.3. Економічні ідеї п.Ж. Прудона
- •6.1. Соціалістичні утопічні вчення
- •6.1.1. Історичні передумови виникнення та загальна характеристика соціалістичних утопій
- •6.1.2. Ранній утопічний соціалізм
- •6.1.3. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів
- •6.1.4. Вплив соціалістичних утопій на еволюцію економічної думки
- •6.2. Економічна теорія к. Маркса
- •6.2.1. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму
- •6.2.2. Особливості методології к. Маркса
- •6.2.4. Історичне значення марксизму
- •6.3. Соціал-демократичні економічні концепції
- •6.3.2. Сутність та економічні концепції соціал-реформізму
- •6.3.3. Еволюція економічної доктрини соціал-демократії у XX ст.
- •7.1. Передумови виникнення та методологічні особливості історичної школи
- •7.1.1. Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної школи
- •7.1.2. Система "національної економії" ф. Ліста
- •7.1.3. Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині
- •7.2. Нова історична школа та соціальний напрям у політичній економії
- •7.2.1. Нова історична школа: передумови виникнення та основні ідеї
- •7.2.2. Еволюція історичного напряму у працях в. Зомбарта та м. Вебера
- •7.2.3. Соціальний напрям у політичній економії
- •7.2.4. Внесок історичної школи та соціального напряму в розвиток економічних досліджень
- •8.1. Виникнення та сутність маржиналізму
- •8.1.1. Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції
- •8.1.2. Основні ідеї попередників маржиналізму
- •8.1.3. Австрійська школа граничної корисності
- •8.2. Формування неокласичної економічної теорії. Кембриджська та американська школи
- •8.2.1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напряму економічної думки
- •8.2.2. Економічна теорія а. Маршалла
- •8.2.3. Розробка а. Пігу економічної теорії добробуту
- •8.2.4. Американська школа неокласики
- •8.3. Становлення математичної школи в економічній теорії
- •8.3.1. Економічні погляди b.C. Джевонса
- •8.3.2. Модель загальної економічної рівноваги л. Вальраса
- •8.3.3. Теорія оптимуму в. Парето
- •9.1. Загальне і специфічне у розвитку економічної думки в україні
- •9.2. Криза політичної економії та її висвітлення у вітчизняній літературі
- •9.3. Предмет і метод політичної економії
- •9.4. Українські витоки інституціоналізму
- •9.5. Становлення теорії акціонерного підприємництва
- •9.6. Висвітлення історії політичної економії
- •10.1.2. Заснування і розвиток кафедри політичної економії та статистики в Імператорському університеті св. Володимира
- •10.1.2. Заснування і розвиток кафедри політичної економії та статистики в Імператорському університеті св. Володимира
- •10.1.3. Викладання економічних дисциплін у Київському університеті
- •10.2. Погляди представників київського університету на основні проблеми економічної науки з позицій персоніфікованого, проблемного і хронологічного вивчення
- •10.2. Погляди представників київського університету на основні проблеми економічної науки з позицій персоніфікованого, проблемного і хронологічного вивчення
- •10.2.1. Питання методології у творах економістів Київського університету
- •10.2.2. Земельне та сільськогосподарське питання у науковому доробку економістів
- •10.2.3. Економічна роль держави в концепціях представників університету
- •10.3. Становлення та розвиток історико-економічних наук
- •10.3.1. Дослідження розвитку світової економічної думки в працях університетських учених
- •10.3.2. Внесок учених Київського університету в становлення та розвиток історико-економічних наук
- •11.1.1. Історичні умови виникнення кейнсіанства
- •11.1.2. Інтелектуальна біографія Дж.М. Кейнса
- •11.1.3. Розробка Дж.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
- •11.1.4. Структура та логіка "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" Дж.М. Кейнса
- •11.1.5. Критика Дж.М. Кейнсом постулатів неокласики
- •11.1.6. Теорія ефективного попиту та макроекономічна модель управління попитом
- •11.2. Подальша еволюція кейнсіанського напряму: неокейнсіанство
- •11.2.1. Етапи еволюції кейнсіанського напряму
- •11.2.2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання
- •11.2.3. Неокейнсіанська теорія економічного циклу
- •11.3. Кейнсіансько-неокласичний синтез
- •11.3.1. Витоки кейнсіансько-неокласичного синтезу
- •11.3.2. Хіксокейнсіанство: модель Хікса — Хансена
- •11.3.3. Вихідна кейнсіанська макроекономічна модель
- •11.4. Посткейнсіанство
- •11.4.1. Витоки, методологія та зміст посткейнсіанства
- •11.4.2. Нове кейнсіанство: пріоритети теоретичного аналізу та макроекономічної політики
- •12.1. Еволюція неокласичного напряму в першій половині XX ст.
- •12.1.1. Розбудова неокласичних теорій монополістичної та недосконалої конкуренції е. Чемберліном і Дж. Робінсон
- •12.1.2. Неортодоксальна теорія й.А. Шумпетера
- •12.1.3. Неокласичні теорії економічного зростання
- •12.2. Розвиток європейського неолібералізму в післявоєнний період
- •12.2.1. Ідейно-теоретичні витоки та сутність неолібералізму
- •12.2.2. Німецький ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства
- •12.2.3. Неоавстрійська школа економічного неолібералізму: погляди л. Фон Мізеса та ф. Фон Хайєка
- •12.3. Сучасні неоконсервативні економічні теорії
- •12.3.1. Нове класичне відродження: причини та сутність економічного неоконсерватизму
- •12.3.2. Монетаризм м. Фрідмена як панівна теорія неоконсерватизму
- •12.3.3. Економіка пропозиції: теоретичне і практичне значення
- •12.3.4. Теорія раціональних очікувань та "нова класична макроекономіка"
- •13.1. Ранній інституціоналізм
- •13.1.1. Сутність, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму
- •13.1.2. Соціально-психологічний (технологічний) інституціоналізм т. Веблена
- •13.1.3. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса
- •13.1.4. Кон'юнктурно-статистичний, або емпіричний, інституціоналізм в. Мітчелла
- •13.1.5. Особливості англійського інституціоналізму Дж. Гобсона
- •13.2. Еволюція інституціоналізму у другій половині XX ст. - на початку xxiст
- •13.2.1. Етапи еволюції, методологічні особливості та структура інституціонального напряму в другій половині XX ст.
- •13.2.2. Теорії системної трансформації капіталізму
- •13.2.3. Соціально-інституціональні технократичні концепції
- •13.3. Економічна теорія неоінституцюналізму
- •13.3.1. Теорія прав власності та транзакційні витрати. Р. Коуз
- •13.3.2. Теорія суспільного вибору. Дж. Б'юкенен Ідейно-теоретичні витоки теорії суспільного вибору
- •13.3.3. Напрями інституціональних змін у новій економічній історії. Д. Норт та р. Фогель
10.3.2. Внесок учених Київського університету в становлення та розвиток історико-економічних наук
Одна з відмінних
рис політико-економічних досліджень і
викладання економічних наук в Київському
університеті — першочергова увага, яку
приділяла університетська професура
історико-економічним дисциплінам
(історії політичної економії, економічній
історії, історії статистики та ін.) як
особливим самостійним галузям наукового
знання і навчальним курсам.
Процес
формування історії політичної економії
розпочався в західноєвропейських,
українських і російських університетах
з 20-х pp. XIX ст. Підготовкою до нього став
увесь попередній розвиток політичної
економії (економічної теорії). На початку
XIX ст. вона вже відбулась у різних
варіантах меркантилізму у всіх країнах
Західної та Східної Європи, та фізіократії,
розвивалася як класична теорія. В
Київському університеті формування
історії політекономії започаткував у
40-ві pp. XIX ст. І.В. Вернадський, а в другій
половині XIX ст. інтенсивно продовжили
всі інші провідні університетські
вчені, насамперед М.Х. Бунге, Г.М.
Цехановецький, М.І. Зібер, А.Я. Антонович,
Д.І. Піхно.
Вони дотримувалися схеми,
запропонованої по суті А. Смітом, а потім
збагаченої відомим українським ученим,
почесним доктором Київського університету
з 1835 р. М.А. Балудянським (1769—1847).
Відомо,
що конспекти лекцій і публікації вченого
в "Статистическом журнале" (1806—1808
pp.) отримали назву "Економічна система
М. Балу-дянського" і були ґрунтовним
викладенням вченим історії економічних
учень і економічних теорій того часу
(табл. 10.5).
Перші
три нариси М. Балудянського мають
загальну назву "Национальное богатство.
Изображение различных хозяйственных
систем", а четвертий — "О разделении
и обороте богатства". У М. Балудянського
господарські системи — це не економічні
системи у сучасному їх розумінні, а
фактичні системи економічної думки
(учень) — економічні вчення меркантилізму,
економістів (така сама назва фізіократів)
і Адама Сміта. Як критерій розрізнення
господарських систем М. Балудянський
обґрунтовано виділяв центральне поняття
— тлумачення творцями та прихильниками
суті та джерел національного
багатства.
Михайло Андрійович
Балудянський (1769—1847). Середню освіту
одержав в Уйгелі та Кошицах, а вищу —
на юридичному факультеті Віденського
університету. В 1789—1796 pp. був професором
Великоварадинської академії, а в
1796—1803 pp. викладав державне право в
Пештському університеті. В 1803 p. M.A.
Балудянского було запрошено в Росію.
Він поселився в Санкт-Петербурзі, де
одержав призначення на посаду викладача
Педагогічного Інституту і одночасно
працював редактором (в другій експедиції
комісії з складання "Свода Законов")
з питань державного господарства та
фінансів. З 1813 до 1817 р. — викладав
економічні та политичні науки великим
князям Миколі та Михайлу Павловичам. З
часом, в 1819 p. M. Балудянского було обрано
деканом філософсько-юридичного факультету
Санкт-Петербурзь-ського університету,
де він викладав основи юридичних та
політичних наук і політичну економію.
27 жовтня того самого року його було
обрано ректором університету. В 1839 p. M.
Балудянский був призначений сенатором.
Праця М.А. Балудянского "Изображение
различных хозяйственных систем"
заклала основи російської політико-економічної
термінології. Помер М. Балудянський З
квітня 1847 р.
Українські вчені першої
половини XIX ст. (Т.Ф. Степанов та ін.) знали
працю М. Балудянського і прихильно
висловлювалися про неї. У свій час такої
самої думки дотримувався і І.В. Вернадський.
Він, як і інші, поділяв] підхід М.
Балудянського щодо розвитку економічної
науки, його триступеневу схему викладу
економічних учень і конкретні оцінки
згаданих вище "господарських
систем".
Згідно з прийнятим порядком
викладення, послідовно розглядався
розвиток економічної думки Стародавнього
Світу і Середньовіччя, давалась критична
оцінка меркантилізму, висвітлювались
учення французьської фізіократії і
англійської класичної політекономії.
Значно пізніше, наприкінці XIX ст., відомий
учений, професор Міланського і Павійського
університетів Луїджі Косса запропонував
поділ історії економічних учень на
історію зовнішню та історію внутрішню
(рис. 10.2)
У
Київському університеті, як і в інших,
формування та розвиток історії!
економічної теорії охоплювали одночасно
і зовнішню, і внутрішню історію. У
фундаментальній праці Й.А. Шумпетера
"История экономического анализа"]
перелічуються (а багато з них і
аналізуються) праці вчених Англії,
Франції, Іспанії, Італії, Німеччини та
інших західноєвропейських країн з
історії політичної економії.
Роберта
фон Моля (1799—1875) включати до третього
тому своєї книги "Історія та література
державних наук" (1855—1858) розділи,
присвячені праці з історії політичної
економії. Далі Й.А. Шумпетер згадує ряд
досліджень: 1) працю Р. МакКуллоха
"Література політичної економії"
(1845); 2) передмови Ф. Феррари до "Бібліотеки
економіста" (1850—1868); 3) праці В. Ромера
у період 1857—1874 pp., більша частина яких
присвячена історії економічних доктрин;
4) книгу М. Кольмейро з історії політичної
економії в Іспанії (1863)3.
Серед них —
50-томне зібрання творів італійських
економістів, здійснене П. Кустоді,
зібрання творів і коментарі до них Е.
Д'ера, праці з історії економічної думки
20—40-х pp. XIX ст. Ж. Пеккіо (Італія), А. Бланкі,
А. Вільнева-Баржемонта (Франція), Дж.Р.
Мак-Куллоха (Англія) та багатьох ін. Й.
Шумпетер намагається встановити першість
тих чи інших представників з історії
економічної думки.
Ці посилання
важливі, на нашу думку, з погляду
відображення процесу становлення
історії економічної думки як особливої
науки в 20-х pp. XIX ст. одночасно в багатьох
європейських країнах.
Очевидно,
незнання слов'янських мов завадило
видатному австро-американському
економісту дослідити внесок російських
та українських учених в становлення і
розвиток історико-економічних наук.
Між
тим Україна XIX ст. у складі Російської
імперії не лише не відставала у цьому
процесі, але й займала авангардні позиції
завдяки історико-економічним дослідженням
видатних вітчизняних вчених М.
Балудянського,
Т. Степанова, І.
Вернадського, М. Бунге, Г. Цехановецького
та багатьох інших.
Особливий вид
історико-економічної літератури
становлять, на наш погляд, рецензії
вчених Київського університету та
історико-економічні дослідження їхніх
колег. Значна кількість цих рецензій
належить, наприклад, перу М.Х. Бунге,
який давав відгуки на магістерські й
докторські публікації Г.Д. Сидоренка,
Г.М. Цехановецького, Д.І. Піхна та багатьох
інших університетських учених. Аналіз
змісту рецензій може додатково висвітлити
вивчення питання формування і розвитку
історико-економічних наук у Київському
університеті в XIX — на початку XX cm. Самі
ж рецензії залежно від того, на які з
монографій вони написані, належать до
згаданих вище розрядів зовнішньої,
загальної і спеціальної історії чи
внутрішньої історії. Рецензії відзначаються
доброзичливістю і, водночас, високою
вимогливістю; вперше критерієм оцінки
рецензованих праць стала їх відповідність
тогочасному стану і перспективам
розвитку економічної теорії та історії
економічних учень.
Певний інтерес
становить тематика праць університетських
учених в галузі історії економічної
думки (табл. 10.6).
Зазначені
вище твори І.В. Вернадського, М.Х. Бунге,
К.Г. Воблого охоплюють, по суті, всі
відомі на той час історії економічної
думки концепції, школи і напрями
економічної теорії. Праці інших київських
авторів не так повно охоплюють
історико-економічний матеріал. Так у
роботах О. Гейсмана та Г. Сидоренка
розглянуті лише погляди окремих
представників французької фізіократії,
Г. Цехановецького — економічне вчення
А. Сміта, М. Зібера — теорії представника
англійської класичної політекономії
Д. Рікардо та основоположника пролетарської
політекономії К. Маркса. Інші вчені
Київського університету — А.Я. Антонович,
Д.І. Піхно, М.М. Цитович, В.Я. Желєзнов —
розглядали окремі важливі теорії
політичної економії в їх історичному
розвитку.
Володимир Якович Желєзнов
(1869—1933) народився в с Одоєвському нині
Шар'їнського району Костромської
області.
Після закінчення гімназії
поступив на юридичний факультет
Київського університету.
У 1892 p.,
успішно закінчивши університет, почав
займатися викладацькою діяльністю. Він
читав лекції з політичної економії та
статистики в Київському університеті,
пізніше — в Московському сільськогосподарському
інституті, Московському комерційному
інституті та Московському міському
народному університеті ім. А.Л.
Шанявського.
Після Жовтневої революції
В. Желєзнов продовжував працювати
викладачем і, крім того, деякий час
працював у Наркомфіні СРСР1.
Основні
праці:
Главные направления в разработке
теории заработной платы. — К.,
1904.
Заработная плата. Теория. Политика.
Статистика. — М., 1918.
К теории денег
и учета. — М., 1922.
К реформе современной
теоретической экономии. — К., 1905.
Очерки
политической экономии и историко-критическое
исследование теории заработной платы.
— 8 изданий, 1902—1919.
Вже в першій
половині XIX ст. у світовій і вітчизняній
економічній літературі висловлюва лись
різні погляди на цю проблему. Відомі
французькі історики-економісти (Л.
Рейньє, А. Бланкі, А. Вільнев-Баржемон
та ін.) вважали політичну економію
стародавньою наукою. Цей погляд
відобразився навіть у назвах їх
історико-економічних праць.
У працях
з теорії економічної думки вчені
Київського університету не лише викладали
погляди представників економічної
науки минулого, а й творчо вирішували
ряд дискусійних теоретико-методологічних
питань в галузі теорії та історії цієї
науки. Перша серед них — проблема
визначення часу і країн, де політична
економія з'явилася як самостійна галузь
знань, а також історія політичної
економії, як самостійна наука.
Предмет
політичної економії та предмет її
історії у цих працях тлумачилися досить
широко і розпливчато. Так, А. Бланк
вважав, що "вона не може бути нічим
іншим, як зведенням спроб, зроблених
цивілізованими народами для поліпшення
долі людського роду. Древні зовсім не
поступаються у цьому відношенні такою
мірою новітнім народам, як це багатьма
припускається, і було б помилково
відносити початок економічної науки
до такої І недавньої епохи, як друга
половина XVIII ст."
Звернення
університетських учених до питання про
витоки політичної І економії як
самостійної науки відкривало їм шлях
до з'ясування і інших 1 складних питань
становлення та розвитку економічної
теорії та історико-економічних наук.
Разом з тим з позицій сьогодення необхідно
спеціально зупинитись на двох питаннях.
По-перше, слід відзначити разючу
подібність роздумів І. Вернадського,
М. Бунге та інших учених Київського
університету про пізню появу політичної
економії як науки і поглядів учених XX
ст. Зокрема, І Й.А. Шумпетер в результаті
свого аналізу прийшов до таких
висновків.
Знання на рівні здорового
глузду (на противагу науковим знанням)
в галузі економіки значно більш обширні,
ніж практично в будь-якій іншій і сфері.
Тоді цілком зрозуміло, що для того, щоб
економічні питання, якими б і важливими
вони не були, спричинили власне науковий
інтерес, має минути набагато більше
часу, ніж у випадку з явищами природи.
Природа повна таємниць, проникнення у
які захоплює; економічне життя — це
сукупність! найбільш звичайних і нудних
явищ. Суспільні проблеми цікавлять
науковців у першу чергу з філософського
та політичного погляду; з наукового
погляду j вони спочатку не здаються
особливо цікавими і навіть не вважаються
"проблемами" взагалі.
До часів
фізіократів методи, що застосовувалися
вченими, залишались настільки простими,
що більшість їх була доступна звичайному
здоровому! глузду і з ними легко могли
суперничати ненавчені практики.
По-друге,
не зважаючи на значну кількість
відповідей, питання про причини більш
пізнього, порівняно з багатьма іншими
суспільними науками, запровадження
політичної економії фактично ще й до
цього часу залишається відкрив тим,
дискусійним. "Економічна теорія як
самостійна галузь дослідження неї
виникає до XVII ст., — констатує відомий
сучасний економіст-історик М. Бламуг.
Можливо, тому, що економічні угоди у
попередні століття не інтегрувалися
на національному і навіть регіональному
рівні, можливо, тому, що економічне
системи жорстко обмежувались військовими
чи політичними міркуваннями™ можливо,
тому, що економічним мотивам було
дозволено чинити вплив лише на деякі
аспекти суспільної поведінки. Неясно,
чому до XVII ст. всі економічні роздуми
були несистематичними й не визнавали
економічну діяльність незалежною
сферою; але що це було так, спростувати
важко".
Важливим питанням, хоч це
й може здатися парадоксальним на перший
погляд, стало питання про право історії
економічної думки на існування як нової
особливої науки в системі економічних
наук. З моменту її формування в Україні
(40-ві pp. XIX ст.) її творцям довелося в
полеміці відстоювати права існування
цієї нової галузі економічної науки.
Справа в тому, що з'явилися нариси з
історії економічних учень і разом з тим
негативна думка про цю історію дуже
авторитетного французького економіста
Ж.Б. Сея (1767— 1832). Він виступив проти
необхідності та корисності дослідження
і викладання історії економічної думки,
вважав, що історія має право на існування
лише як предмет інтересу.
Протиріччя
в поглядах відомого французького
економіста полягає ось в чому: якщо не
усвідомити помилок сучасності, то
можливе повторення їх у майбутньому.
Вже з цього погляду вони дуже повчальні
і їх не варто забувати.
Під цим кутом
зору розглядали питання багато українських
істориків-економістів. Виходячи з
фактів, які вказують на недосконалість
науки політичної економії й багатьох
її помилок "в умах народу", І.
Вернадський звертав особливу увагу на
важливість викладання і критичного
розбору таких помилок в історії
економічної думки, щоб застерегти
дослідників від їх повторення. У численних
невирішених, спірних питаннях, підкреслював
учений, "єдиний шлях до рішення —
власне мислення, єдиний критерій —
історія; але щоб не впасти в старі
помилки, ми повинні знати й обговорити
їх, ми повинні заглянути в стару
літературу, де іноді вже торкалися
деяких питань і тепер ще хвилюючих розум
мислителів".
Становлення ряду
історико-економічних наук (історії
політичної економії, економічної
історії, історії статистики та ін.) як
особливих самостійних галузей наукового
знання та університетських навчальних
дисциплін у західноєвропейських
університетах інтенсивно розпочалося
з 20-х pp. XIX ст. Підготовкою до нього став
увесь попередній розвиток політичної
економії (економічної теорії), історія
якої становить ядро історії економічної
думки.
У Київському університеті
формування історико-економічних наук
започаткував у 40-х pp. І.В. Вернадський
(праця "Критико-исторические
исследование об итальянской
политико-экономической литературе до
начала XIX века", 1849). Його продовжили
у другій половині XIX ст. інші провідні
університетські вчені, насамперед М.Х.
Бунге, Г.М. Цехановецький, М.І. Зібер,
А.Я. Антонович, Д.І. Піхно. Кожен із них
мав вагомий доробок у галузі
історико-економічних наук.
Вчені
Київського університету своїми науковими
дослідженнями з історії економічної
думки відіграли важливу роль у подоланні
помилкового погляду французького
класика Ж. Б. Сея про недоцільність (або
"звуженість") нової економічної
науки. Тим самим зроблено важливий крок
на шляху становлення системи економічних
наук, яка у своєму первісному вигляді
з'явилася не раніше другої половини XIX
ст.
Критичний аналіз поглядів відомих
представників різних напрямів економічної
думки університетські вчені здійснювали
як в контексті історії економічних
учень, так і власне у курсі політичної
економії, тим самим пронизували його
критико-історичним духом та змістом
("зовнішня" і "внутрішня"
історія).
У працях з історії економічної
думки вчені Київського університету
досліджували та викладали розвиток
політичної економії (економічної теорії)
у такій хронологічно-просторовій та
сутнісній послідовності: економічна
думка Стародавнього Світу, економічні
вчення Середньовіччя, меркантилізм,
фізіократія, класична політична економія.
У працях останньої третини XIX — початку
XX ст. до цього долучався ще розгляд
німецької історичної школи ("старої"
і "молодої"), марксизму (або більш
широко — різних соціалістичних учень).
Концепції провідних представників
основних шкіл і напрямів економічної
думки досліджувались і викладались в
світовому і національному (італійському,
англійському, французькому, німецькому,
американському та ін.) розрізах.
При
дослідженні історії економічної думки
вчені Київського університету уникли
двох крайностей: з одного боку, на відміну
від ряду тогочасних західноєвропейських
учених (Т. Твісс, Є. Дюрінг, Г. Ейзенгарт
та ін.), не ігнорували донауковий
(доісторичний) етап у формуванні
економічної теорії, шукали її дійсні
витоки і не спрощували складний процес
пошуку істини. З іншого — правильно
вирішували питання часових і просторових
координат, де політична економія виникла
як самостійна галузь знань, пов'язуючи
це з найбільш розвиненими західноєвропейськими
країнами другої половини XVIII ст.
Разом
з тим підходу київських університетських
учених XIX — початку XX ст. до аналізу і
викладання історії економічної думки
властивий ряд суттєвих недоліків. Серед
них — відсутність розгляду розколу
марксизму на дві течії і поглядів так
званих критичних марксистів
("ревізіоністів"); фактичне
ігнорування проблеми становлення
вітчизняної економічної науки та
необхідності дослідження її історії;
певна однобічність (окрім досліджень
М.І. Зібера) у характеристиці марксистських
і соціалістичних теорій.
У своїх
працях учені Київського університету
виступали переважно як представники
загальноросійського ліберально-буржуазного
руху. Вони дотримувались здебільшого
позицій класичної наукової школи, а в
своїх університетських курсах особливу
увагу приділяли розгляду питань про
політекономію як про особливу науку та
про її значення у розвитку господарства
країни. Економічна освіта й наука в
університеті, як і в Україні в цілому,
продовжували розвиватися переважно в
річищі загальноросійського їх плину з
притаманними йому рисами. Відмінності
були пов'язані з порівняно більшим
політичним впливом західноєвропейської
економічної науки, поглибленим
дослідженням соціально-економічного
розвитку областей України, окремих
галузей промисловості, особливостей у
розвитку її сільського господарства,
кооперації, діяльності місцевих
господарських установ тощо.
Складні
соціально-економічні та політичні умови
розвитку України, зміни умов економічного
життя протягом XIX — початку XX ст. значною
мірою впливали на формування і розвиток
основних напрямів тогочасної економічної
думки, характер її еволюції, дослідження
і викладання цих проблем ученими
Київського університету. Підготовка
та здійснення великих економічних
реформ сприяли пожвавленню наукових
досліджень та викладанню економічних
наук в університеті.
Такі тенденції
в розвитку економічної науки утвердились
і відобразились у працях університетських
учених. Після реформ 1861 р. різко зросла
кількість оригінальних економічних
досліджень, змінилась їх тематика,
характер наукових дискусій.
Дослідження
та викладання економічних наук,
насамперед, політичної економії у
Київському університеті здійснювалися
з урахуванням нерозривного зв'язку
позитивної і нормативної економічної
теорії, її макро- і мікрорівнів.
У
Київському університеті політична
економія була представлена різними її
напрямами, в основному класичним, меншою
мірою — історичним, неокласичним.
Університетським ученим, за винятком
М.І. Зібера, були притаманні відверте
неприйняття економічної теорії марксизму
й соціалізму, антиобщинна позиція,
захист вільного розвитку капіталізму
в сільському господарстві.
Університетські
вчені зробили значний внесок у формування
та розвиток нових для XIX ст.
історико-економічних наук — історії
економічних учень, економічної історії,
історії фінансів тощо. У цьому контексті
виділяються, насамперед, праці І.В.
Вернадського, М.Х. Бунге, Г.М. Цехановецького,
І.В. Лучицького, М.Ф. Довнар-Запольського
та ін.
Учені Київського університету
розглядали історико-економічні науки
як органічну складову економічної науки
загалом у нерозривному зв'язку з
політичною економією, статистикою та
іншими конкретними економічними
дисциплінами, досліджували їх взаємозв'язок
та взаємовплив.
Однією із значних
заслуг учених Київського університету
другої половини XIX — початку XX ст. є
започаткування зусиллями М.Х. Бунге та
Д.І. Піхна української школи маржиналізму
та подальший її розвиток О.Д. Білімовичем,
Є.Є. Слуцьким та ін.
Визначну роль в
організації, становленні та розвитку
економічної теорії в Київському
університеті відіграв його випускник,
професор М.Х. Бунге (1823— 1895), який у свої
працях досліджував важливі проблеми
політичної економії, історії економічної
думки, а щодо практичної діяльності як
високий державний службовець є відомим
реформатором, демократом і лібералом.
Він підготував плеяду відомих
учених-економістів і фінансистів, які
згодом працювали в Київському та інших
університетах України.
РОЗДІЛ 11 ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ КЕЙНСІАНСТВА