- •1.1. Предмет історії економічних учень та її місце в системі економічних дисциплін
- •1.2. Теоретико-методологічні засади історії економічних учень
- •1.3. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу
- •1.4. Мета і завдання курсу "історія економічних учень"
- •2.1. Економічна думка цивілізацій стародавнього сходу
- •2.1.1. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу
- •2.1.2. Пам'ятки економічної думки Стародавнього Єгипту
- •2.1.3. Економічна думка Месопотамії
- •2.1.4. Економічні ідеї у Стародавній Індії
- •2.1.5. Економічні погляди мислителів Стародавнього Китаю
- •2.2. Економічна думка античного світу
- •2.2.1. Загальна характеристика економічної думки античності
- •2.2.2. Економічні погляди старогрецьких філософів
- •2.2.3. Економічна думка Стародавнього Риму
- •3.1. Економічна думка середньовіччя
- •3.1.1. Історичні умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя
- •3.1.2. Економічна думка Сходу в середні віки
- •3.1.3. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів у добу середньовіччя
- •3.2. Меркантилізм
- •3.2.1. Історико-економічні передумови виникнення та теоретико-методологічні особливості меркантилізму
- •3.2.2. Основні етапи розвитку меркантилістської доктрини
- •3.2.3. Особливості меркантилізму в різних країнах
- •3.2.4. Значення меркантилізму в історії економічних учень
- •4.1. Започаткування класичної політичної економії в Аглії та Франції
- •4.1.1. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії
- •4.1.2. Започаткування класичної школи в Англії
- •4.1.3. Виникнення класичної політичної економії у Франції
- •4.1.4. Економічне учення фізіократів
- •4.2. А. Сміт як фундатор економічної науки
- •4.2.1. Особливості методології а. Сміта
- •4.2.2. А. Сміт про сутність і джерела багатства
- •4.2.3. Теорії вартості, капіталу і доходів
- •4.2.4. Вплив теоретичної спадщини а. Сміта на еволюцію світової економічної думки
- •5.1. Еволюція класичної політичної економії в Англії
- •5.1.2. Наукова спадщина д. Рікардо
- •5.1.3. Економічне учення т. Мальтуса
- •5.1.4. Економічні погляди н. Сеніора
- •5.2. Еволюція класичної політичної економії у Франції та сша
- •5.2.1. Політична економія ж. Б. Сея
- •5.2.2. Теорія "послуг" ф. Бастіа
- •5.2.3. Концепція "гармонії інтересів" г.Ч. Кері
- •5.3. Завершення класичної традиції. Критичний напрям у політичній економії
- •5.3.1. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля
- •5.3.3. Економічні ідеї п.Ж. Прудона
- •6.1. Соціалістичні утопічні вчення
- •6.1.1. Історичні передумови виникнення та загальна характеристика соціалістичних утопій
- •6.1.2. Ранній утопічний соціалізм
- •6.1.3. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів
- •6.1.4. Вплив соціалістичних утопій на еволюцію економічної думки
- •6.2. Економічна теорія к. Маркса
- •6.2.1. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму
- •6.2.2. Особливості методології к. Маркса
- •6.2.4. Історичне значення марксизму
- •6.3. Соціал-демократичні економічні концепції
- •6.3.2. Сутність та економічні концепції соціал-реформізму
- •6.3.3. Еволюція економічної доктрини соціал-демократії у XX ст.
- •7.1. Передумови виникнення та методологічні особливості історичної школи
- •7.1.1. Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної школи
- •7.1.2. Система "національної економії" ф. Ліста
- •7.1.3. Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині
- •7.2. Нова історична школа та соціальний напрям у політичній економії
- •7.2.1. Нова історична школа: передумови виникнення та основні ідеї
- •7.2.2. Еволюція історичного напряму у працях в. Зомбарта та м. Вебера
- •7.2.3. Соціальний напрям у політичній економії
- •7.2.4. Внесок історичної школи та соціального напряму в розвиток економічних досліджень
- •8.1. Виникнення та сутність маржиналізму
- •8.1.1. Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції
- •8.1.2. Основні ідеї попередників маржиналізму
- •8.1.3. Австрійська школа граничної корисності
- •8.2. Формування неокласичної економічної теорії. Кембриджська та американська школи
- •8.2.1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напряму економічної думки
- •8.2.2. Економічна теорія а. Маршалла
- •8.2.3. Розробка а. Пігу економічної теорії добробуту
- •8.2.4. Американська школа неокласики
- •8.3. Становлення математичної школи в економічній теорії
- •8.3.1. Економічні погляди b.C. Джевонса
- •8.3.2. Модель загальної економічної рівноваги л. Вальраса
- •8.3.3. Теорія оптимуму в. Парето
- •9.1. Загальне і специфічне у розвитку економічної думки в україні
- •9.2. Криза політичної економії та її висвітлення у вітчизняній літературі
- •9.3. Предмет і метод політичної економії
- •9.4. Українські витоки інституціоналізму
- •9.5. Становлення теорії акціонерного підприємництва
- •9.6. Висвітлення історії політичної економії
- •10.1.2. Заснування і розвиток кафедри політичної економії та статистики в Імператорському університеті св. Володимира
- •10.1.2. Заснування і розвиток кафедри політичної економії та статистики в Імператорському університеті св. Володимира
- •10.1.3. Викладання економічних дисциплін у Київському університеті
- •10.2. Погляди представників київського університету на основні проблеми економічної науки з позицій персоніфікованого, проблемного і хронологічного вивчення
- •10.2. Погляди представників київського університету на основні проблеми економічної науки з позицій персоніфікованого, проблемного і хронологічного вивчення
- •10.2.1. Питання методології у творах економістів Київського університету
- •10.2.2. Земельне та сільськогосподарське питання у науковому доробку економістів
- •10.2.3. Економічна роль держави в концепціях представників університету
- •10.3. Становлення та розвиток історико-економічних наук
- •10.3.1. Дослідження розвитку світової економічної думки в працях університетських учених
- •10.3.2. Внесок учених Київського університету в становлення та розвиток історико-економічних наук
- •11.1.1. Історичні умови виникнення кейнсіанства
- •11.1.2. Інтелектуальна біографія Дж.М. Кейнса
- •11.1.3. Розробка Дж.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
- •11.1.4. Структура та логіка "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" Дж.М. Кейнса
- •11.1.5. Критика Дж.М. Кейнсом постулатів неокласики
- •11.1.6. Теорія ефективного попиту та макроекономічна модель управління попитом
- •11.2. Подальша еволюція кейнсіанського напряму: неокейнсіанство
- •11.2.1. Етапи еволюції кейнсіанського напряму
- •11.2.2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання
- •11.2.3. Неокейнсіанська теорія економічного циклу
- •11.3. Кейнсіансько-неокласичний синтез
- •11.3.1. Витоки кейнсіансько-неокласичного синтезу
- •11.3.2. Хіксокейнсіанство: модель Хікса — Хансена
- •11.3.3. Вихідна кейнсіанська макроекономічна модель
- •11.4. Посткейнсіанство
- •11.4.1. Витоки, методологія та зміст посткейнсіанства
- •11.4.2. Нове кейнсіанство: пріоритети теоретичного аналізу та макроекономічної політики
- •12.1. Еволюція неокласичного напряму в першій половині XX ст.
- •12.1.1. Розбудова неокласичних теорій монополістичної та недосконалої конкуренції е. Чемберліном і Дж. Робінсон
- •12.1.2. Неортодоксальна теорія й.А. Шумпетера
- •12.1.3. Неокласичні теорії економічного зростання
- •12.2. Розвиток європейського неолібералізму в післявоєнний період
- •12.2.1. Ідейно-теоретичні витоки та сутність неолібералізму
- •12.2.2. Німецький ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства
- •12.2.3. Неоавстрійська школа економічного неолібералізму: погляди л. Фон Мізеса та ф. Фон Хайєка
- •12.3. Сучасні неоконсервативні економічні теорії
- •12.3.1. Нове класичне відродження: причини та сутність економічного неоконсерватизму
- •12.3.2. Монетаризм м. Фрідмена як панівна теорія неоконсерватизму
- •12.3.3. Економіка пропозиції: теоретичне і практичне значення
- •12.3.4. Теорія раціональних очікувань та "нова класична макроекономіка"
- •13.1. Ранній інституціоналізм
- •13.1.1. Сутність, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму
- •13.1.2. Соціально-психологічний (технологічний) інституціоналізм т. Веблена
- •13.1.3. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса
- •13.1.4. Кон'юнктурно-статистичний, або емпіричний, інституціоналізм в. Мітчелла
- •13.1.5. Особливості англійського інституціоналізму Дж. Гобсона
- •13.2. Еволюція інституціоналізму у другій половині XX ст. - на початку xxiст
- •13.2.1. Етапи еволюції, методологічні особливості та структура інституціонального напряму в другій половині XX ст.
- •13.2.2. Теорії системної трансформації капіталізму
- •13.2.3. Соціально-інституціональні технократичні концепції
- •13.3. Економічна теорія неоінституцюналізму
- •13.3.1. Теорія прав власності та транзакційні витрати. Р. Коуз
- •13.3.2. Теорія суспільного вибору. Дж. Б'юкенен Ідейно-теоретичні витоки теорії суспільного вибору
- •13.3.3. Напрями інституціональних змін у новій економічній історії. Д. Норт та р. Фогель
4.1.3. Виникнення класичної політичної економії у Франції
Становлення класичної політичної економії у Франції відбувалося в дещо відмінних історичних умовах, ніж у Англії. Панування феодальних відносин, слабкий розвиток промисловості, поразка у боротьбі з Англією за зовнішні ринки збуту, спустошливі війни та непомірна розкіш королівського двору привели країну до глибокої соціально-економічної кризи. Жорстка експлуатація селян, переобтяжених численними феодальними повинностями, штучне утримання низьких цін на сільськогосподарську продукцію, вільне ввезення у країну хліба, сировини та заборона їх вивезення викликали занепад сільського господарства. Протекціоністська політика тогочасного міністра Франції Ж.Б. Кольбера, спрямована на досягнення активного торговельного балансу та зміцнення абсолютистської влади, наочно демонструвала банкрутство меркантилістської доктрини.
Кольбер, знаменитий міністр Людовіка XIV, був людиною чесною, працелюбною, зі знанням житейської практики, людиною з великим досвідом, обізнаною з державними фінансами, одне слово, мав здібності, з усіх поглядів підхожі для встановлення методу й належного порядку в збиранні та витрачанні державних доходів. Цей міністр, на біду, сприйняв усі забобони меркантилістичної системи, яка за своєю природою та суттю є системою обмежень і утисків; вона не могла не припасти до душі такій працьовитій і старанній діловій людині, що звикла завідувати різними галузями державного управління й встановлювати потрібні обмеження та контроль аби втримувати кожну з них у наданій їй сфері. Промисловість і торгівлю великої країни Кольбер намагався врегулювати за тим самим зразком, що й діяльність різних галузей державного управління, і, замість надати кожній людині можливість діяти у своїх інтересах на власний розсуд, дотримуючись рівності, свободи й справедливості, він наділяв одні галузі промисловості надзвичайними привілеями, водночас піддаючи інші надзвичайним утискам. Він не тільки був схильний, так само як інші європейські міністри, більше заохочувати промисловість міст, ніж промисловість села, а й виявляв прагнення заради підтримки першої утискати й гальмувати розвиток останньої. Для того щоб зробити предмети продовольства дешевими для мешканців міст і цим заохочувати мануфактурну промисловість та зовнішню торгівлю, він заборонив вивезення хліба і таким чином відібрав зовнішній ринок у найголовнішого продукту праці мешканців села. Ця заборона в поєднанні з утисками, встановленими давніми провінційними законами франції при перевезенні хліба з однієї провінції до іншої, і з довільними та нестерпними податками, які стягувалися з селян майже у всіх провінціях, гальмували розвиток хліборобства цієї країни і втримували його на значно нижчому рівні, ніж той, якого цей розвиток, природно, досяг би за такого родючого ґрунту й такого сприятливого клімату.
Саме тому класичній політичній економії у Франції з самого початку були притаманні різка критика ідей меркантилізму, посилена увага до аграрних проблем та співчутливе ставлення до селянства. Засновник класичної політичної економії у Франції П'єр Лепезан де Буагільбер (1646 — 1714) вважав економічну доктрину меркантилізму та засновану на ній політику кольберизму основною причиною злиденного економічного становища країни. Стверджуючи, що "з Францією поводяться як із завойованою країною", він оголосив себе "адвокатом сільського господарства" і виступив з теоретичним обґрунтуванням проблем реформування економіки країни.
Основні економічні ідеї П. Буагільбера дещо відрізнялись від економічних поглядів В. Петті (рис. 4.1).
Вони знайшли відображення у таких працях вченого, як "Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення, або Як за один місяць доставити королю усі гроші, яких він потребує і збагатити все населення" (1696), "Роздрібна торгівля Франції" (1699), "Міркування про природу багатства, грошей і податків" (1707), "Звинувачення Франції" (1707) та ін.
Засновник класичної політичної економії у Франції П'єр Лепезан де Буагільбер (1646—1714) народився у Руані в сім'ї нормандського дворянина, юриста. Отримавши прекрасну для свого часу освіту, він деякий час жив у Парижі, займаючись літературною діяльністю. Однак незабаром П. Буагільбер повернувся до традиційної у сім'ї юридичної професії і у 1677 р. отримав адміністративну посаду судді в Нормандії. У своїй судовій діяльності він спеціалізувався на селянських справах, виступаючи, за власним визначенням, "адвокатом сільського господарства". Через 12 років професійні успіхи дали змогу П. Буагільберу зайняти дохідну та впливову посаду генерального лейтенанта судового округу Руану.
Економічними проблемами П. Буагільбер зацікавився у кінці 70-х років. До цього його спонукали роздуми над причинами низького життєвого рівня населення у провінціях Франції на рубежі XVII—XVIII ст. У 1691 р. він запропонував серію реформ, які мали буржуазно-демократичне спрямування. Прагнучи донести свої ідеї до широкого загалу, П. Буагільбер анонімно опублікував у 1696 р. працю "Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення, або Як за один місяць доставити королю усі гроші, яких він потребує і збагатити все населення". Однак книга залишилась майже непоміченою. Водночас зміни в уряді Франції сповнили вченого нових надій і він написав серію довгих листів-меморандумів до міністра. Це сприяло тому, що в 1705 р. П. Буагільбер отримав округ в Орландській провінції для "економічного експерименту". Однак останній закінчився провалом.
На початку 1707 р. П. Буагільбер опублікував 2 томи своїх творів, у яких яскраво змальовувалось злиденне становище Франції, засуджувалась меркантилістська політика уряду, містились різкі випади проти влади. Книгу було заборонено, а її автор був висланий у провінцію. Повернувшись через деякий час у Руан П. Буагільбер випустив 3-тє видання своїх творів, знявши, однак, найгостріші місця. Не отримавши ні підтримки, ні розуміння своїх ідей від уряду, на які він сподівався до кінця свого життя.
Запропоновані автором заходи подолання негативних явищ в економіці Франції передбачали реформування податкової системи з метою усунення перешкод на шляху природного розвитку господарського життя. "Щоб задовольнити всі потреби держави і повернути народу давній добробут, — писав П. Буагільбер, — не потрібно ніяких чудес, достатньо лише перестати здійснювати насильство над природою"1.
У своїх творах вчений:
Підкреслював об'єктивну сутність економічних законів, подібних до законів природи. Наголошуючи на необхідності активізації діяльності держави а метою подолання економічного занепаду Франції, П. Буагільбер вимагав економічної свободи та звільнення внутрішньої торгівлі від обмежень. Французький дослідник писав, що потрібен нагляд, щоб примусити дотримуватись згоди і законів справедливості заради такої великої кількості людей, які тільки й прагнуть їх порушити, помиляються зранку до вечора в надії побудувати свій добробут на розоренні своїх сусідів. Але лише одній природі під силу віддати подібний наказ і підтримувати мир, втручання будь-якого іншого авторитету все зіпсує, якими б не були його добрі наміри. Основу багатства країни вчений вбачав у розвитку сільського господарства, відтак він вимагав запровадження вільної торгівлі зерном, необмеженого вивозу хліба за кордон та заборони його імпорту.
Вбачав багатство нації не в грошах, а в різноманітності корисних благ і речей (передовсім продуктів землеробства), у користуванні "хлібом, вином, м'ясом, одягом, усіма розкошами понад необхідні".
Розвиваючи цю тезу, П. Буагільбер, так само як і В. Петті, вважав предметом економічних досліджень аналіз проблем сфери виробництва. Водночас метою товарного виробництва, на відміну від англійського дослідника, він оголошував споживання, звертаючи увагу лише на речовий зміст багатства як суми споживчих вартостей.
Виклав своє розуміння "істинної вартості" як основи пропорційного обміну. Визначаючи мінові пропорції працею, витраченою на виробництво товару, дослідник стверджував, що мірою "істинної вартості" є робочий час.
Першим в історії економічної науки звернув увагу на те, що цінам ринкової рівноваги відповідають цілком визначені пропорції суспільного виробництва. Наголошуючи на необхідності рівноваги в ринковій економіці, мінові відносини дослідник трактував як замкнуте коло купівель, які пов'язують між собою усіх товаровиробників. Аналізуючи "стан достатку" як рівноважний стан економіки, який найкраще узгоджує пропорції виробництва з суспільними потребами, він підкреслював, що досягнення подібного стану можливе лише за умов вільної конкуренції. Випереджаючи ідею А. Сміта про "невидиму руку ринку", П. Буагільбер писав про те, що "всі, хто підтримує і вдень, і вночі... багатство виключно в ім'я власних інтересів, створюють тим самим, хоча це те, про що вони менш за все турбуються, загальне благо".
Найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу вважав "пропорційні ціни", за яких виробники покривають свої витрати і отримують прибуток, підтримується стійкий споживчий попит, а гроші "знають своє місце" в обслуговуванні товарного обігу.
Оголосив гроші основним злом та джерелом нещасть товаровиробників, вбачаючи у них причину порушень природної рівноваги товарного обігу та відхилень ринкової ціни від "істинної вартості". Ігнорування грошової форми вартості виявилось у недооцінці вченим самостійності та значущості грошей у господарському житті.
Стверджуючи, що для знищення влади грошей необхідно звести їх роль до простого знаряддя обміну, французький дослідник виступав за заміну золота та срібла паперовими знаками. Він писав про те, що самі по собі гроші "не є благом і їх кількість не збільшує достатку країни, необхідно лише щоб їх кількість була достатньою для підтримки цін, які склалися на засоби існування".
Економічні ідеї П. Буагільбера справили значний вплив на подальший розвиток економічної думки. Вони стали теоретико-методологічною основою для розвінчання меркантилізму і формування специфічних традицій "французької школи" класичної політичної економії, знайшовши відображення у творчості Ф. Кене і Ж.Б. Сея, С де Сісмонді і П. Прудона, Л. Вальраса та ін.