8.2 Теорії кредиту

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести

англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

• об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності,

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей

в натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, авідтак-до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів -ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М.

Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

8.3 Форми та види кредиту

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відсуненням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

1. комерційний - надається одним товаровиробником іншому у вигляді

продажу товарів з відкладенням платежу і, як правило, оформляється векселем;

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов'язанням – векселем.

2. банківський - надається банками, як правило, у грошовій формі; банки

можуть виступати не тільки кредиторами, але й позичальниками;

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

3. державний - надається юридичними та фізичними особами державі (в

особі центральних та місцевих органів влади);

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки.

4. міжнародний - надаються позичкові капітали одних країн іншим у

тимчасові користування на засадах зворотності, строковості, платності.

Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що базується на використанні таких принципів:

• цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичених коштів

конкретні господарські процеси;

• зворотність кредиту передбачає надання позики у тимчасове

користуванні і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

• строковість кредиту вимагає повернення позики у терміни, передбачені

кредитною угодою;

• платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт

сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів;

• забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що і

заставою позики, і заборгованість за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Так, види банківського кредиту поділяються:

1. за призначенням (на виробничі цілі (юридичним особам під заставу

основних: засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам));

2. за термінами користування (короткострокові (до 1 року),

середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки));

3. за забезпеченням (забезпечені заставою (майном, майновими правами

цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи),: іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові));

4. за ступенем ризику (стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні

безнадійні);

5. за методами надання (у разовому порядку, відповідно до відкритої

кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою));

6. за строками погашення (водночас, на виплату, достроково (за вимогою

кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу)).

Основна маса кредитів видається під забезпечення. Захист майнових інтересів кредиторів на випадок можливого невиконання зобов'язань позичальника забезпечується у кредитах під заставу чи під фінансові гарантії.

Комерційні банки використовують такі форми забезпечення:

• застава майна позичальника;

• гарантія, поручительство відомого банку, фінансового органу;

• переуступка вимог і рахунків позичальника до третьої особи на користь банку;

• дорожні і товарні документи;

• цінні папери;

• поліси страхування життя;

• інші вимоги позичальника до третіх осіб.

В умовах ринкової економіки основними видами матеріального кредиту є

вексельний і лізинговий кредит. Розширення в процесі зростання збуту забезпечує факторинг. В сучасних міжнародних розрахунках все частіше використовуються операції кредитування експортерів на основі форфетингу.

За методами надання розрізняють кредити:

- надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;

- відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;

- гарантовані, тобто банк бере на себе зобов'язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:

• надані одним банком;

• консорціуми!, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

• паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту.